Зворотний бік популярності: знаменитості, які завершили своє життя в психіатричних лікарнях (фото)

10 жовтня -- Всесвітній день психічного здоров'я; це день, присвячений підвищенню обізнаності про психічне благополуччя та підтримці людей з психічними розладами.

Психічні розлади не роблять винятків на основі соціального положення, фінансового добробуту чи популярності. Історія багата прикладами обдарованих художників, кумирів численних шанувальників та геніїв своєї доби, які, страждаючи від серйозних недуг, депресії або особистих втрат, провели свої останні дні в самотності та завершили життя в психіатричних клініках.

Роберт Шуман (1810-1856) был выдающимся композитором и пианистом.

Видатний німецький композитор епохи романтизму та диригент.

Протягом свого життя Шуман переживав серйозні психічні проблеми, які сучасні вчені вважають біполярним афективним розладом або шизофренією. Він часто страждав від слухових галюцинацій, іноді відчуваючи, що музику йому нав'язують янголи чи демони.

Після спроби самогубства (стрибка в річку Рейн) у 1854 році композитор добровільно ліг до приватної психіатричної лікарні в Енденіху поблизу Бонна, де й помер через два роки.

Камілла Клодель (1864-1943)

Видатна французька скульпторка, яка була не лише талановитою митцем, а й натхненницею та коханою Огюста Родена.

Після завершення стосунків з Роденом та відсутності визнання її творчих досягнень, жінка страждала від серйозних психічних проблем, зокрема від марення переслідування. Внаслідок цього вона знищила більшість своїх творчих робіт.

У 1913 році, після смерті батька, родина примусово помістила її до психіатричної лікарні. Останні 30 років життя Камілла провела в повній ізоляції в психіатричних закладах і померла в лікарні Мондеверг під час Другої світової війни.

Луїс Вейн (1860-1939) - видатний художник і ілюстратор.

Знаменитий англійський художник, який здобув популярність завдяки своїм малюнкам котів з великими очима, виконаним в антропоморфному стилі.

З роками у Луїса розвинулася шизофренія; він став агресивним і підозрілим, особливо щодо своїх сестер. Митець стверджував, що мерехтіння кадрів на екранах краде енергію з їхніх мізків, і що вони викрадають у нього гроші. Чоловік почав блукати вулицями ночами, часто переставляв меблі у своєму домі і проводив багато часу на самоті, замкнувшись у своїй кімнаті, де писав незв'язні думки. У 1924 році Луїса, як незаможного пацієнта, помістили до психіатричної лікарні в Спрінгфілді.

Коли інформація про це стала відома громадськості, зокрема завдяки письменнику Герберту Веллсу, було ініційовано збір коштів. Вейна перевели в більш комфортні умови: спочатку в Королівську лікарню Бедлам, а потім у лікарню Напсбері, де він продовжував малювати котів. Його роботи ставали дедалі більш психоделічними і нагадували фрактали, і він займався цим до самої своєї смерті.

Тетяна Пельтцер (1904-1992) — видатна особистість, що залишила значний слід в історії.

* Акторка театру та кіно радянських часів.

У старості Пельтцер зіткнулася з хворобою Альцгеймера, яка супроводжувалася деменцією та параноєю, зокрема, манією переслідування. Вона почала забувати важливу інформацію і не могла більше запам'ятовувати тексти своїх ролей. Останні роки свого життя акторка провела в спеціалізованому закладі для людей похилого віку, де й пішла з життя у 1992 році.

Едуард Ізотов (1936-2003) був видатною особистістю, чий життєвий шлях тривав з 1936 по 2003 рік.

Союзний артист, який здобув визнання завдяки своєму виконанню ролі Іванушки у фільмі-казці "Морозко".

Життя актора було зруйноване після арешту в 1983 році за спробу обміняти невелику суму іноземної валюти (що в СРСР вважалося кримінальним злочином). Трирічне ув'язнення підірвало його здоров'я. Після звільнення актор переніс кілька інсультів, що призвело до проблем із психічним здоров'ям.

Протягом приблизно десяти років Ізотов залишався в ізольованих психіатричних установах і лікарнях, де повністю втратив як пам'ять, так і можливість рухатися. Він відійшов у інший світ у 2003 році.

Нагадуємо, що в минулому Фокус вже повідомляв, що:

* Любовні листи в руках монархів, літературних геніїв та ікон попкультури ставали політичною зброєю, доказами в суді та навіть каталізаторами релігійних розколів.

Мерілін Монро обрала свій відомий псевдонім у серпні 1946 року, коли уклала свій перший контракт з кіностудією 20th Century Fox.

Насправді Норма Джин володіла стрункою та компактною фігурою типу "пісочний годинник" з надзвичайно тонкою талією. Міф про її "пишні форми плюс-сайз" з'явився внаслідок змін у системі маркування розмірів одягу.