Філарет: «Українці – народ трудолюбний, милосердний, лагідний. Але, коли в нього хочуть забрати свободу, він показує драконячий язик»

Філарет(ДЕНИСЕНКО) 93 роки, Патріарх Української православної церкви Київського патріархату. Народився 23 січня 1929-го в селі Благодатному Амвросіївського району Донецької області в родині шахтаря. Ім’я в миру – Михайло Антонович Денисенко. Після закінчення середньої школи 1946 року вступив до Одеської духовної семінарії. Закінчив її з відзнакою. 1952-го закінчив Московську духовну академію з науковим ступенем кандидата богослов’я. 1960 року призначений керуючим справами Українського Екзархату й настоятелем Свято-Володимирського кафедрального собору в Києві. 25–27 жовтня 1990-го Архієрейський Собор Російської православної церкви надав Українській православній церкві самостійність і незалежність в управлінні. Український єпископат одноголосно обрав Філарета предстоятелем Української православної церкви з титулом – митрополит Київський і всієї України. Активно виступав за незалежність Української церкви – УПЦ КП, патріархом якої і став 1995 року. У березні 2013-го від імені Української православної церкви Київського патріархату Філарет закликав українців і поляків до взаємного прощення за трагедію польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни. Неодноразово висловлював підтримку Майдану. У січні 2014 року Філарет через криваві події в Києві відмовився від ордена ”За заслуги” І ступеня, яким його нагородив президент Віктор Янукович. 2018-го брав активну участь у створенні нової єдиної Православної церкви України. Після отримання томоса Філарета обрали почесним патріархом. Проте вже 2019-го через незгоду з принципами управління в ПЦУ він оголосив про відтворення УПЦ КП, де знову обійняв посаду патріарха. Живе в Києві.

Чи пам’ятаєте, як минув ваш день 24 серпня 1991 року?

Я був у Києві, служив, як завжди. Коли Верховна Рада проголосила незалежність України, то вирішив зібрати помісний собор і обговорити питання незалежності Української церкви. Бо незалежна держава потребує такої. Одна без одної вони не можуть існувати. Зібралися представники єпископату, духовенства, миряни. Одноголосно ухвалили рішення, яке ми відправили московському патріарху. Думали, що вони погодяться на автокефалію, але вийшло навпаки – з того часу почалася їхня боротьба з Українською церквою. Усі церкви отримали автокефалію разом із державністю – грецька, румунська, болгарська, сербська. Думали, що й Україна піде цим шляхом. Але Москва не погодилася. Вони нічого не могли зробити з українським народом. Тому вирішили відігратися, тримаючи у своєму підпорядкуванні нашу церкву. Для чого це було потрібно? Щоб мати вплив на нас. –

Любов до свободи в українців сильніша за будь-яку зброю

Навіть тепер, в умовах війни, Російська православна церква в Україні не закликає боротися проти агресора, а закликає до миру. Але який може бути мир, коли Росія захоплює наші землі? Ми захищаємо своє, як співається в гімні: “Душу й тіло ми положим за нашу свободу”. І не згодні віддати Крим і Донбас заради миру. Ми їх визволимо. Україна стане миролюбною державою. Нині питання стоїть не тільки про нашу перемогу. За неї ми щодня молимося в усіх храмах. Треба зробити Росію такою, щоб вона не змогла більше нападати на інші країни й бути джерелом неспокою.

Як нарешті позбутися присутності Російської православної церкви в Україні?

Я звернувся до всіх православних, щоб вони об’єдналися в незалежну церкву. Щоб єпископи та духовенство об’єднались у Православну церкву України. Це була б велика перемога. Тоді Росія не зазіхала б на наші території. Але промосковське духовенство не пристало на мою пропозицію. І то є доказом, що вони насправді залежні від Росії. –

Папа Римський нещодавно висловився, що війна в Україні відвертає увагу світу від інших важливих тем. Зокрема голоду в Африці. Чи доречні такі заяви?

Вважаю, що краще помовчати. Ми боремося з агресором за майбутнє всієї цивілізації, проливаємо кров. Справа в тому, що війна Росії з Україною зачіпає інтереси Європи та Сполучених Штатів Америки. Ми відіграємо велику роль. Фактично вже перемогли Росію, бо наша армія боєздатна навіть без новітньої зброї у великій кількості. Чому? Тому що в нас сильний дух. Любов до свободи в українців сильніша за будь-яку зброю. –

Нині, коли ми захищаємо свою незалежність зі зброєю в руках, особливо актуальним є питання духовної опіки в армії. Чи присутні капелани Православної церкви України на фронті?

Так, вони виконують свої обов’язки, надихають наших воїнів захищати свою землю. І ми захистимо її. Священник не має права брати до рук зброю, але може віддати душу за ­Україну. Натомість російська церква благословляє своїх солдатів на захоплення чужого. Я був в Ірпені та Бородянці, бачив, що накоїли російські військові. Жоден інший народ не здатен на таке беззаконня. На вулицях ґвалтували дітей. Хіба це може сприйняти людський розум? Чи можна з цим змиритися? У кожного народу є власні гріхи, але таке не можна вибачати. –

У мене правило: ні від чого не відмовлятись і ні про що не жалкувати

За незалежність України боролося багато яскравих особистостей – В’ячеслав Чорновіл, Іван Драч, Левко Лук’яненко й багато інших. Із багатьма батьками незалежності вам доводилося спілкуватися. Можете згадати якісь цікаві факти, випадки, розмови з цими людьми?

З усіма цими патріотами я був особисто знайомий. На жаль, всі вони вже пішли в засвіти. Ми були єдині духом. Хоча спочатку Лук’яненко й Чорновіл виступали проти мене. Бо я тоді був місцеблюстителем московського престолу. Міг стати московським патріархом. Вважали, що я відданий Кремлю, не захищатиму інтересів українського народу. Але після чорного вівторка все змінилося (18 липня 1995 року в центрі Києва почалися масові заворушення. Їх спричинила відмова влади надати дозвіл на поховання патріарха Володимира на території Софійського собору, а також жорстокі дії працівників “Беркута”. – Країна). Тоді церква виступила на захист демократії. Пам’ятаю, ми довго стояли під Софією і не відступали. Усі побачили, що Філарет разом з іншими, до мене почали ставитися як до рівного в патріотизмі. –

За роки незалежності сталося безліч подій. Що вважаєте нашими головними успіхами за 31 рік, а що провалами та невдачами?

Досягнення – це незалежність Української церкви. І ми її не втратимо. Петро Перший ще на початку XVIII століття сказав, що українці – народ трудолюбний, милосердний, лагідний. Але коли в нього хочуть забрати свободу, то він показує драконячий язик. Тобто в боротьбі за свободу ми демонструємо таку силу, на яку не здатні інші народи. Свобода – це те, заради чого служу, молюся і борюся. –

Свобода – це те, заради чого служу, молюся і борюся

У нас було кілька масштабних акцій протесту – Україна без Кучми, помаранчева революція, Революція гідності. Чому українці самі обирають владу, а потім радикально виступають проти неї на вулицях? Бунтувати – це частина національного характеру?

Наша особливість – де два українці, там три гетьмани. У нас немає єдності. Тому в молитвах завжди просимо: Боже, нам єдність подай. Якби ми не сварилися між собою, то були б набагато сильніші. Але це не значить, що українці слабкі. Коли приходять біда та страждання, ми об’єднуємося. Українці між собою сваряться, але всі разом захищаються від ворога. І нам не страшно. Наприклад, коли почалася нова фаза війни, з країни не поїхав президент. Я теж не залишив Києва – показав приклад, що тікати з рідної землі не треба. Натомість варто закликати єднатися для захисту Батьківщини. І не пожалкував. У мене правило: ні від чого не відмовлятись і ні про що не жалкувати. Все приймаю як послух від Бога. Історія свідчить: коли в українців усе гаразд, то ми чубимося. А об’єднуємося – у стражданнях. Тому Бог і посилає нам їх, щоб загартувалися в одну націю та духовну силу.