Конфлікт косоварів та сербів не ґрунтується на релігійних розбіжностях. Це про розуміння свободи

Чи Косово  остаточно відновилось після війни,  як сталось, що  мусульманською країною керує жінка і  чому у Приштині роблять найкращу каву  —  у авторській колонці розмірковує Олена Солодовнікова.

«Хероіна», – кричить в мій бік підліток і, посміхаючись, робить вигляд, що протикає шприцем свою руку. Я  й справді стою  під величезним сучасним  пам’ятником у вигляді жіночого обличчя, де написано «хероіна», тобто героїня. Від кожного фрагменту  лиця виблискує сонце. Скульптура складається з більш ніж 20000 медалей з зображенням жінок.  І, звісно, що монумент присвячений не  наркотикам, а косов’яркам, які постраждали від війни.  Зокрема, тим, хто  потерпав від сексуального насилля.  

«Упродовж  десяти років після війни зґвалтування було  у Косово темою, яку намагалися оминати публічно. Мусульманки воліли не  розповідати про такі речі, бо ризикували втратити родину. Це вважалося соромом. І лише згодом жертви насилля почали  ділитися своїми історіями з психологами та правозахисниками»,  – пояснює Фаріде Рушиті, яка заснувала у Косово реабілітаційний центр  для людей, які постраждали від сексуальних знущань. Серед жертв, які звертаються сюди за допомогою, є і чоловіки.

Столиця Косово Приштіна схожа на затишний вулик, де на кожному кроці  натрапиш на кав’ярню зі смачним мак’ято. На каву запрошують  упродовж всього дня аби поговорити про справи. Часто меню у таких закладах відсутнє, тому про ціну варто питати заздалегідь . І одразу розраховуватися, адже за  півгодини прайс може зрости на третину.  Так саме, тут обачливо не вказують розцінки у фруктово-овочевих лавочках – все змінюється в залежності від покупця до покупця.  Тому торгуватися можна і треба.  Але це не про хитрість, а про східний стиль життя.  Часто косовари проявляють гостинність  — скажімо до дьонеру можуть безкоштовно запропонувати айран.

У Приштині водії, не соромлячись, запарковуються на і без того вузьких  тротуарах. Керовці постійно сигналять і підрізають – пропускати пішоходів не заведено, на знак поваги можуть  хіба що різко пригальмувати за кілька сантиметрів від вас на пішохідному переході.  Постійні клаксони змішуються зі звуками молитви з мечеті.

«Тим не менше, у нас дуже рідко бувають аварії. Водії звикли само організовуватися, з того  часу як після війни зовсім не працювали світлофори та освітлення. У нас панує контрольована анархія», – посміхається Адем Сулеймані. Один з його дідусів був мером маленького албанського містечка, ще один  – партизаном, інший –  побудував мечеть. Сам Адем ідентифікує себе як атеїста, його дружина – католичка. Масивний католицький храм прикрашає центр Приштини і  носить ім’я Матері Терези, яку шанують за її албанське походження. На честь «Нені Терези» назвали і центральний пішохідний бульвар. Неподалік святині католиків стовбичить величезна закинута цегляна церква – її побудували серби,  рейдернувши  територію місцевого університету. Але відкрити святиню не встигли, їх  прогнали  після закінчення війни.

«Наш конфлікт з сербами не ґрунтується на релігійних розбіжностях. Це про розуміння свободи. Головна різниця між нами в тому, що косовари завжди відстоюють свої права, протестують. А серби, якщо їм наказати вистрибнути з вікна, – одразу це зроблять, не сперечаючись», – вважає Адем.

Потім він довго пояснює сутність окремої сучасної ісламської течії бекташизм – це духовне вчення включає у себе магічні ритуали, його сповідують 2, 5% албанців. Це такий собі таємний орден, що був заборонений у Туреччині за часів Ататюрка і отримав головну штаб-квартиру у Албанії.

Щодо більш класичного ісламізму у Приштині жінки вочевидь не відчувають себе пригнобленими,  на вулицях більшість з них не носить хіджаб, хоча його  продають у багатьох крамничках. Так само для мусульманок відкрита купа магазинчиків з розкішними «бальними сукнями», що вже давно не користуються  таким попитом у європейських містах. Крім того, у мережевому маркетплейсі перший поверх – з чоловічим одягом, а жіночий розміщується на другому – вірогідно, маркетологи вважають, що чоловіки більш платоспроможні. Хоча всі розмови про патріархальне суспільство закінчуються, коли згадати, що вже вдруге поспіль Косово очолює президентка.

Зараз у руля республіки молода юристка  Вьоса Османі, яка навчалася у Пенсельванії. Вочевидь, парасолька США дуже важлива для косоварів. Поряд з місцевим прапором вивішують американський, на одній з будівель  розміщено маленьку копію статуї Свободи, а в центрі є невелике погруддя конгресвуменки Мадлен Олбрайт  –  два десятиліття тому вона активно відстоювала визнання  незалежності республіки. Втім ЄС  і досі не на прийняв Косово до родини через що громадяни мають  місяцями стояти в чергах, щоб отримати візи до Європи. Україна так само не визнала Косово, побоюючись з порівнянням  балканської  республіки та сепаратистських ЛДНР. Хоча на відміну від квазі-республік з їх рейковими референдумами Косово свою незалежність  підтвердило у міжнародних судах.

«Я  була у Києві три роки тому, і закохалася в це місто. Отримала там більше натхнення ніж в Америці. На відміну від  моїх друзів я не мала проблеми з візитом до вас, бо маю македонський паспорт», – ділиться враженнями Дафіна Халілі. Перед початком нової гарячої фази війни з Росією Україна все ж визнала саме косовські паспорти, хоча це і не статус незалежності республіки, але крок назустріч.

Косовари вкрай щемливо сприймають російсько-українську війну. Багато з них посилаються на відчуття дежавю – вони проходили ті самі випробування, але боролися не з росіянами, а з сербами. На Балканах так само відбувався геноцид місцевого населення. Косовари ненавидять колоніальне зверхнє ставлення сербів, які так само як прихильники руського мира не вважають за потрібне вивчати албанську мову, роками живучі поруч з албанцями.

Тепер українці схожі на албанців і тим, що чи не більше третини з косоварів, втративши домівку, не повернулись до країни. Вони почали робити бізнес у Європі, очолюючи численні кампанії, які будують у містах інфраструктурні об’єкти, встановлюють сантехніку і наводять інший  лад у побуті.  Саме  ці бізнесмени-діаспоряни  спонсорують лобістів Косово у світі, зокрема в США. Тут  також є заробітчани, які  надсилають гроші родинам.

«У нас роблять найкращу каву, бо баристи мають університетську освіту. Влаштуватися на роботу за фахом у Косово буває проблемою», –  констатує Адем, допиваючи мак’ято. У Приштині  так називають велику і маленьку чашку кави з молоком. І вона дійсно смачна.