Олег «Oльгерд» Овчинніков: «Незалежна Білорусь відбудеться тільки після перемоги України над Росією з її «двохсотою» армією світу»

У проєкті “Хорошие нерусские” новий гість – боєць білоруського полку ім. Костуся Калиновського з позивним Oльгерд. Бесіда про те, як білоруські бійці визволяли Херсон, чому лукашенко небезпечний так само як путін і в яких кордонах закріпиться незалежна Білорусь.

–        Олеже, ти буквально за кілька днів приїхав з «нуля» до відносно спокійного Києва, де звісно ніхто так само не заcтрахований від обстрілів та регулярно вимикають електрику. Як відчуття? Відчувається контраст?

–        На фронті ситуація добра. Ми наступаємо, довбимо російських загарбників. Все значно краще ніж раніше. А щодо Києва, то мені тут видається бути небезпечніше, ніж у безпосередній зоні бойових дій. Бо там ти тримаєш ситуацію під контролем, бачиш, де свої, де ворог, звідки летить, ти знаєш куди ховатися. А у Києві все непередбачувано, буквально вчора був ракетний обстріл.

–        Згадуючи ніч з 23 на 24 лютого  ти завжди віджартовуєшься, що грав у стрілялки і ні про що не думав. Щось важко віриться….

–        Я грав не у стрілялки, а у стратєжки. Насправді, в мне давно було передчуття великої війни, але думав, що маємо у запасі як мінімум місяць. Звісно ми готувались – займались підготовки зі стрільби, з тактики. Насправді саме білоруси точно знали, що з нашого боку буде наступ. Це було повністю зрозуміло, я не знаю, чому українці  намагалися від таких думок відхреститись. Ми постійно звертались до офіційних органів в Україні там попереджали про те, що не можна довіряти Лукашенку – це друг Путіна, він зрадить Україну, і якщо буде наступ, то він відбуватиметься збоку Білорусі. Ми попереджали, але на жаль нас ніхто не чув.

–        Тому що всі щиро вважали, що Лукашенко вчергове пропетляє.

–        Але ми завжди були певні,що Лука – союзник Путіна, який жодго разу його не зрадив. Він не дарма накопичував військові сили на території Білорусі. Тим більше там збирали досвічені рос підрозділи, які вже буди у Чечні, на Донбасі.

–        Однак після початку наступe, саме білорусів, які перебували в Україні багато років, почали підозрювати у шпигунстві. Тебе це не минуло?

–        Так, на жаль з першого дня відчув на власній шкірі, як то бути «диверсантом». Нас було четверо білорусів, і ми мали домовленність,що підключимося до ЗСУ. Але коли дійшло до справи, то нас повідомили що такої можливості немає. Робіть що хочете – вступайте до тероборони, штурмуйте військкомати. Трошки нас покинули…. Тому ми зібралися і вирішили поїхали на іподром, де роздавали зброю. Але там сказали, що набоїв нема, приходьте завтра. Коли повертались, то нас вперше затримали у метро. Ми було у формі,з білоруськими нашивками – перевірили та швидко відпустили. Друга спроба була зранку. Вийшли на вулицю, побачили людина «на хвості», думали, що здалося….

–        Але не здалося!

–        Так, ми думали, що так тільки в Білорусі зараз роблять. Тільки завернули зарогом, як нас автоматники поклали мордами в асфальт, обшукали та завантажили у багажник. Бо в самій автівці місця не знайшлось. З’ясувалось, що нас запідозрили у шпигунстві через пильність. Раніше до нас підходила бабуся та сказала, що бачила біля будинку намальовану мітку. Пішли перевірити, чи то справді вона була. Мітка дійсно була, ми її засипали піском. Але то побачив двірник, і вирішив, що ми саме мітки робимо, і зателефонував у СБУ.

В резульаті нас відвезли до РОВД, де провели з нам ироботу. Думали, що будуть бити, але тільки перевірили смартфони, і нас відпустили.

На цьому все не закінчилось. За півгодини до нас знову причепилася поліція. Але ми вже пояснили: «Хлопці, перепрошуємо, аде нас вже затримали сьогодні!»

–        На той момент ти вже 8 вісім років мешкав в Україні. Подібна поведінка правоохоронців була образливою? Хотілось звалити до Польщі, литви і відмовитись від ідеї захищати українську землю?

–        Я не для того приїхав, щоб кудись тікати. В перші дні війни, коли затримували сотні диверсійних груп, така ситуація була зрозумілою. Звісно, до нас ставились більш жорстко ніж до інших, бо стало відомо про напад збоку Лукашенка.

–        Парадокс у тому, що ти та багато інших білорусів є саме противниками картопляного фюрера. Що робити, як змусити людей розділяти лукашистів та білорусів?

–        Треба політичну волю країни, щоб з боку держави щодня нагадували: білоруси – не росіяни, а Лукашенко не дорівнює Білорусь. Ми самі не маємо ресурсів, щоб змінити ситуацію. Нажаль, сьогодні українців сприймають всіх мешканців РБ як зрадників, підхалімів.

–        Ти був один з ініціаторів петиції до Зеленського, де пропонуєтьс яавтоматично надавати громадянство білорусам, які воюють за Україну. Набрано 25000 підписів. Які результат?

–        З офісу надійшла відповідь, що такі іноземці і так отримують громадянство, коли це вирішує особисто президент. Стандартна відписка.

–        Навіщо білорусам-добровольцям громадянство України, якщо ваша кінцева мета повернутися додому і будувати там незалежну державу?

–        Воно потрібно тим, кому у Білорусі загрожує смертна кара. Зараз, коли білорус потрапляє в полон до росіян, він є беззахисним. Ним не опікується його держава, а навпаки можуть повернути додому та стратити. Полонені білоруси не потрапляють у списки обміну. На сьогодні є два бійця з полку Калиновського, які заходяться у лапах росіян, і їхня подальша доля невідома. Єдине, що ми бачили, то відео, де ці хлопці кажуть той бред, якій їх змусили сказати. Але то нічого не означає, тут важливо зберегти життя людей.

–        Як вважаєш, кол українці зможуть просити білорусів за ті ракети, що летять з вашого кордону?

–        Думаю, що в тій ситуації, зокрема, винні і українські політики, які роками піарили Лукашенка. До війни у нього був шалений рейтинг підтримки серед українського населення, його сприймали як надійного союзника. Лукашенка в Україні сприймали набагато краще ніж в Білорусі! А простити нас зможуть, коли люди зрозуміють правду, як все відбувалось, і що білоруси, то не лукашисти.

–        А чи залишилось у БР достатньо людей, яких не прокачали російською пропагандою?

–        Ситуація між нами та росіянами відрізняється тим, що у Білорусі максимум 20 громадян відсотків підтримують війну, і одиниці  за безпосередню участь у ній. Це не 80% підтримки у Росії. Але враховуйте, що у Білорусі цілком тоталітарний режим. Саджають тих, хто  виходить на мітинги. Саджають тих, хто ставить у соцмережах аватарки з українським прапором. Нещодавно в Мінську посадили людину, яка поставила лампадки на День незалежності України. Пресують за те, що ти на боці України, бо тільки завдяки  російському даху Лука досі має владу.

–        Ти отримав поранення під час виконання завдання…

–        То була легка царапинка. Їхали у сірій зоні, трохи зачепило осколком.

–        Існує думка через командирів українських підрозділів, що бійці білоруського полку дуже жартовні, занадто ризикові під час боїв. Бо у вас є відчуття провини за те, що не впоралися з владою у Білорусі.

–        Особисто я такого не відчуваю, бо я робив все від мене залежне, щоб вести боротьбу. Ми воюємо не через відчуття провини, а через те, що у нас спільний ворог. Тільки коли ми знищимо Росію, ми визволимо Білорусь. Нації українців та білорусів ніколи не були ворогами.

–        Ти починав військову діяльність як сапер,а потім став мінометником. Для тебе було важко перепрофілюватися на військові рейки?

–        Мій батько був воєнруком. Ми подорожували по військових частинах, я займавсч кульовою стрільбою, взагалі зброю любив. Але більше я цікавився історією, а вся історія держав – про війни. Так відбувалося з часів Давньої Греції та Рима. Цезаря,  Македонського всі знають через участь у війнах.

–        Тобі довелося звільняти Херсон. Згадай, як це було.

–        Ми облаштували мінометні позиції біля селища Олександрівка, це півгодини від Херсону. Знищували ті цілі, які виявляла українська розвідка – штаби, легковики склади з боєприпасами, траншеї. Вижили. Дійшли до Херсону. Там на власні очі побачив всі ті плакати «Росія тут назавжди!», «Всі на референдум!», якими хотіли морально подавити населення. Але херсонці виявилися зовсім не такими як донеччани з їхнім нейтралітетом. У Херсоні дуже велика підтримка України. Ми усіюди бачили дітей з жовто-блакитними прапорами.

–        Ти викладаєш дуже позитивні ролики з фронту. Як вдається зберігати оптимізм?

–        Дивно було б скиглити, коли і так все навколо погано? Я висміюю росію лише тим, що показую фактаж на позиціях. Наприклад, вони тікали та розкидали теплі куртки. В чому сенс, коли це потрібні речі? Всі ці пляшки горілки – всі ознаки типового росіянин у шапці-вушанці. Це не друга, а «двухсота» армія світу.

–        Поясни, чому серед українців до недавнього часу була установка, що білоруси ставляться до росіян як до братів?

–        Бо ви на нас дивилися очим російської пропаганди. Після 2020 року «братської любові» точно не було, бо протести поляла, зокрема, псковська бригада десантників, московский полк ОМОНА – вони їздили на БТРах і стріляли по людях.

–        Не можу второпати, чому ті самі російські бригади висадилися у Казахстані, і там у них нічого не вийшло? Швидко поїхали додому.

–        Там вони не брали участь у розгоні протестів офіційно. Їхня роль була – утримувати військові об’єкти для режимів Токаєва-Путіна. Всю роботу з полавлення людей робили казахські силовики. А у Білорусі росіян задіяли у перші дні демонстрацій задіювали саме росіян, бо власних активів не вистачало. А потім лукашисти розправили плечі, режим утримався.

–        Добре, але до кривавих мітингів існувала лояльність до росіян черед білорусів?

–        Така сама як в окремих регіонах України у 2014 році. Я знаю українців, які вважали Путіна класним чуваком. І слід зважати, що лояльність не була рівноцінна бажанню робити в Росією єдину державу.

–        Особисто бачила на вулицях Мінська поруч російські там білоруськ прапори, було враження, що вже тоді, після анексії Криму, Білорусь неофіційно доєдналися до РФ.

–        Разом з тим на опозиційні акції День волі та на інших акція протестів білоруси виходили з українськими прапорами. Просто ваша увага була прикута до офіційних заходів за рознарядкою, а не до громадянських без примусу.

–        Білоруси, які знаходяться у екзилі,готові повернутися  на батьківщину?

–        За першої можливості, коли там не буде тирана. Хвиля еміграції після виборів – інша, ці люди здебільшого не вивчають іноземних мов, бо не асоціюють себе з еміграцією, режим змусив їх поїхати.

–        Яка доля очікує на Лукашенка? Збіжить до Венесуели?

–        Ні, він там непотребний, як і Китаю. Він не потрібний і Росії, як той Янукович, який сидить у Ростові у якості весільного генерала без грошей. Саме тому Лукашенко буде триматися за владу до останнього. А в результаті відбудеться трибунал і він сидітиме на лаві підсудних разом з Путіним. Вони мають  відповідати за злочинства. Відповідна розплата чекає на ментів, які били людей під час протестів. Може за рік, може за два все це відбудеться.

–        Маємо досвід, що українські силовики, які розганяли Майдан  задебільшого залишаються непокараними, а минуло вже майже 10 років, багато справ закривають за строками давності.

–        Для мене було дико бачити довольні відгодовані морди «беркутів» під час судів над ними.  Справа у тому, що в Україні є різні політичні клани, які між собою змагаються. Вони покривали «беркутів», вони їхали з країни, де-які у Білорусь, і там продовжували лупцювати людей.

–        До участі у Майдані ти відвідав протестні акції у Москві, що відбулися після Болотної. Чого тебе туди потягнуло?

–        Я був там чотири рази. Не чекав, що росіяни у 2011 році вийдуть проти Путіна, думав, зщо третій строк мовчки  проковтнуть. Але буди стички з мусорами, я думав, що щось у РФ зміниться. Я тлумачв роіянам, що буде, якщо переможе зло у обличчі Путні. Пояснював, що буде погано не тільки їм, але і сусідам.

–        Де люди, хто брав участь у тих акціях?

–        Хтось поїхав з країни, хтось помер. Протести у РФ відбувались тоталітарній країні, а в Україні – у демократичній. Навіть Янукович прийшов до влади законним  шляхом, за нього існувала парламентська опозиція, керівник держорганів всі не були під президентом. І буди сили, які надавали підтримку мітингувальникам.

–        Підтримуєш версію, що революція-2014 відбулась завдяки розколу політичних еліт?

–        Революція не може відбуватися тільки через еліту, яка не згоден з політикою диктатора, або тільки через волю народу. Має бути симбіоз, чинники мають співпасти. Коли просто виходять люди – нічого не відбувається.

–        Чому у білорусів не вистачило сил скинути Лукашенка у 2020?

–        Люди боялися, що їх звільнили з роботи, їх арестують.

–        Так і на Майдані відбувались масові арешти.

–        Але ніхто не викликав на вас автоматчиков як у Білорусі. Ви не зрозумієте, бо ніколи не жили у тоталітарному режимі! Вас ніхто не розганяв танками та бульдозерами. Простести у Білорусі відбулись, коли Лука засвоїв всі уроки Майдану.І він його не допускав. Репетиція розгодна була на Дні волі у 2017 році – з автоматами та сльозогінним газом. Крім того, в Білорусі були знищені всі, хто міг чинити супротив – когось закопали, когось посадили. Він знищив всіх ефективних – рух анархістів, рух футбольних фанатів.

–        Ти хотів повернутися до Білорусі під час спроби революції?

–        Звісно, капец як хотів. Але зрозумів, що не можна. Мені раніше телефонували кдбшники. О другій ночі мені зателефонували. Номер не засвітився. Класника. «овчинніков Олег Олександрович? Це з КДБ Білорусі турбують. Ми за вашим номером зробили висновок,що ви в Києві. Що ви там робите? Є інформація, що ви проходили службу в одному з добровольчих батальйонів Україні».  Я сказав, що не маю відношення до батальйону.

–        А нащо ти перед ними виправдовувався?

–        Тому що я білорус. В мене на батьківщині батьки, я за них хвилююсь.

–        Нины так само багато дзвінків до білорусів з пропозицією повернутись і покаятися. Хтось так і робить.

–        Я їх не засуджую, дуже важко влаштуватися за кордоном. Так само діяли за часів СРСР, коли заманювали імігратів  назад додому. Методи у нас ті самі радянські – репресії, боротьба з тими, хто проти. Це повна копія.

–        Чому Лукашенко досі випускає з країни?

–        Цьогоріч вже приймуть відповідний закон, і без дозволу виїхати буде неможливо. Когось випускали, щоб не заважав. Але вже зараз є випадки, коли люди біжуть з країни лісами та через міни.

–        В тебе біографія класичного революціонера – вже за студентських років відрахували з юрфаку через участь у політичних акціях. Відчував свою причетність до перебування у сердині процесів зміни держави?

–        Ні, я намагався не особливо відсвічувати. А занймий слідчий мені давав пораду: Олеже, все розумію, але не попадайся. Були у нас колись і такі менти.

–        Ти мав відношення до реконструкторського руху, де, зокрема, згадували, діяльність Білоруської повстанської армії, аналогу УПА. А я навіть не чула про неї раніше.

–        Звісно, бо українцям подавали все про білорусів очима росіян, немовбито, ми не чинили спротив. А він був завжди! У нас існував аналог Холодноярського повстання, це було у Случчині – місяць билися з більшовиками. Партизани, найвідоміший з них Юрка Моніш, билися з червоними у 20-х роках минулого століття.

Після Другої світової існували білоруські повстанці, які ховалися у бункерах, вони співпрацювали з німцями. Деякі з цих секретних бункерів досі не знайшли. Був і спонтанний супротив проти радянської мобілізації.

–        Всі ці факти досі замовчують?

–        За розповсюдження  подібних історичних фактів можна сісти за статтею «реабілітація нацизму».  Одну людину нещодавно посадили за те, що він намалював портрет білоруського партизана. Крім того, у Білорусі досі не розсекретили радянські архіви. Тому ми не розуміємо масштабів супротиву радянщині, він був неменший ніж в Україні.

–        Чому у білорусів відбрало мову, що за цитатою Ліни Костенко свідчить про те, що нація може померти?

–        Доречі, ту саму цитату про мову можна знайти у кластика білоруської літератури Богушевич. Народи ніколи не помирають з голоду, першою у них помирає мова. Після розвалу  радянського союзу мало хто думав про національні цінності, здебільшого, більшість думала про те, як вижити. Цим скористався Лукашенко. Він має генетичну ненависть до білоруської мови. Про це свідчить вираз його обличчя під час його рідких офіційних офіційних виступів білоруською. Він так робить п’ять хвилин на п’ять років, але його рожу перекошує. Він використовує білоруську як спробу образи, презирливо вживає «змагар»(боєць).

Це свідчить, що Лука в такий спосіб підтримає імперську позицію, а сам він радянська людина від кінчиків нігтів до потилиці. Боротьба з мовою була принциповою позицією Лукашенко, він на референдумі просунув другу мову російську. З цього все і почалося – почали зачиняти білоруськомовні школи. Але дякуючи 2020 року білоруси зрозуміли, в чому цінність мови, її почали відроджувати. І згідно останнім опитування, білоруси хочуть відмовитись від офіційної державної російської мови.

–        Якою буде Незалежна Білорусь? Вона залишиться у власних кордонах чи повернеться до формату Великого Литовського Князівства з міцними союзниками?

–        Незалежна Білорусь відбудеться тільки після перемоги України над Росією з її «двохсотою» армією світу.  Вс скоро українці здолають московитів, не треба забивати на лукашистський режим. Адже Росія може почати поступово кріпнути, а Білорусь знову стала плацдармом для нападів. Питання Білорусі  стосується безпеки усієї Східної Європи, Польщі, Прибалтики. Тому треба поховати режим Лукашенка.

А щодо кордонів, то колись проголошували Смоленську СРСР, але між іншим, то була білоруська земля.

Моя особиста війна закінчиться, коли я пройду з червоно-білим стягом по Мінську. А потім разом з українцям, можливо і підем війною на Москву. Чому б ні? Питання з агресором треба вирішувати принципово та глобально.