416 років історії: перетворення Гарнізонного храму у Львові на святиню українських військових - Твоє місто новини.

31 липня 1610 року у Львові було закладено наріжний камінь для майбутнього храму святих апостолів Петра і Павла. Протягом більше ніж чотирьох століть цей храм слугував єзуїтською святинею та освітнім центром, витримав численні пожежі та війни, 65 років залишався без богослужінь, а сьогодні він перетворився на одне з ключових місць пам’яті про українських захисників, які віддали своє життя.

Ян Замойський, архієпископ митрополії, під час урочистої церемонії з численним натовпом людей освятив контури майбутньої споруди, виголошуючи молитви з амвону. Він доброзичливо поклав наріжний камінь у центральній частині будівлі, а для того, щоб будівництво йшло швидше, замість традиційних дарів вніс тисячу золотих монет.

Львівський історик Бартоломей Зиморович у своїй праці "Потрійний Львів" зафіксував події, що мали місце 31 липня 1610 року. Цей день, коли вшановували святого Ігнатія Лойолу, засновника Товариства Ісуса, став важливою віхою для Львова — саме тоді було закладено наріжний камінь храму святих апостолів Петра і Павла.

Відтоді минуло 416 років, і за цей період храм неодноразово змінював своє призначення. Тут не лише молилися єзуїти, але й здобували знання студенти. Святиня витримала численні пожежі, війни та ліквідацію ордену, виконуючи функції гарнізонної церкви. В епоху радянської влади вона була перетворена на сховище книг, яке містило мільйони томів.

Сьогодні Гарнізонний храм УГКЦ слугує духовним центром для українських військових, ветеранів та їх сімей, а також місцем вшанування пам'яті загиблих захисників.

Єзуїти у Львові та їхні зусилля щодо знаходження підходящого місця для будівництва храму.

Історія єзуїтського ордену у Львові розпочалася наприкінці XVI століття, коли вони прибули до міста за запрошенням латинського архієпископа Яна Димітра Соліковського. У різних історичних джерелах згадуються 1584 та 1591 роки як можливі дати їхнього прибуття.

Спочатку єзуїти отримали в користування одну з каплиць Латинської катедри, а їхнє житло розташовувалося у кам'яниці на площі Ринок. Пізніше, за сприяння львівської мешканки Софії Ганель, неподалік від міських укріплень було зведено дерев'яний монастир та каплицю на честь Архангела Михаїла.

Єзуїти прибули до міста не тільки в якості священнослужителів та проповідників. Однією з основних сфер їхньої діяльності стала освіта. Біля майбутнього храму вони планували збудувати колегію, бібліотеку, навчальні кабінети та житло для ченців. У 1608 році у Львові відбулося урочисте відкриття єзуїтського колегіуму.

Однак для великого комплексу потрібно було знайти достатньо місця у щільно забудованому середмісті.

У 1603 році король Сигізмунд III Ваза передав єзуїтам територію в єврейському кварталі, до якої належала й ділянка зі синагогою "Золота Роза". Єврейська громада та міський магістрат виступили проти цього. Після судових і фінансових домовленостей територію вдалося повернути громаді.

З цією історією пов'язана й одна з львівських легенд. Єдиний вхід до синагоги нібито пролягав через приватну кам'яницю Ісаака Нахмановича. Без дозволу її власника єзуїти не могли потрапити на подаровану королем територію, а отже - фактично не могли нею користуватися.

Врешті-решт орден повернувся до західної зони центральної частини міста, де вже була споруджена його дерев'яна святиня.

Храм, зведення якого тривало два десятиліття.

31 липня 1610 року архієпископ Ян Замойський провів освячення території для майбутньої святині й урочисто заклав наріжний камінь. Згідно зі свідченнями Зиморовича, архієпископ також вніс пожертву в розмірі тисячі золотих на підтримку будівництва.

Будівництво храму затягнулося на два десятиліття і не раз призупинялося через фінансові труднощі та конфлікти щодо земельних наділів.

Автор первісного задуму храму достеменно невідомий. Спочатку будівництвом керував єзуїт Себастьян Ламхіус. У 1618-1621 роках роботи очолив італійський архітектор і чернець-єзуїт Джакомо Бріано. Він доопрацював задум та надав майбутній споруді виразних рис раннього бароко.

З 1626 року керівництво фінальними стадіями будівництва здійснював Валентин Депіціус. Важливу фінансову допомогу надала шляхтянка Ельжбета Сенявська, котра вважається основною покровителькою цього храму.

9 вересня 1630 року відбулося урочисте відкриття храму. У його стіни були внесені Святі Дари, ікона Матері Божої Утішительки та зображення святого Станіслава Костки. У тому ж році святиню освятив архієпископ Львівський Ян Анджей Прухницький. Проте роботи по її оздобленню тривали ще багато років.

Один з найбільш величних соборів у центрі міста.

Храм святих апостолів Петра і Павла є однією з найперших величних барокових будівель у Львові. Його нерідко ставлять у ряд з римською церквою Іль Джезу, яка вважається головним храмом Товариства Ісуса.

У той же час, львівська святиня не є простою реплікою. Її архітектурні рішення адаптували до густої забудови Львова, враховуючи місцеві ландшафти та близькість до міських укріплень.

Будівля має близько 41 метра завдовжки, 22,5 метра завширшки та приблизно 26 метрів заввишки. Це тринавна базиліка з великою центральною навою, вузькими бічними навами та галереями. Храм може одночасно прийняти кілька тисяч людей.

На фасаді можна побачити скульптури Ігнатія Лойоли, Франциска Ксав'єра, Анджея Боболі та Станіслава Костки. А серед рослинного декору південного фасаду збереглися значно менш очевидні деталі - профілі блазня, ягняти, папуги та інших персонажів.

Колись храм вирізнявся значно вищим силуетом. У 1702 році над південною захристією було збудовано вежу, що сягала приблизно 60 метрів у висоту, і на деякий час вона стала найвищою спорудою у Львові. У 1754 році на цій вежі встановили годинниковий механізм.

Однак після обвалу вежі львівської ратуші у 1826 році влада почала ретельніше перевіряти безпечність високих споруд. У 1830 році верхні яруси вежі єзуїтського храму демонтували через загрозу руйнування.

Вогонь трансформував обстановку в храмі.

У 1734 році потужний вогонь знищив покриття та більшу частину оригінального оформлення церкви.

Під час відновлення святиня отримала новий інтер'єр. У 1739-1743 роках центральну та бічні нави розписали моравські художники Франциск і Себастьян Екштайни.

На стелі зображено проповідь апостолів Петра і Павла, передачу ключів святому Петру, апофеоз Ігнатія Лойоли, біблійні події, а також сцени, що відображають історію Львова.

Монументальний головний вівтар, виготовлений із чорного та рожевого мармуру, був створений скульптором Себастьяном Фесінгером у період з 1744 по 1747 рік.

Які таємниці ховають підземні приміщення храму?

Під Гарнізонним храмом знаходиться мережа крипт і підземних просторів. У цих місцях знайшли вічний спочинок єзуїти, священнослужителі, члени шляхетних родин та засновники цього святого місця. Серед них можна відзначити алебастровий саркофаг львівського архієпископа Миколая Вижицького, що зберігся до наших днів.

Однак підземелля розповідають історію, яка почалася ще до появи храму.

На цій місцевості раніше розташовувалася стара міська школа, відзначена в історичних джерелах ще з XIV століття, а також кілька житлових кам'яниць. Чотири з їхніх фундаментів і стін були включені до нової будівлі. Сьогодні залишки цих споруд можна побачити під храмом.

У 2014 році в підземеллях було створено музейний простір, який розповідає про історію Львова, єзуїтського району та саму святиню.

Тут починалася історія Львівського університету

Поруч з церквою функціонувала єзуїтська колегія, яка була одним із ключових центрів освіти у Львові XVII століття.

У цьому місці навчали філософії, теології, риторики та граматики, організовували диспути, публічні лекції та театральні постановки.

У 1661 році король Ян II Казимир надав колегії статус академії та титул університету. Ця подія стала важливим кроком у розвитку Львівського університету, що нині носить ім'я Івана Франка.

У XVIII столітті при єзуїтському комплексі також діяла астрономічна обсерваторія.

Від єзуїтів до військового гарнізону

У 1773 році папа Климент XIV розпустив Товариство Ісуса. Після цього будівлю храму переобладнали для використання австрійським військовим гарнізоном.

Так святиня вперше стала гарнізонною церквою - майже за два з половиною століття до відновлення цієї функції у незалежній Україні.

Протягом наступних десятиліть єзуїти знову і знову поверталися до Львова, але згодом змушені були його залишати через зміни в політичній ситуації. У 1848 році храм зазнав шкоди внаслідок артилерійського обстрілу Львова, після чого його відновили.

У 1905 році в цьому місці відбулася урочиста коронація ікони Матері Божої Утішительки. Ця подія зібрала безліч людей.

2,5 мільйона томів замість прихожан.

Наступив ще один трагічний етап в історії храму після завершення Другої світової війни.

4 червня 1946 року, під впливом радянської влади, останні представники єзуїтського ордену покинули Львів. Вони забрали з собою найбільш шановані ікони та святині, перевізши їх до Польщі.

Храм був закритий. Спочатку він слугував складом для паперу, а згодом перетворився на книгосховище Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника.

До 2011 року ця місцина містила приблизно 2,5 мільйона томів. Книжкові стелажі заповнювали наві, каплиці та галереї. За цими полицями протягом багатьох років приховувалися вівтарі, фрески та архітектурні елементи.

Загалом богослужінь у храмі не проводили 65 років.

Як храм знову перетворився на Гарнізонний

15 липня 2010 року Львівська міська рада передала церкву Курії Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви. Догляд за цією святинею взяла на себе місія "Центр військового капеланства".

Після вивезення книг розпочалася підготовка до відновлення богослужінь.

6 грудня 2011 року, у день 20-річчя Збройних сил України, тут відбулася перша Божественна Літургія після 65-річної перерви. Її очолив митрополит Львівський Ігор Возьняк.

З того часу святиня стала офіційно відомою як Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла Української Греко-Католицької Церкви.

Місце, де Львів прощається із захисниками

Після початку російсько-української війни роль храму знову змінилася.

Сьогодні тут моляться військовослужбовці та їхні родини, відбуваються хрещення й вінчання військових, благословляють захисників перед службою. Священники храму служать військовими капеланами, підтримують поранених і ветеранів, а також родини полеглих, полонених та безвісти зниклих військових.

Одночасно Гарнізонний храм перетворився на одне з ключових місць вшанування військової пам'яті у Львові. Саме з цього храму місто проводить в останню путь численних українських героїв, які віддали свої життя за батьківщину.

Одночасно в храмі триває відкриття його багатої історії. Після повернення святині вірянам розпочали комплексне дослідження та реставрацію внутрішніх приміщень. У 2017 році завершили перший етап відновлення стінописів вівтарної зони, а з 2018 по 2021 роки проводили реставраційні роботи на розписах склепіння.

Експерти тривають вивчення підземних приміщень, старовинних поховань, статуй, вівтарних композицій та руїн архітектури, яка тут існувала до зведення храму.

Ця святиня, основи якої були закладені більше ніж чотири століття тому, продовжує еволюціонувати разом із Львовом. Від єзуїтського храму та освітнього центру до гарнізонної церкви і радянського книгосховища — тепер вона стала місцем, яке глибоко пов'язане з українською армією та вшануванням пам'яті загиблих за Україну.