Борис Барський: шлях від атомного інженера до народного артиста та одеської ікони.

Відомий український актор, народний артист України Борис Барський розповів про свій професійний шлях, погляди на мовні нюанси, особливості одеської культурної ідентичності та значення гумору в умовах війни.

Народний артист України Борис Барський, легендарна постать Одеси, став учасником виїзного подкасту, що проходив у театрі "Маски". Актор поділився своєю неочікуваною історією переходу з професії інженера-атомника до світу мистецтва, розповів про свою віру у вищі сили, а також про унікальні риси одеської культури і незламний дух українського народу.

Барський, який отримував освіту в Одеському політехнічному інституті, відкрито визнав, що його життєвий маршрут міг би скластися зовсім інакше. Його цікавили різні види спорту — від стрільби до регбі, однак випадок привів його до світу мистецтва, коли він побачив оголошення про набір до студії пантоміми. Цей несподіваний поворот став вирішальним у його житті, хоча дорога до визнання виявилася довгою і складною.

Від атомної енергетики до театральної сцени: неочікуваний перехід.

"Я вступив до університету в 1976 році, і в мене була неймовірна енергія. Люди, на мою думку, діляться на дві категорії: тих, які зручніше сидять на дивані, і тих, хто не вміє всидіти на місці. Я належу до другої групи", - згадує Барський про свої бурхливі студентські роки. Його спроби зайнятися регбі закінчилися серйозними травмами, що спонукало його шукати менш небезпечні хобі. Випадково натрапивши на оголошення про набір у студію пантоміми, він вирішив ризикнути. "Це було щось абсолютно нове для мене. Я нічого про це не знав. Просто побачив афішу на стовпі у студентському палаці і подумав: 'Чому б не зайти подивитися?' Я зайшов..." - ділиться спогадами актор.

Попри те, що на той час він навчався на енергетичному факультеті, привабливість театрального світу виявилася сильнішою. "Вони там показують, як типу рибку, як змійку робити, як медузку робити. І я все, я ваші, хлопці, я все, я починаю займатися пантомімою, але продовжую займатися в інституті", - ділиться Барський. Його викладачі неодноразово застерігали його, що він "не своєю справою займається", але актор твердо стояв на своєму, навіть жартуючи: "Ну що ви, а атомна енергетика без мене - це взагалі, ну, це абсурд". Згодом, на ювілеї політехнічного інституту, його навіть відзначили як одного з випускників, які "так і не стали політехніками".

Віра, надія та життєва філософія.

Втрата та повернення світла, прості речі, що роблять людину щасливою - саме так Борис Барський описує свою філософію життя. Він вірить, що над нами щось існує, що нас спрямовує. "Мені, як будь-якому акторові, є багато якихось традицій, які, наприклад, там актор повинен виконувати... Але я просто не відчуваю необхідності розмовляти з Богом через посередника, але я з ним спілкуюся, і він зі мною спілкується", - пояснює він свою віру.

Народний артист вважає, що вроджений одеситський оптимізм допомагає сприймати життя по-особливому. "Щастя - це коли, наприклад, у тебе щось забрали - це нещастя, а потім тобі повернули - це щастя. Світло вимкнули. Та ну, блін, це трагедія. Це біда. Я приходжу. Ну, для людей, ось покоління молодого, це трагедія. Для них немає інтернету, ростуть, усе. Тобто, а я приходжу додому, а дружина каже: "Блін, та нормально влаштуємо цей романтичний вечір при свічках". Круто. Ми сидимо при свічках. Обалденно просто", - ділиться він своїм ставленням до життєвих негараздів.

Театр як засіб відновлення та об'єднання спільноти.

Борис Барський поділився своїм досвідом співпраці з військовими, які проходять процес реабілітації. Він пригадує, як його перші виступи для молодих людей, які повернулися з Афганістану, а згодом і для учасників АТО, сприяли їхньому поверненню до нормального життя. "Коли вони входили в зал, я бачив, які у них були очі. Протягом 10-15 хвилин, поки вони сиділи в залі, я спостерігав, як їхній погляд змінювався – він ставав м'якшим, з'являлися усмішки", - зазначає актор. Саме в цей момент Борис усвідомив, наскільки значущою є роль театру у відновленні психічного здоров'я.

Актор також згадав про випадок, коли йому передали прапор Херсона від біженців, які висловлювали свою вдячність за можливість відвідати виставу. "Це найзапам'ятівніше мені", - підкреслив Барський. Ці історії свідчать про глибокий зв'язок між театром, його творцями та глядачами, особливо в складні часи.

Мовне питання та ідентичність Одеси

Актор поділився своїми думками щодо мовної ситуації в Україні. Він підкреслив, що країна здобула незалежність у 1991 році, але справжні мовні зміни почалися лише з 2016 року. "Я навчався в російськомовному ліцеї, де на українську літературу відводили всього одну годину, а на російську - чотири", - розповів Барський, зауважуючи, що різкий перехід до української мови є складним для людей його покоління. Він порівняв цю ситуацію з переходом на правосторонній рух у Великій Британії після тривалого використання лівого керма.

Барський підкреслює, що Одеса - це місто з неповторною культурною спадщиною та самобутньою ідентичністю, яка формувалася протягом багатьох поколінь митців. "Не існує одеської мови. Люди, які приходять із своїми методичними вказівками, не розуміють цього і не хочуть це сприймати. Вони стверджують: 'Одеської мови немає', - з обуренням зазначає актор. Він також акцентує на тому, що спроби знищити цю ідентичність, заборонити одеські пісні чи змінити назви вулиць є абсолютно недопустимими. "Це призводить до знищення ідентичності. Якимось чином вони прагнуть стерти унікальність Одеси та перетворити її на звичайне місто, але цього не станеться", - впевнений Барський.

Сміх – це потужний інструмент і гарантія успіху.

"Народ, який не здатен на сміх, неможливо перемогти," - впевнений Борис Барський. Він вважає, що гумор не лише підвищує настрій, але й слугує потужною зброєю у боротьбі з ворогом. "Що ми можемо зробити? Можемо, наприклад, виривати волосся з голови або кидати попіл на себе. Але це не вирішення проблеми, це просто капітуляція," - зазначає актор. На його думку, українці, як і одесити, в своїй сутності є бунтівниками, яких неможливо зламати.

В ході дискусії про п'єсу "Ателла", що насичена чорним гумором, Барський зауважив, що в сучасних умовах цей вид гумору може виглядати недоречним. Проте він переконаний, що після перемоги, коли військові почнуть повертатися до звичайного життя, саме гумор стане тим інструментом, який допоможе їм адаптуватися в суспільстві. "Лише через сміх ми зможемо поступово інтегрувати їх назад у соціум", - резюмував він.

Відповідь на сучасні виклики: театральне мистецтво в умовах конфлікту.

Театр "Маски" активно займається підтримкою українських військових та їх реабілітацією. Один з акторів поділився інформацією про ініціативу, в рамках якої вони організовують благодійні вистави для солдатів, що проходять лікування. "Коли вони входили до зали, я бачив, як змінювалися їхні очі. Спочатку вони були сповнені туги, але з часом їхній погляд ставав м’якшим, і на обличчях з’являлися усмішки," - згадує артист, акцентуючи на лікувальному впливі театрального мистецтва.

Барський також розповів про те, як він займається збором важливих предметів для військових, таких як електроніка та пластикові матеріали, які вони потім використовують у своїх потребах. Актор висловив надію, що після перемоги, коли хлопці повернуться з фронту, вони знову зможуть відвідати театр і насолоджуватися виставами. "Це залишиться в моїй пам'яті назавжди", - підкреслив він, згадуючи про зустрічі з військовими.

Нести світло: творчість Бориса Барського

Борис Барський поділився своїми найбільш знаковими п'єсами, серед яких "Ромео і Джульєтта", "Арфея і Евредіка", "Моцарт і Сальєрі" та "Дон Жуан". Актор підкреслив, що ці твори важко перекласти, оскільки вони пронизані унікальним гумором і мелодикою Одеси. "Я створив сім книг російською мовою. Чи мені тепер стояти перед театром, розпалити велике вогнище і спалити їх?" - риторично запитує Барський, пояснюючи своє небажання повністю переходити на українську у своїй творчості.

Він також поділився історією про постановку "Адвокат Плюс", де символічно показав взаємодію старшого покоління (адвокатів, які розмовляють російською) з молодим (закоханими, що говорять українською). "Я намагався пояснити, що піде наше покоління, ви не хвилюйтеся, все, далі буде все", - розповідає Барський про задум. Однак, за його словами, символізм п'єси залишився непоміченим для глядачів та критиків.

Уроки буття та безперервний сміх.

Актор розповів про своє дитинство, сповнене любов'ю до театру та перших кроків у мистецтві. Він згадав, як у дитинстві був вражений фільмами Чарлі Чапліна, що пробудило в ньому бажання займатися акторською майстерністю. "Я від природи просто оптимістична людина", - говорить Барський, підкреслюючи, що навіть у найскладніші моменти життя він знаходить сили для гумору. Його поетичні здібності проявлялися з юності, хоча він сам жартує, що "чим дурніше вірш, тим швидше він у мене в голові".

"Життя нагадує гойдалки: іноді ти піднімаєшся, іноді опускаєшся. Коли тебе хитає, ти смієшся, а коли знову – засмучуєшся через щось", - міркує актор. Він також підкреслює, що "все, що не знищує нас, робить нас сильнішими". Ці висловлювання відображають його життєву філософію: незважаючи на всі випробування, важливо залишатися людяним, зберігати почуття гумору та надію на краще майбутнє.