Чи існує життя на інших світах: унікальне інтерв'ю з лауреатом Нобелівської премії Дідьє Кело.

Ідея, що десь можуть існувати інші світи турбує людство довше, ніж існують сучасні телескопи. Кожне нове відкриття, здається, не наближає до ясності, а підштовхує до нових роздумів. Якщо в кіно достатньо вдалого сценарію, то науці потрібен доказ.

Сонце є частиною власної системи. Чому ж інші зірки не можуть мати свої? Але як це можна підтвердити? Астрономи тривалий час досліджували не самі планети, а їхній тонкий вплив: незначні зміни в русі, коливання спектральних ліній, сигнали, які можна було легко прийняти за похибки приладів або за активність самої зірки.

У 1995 році швейцарські астрономи Мішель Майор і його тодішній аспірант Дідьє Кело повідомили про відкриття 51 Pegasi b -- першої підтвердженої планети біля зорі, схожої на Сонце.

Через двадцять чотири роки Майор і Кело були удостоєні половини Нобелівської премії з фізики за своє відкриття екзопланети, що обертається навколо зорі, подібної до нашого Сонця. Інша частина премії була вручена канадсько-американському космологу Джеймсу Піблзу за його значні теоретичні досягнення в галузі космології.

51 Pegasi b не стала "другою Землею", як це часто малює популярна культура, а виявилася газовим гігантом, що обертається на близькій відстані до своєї зірки. Один рік на цій планеті триває всього кілька днів за земним часом. Це відкриття спонукало астрономів переосмислити свої уявлення про формування та еволюцію планетних систем.

ТСН.ua отримав можливість поговорити з лауреатом Нобелівської премії Дідьє Кело, який нині працює у кількох провідних навчальних та наукових установах, поєднуючи викладацьку діяльність із дослідженнями. Він також є засновником і директором Центру походження та розповсюдження життя в ETH Zurich (Швейцарія). Наше інтерв'ю з дослідником відбулося під час 75-ї Зустрічі нобелівських лауреатів у Ліндау.

Життя на інших світах як наступна велика загадка.

У рамках міждисциплінарної дискусії на тему "Чому ми тут, чому ми живемо і чому помираємо" Дідьє Кело поділився роздумами про можливість існування життя поза межами нашої планети, його походження та перспективи космічних досліджень. Він підкреслив, що найбільше його турбує не стільки питання, чи зможе людство знайти відповіді на загадки про інопланетне життя, скільки те, чи буде у нас достатньо часу для цього.

Ми фактично не маємо уявлення навіть про те, що знаходиться всього на 20 сантиметрів під поверхнею Марса. Уявіть собі, що ви відправили космічний модуль на Землю, і він приземлився в Сахарі або в пустелі Атакама, після чого ви дійшли висновку, що Земля є безводною планетою. Це було б абсолютно помилковим судженням. Я вважаю, що ми тільки починаємо цей шлях. Моє головне занепокоєння полягає в тому, чи вистачить нашому суспільству часу, щоб розробити технології, які допоможуть знайти відповіді. Безумовно, ми їх створимо. Питання лише в тому, чи буде у нас достатньо часу для цього. — ось такий приклад він привів на публіці.

Інтерв'ю з ТСН.ua розпочалося з теми екзопланет, але незабаром розширилося до більш широких аспектів. Кело обговорював не лише інші світи, а й ставлення науковців до помилок, важливість критичного підходу до інструментів, а також вплив штучного інтелекту на дослідження. Він підкреслив, що майбутнє науки залежить не лише від телескопів, а й від ставлення суспільства до освіти, фінансування та можливості вільно мислити.

Тому перше, про що ми запитали Кело, стосувалося того, чи змінилося головне питання. Раніше людство хотіло знати, чи існують інші світи. Тепер, здається, важливіше інше: чи готові ми зрозуміти, що можемо там знайти?

Кело підтримує цю концепцію: "Вважаю, це вірно. Питання про існування таких планет вже вирішено. Існує безліч планет, які обертаються навколо інших зірок, і тут немає жодних сумнівів, -- зазначає він. -- Тепер справжнім викликом є зрозуміти їхню різноманітність і спробувати відшукати місце нашої Сонячної системи в цьому контексті. Ми прагнемо зрозуміти, як наша Сонячна система вписується в ширшу картину."

Для тих, хто не знайомий з астрономією, це може здаватися звичайним, але наявність планети в зоні, придатній для життя, не гарантує, що вона є ідеальним місцем для існування. Важливими факторами є її розміри, маса, склад атмосфери, тип зірки, стабільність орбіти, рівень випромінювання та геологічна активність — усі ці аспекти відіграють критичну роль.

Кело висловлює цю думку обережно, не ставлячи її в контекст фантастичних сподівань, а розглядаючи як наукову задачу.

"Врешті-решт, виникає важливе питання про життя: чи здатні ми висловити щось стосовно можливостей існування життя на планеті, ймовірності його появи або навіть можливості його виявлення," -- зазначає він.

ШІ ніколи не обдурить хорошого вченого

Сучасні дослідження в астрономії оперують величезними обсягами інформації, складними математичними моделями, автоматизованими технологіями, а також дедалі частіше залучають штучний інтелект.

Для журналістів і читачів тема ШІ часто звучить тривожно. Ми знаємо, що такі системи можуть помилятися, вигадувати відповіді, переконливо формулювати неправильні твердження.

"Це дуже оманливе сприйняття -- ніби все є чорним або білим, -- каже він. -- Учений є ученим. Учений ніколи не довірятиме жодному обладнанню автоматично, особливо коли бачить щось дивне. Ніколи. Хороший учений завжди припускатиме, що обладнання може помилятися".

Це ще один різновид того, з чим наука має справу постійно: сигнал може бути реальним, а може бути наслідком способу вимірювання.

"Якщо у вас є дані, ви можете сформулювати запит по-іншому, в іншому контексті, і перевірити, чи отримаєте ту ж відповідь чи щось нове," - зазначає Кело.

В історії астрономії є безліч прикладів, коли вчені вбачали те, що хотіли побачити. "У науковій практиці траплялися ситуації, коли дослідники помилялися через неправильне тлумачення даних, -- зазначає він. -- Одне з таких відкриттів планети виявилося просто хибним. Телескоп фіксував різкі зміни в даних, що створювало ілюзію наявності планети".

Але правило просте: якщо результат здається незвичним, учений має бути не менш, а ще більш пильним: "Якщо ви хочете щось побачити, ви це побачите, незалежно від того, каже вам система щось чи ні. Але хороший учений ніколи не буде обдурений системою штучного інтелекту. Ніколи. Бо він має реагувати на дані. І коли бачить щось незвичне, аномалію, він буде ще обережнішим".

У його науковій спільноті штучний інтелект давно став звичним явищем, і в його тоні чується впевненість, а не занепокоєння. "Це неймовірний ресурс", -- ділиться він своєю думкою.

Він порівнює появу штучного інтелекту з іншими технологіями, які колись теж змінювали суспільство. Комп'ютери у 1970-х, телефон, авіація -- кожна з цих речей лякала, змінювала звички і водночас відкривала нові можливості. На його думку, AI належить до того самого ряду.

"Немає причини лякатися. AI -- це суспільна зміна, як поява комп'ютерів у 1970-х. Це велика зміна, і ми маємо до неї звикнути. Будь-яка нова технологія потребує часу, щоб ми її перетравили і зрозуміли, що з нею робити", -- розмірковує Нобелівський лауреат.

Для нього штучний інтелект насамперед виступає як програмний продукт, який з часом повинен стати більш доступним, прозорим і широко поширеним.

"Я хотів би, щоб AI був більш поширеним. Більш open source. Доступнішим для всіх. І він буде, бо це лише програмне забезпечення, нічого більше", -- каже він.

Кело вважає, що ці технології здатні підвищити безпеку транспортних систем, автоматизувати деякі адміністративні процеси та звільнити людей від виконання багатьох завдань, які він охарактеризовує як абсолютно непотрібні.

"На мою думку, ми могли б позбутися значної частини адміністративної рутини. Є багато роботи, яка не має сенсу. Усе це AI може робити дуже добре", -- додає науковець.

Ми запитали його, чи не знищує штучний інтелект людську цікавість. Проте Кело з цим не погодився: "В жодному разі. Це подібно до телефону. Коли телефон став доступним, хіба люди перестали зустрічатися? Ні. Коли з'явився комп'ютер, чи зникло письмо? Ні. Це просто ще один засіб у нашому арсеналі".

Потім він наводить іншу аналогію -- фотографію. Коли вона з'явилася, художники могли сприйняти її як загрозу: якщо реальність можна зафіксувати камерою, що буде з живописом? Але сталося інакше. Фотографія не знищила мистецтво, а стала новою мовою. Художники почали працювати з нею, змішувати техніки, створювати нові форми.

Самостійність, фінанси, прагнення до знань: що є недосяжним для сучасних науковців.

Дискусії навколо штучного інтелекту швидко трансформуються з простого технічного питання в нещо більше. Адже будь-який науковий інструмент є не лише набором ідей або програмного коду. Це також пов’язано з фінансуванням, інфраструктурою, університетами, політичними аспектами, доступом до лабораторій та можливістю міжнародної співпраці.

Отже, я звертаюся до Кело з питанням про актуальний стан науки: зменшення фінансування в США, політичний тиск та обережність у міжнародних партнерствах. Його відповідь не містить емоційних перебільшень, але є досить відвертою.

"Скорочуючи фінансування, по суті впливає передусім на самі США. Вони стріляють собі в ногу, бо це зменшить вплив американської науки", -- каже він.

Кело уточнює: йдеться не про всю американську науку, а про напрями, які не збігаються з політичним порядком денним. Зокрема про дослідження клімату і глобального потепління. Але наслідки, на його думку, все одно будуть відчутними. "Це знизить якість фінансування у США. Але вони не єдині, хто займається наукою", -- додає він.

Він вважає, що в найближчому майбутньому з'явиться більше лауреатів з Китаю, Індії та країн Південно-Східної Азії, оскільки в цих регіонах активно інвестують в освіту, наукові дослідження та наукову інфраструктуру. На його думку, Африка також має великий потенціал, однак умови для проведення досліджень на високому рівні там все ще залишаються проблематичними.

Коли я запитую про готовність Європи збільшити фінансування в наукову сферу, Кело відповідає ствердно, але з певними умовами. "Система ЄС є досить ефективною. Вона значно сприяє розвитку європейської науки", - зазначає він.

Саме тому він шкодує про Brexit: на його думку, Велика Британія допомагала Європі рухатися в бік більшої відкритості й конкурентності.

Коли ми запитуємо, наскільки вільно він почуває себе у своїх наукових пошуках, Кело відповідає без прикрас. "Думка інших для мене не має великого значення. Але фінансування, звісно, викликає занепокоєння, адже гроші необхідні. Потрібно мати вагомі аргументи, щоб їх залучити", -- ділиться він.

Далі він зазначає, що абсолютно незалежної науки практично не існує. Іноді питання є занадто складними, іноді не вистачає часу, а іноді – необхідних навичок або ресурсів. Проте в його сфері, за словами Кело, дослідник все ж має ключову перевагу – можливість визначати напрямок своєї роботи.

Наприкінці я запитую Кело про молодих учених у Ліндау. Формат зустрічі побудований саме навколо цього діалогу: лауреати приїжджають не лише виступати з лекціями, а й говорити з молодими дослідниками з різних країн. Його відповідь несподівано проста -- за короткі розмови на 10-15 хвилин неможливо по-справжньому зрозуміти чиєсь дослідження.

"Ці люди - справжні таланти в науці. Вони сповнені енергії і юнацького запалу. Їхнє прагнення до знань вражає. Це неймовірно, -- зазначає Кело. -- Я завжди заохочую їх слідувати своїм бажанням. Дехто досягне великих успіхів, інші - меншого, проте саме вони вказують напрямок, в якому розвиватиметься наше майбутнє."

Для Кело наука не є простором остаточних істин. Навпаки, кожна отримана відповідь лише розширює горизонти нашого незнання. Машина здатна виконувати обчислення, виявляти закономірності або виконувати частину рутинних завдань. Проте, найважливіше — це не те, що вона робить, а те, що вона не може: визначити, яке питання дійсно варто задати. І, з кожним днем, стає все більш актуальним зберігати здатність підходити до науки з допитливістю, сумнівом та достатньою свободою вибору власного шляху.