Дикий кіно номер дев'ять: зворушлива оповідь про вірність, дружбу та обов'язки.

Чилі, 1973 рік. Центр ЦРУ в Сантьяго планує переворот на користь Піночета. Два агенти американської розвідки, Кріс (Джон Малкович) і Лі (Сем Роквелл), вирішують, поки ще не розпочався кривавий вересень, відправитися у літню відпустку на острів Пасхи, щоб насолодитися величними гігантськими статуями та побачити стада прекрасних диких коней.

Кріс - жива ікона ЦРУ, який брав участь у створенні та руйнуванні політичних режимів по всьому світу з початку Холодної війни. Лі - його учень і найвідданіший друг, з яким їх пов'язує незламна дружба. Проте ситуація ускладнюється: керівник відділу ЦРУ, Стів Бушемі, наказав Лі використати поїздку на острів Пасхи, щоб усунути Кріса, адже він колись вбив президента Джона Кеннеді. Але справи набирають несподіваного повороту, адже сам Кріс просить Лі про смерть, оскільки більше не може боротися з онкологією. Проблема в тому, що Лі не хоче вбивати Кріса.

Новий фільм Мартіна МакДони вписується в унікальну трилогію, разом із "Залягти на дно в Брюгге" та "Банші Інішеріна". Це витончена чорна комедія, що досліджує абсурдність чоловічої дружби, відчуття ізоляції та усвідомлення смерті як неминучого наслідку гріхів. МакДона, один із найвідоміших сучасних драматургів, майстерно конструює діалоги своїх колоритних персонажів: їхні бесіди складаються з низки випадкових фактів, жартівливих підколів і цинічних зауважень. Але під цими комедійними елементами ховаються глибокі, майже філософські роздуми про людську природу та стосунки між людьми.

Сцена з фільму 'Дикий кінь номер дев'ять'.

МакДона творить унікальний світ, в якому динаміка сюжету гармонійно поєднується з активним монтажем Міккеля Нільсена. Відомі актори порушують важливі теми, наповнюючи їх настільки дотепним гумором, що глядач отримує можливість сприймати фільм на кількох рівнях. Окремо слід відзначити вражаючі краєвиди острова Пасхи, музику Картера Бервелла та майже сентиментальний фінал з розгадкою коду "Арканзас". Не можна оминути й епізодичну, але яскраву роль Тома Вейтса, який відмовляється писати пісні "про цих сраних коней". Цей фільм приваблює різноманітну аудиторію, виконуючи одразу кілька функцій: він пропонує інтелектуальний виклик, а також стає розкішною двогодинною кінозабавою, не потребуючи при цьому мерчандайзу чи ряду приквелів, сиквелів чи спінофів.

"Дикий кіно номер дев'ять", подібно до "Залягти на дно в Брюгге", розкриває сюжет про двох озброєних чоловіків, які ховаються від зовнішнього світу в мальовничій ізоляції, чекаючи на свого шефа-деміурга. Як і в "Банш Інішерина", тут йдеться про дружбу, що ґрунтується на недовірі, а тварини виступають символом чистого добра — однак замість милих осликів у фільмі з'являється добродушний конячка та, несподівано, міль. Проте є елемент, який суттєво відрізняє цю стрічку від попередніх робіт МакДони. "Дикий кіно номер дев'ять" є глибоко політизованим твором. Якщо раніше МакДона використовував жартівливі зауваження на теми політики, національності чи релігії лише для надання своїм фільмам соціальної гостроти, то тепер він робить відверті політичні заяви.

МакДона розпочинає з поверхневої аналогії між американським впливом на переворот у Чилі за участю Піночета та нещодавнім переворотом у Венесуелі, влаштованим адміністрацією Трампа. Він завершує глибоким екзистенційним запитанням: чи може бути виправдане вбивство, що його замовляє держава, якій ти присягнув на вірність? Це питання стає ключовим для персонажа Джона Малковича.

Сцена з фільму 'Дикий кінь номер дев'ять'.

Виступ Малковича у фільмі дійсно вражає – не дарма він здобув головний приз Венеційського кінофестивалю Кубок Вольпі. Останнім часом актор, здається, опинився в пастці свого ексцентричного іміджу, отримуючи ролі, де його талант обмежувався кількома передбачуваними прийомами, такими як холодний погляд або саркастична усмішка, що межує з легким божевіллям. Проте МакДона запропонував йому складного драматичного персонажа: Кріс - це не звичайний мізантроп, що став таким внаслідок жорстокості світу. Ні, це людина, яка повністю усвідомлює свої дії в усіх цих Гватемалах, Конго та Чехословаччинах, і не просто виконує їх за обов'язком, а отримує від цього задоволення. Він не відчуває провини за вбивства та руйнування демократій; натомість його хвилює лише те, яка частка провини лежить на ньому, якщо він діяв заради системи. МакДона показує Кріса як персонажа, сповненого суперечностей: поряд із безжалісним ставленням до людей, старий агент ЦРУ ніжно переймається міллю і дикими конями, яких зустрічає на острові Пасхи. У той же час Сем Роквелл грає роль трікстера, який веде сюжет вперед. Хоча його акторська гра вражає експресією, все ж залишається відчуття, що ця роль могла б бути написана для Коліна Фаррела, який, можливо, просто не захотів зніматися у МакДони вже вчетверте.

"Дикий кіно номер дев'ять" вказує на те, що ми все ще знаходимося в умовах, коли кілька найбільших країн світу формують глобальний порядок, в той час як інші нації виступають лише як фігури на їхній геополітичній шахівниці. Проте, замість того, щоб пропонувати звичну сатиру в стилі "Діггера" Іньярріту, майстер багатошарової розповіді МакДона не лише досліджує свої улюблені теми, але й ставить важливе питання про індивідуальну відповідальність кожного, який стикається з вибором: залишитися вірним системі чи слідувати своїм власним переконанням.

Ознайомтеся також з темою сучасної есхатології: "Діггер" Алехандро Іньярріту.

Сцена з фільму 'Дикий кінь номер дев'ять'.