Філарет I, видатна особистість.

Патріарх відійшов у вічність на 98-му році життя; 77-му році свого чернечого служіння; 65-му році єпископської діяльності та 60-му році на Київській кафедрі. Він прибув до Києва в травні 1966 року, виконуючи обов’язки Архієпископа Київського і Галицького, а також Патріаршого Екзарха всієї України. Це був складний період, коли радянська влада активно обмежувала релігійне життя, намагаючись знищити будь-які альтернативи комуністичному світогляду. Владика поселився на Солом'янці, де влада планувала перенести архієрейську кафедру подалі від центру та перетворити Володимирський собор на музей атеїзму, як це вже було до нацистської окупації 1941 року. Під час цієї окупації нацисти відновили роботу закритих більшовиками київських храмів і монастирів. Цікаво, що управління культурою в часи німецької окупації очолював відомий український скульптор Іван Кавалерідзе.

Завдяки дипломатичним здібностям та організаційному таланту Владики Філарета вдалося зберегти Володимирський собор від закриття. Під час свого патріаршого служіння, Його Святість зміг переконати одного відомого олігарха, який не сповідує християнство, фінансувати реставрацію собору відповідно до оригінального проекту, з позолоченою центральною банею та шістьма іншими банями, оздобленими "золотом цвяхованою блакиттю".

Владика зміг домовитися про передачу єпархії старовинної будівлі на вулиці Пушкінській, 36, а також про її реконструкцію для потреб церковних організацій. Після завершення робіт результат вразив владу настільки, що їй стало цікаво обміняти резиденцію на інший нерухомий об'єкт. Однак, без роздумів, Владика попросив повернути Церкві Видубицький монастир. На жаль, влада відмовилася. У результаті, монастир був переданий Церкві вже за ініціативи Київради нашого скликання.

Моя бабуся, Надія Іванівна, в сімдесяті роки працювала в ощадній касі на площі Льва Толстого. Коли наприкінці кварталу чи року їм потрібно було виконати план, вона зверталася до Пушкінської, 36, де Владик завжди допомагав, вносячи готівку та рятуючи премії для колективу. Він ніколи не відмовляв у допомозі. У 1991 році, через мене, він передав бабусі видання Біблії, яке самостійно переклав і редагував.

Владика Філарет у Радянському Союзі справедливо вважався одним зі стовпів Православ'я. Добре освічений, беручкий, дисциплінований, талановитий дипломат, непідвладний вадам, що нерідко притаманні архієреям, він користувався цілковитою довірою Патріарха Пімена - був другою особою в РПЦ, як за фактичним впливом, так і за Статутом - Київська кафедра була офіційно другою після Московської. Україна і українці являли собою стрижень Московського патріархату. Досить згадати, що з 10 000 парафій РПЦ, включно із закордонними, лише у Львівській і Тернопільській єпархії Українського екзархату було 1100.

Після смерті Патріарха Пімена природним кандидатом на його місце вважався Митрополит Філарет. Проте як світська радянська влада, так і єпископи РПЦ зробили все можливе, щоб цьому завадити. Основною причиною було його українське походження, а також суворість у керівництві та нетерпимість до особливостей поведінки священників, якими керував КДБ. Зрештою, замість українця Московським Патріархом став німець Олексій (фон Рідегера).

Моя перша зустріч з Митрополитом Філаретом відбулася в досить складний період. У 1988 році, напередодні тисячоліття Хрещення Руси, "з ініціативи Раїси Горбачової" Церкві було передано комплекс споруд на Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври з метою відновлення чернечого життя та створення семінарії. Намісником монастиря став архімандрит Іонафан (Єлецьких), який походив з Воронежа і був сином радянського офіцера. У 1990 році він запросив "реставраторів" з Ленінграда для проведення "реставраційних робіт" у церкві Різдва Богородиці на Дальніх печерах. Ці фахівці, використовуючи шпателі, знищили унікальний живопис Івана Квятковського 1811 року на площі 118 квадратних метрів, замалювавши стіни в стилі, що нагадує російську традицію. Коли я став свідком цього вандалізму, мене охопило почуття шоку. Я звернувся до Галини Менжерес, заступниці голови міськвиконкому, і ми вирішили запросити Митрополита Філарета для обговорення питання збереження історичних та художніх пам'яток Лаври. Зустріч відбулася у Гобеленовій вітальні Київради, і проходила в атмосфері конструктивного діалогу. Варто зазначити, що Галина Миколаївна, член КПУ, зверталася до Владики, як того вимагав комуністичний етикет, на світське ім'я по батькові - Михайло Антонович, тоді як я, молодий депутат-рухівець, дотримувався церковної традиції, називаючи його Вашим Високопреосвященством. Пізніше пані Галина зізналася, що відчувала дискомфорт від такої ситуації.

Ми активно співпрацювали з Митрополитом та київським духовенством, коли відновлювали храми для Церкви, зокрема Покровський, Миколи Притиски та Видубицький монастир.

Доля Іонафана (Єлецьких) склалася досить цікаво. Синод РПЦ призначив його єпископом Переяславським, вікарієм Київської єпархії. Незабаром він опинився в жорсткій опозиції до Митрополита Філарета, який намагався домогтися автономії та незалежності Українського Православ'я від Москви. Безпідставна анафема, накладена на Митрополита Філарета, значною мірою ґрунтувалася на "матеріалах", зібраних саме Іонафаном.

11 жовтня 2022 року Служба безпеки України відкрила кримінальне провадження проти громадянина Єлецьких за чотирма статтями, які стосуються виправдання агресії з боку рашистів, порушення територіальної цілісності України та державної зради. Він був обміняний на наших військовополонених через кордон з Білоруссю.

Утворення Київського Патріархату дало потужний поштовх духовному життю України. Владика Філарет підійшов до його організації з притаманною йому ретельністю, ґрунтовністю і працьовитістю. Особливо слід відзначити його увагу до організації церковної освіти, утворення нових парафій і єпархій, підготовку архієреїв. Сучасна Православна Церква України постала і розвивається на кадровій базі створеній Патріархом Філаретом.

Хронологічно Святіший Владика Філарет є Третім Патріархом Київським і всієї Руси-України. Мені довелося бути серед ініціаторів саме цієї формули патріаршого титулу "Київський і всієї Руси-України", щоб підкреслити тяглість нашої Церкви від Давньоруської держави. Звернувся тоді до Дмитра Васильовича Павличка, який користувався великим авторитетом у церковних колах, він і пролобіював цю формулу.

Щодо Патріарха, в мене є безліч спогадів.

Безумовно, в його довгій історії є безліч неоднозначних і складних моментів. Частину з них він ділився зі мною особисто. Протягом свого життя Владика був активним учасником багатьох подій і процесів, що призвело до виникнення численних ворогів та недоброзичливців. Тепер, коли його земне існування завершилося і підбиваються підсумки діяльності Патріарха, стає очевидним, що ми прощаємося з видатною особистістю нашого часу. В сучасних історичних хроніках він безсумнівно заслуговує на титул Філарет Великий!

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

* Рядок з сонету Миколи Зєрова "Київ з лівого берега".