Відкриття невидимого - Гуцульщина: презентовано нову частину проєкту OBOZ.UA, присвяченого Україні та її народові. Дивіться відео!

У новій серії проєкту OBOZ.UA про Україну і українців "Видиме невидиме" головна редакторка видання Леся Гасич завітала на Івано-Франківщину, у саме серце Гуцульщини. Тут вона познайомилась - і знайомить нас - із традиціями країни та надзвичайними людьми. Зокрема, це родина Романюків, де знають секрети справжнього "танцюючого" банушу, це отець Іван Рибарук та його родина, які знають, що означає "гріти діда" на поминках та воліють познайомити весь світ з унікальною художницею Параскою Плиткою-Горицвіт.

Відео дня

Програма OBOZ.UA "Видиме невидиме" – це ініціатива, присвячена всьому українському: від звичаїв і архітектурних пам'яток до кулінарних шедеврів та традицій. Однак найважливішою складовою цього проєкту є історії людей, які зберігають, відновлюють і передають ці цінності наступним поколінням.

Оригінальні голубці

Будь-який регіон України є унікальним - своїми людьми, традиціями, та навіть стравами. І це не перебільшення. Параскева Романюк із села Топільче відома на весь регіон своїм запашним гуцульським хлібом, який її родина випікає більше 26 років. Кожного дня сотні буханців, бо хліб треба всім, і всі знають, що за випічкою треба не до магазину, а до родини Романюків.

Чи бануш - національна українська страва, але в карпатському регіоні готується з кукурудзяної крупи. Причому справжній гуцульський бануш готується виключно на сметані, без додавання масла.

Гуцульські голубці – це унікальна страва, що відрізняється своєю особливою рецептурою та способом приготування.

"Цю страву готують із квашеної капусти, кукурудзяної крупи та великої кількості сала. Щоб досягти ніжної консистенції, її слід тушкувати в печі протягом восьми годин, щоб голубці вийшли смачними. На відміну від традиційних, ці голубці не містять рису, а базуються саме на кукурудзяній крупі. Сало, або солонина, як ми його називаємо, додається не тільки всередину, а й зверху у великій кількості," - ділиться секретами господиня.

Як вона каже, дійсно, приготування цієї страви займе багато часу ("треба трошки попрацювати"), проте ці голубці того варті.

Тож як правильно приготувати такі маленькі і такі смачні голубці, чому буришник потребує не сира, а бринзи, і як правильно варити бануш, дивіться самі.

Як обігріти дідуся

Криворівня — це звичайне, але водночас незвичайне село, яке, як і більшість інших українських населених пунктів, знаходиться у Верховинській громаді. Саме тут отець Іван Рибарук поділився розповідями про великодні традиції.

Передвеликодній тиждень – це час, коли ми вшановуємо пам'ять тих, хто пішов з життя. У нас існує звичай, що має назву "гріти діда" або "ходити на кукуци". Що це означає? "Гріти діда" – це означає згадувати про покійних. А "ходити на кукуци" – це традиція, коли діти, зазвичай учні молодших класів, відвідують домівки людей (найчастіше в середу та четвер), вітають їх та нагадують про наближення Великодня, який відзначається через три дні. За це їм дарують частування – тепер це переважно солодощі, печиво або щось подібне. Раніше ж це були кукуци, – ділиться подробицями священик.

Суть у тому, що коли дітям давали ці солодощі, то казали: "Хай Бог прийме за душі померлі".

Згаданий кукуц – це особливий вид випічки, що має вигляд пряника з хрестиком на верхівці. Раніше його готували лише в несолодкому варіанті, але тепер існують і солодкі рецепти. У будь-якому випадку, існує чудова традиція – "погріти діда".

Руські динозаври

"Що насправді дуже болить, так це "руськоязичіє" і "руськамірність". Та тут треба чекати, щоб вони повимирали, як динозаври. Вони мають просто вимерти - просто нічого іншого немає. Тож хай вмруть по волі Божій - аби нам не заважали (що вони зараз так інтенсивно роблять) працювати і будувати Україну. Але ми пробуджуємося. І ще є надія - надія на молодь", - каже панотче.

І з ним не можна не погодитись

Дочка майстра-коваля

Параска Плитка-Горицвіт, відома під своїм мистецьким псевдонімом Горицвіт, з'явилася на світ у березні 1927 року на мальовничій Франківщині. Вона стала видатною гуцульською художницею, фотографом, письменницею, казкаркою та народною філософинею. Її дитинство пройшло в родині коваля.

Доволі показово - на відміну від "руських", українські ковалі зазвичай були доволі освіченими людьми. Наприклад, батько Параски знав кілька мов. Тож не дивно, що й дівчинка лише після чотирьох класів радянської школи самотужки дісталася Німеччини, аби вступити до університету.

Та замість навчання дівчина потрапила на службу до німецької родини, де потерпала від принижень. Не витримав, Параска втекла на Батьківщину, а повернувшись до Криворівні, долучилася до національно-визвольного руху, стала зв'язковою УПА.

Музей Параски Горицвіт

Все життя Параска добре співала і грала на різних музичних інструментах, які сама виготовляла, самостійно освоїла фотографування і друк фотографій. Фотографувала художниця довколишні краєвиди, церковні обряди, сільські будні та портрети односельчан. Світлини роздавала людям, то ж майже в кожній хаті у Криворівні можна побачити роботи Параски.

А в окремій залі розташовані твори Параски. Тепер це стало музеєм народної філософині.

Іван Зеленчук, який ще юнаком познайомився з Параскою і став свідком її унікального життя, а ще й багато в чому впливав на її творчість, тепер опікується цим музеєм.

"У молодості я дізнався про жінку, яка мешкала в Криворівні. Вона постійно щось писала і діяла так незвично, що всі навколо дивувалися. Це сталося в 1975 році. Коли я завітав до неї, то розповів про своє життя та родину. Вона тепло мене прийняла, наче я був їй близьким. Я зрозумів, що вона справді унікальна особистість. Вона не могла жити без того, щоб не створювати — писати, малювати, ліпити скульптури або молитися."

Духовна естафета

Директором цього музею є Павло Рибарук, син священнослужителя Івана Рибарука. Він сподівається, що в майбутньому ім'я Параски Горицвіт стане відомим у всьому світі.

"Безсумнівно, існують речі, які не підлягають купівлі. Є певна естафета духу, що символізує зв'язок людини з її рідною землею. Важливо розуміти себе, адже все починається з самопізнання. Так і розгортається цей величний український діалог," - зазначає він.

Отже, сьогодні в Україні розгортається жахлива війна з російськими загарбниками. Проте навіть у цей важкий для країни період Павло вважає, що "вивчати, цікавитися та активно жити" історією нашої нації та її народу - "це наш святий обов'язок".

"Наші люди навчилися жити, долаючи труднощі з незламною силою. Проте це потребує значного душевного ресурсу. І, мабуть, цей ресурс у нас є - завдяки нашій пам'яті," - зазначає молодий керівник музею Параска Горицвіт.

Нагадаємо: OBOZ.UA започаткував новий проєкт "Видиме невидиме" про Україну - про наші звичаї, споруди, страви, традиції, памʼятки. І передусім про людей - ми розповідатимемо про громадян, які плекають українську культуру й відроджують забуті звичаї.

Ми почали нашу подорож з Полтавської області, з села Бодаква, що розташоване в Миргородському районі. Тут редактор OBOZ.UA Леся Гасич продемонструє, як правильно жати пшеницю та в'язати дідухів і багато іншого.

Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!

Джерело можна перефразувати як "початок" або "основа". Якщо ви маєте на увазі конкретний контекст, будь ласка, уточніть, і я допоможу створити більш унікальний варіант!