Класика, сучасні тенденції та "Греммі": підсумки сезону симфонічного оркестру Львівської філармонії.

У Львівській національній філармонії завершився 123-й концертний сезон. Цей рік для симфонічного оркестру був насичений численними концертами, з особливим акцентом на сучасну українську музику та новими прем'єрами. В рамках сезону було також започатковано проект "Симфонія+", що дав можливість молодим виконавцям (учням Львівського музичного ліцею ім. Соломії Крушельницької) виступити разом з Академічним симфонічним оркестром. Серед досягнень — навіть "Греммі". Про ці та інші аспекти діяльності оркестру ми поспілкувалися з директором та артистом оркестру Михайлом Сосновським, а також з диригентом, лауреатом Latin Grammy Сергієм Хоровцем.

Пане Михайло, усі відзначають, що за час вашого керівництва зріс рівень майстерності в оркестрі. З чим би ви це повʼязали насамперед?

Михайло Сосновський може бути переписаний як Михайло Сосновський або Михайло з родини Сосновських.: Якщо ми цінуємо людей та робимо усе, що в наших силах, щоб їм було комфортно, затишно працювалося у такому великому колективі, тоді результат обовʼязково прийде. Музиканти, я думаю, дуже відгукуються на таке ставлення, водночас професійне та людяне.

У нас, можливо, немає всіх необхідних ресурсів для повноцінного функціонування великого симфонічного оркестру, адже це дійсно велика команда. Проте, навіть за умов нестачі ресурсів, наполегливість може дати свої плоди. Важливим аспектом є також залучення висококласних диригентів і солістів. На щастя, нині існує безліч талановитих музикантів, які готові приїхати в Україну, як до Львова, так і до Києва.

Михайло Сосновський може бути переписаний як Михайло Сосновський або Михайло з родини Сосновських.

Ми в кіно бачимо, що коли відбувається відбір у оркестри, музиканти грають за ширмою, тобто відбуваються по суті сліпі прослуховування. Як ви набираєте музикантів в оркестр? Якими є основні критерії?

Михайло Сосновський може бути переписаний як Михайло Сосновський або Михайло з родини Сосновських.: Спосіб з ширмою працює всюди. І ми таке практикували. Зокрема минулого року, коли в нас був великий конкурс в оркестр. Але він добрий для відбору великої кількості музикантів. Він дає змогу оцінити загальний рівень. А коли вже виділяють яскравих претендентів, тоді вже ширма не потрібна. Багато оркестрів практикують третій тур, коли музиканти сідають в оркестр і вже виконують разом з ним певні фрагменти.

Безумовно, прагнемо встановити високі стандарти. Проте ці критерії є суб'єктивними, оскільки неможливо оцінити виконання, наприклад, за часом пробігу дистанції чи висотою стрибка. У даному випадку оркестр сам визначає ці параметри. Важливо, щоб вони постійно підвищувалися, адже якщо щось переходить у стадію застою, це свідчить про його деградацію.

А ще ми маємо передавати свої вміння. Саме тому співпрацюємо зі школою імені Соломії Крушельницької. Це як естафетна паличка, яку ми маємо передавати. І тоді точно рух піде далі, і точно хтось наступний зробить щось краще за нас.

Ви почали говорити про спорт, і саме це питання я хотіла адресувати вам. Ваш батько, який є знаним тренером, в одному з своїх інтерв'ю зазначав, що ви досягли значних успіхів у спортивній сфері. Чому ж ви вирішили обрати шлях музики? Які уроки чи досвід, отримані у спорті, вплинули на ваше професійне життя?

Михайло Сосновський може бути переписаний як Михайло Сосновський або Михайло з родини Сосновських.: Спорт найперше дає витривалість. І не лише фізичну, але й моральну.

Чому я обрав музику? Все почалося з того, що у мене був чудовий вчитель, який вплинув на мене ще в дитинстві. Моя мама, яка є піаністкою, привезла мене до нього на консультацію. Він запропонував мені спробувати грати на флейті, і я вирішив попрактикуватися влітку, а після канікул уже серйозно зайнятися музикою.

Я добре пам'ятаю, як вперше приніс флейту додому і задумався: "Як же я буду на ній грати? Напевно, всі з мене сміятимуться". Відчував себе невпевнено і похнюплено, але мама заспокоїла, запевнивши, що коли почну грати, то все буде гаразд. Я також турбувався, що тепер не зможу тренуватися, як слід. Але, на диво, процес виявився дуже природним. Ніхто не змушував мене, і я з вдячністю згадую свого викладача Василя Жолубака, який виховав чимало талановитих флейтистів.

Досить тривалий період я поєднував заняття спортом і музику. Я займався під керівництвом батька та відвідував Львів. Але згодом мені довелося зробити вибір. Проте для мене це сталося природно, без якихось складних роздумів.

Ви зараз багато працюєте з дітьми. Розкажіть, будь ласка, трохи про цей напрямок.

Сергій Хоровець може бути представлений як особа, яка володіє унікальними якостями і досягненнями.

Сергій Хоровець може бути представлений як особа, яка володіє унікальними якостями і досягненнями.: У 2012 році мені вдалося отримати стипендію Gaude Polonia у Варшаві. Тоді вдалося домовитися з керівництвом оперного театру та Варшавської філармонії, щоб я був присутнім на репетиціях. І під час тих репетицій я бачив, як приводять дітей. Вони тихо сідають у порожньому залі та хвилин 15-20 слухають музику.

Я це все спостерігав з великим подивом, заходили по черзі групи дітей різного віку, були навіть зовсім маленькі. І всі сиділи, як мишки тихенько, вихователі біля них. Протягом репетицій заходила різна кількість цих дітей, це були і школи, і дитячі садочки.

Мене відразу зацікавило, хто керує цим процесом і чи має держава відношення до нього, адже таким чином вона формує і виховує майбутніх слухачів. Це мене дуже вразило, і я відчув бажання реалізувати щось подібне в Україні. Ось уже з 2012 року я постійно думав про те, як втілити цю ідею в життя. У 2019 році, коли я розпочав свою діяльність у філармонії, нам вдалося зробити перші кроки в цьому напрямку. Так з'явилися наші дитячі проєкти. Один з них, названий Family Concert, демонструє чудові результати. Ми спостерігаємо, як розвивається наше молоде покоління, майбутні слухачі.

Другий етап програми передбачає співпрацю зі старшими учнями. Наприклад, вихованці школи імені Крушельницької отримують шанс виступати разом із нашим оркестром. Вважаю, що це допоможе зменшити відтік музикантів з професії. Це серйозна праця, але діти починають вірити в себе та змінюють своє сприйняття музичної сфери, в якій вони займаються. Ми сподіваємося, що таким чином зможемо їх зацікавити та утримати в музиці.

Ви також почали працювати з ветеранами. Поділіться, будь ласка, деталями цього процесу.

Михайло Сосновський може бути переписаний як Михайло Сосновський або Михайло з родини Сосновських.: Цей напрямок, на відміну від юнацького, де є чисто музична творчість і де ми вже бачимо чітку доріжку, є складнішим. Але розуміння цього проєкту в нас є. Дуже помітно, що військовим це дуже потрібно. Відгуки просто фантастичні. Часом ти аж не віриш, що люди після 30 хвилин прослуховування музики такі речі озвучують і артикулюють. Але ми тут ще перебуваємо, я думаю, на самому початку роботи.

Ми маємо виклики, які ніхто ніколи не вивчав. Адже усі напрацювання в цій галузі є умовними. Американський чи англійський досвід напрацьовувався у мирний час з людьми, що живуть у повному достатку. Вони досліджують вплив класичної музики, захищають дисертації. І це добре, звичайно. Але це настільки умовно в тих реаліях, в яких ми живемо, і які їм ніколи і не снились, на щастя, що нам доводиться по суті починати з нуля.

Наші музиканти — справжні професіонали, які, напевно, дали понад 200 концертів на світових сценах, але інколи їм буває важко підняти свої інструменти. Виконувати такі виступи — це надзвичайно емоційно. Однак я впевнений, що наші зусилля та пошуки неодмінно принесуть плоди. Ця діяльність, безсумнівно, є важливою для людей. Процес виявляється складним, і я б хотів, щоб до нього було залучено багато фахівців: медиків, реабілітологів, психологів, музикознавців, військових, професійних музикантів та менеджерів. Це вже справжня команда.

Підводячи підсумки сезону, варто згадати про "Ґреммі". Поділіться, будь ласка, інформацією про проект, який отримав цю престижну нагороду.

Нагороду Latin Grammy отримали за альбом Y el canto de todas, який є спільним проєктом іспанського гітариста Рафаеля Серралле та Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії під керівництвом Сергія Хоровця. На церемонії Latin Grammy Awards цей альбом був визнаний найкращим у категорії інструментальної музики.

Сергій Хоровець може бути представлений як особа, яка володіє унікальними якостями і досягненнями.: Мене поставили перед фактом, що ми отримали нагороду. Наш соліст Рафаель Серралле надіслав нам відео з церемонії.

Підготовка до проєкту проходила надзвичайно захопливо. У нас вже була знайомість з солістом Рафаелем, оскільки ми раніше працювали разом. Процес був цікавим ще й тим, що для кожного твору я отримував інформацію про композиторку, адже альбом містить виключно композиції латиноамериканських жінок-композиторів.

Я читав, що відбувається саме в той момент, коли жінка писала свій твір, її внутрішні пережиття, соціальні проблеми в країні. І як це все відображалось у музиці, і внутрішній світ, і навколишній. Мене захоплювало.

Запис вийшов таким же, як ми зазвичай фіксуємо оркестрові виконання. Після цього ми подякували один одному, і вже на наступний день перейшли до нових проектів. Соліст був задоволений результатом і вирушив до Іспанії. Ніхто з нас не міг уявити, що через півроку нас чекають вражаючі новини, які принесуть нам багато радості.

На вашу думку, чи може ця нагорода відкрити нові можливості?

Сергій Хоровець може бути представлений як особа, яка володіє унікальними якостями і досягненнями.: Моя позиція до будь-яких нагород дистанційна. Я розумію, що це досягнення певного етапу нашої праці, моєї праці. І я можу рухатись далі.

Колись мій наставник сказав мені: "Якщо прагнеш до нового, будь-який твій успіх слід сприймати як стартову точку і продовжувати рухатися вперед". Це стосується всіх моїх досягнень у творчості. Незалежно від того, чого я досягнув, я ніколи не влаштовую з цього святкування. Я висловлюю вдячність і продовжую свій шлях.

А для колективу, для інституції, це дійсно, я думаю, хороша відзнака. В Україні їх не так багато, а може, й немає взагалі. Тому ми всі, звісно, втішилися, але це не означає, що ми зупинимося, а будемо тільки сидіти та дивитись на цей "Ґреммі". Спробуємо робити так, щоб українська музика теж мала такі відзнаки.

Ви реалізували надзвичайно захоплюючий проєкт — перше виконання дитячої опери Стефанії Туркевич. Поділіться, будь ласка, своїми враженнями про те, яке це — знайомити аудиторію з маловідомою або зовсім невідомою українською музикою?

Сергій Хоровець може бути представлений як особа, яка володіє унікальними якостями і досягненнями.: Ця опера мене підкупила тим, що виконавцями мають бути молоді люди. Тобто студенти, а краще дітки. І ви знаєте, нам це вдалося. Ми залучили туди й дитячий балет, солістів, дитячий хор. Тільки в оркестрі не було дітей, ми залучили наш професійний склад, бо матеріал непростий.

В Україні існує безліч невідомих музичних творів, які ще не отримали належної уваги. Безумовно, багато людей активно досліджують і відновлюють спадщину Василя Барвінського, і це варте похвали. Проте, окрім його творчості, залишається чимало інших музичних шедеврів, які все ще чекають на своє відкриття.

Михайло Сосновський може бути переписаний як Михайло Сосновський або Михайло з родини Сосновських.: Спілка композиторів вичищала якісь свої архіви. Там виявилось дуже багато цінних речей ще від радянських часів, напевно, десь з 80-х років. Дуже часто "на полицю" клали добру музику, якщо вона видавалась надто українською. І вона так років 40 лежала, на тому ж місці, де її кинули.

Сергій – справжня енциклопедія у своєму жанрі. Коли ми вирушали в турне до Америки, нам знадобився додатковий номер для виступу. Він запропонував виконати фрагмент "Гонивітер" з балету Кос-Анатольського "Сойчине крило". Ми його зіграли, і незабаром кілька оркестрів звернулися до нас з проханням надати партитури.

Однак знайти щось вкрай складно, адже всі ці ноти перебувають у жахливому стані. Іноді їх навіть страшно брати до рук, адже папір розсипається, а тексти майже не читаються. Отже, після того, як ми натрапили на ноти, необхідно привести їх у порядок, щоб їх можна було використовувати на пультах. Їх потрібно оцифрувати, а потім я впевнений, що варто ними ділитися.

На щастя, третя симфонія Літошинського у першій, авторській редакції отримала своє життя. Твір існував в одному екземплярі в Києві, з помилками, в жахливому вигляді. Неможливо було зрозуміти, що ти маєш грати.

Ми зібрали нові ноти, знайшли фінансування, все відновили та виправили. І ось, після цього, надійшов запит з Польщі. Понад 20 років знадобилося, щоб з жахливої копії виник твір, який тепер виконують кілька оркестрів у Європі, і ми грали його у різних місцях.

Оригінальна версія симфонії тривалий час залишалася поза увагою широкої аудиторії. Лише зараз цей твір став доступним для виконання професійними колективами. Наше завдання в Україні полягає в тому, щоб представити нашу музику світові, активно її просувати та досягти такого рівня майстерності, щоб будь-який диригент, оркестр, хор або театр із задоволенням взялися за цей матеріал. Адже професійні колективи ніколи не працюватимуть з нотами, що містять помилки чи недоліки. Польща та Росія усвідомили це, на мою думку, приблизно сімдесят років тому, інвестуючи величезні ресурси в цю справу. Тепер стало зрозуміло, чому вони це робили.

Звичайно, не лише ми формуємо враження про Україну, працюють всі. І лікарі, і спортсмени, і науковці, і художники. І воно все разом дає картину про нас. І оці всі напрацювання - Кос-Анатольського, Колеси, Ревуцького тощо - дають нам відчуття, що ми чистимо джерело, яке захламили всяким мотлохом.

Які емоції переживає музикант, коли вперше презентує нову, тільки що створену чи віднайдену композицію? Коли перед ним немає жодних прикладів.

Сергій Хоровець може бути представлений як особа, яка володіє унікальними якостями і досягненнями.: Це завжди надихає.

У мене є ще одне питання, яке може здатися незвичним професіоналам у музиці. Уявіть собі: людина провела цілий день на роботі, а потім прийшла на концерт і бачить справжнє свято. У неї складається враження, що життя музиканта — це безперервне свято. Але яка реальність насправді?

Михайло Сосновський може бути переписаний як Михайло Сосновський або Михайло з родини Сосновських.: Ми всі займаємося музикою з раннього дитинства, тобто у 8 років чи 9 років ти вже серйозно займаєшся, працюєш, чогось досягаєш, щось тобі не вдається. І так усе життя.

Ми вирішили зафіксувати наші будні на відео, продемонструвавши, яким є наше життя поза сценами. Наприклад, гобоїсти безперервно працюють над своїми тростями. Їм потрібно володіти двома професіями, адже вони і музиканти, і майстри столярної справи. Ця безперервна метушня з очеретом — де його знайти, якого він має бути, чи не висох вже — стала для них буденним клопотом.

Також нам потрібно готуватись задовго до концерту. Якщо ти не розігрався, то вийдеш на сцену і нічого не буде. Тобто ти мусиш приїхати десь за годину до репетиції, взяти інструмент, розігратися. Потім ти біжиш в оперну студію, там граєш державний іспит, знову прибігаєш сюди, граєш концерт, або біжиш в театр. Тобто за день 10 тисяч нот бачиш, оцих кружечків чорних. І це безперервний процес, навіть у відпустці.

Так само відбувається і під час гастрольних поїздок. Ти прибуваєш на місце, виходиш з транспорту, а вже через півгодини виходиш на сцену у смокінгу, готовий до концерту. Публіка спостерігає за святом, але за цим захоплюючим моментом можуть ховатися вісім годин важкої дороги. Наприклад, в США ми часто мали тривалі переїзди, і після виснажливих подорожей оркестр виходив на сцену. Пам’ятаю випадок, коли в горах наш автобус зламався: частина колективу залишилася в автобусі, а інші вирушили грати концерт. Нам потрібно було так спланувати, щоб перші вирушили ті, хто виступав у першій частині програми. В результаті ми доїхали до місця виступу під час другого відділення і одразу ж приєдналися до оркестру. Це, безумовно, було справжнє свято.

Або ми їхали в Польщу, стояли на кордоні 12 годин, наш концерт переносили. Міністр оборони Польщі дзвонив на митницю, щоб пустити нас. Так що пригод багато, яких публіка не бачить. Ми зараз подали проєкт фільму на "Тисячовесну", там хочемо про все це розповісти.