Чарівність, еротика та прагнення: як міф про Афродіту викликав захоплення у одних і обурення у інших.

Чому гола богиня любові протягом багатьох століть викликає обурення у одних і захоплення у інших?

Афродіту, давньогрецьку богиню краси, яку давні римляни називали Венерою, не раз звинувачували в непристойності й перетворенні жіночого тіла на об'єкт бажання.

Зрештою вона стала однією з найбільш суперечливих постатей в історії мистецтва.

У 1880 році автор Марк Твен виявив у творі Тіціана "Венера Урбінська" (1534) причину для обурення, охарактеризувавши його як "найбільш огидну, жахливу та непристойну картину на світі".

Через 34 роки після активних виступів суфражисток, Мері Річардсон вирішила піти ще далі: у Національній галереї Лондона вона неодноразово вдарила м'ясницьким тесаком по знаменитій картині Дієго Веласкеса "Венера із дзеркалом" (647-1651). Після цього вона пояснила свій вчинок словами: "Мене обурювало, як чоловіки безперервно розглядали цю жінку".

Чому зображення оголеної богині викликало таку бурхливу реакцію і як Афродіта перетворилася на символ спокуси, навколо якого не вщухають пристрасті?

Історія Афродіти може бути розглянута з двох перспектив: міфологічної та історичної.

За давньогрецьким міфом, Афродіта народилася з морської піни.

Усе почалося з того, що Кронос оскопив свого батька Урана й кинув його геніталії в море. Вода спінилася, і з цієї піни постала доросла богиня.

Хвилі принесли її до Кіпру. Кажуть, там, де ступала Афродіта, розквітали квіти.

Історія її шанування також має коріння на Кіпрі. Приблизно в 1200 році до нашої ери тут з'явилася богиня, яка, ймовірно, отримала вплив від стародавніх божеств Близького Сходу, таких як Іштар, Астарта та Хатхор. З часом вона зайняла важливу позицію серед пантеону грецьких богів.

"Сексуальність, любов і родючість були основними характеристиками цих богинь, хоча кожна з них виконувала й інші функції," - зазначає історик Анья Ульбріх у коментарі для BBC.

Афродіта не лише символізувала любов; вона також втілювала фізичну привабливість та життєву енергію, що забезпечує існування людей, тварин і рослин.

Однак у богині існував і інший аспект. Афродіта також стала активною учасницею Троянської війни, а її войовнича сутність привертала увагу давньогрецьких мореплавців, які вважали її своєю покровителькою.

З Афродітою пов'язували навіть походження Рима.

Згідно з одним із легенд, богиня закохалася в троянського принца Анхіса, і в результаті їхнього союзу з'явився син на ім'я Еней. Після загибелі Трої він вирушив до Італії. Як свідчать історії, саме його нащадки стали засновниками Риму.

Культ Афродіти невдовзі охопив усю Давню Грецію, починаючи з Кіпру. Причини її популярності очевидні: любов, материнство та продовження роду є невід'ємною частиною людського існування.

"Одне з назв Афродіти - Пандемос, що означає богиня всіх людей. Її захист поширюється не лише на воїнів та жінок. Кохання охоплює кожного і все, що нас оточує. Воно пронизує суть самого існування," - зазначає Ульбріх.

Протягом кількох століть художники малювали Афродіту в одязі, подібно до інших олімпійських богів та богинь.

Все змінилося близько 350 року до нашої ери, коли видатний скульптор Пракситель виготовив "Афродиту Кнідську" — першу в історії Давньої Греції статую жінки, зображену в повному оголенні.

Оригінал втратився, проте римські копії, зокрема відома "Капітолійська Венера", можуть дати уявлення про нього.

Перед творчістю Праксителя оголені фігури зазвичай представляли чоловіків — потужних, самовпевнених та героїчних.

Афродіта раптом виявилася перед незнайомими поглядами під час свого купання. Вона зніяковіла і, прикриваючись, відчула сором через те, що її помітили.

Її руки не закривають тіло повністю, а, навпаки, в залежності від кута зору відкривають нові аспекти. Скульптура, здається, запрошує глядача наблизитися і детальніше розглянути богиню. Цю позу називають Venus Pudica, що перекладається як "Сором'язлива Венера".

"Кнідська Афродіта" стала справжньою революцією в мистецтві, стверджує Ульбріх. Якщо раніше богиню можна було впізнати за її вбранням, прикрасами та різноманітними атрибутами, то тепер центральним елементом її образу вважається оголене тіло.

"Відвертість насправді стала центральною темою," - зазначає дослідниця.

Проте, справжнім провокатором стала не стільки самa оголеність, скільки поза, що дозволяла глядачеві детально вивчати жіноче тіло і відчувати при цьому чуттєве задоволення.

Так богиня кохання поступово перетворювалася на об'єкт бажання.

Скульптура, створена Праксителем, стала еталоном для римських художників, які тисячами відтворювали її.

Разом із нею набула популярності й поза Венери Пудіки, відома як "Сором'язлива Венера". Цей образ закоренився в мистецтві по всій Римській імперії, охоплюючи території від Європи до Північної Африки та Близького Сходу.

Після багатьох століть художники знову повернулися до античної культурної спадщини. В період Відродження вони почали активно шукати стародавні скульптури, детально їх вивчати та переосмислювати в контексті своїх власних творів.

Так Афродіта Праксителя ніби постала знову в картинах Мазаччо, Боттічеллі, Рафаеля й Тіціана. Одні зображували саму богиню, інші запозичували її сором'язливу позу для інших героїнь. Навіть вигадуючи нові пози, художники часто зберігали головний мотив: оголена жінка ніби соромиться власного тіла.

Згодом цей мотив став одним із найвідоміших символів європейської художньої традиції. Його використовували такі майстри, як Рубенс і Веласкес в епоху бароко, Кабанель і Мане у XIX столітті, а також Модільяні та Ів Кляйн у XX столітті.

У цьому контексті стають більш зрозумілими як обурення Марка Твена, так і вчинок Мері Річардсон. Їхні реакції відображають не лише відразу до оголеності, але й традиційні уявлення, згідно з якими жіноче тіло перетворюється на об'єкт чужих поглядів та бажань.

Втім, як зазначає Анья Ульбріх у розмові з BBC, Афродіту зображували по-різному, тож не варто зводити весь її образ до скульптури Праксителя.

Є, приміром, зображення богині під час купання, створене в Нортумберленді, на півночі Англії. У такому далекому від Середземномор'я краї Афродіта, жартує Ульбріх, має вигляд богині, якій добряче дошкуляє холод.

З плином часу художники почали по-новому інтерпретувати образ Афродіти, який був сформований Праксителем.

У сучасному світі вона може виступати не лише як знак естетики та привабливості, але й як символ жіночої сили та автономії.

У 2023 році знаменитість Бейонсе розпочала свій концерт, з'явившись на сцені всередині величезної мушлі. Її вбрання було декороване елементами, що нагадували руки, що асоціюються з відомою позою "Сором'язливої Венери".

До образу богині також зверталися Б'єрк, Леді Гага, Кайлі Міноуг і гурт Bananarama.

Протягом трьох тисячоліть образ Афродіти еволюціонував паралельно зі змінами у сприйнятті краси, сексуальності та бажань.

Особливо вражає те, як глибоко одна скульптура — "Афродита Кнідська" роботи Праксителя — змінила наше уявлення про оголене тіло.

Історія богині на цьому не закінчується. Сьогодні її образ може уособлювати і спокусу, і свободу, і жіночу силу.

Дебати щодо краси, сексуальності та меж мистецтва продовжуються, оскільки кожна епоха по-своєму трактує питання, що вважається прекрасним і хто має право на це визначення.

"В залежності від ситуації, люди наділяли її образом тим, що їм було необхідно і до чого вони прагнули, - зазначає Ульбріх. - Афродита має багато граней."