Лариса Кадочникова: "Я ніколи не була прихильницею куріння, але з задоволенням можу випити келих коньяку" - Інтерв’ю з легендою кіно.

Народна артистка України розповідає про нову виставу з Романом Балаяном, смішну зарплату в театрі й недавню втрату чоловіка.

Вона -- зірка культового фільму Сергія Пара­джанова "Тіні забутих предків". Сьогодні ні в кіно, ні у серіалах не знімається, а ось у театрі імені Лесі Українки досі грає. Навіть готує чергову прем'єру.

-- Це буде вистава за п'єсою Артура Міллера "Я нічого не пам'ятаю", -- каже 89-літня Лариса Кадочникова. -- У ній розповідається про двох літніх людей, які живуть спогадами про минуле, шкодують за втратою близьких, страждають від самотності й т. д. Ставитиме спектакль режисер Роман Балаян. Уже були перші репетиції, а тепер чекаємо, коли він повернеться з Вірменії. Прем'єра відбудеться наприкінці року або на початку наступного. Тож до мого ювілею буде нова постановка.

-- Ви нині багато граєте у театрі?

-- На жаль, ні. Свого часу я брала участь у десяти виставах і то ходила в дирекцію сваритися, бо мені видавалось, що це мало. (Сміється). Та, якщо донедавна в репертуарі залишалось дві постановки, то тепер лишень одна. Це -- "Музика кохання", у якій йдеться про кохання Жорж Санд і Фредеріка Шопена. Спектакль, вважаю, хороший, але... Сьогодні навіть серед студентів творчих вишів не всі знають, хто це такі. Одного разу я у тому переконалась. (Зітхає).

Чи впливають повітряні тривоги на вашу професійну діяльність?

-- Так, звісно. У мене двічі траплялося, що лунала сирена й доводилося зупиняти виставу. Маємо правило: якщо залишається 10 -- 15 хвилин, то не перериваємо роботу. Якщо ж тільки розпочали й оголошують тривогу, тоді, без­умовно, йдемо в укриття. Атака може тривати півтори-дві години. Потім хтось із глядачів повертається у зал, хтось -- ні...

Знаєте, після того, як будівля Академії наук зазнала руйнувань, може статися все, що завгодно. Пам'ятаю, як того дня я стояла на вулиці і розмовляла з лікарем, коли раптом пролунав жахливий вибух. Ми обоє поблідли від жаху і кинулися в театр. (Зітхає). Звичайно, це не сприяє зміцненню здоров'я. Нервова система вже зовсім на межі. Тому щораз важче триматися на плаву.

Чи не виникали у тебе ідеї відправитися з столиці на місяць-два?

-- Я хотіла влітку це зробити. Тим паче, що була відпустка. Доволі довга. Втім, якраз тоді Андрій (цивільний чоловік Лариси Кадочникової. -- Авт.) лежав у лікарні. Куди я могла поїхати?! Всі друзі розбіглися. Тільки я про нього й турбувалася. Приходила майже через день. Приносила найнеобхідніше, сиділа, спілкувалась. Надіялась, що все-таки вдасться його врятувати, та, на жаль... Звісно, після похорону тим більше треба було би кудись з'їздити, але я ж працюю.

До речі, як справи з зарплатою в театрі? Вона вас задовольняє?

Після того, як усі податки були сплачені, залишається така сума, що сміх бере, якщо комусь про це розповісти. Кажуть, що наступного місяця у держави можуть зовсім закінчитись кошти на фінансування театрів. Добре, що я маю гідну пенсію. Але життя сьогодні настільки дороге! Раніше, коли ми з Адою Роговцевою отримували по 500 карбованців, на ці гроші можна було вирушити на десятиденний відпочинок на південь. А тепер за 500 гривень вистачає лише на кілограм ковбаси. (Сміється). Проте я не скаржусь і все прекрасно усвідомлюю. В нашій країні триває війна, і це найстрашніше, що може статися!

-- На кіностудію Довженка, що постраждала від "прильоту", не мали нагоди заїхати?

Ні, це сталося, коли я була в театрі. Безумовно, це велика трагедія. Там знищили багато костюмів з різних фільмів, і, наскільки я чула, навіть з "Тіней забутих предків". (Зітхає). До речі, раніше я купила сорочку, в якій знімалася у "Білому птаху з чорною ознакою" Юрія Іллєнка. Тоді вона коштувала чималеньку суму, а тепер стала справжньою реліквією... До речі, я живу зовсім поруч із кіностудією.

Чи отримали ви зараз запрошення на зйомки?

Так, іноді отримую дзвінки. Але, зазвичай, це або пропозиції з серіалів, які вже не викликають в мене інтересу, або ж фільми, для яких мені потрібно самій пройти кастинг і надіслати своє відео. Ви тільки уявіть собі! Це не просто смішно, це справжня катастрофа! Я вирішила, що якщо вже й зніматися, то лише під керівництвом гідних режисерів — тих, хто дійсно цінує мою роботу. Слава Богу, я в чудовій фізичній формі. Кого не зустріну, всі лише хвалять мене. (Усміхається).

Який же у вас секрет збереження молодості та краси, Ларисо Валентинівно?

-- По-перше, мене тримає робота. У нашому віці -- це дуже багато значить. Знаю старших жінок, які щойно перестають працювати, одразу втрачають форму. По-друге, доглядаю себе. Маски роб­лю вдома, а ось манікюр -- у салоні. Що ви -- для актриси це дуже важливо. По-третє, не маю шкідливих звичок. На відміну від деяких колег, ніколи не курила. Спиртне? Ну, можу перехилити іноді трохи коньячку. По-четверте, маю певне коло друзів (це представники різних професій), з якими час від часу зустрічаюсь. І п'яте -- я просто люблю людей... Тож сподіваюсь, що житиму ще довго, залишаючись молодою й красивою. (Сміється).