Марина Владі відійшла у віці 88 років: вшановуємо пам'ять легенди французького кінематографа.

Марина Владі була однією з небагатьох артисток, чия історія заслуговує на екранізацію. Вона з'явилася на світ у Франції в родині російських емігрантів і рано почала свою кар'єру на сцені. З дитинства займалася балетом, а вже у 11 років дебютувала у кінематографі. Протягом своєї кар'єри Владі з'явилася в більш ніж 80 фільмах, співпрацюючи з найвідомішими європейськими режисерами. Вона залишила значний слід не лише у французькому кіно, а й у культурному житті другої половини XX століття, про що пише видання Le Monde.

Дитинство серед мистецтва і перша роль в 11 років

Майбутня зірка з'явилася на світ 10 травня 1938 року в передмісті Парижа, у Кліші. Її справжнє ім'я звучить як Катрін Марина де Полякофф-Байдарофф. Батько, Володимир, був відомим оперним співаком, а мати, Міліца, — талановитою балериною. Сім'я переїхала до Франції внаслідок революційних потрясінь та подій Першої світової війни.

У Марини було три сестри -- Ольга, Тетяна та Міліца, і всі вони обрали творчі професії. Під сценічними іменами вони стали відомі як "сестри Полякофф". Саме родина дала Марині перший сценічний старт, спочатку вона навчалася у балетній школі Паризької опери, потім дуже швидко змінила танцювальний майданчик на кінознімальний.

Її перший вихід на екран відбувся у 1949 році в стрічці Жана Жере "Літня гроза". У той час Марині було всього 11 років, але вже через кілька років вона була удостоєна премії Сюзанни Б'янкетті за свою роль у драмі Андре Каєтта "Перед потопом", ставши однією з найобіцяючих молодих акторок. Про це повідомляє видання BFMTV.

Від "Принцеси Клевської" до премії Каннського фестивалю.

1950-ті роки стали для Владі періодом вражаючого професійного розвитку. Вона працювала у Франції та Італії, співпрацюючи з відомими режисерами, поступово відходячи від стереотипного іміджу молодої красуні, який їй настійно нав'язували на початку її кар'єри.

Особливим етапом стала "Принцеса Клевська" Жана Деланнуа, де Владі зіграла головну роль. А 1963 року її талант отримав міжнародне визнання, бо акторка здобула приз за найкращу жіночу роль на Каннському кінофестивалі за фільм Марко Феррері "Подружнє ложе", розповіло видання Le Monde

Її кар'єра в кінематографі поступово наповнювалася новими відтінками. Вона співпрацювала з Орсоном Веллсом, а в 1967 році стала головною героїнею фільму Жан-Люка Годара "Дві чи три речі, які я знаю про неї". Владі вдало вдавалося адаптуватися як в арт-хаусному кіно, так і в комерційних проектах, адже вона не боялася експериментувати зі своїми ролями.

Любов, Володимир Висоцький та існування між двома націями.

Особисте життя Марини Владі було не менш насиченим, ніж її кінокар'єра. У 1955 році, коли їй було 17, вона вийшла заміж за актора та режисера Робера Оссейна. Подружжя мало двох синів, а сама Владі знялася у кількох його фільмах.

Після завершення свого першого шлюбу вона вступила в нові відносини з авіатором Жаном-Клодом Бруйє, з яким стала матір'ю свого третього сина. А в 1960-х роках її життя наповнилося однією з найзнаковіших романтичних історій — зв'язком з поетом, актором і співаком Володимиром Висоцьким.

Вони одружилися у Москві і Владі жила у СРСР до смерті Висоцького 1980 року. Їхні стосунки стали важливою частиною її подальшої творчості, бо 1987 року вона видала книгу "Володимир, або Перерваний політ", присвячену чоловікові. Пізніше ця історія була перенесена на театральну сцену.

Після Висоцького поряд з Владі була лікарка-онколог Леон Шварценберг, з якою вона провела багато років. Вони разом активно займалися соціальною діяльністю та допомагали тим, хто потрапив у важкі життєві ситуації, повідомляє видання Cinefil.

Музика, література та активна громадянська свідомість.

Марина Владі завжди прагнула більше, ніж просто зніматися у фільмах. Вона активно співпрацювала зі своїми сестрами, створюючи музичні записи, виступала на театральних сценах та займалася письменницькою діяльністю. Її творчість включала не лише безліч ролей у кіно, але й значну кількість літературних творів.

Вона також славилася своєю активною громадянською позицією. У 1971 році Владі підписала "Маніфест 343" — публічний лист французьких жінок, який підтримував право на аборт. Крім того, вона активно брала участь у кампаніях, що захищали право на житло, виступала на підтримку бездомних і тих, хто не має документів. Спільно з Леоном Шварценбергом вона підтримувала ряд соціальних ініціатив, про що повідомляє видання Gala.

У 1980-х Владі стала рідше з'являтися на великому екрані, натомість більше працювала у театрі та займалася літературою. 2005 року вона опублікувала мемуари "24 кадри на секунду", у яких відверто розповіла про кіно, кохання, материнство та людей, які визначили її життя.

24 вересня 2026 року її родина повідомила про смерть акторки у віці 88 років. Владі пішла з життя у власному будинку, поруч із близькими та тваринами. Її діти назвали прожиті нею роки "довгими та прекрасними, сповненими життям", йдеться у матеріалі видання Malay Mail.

Її оповідь виходить далеко за межі простого переліку ролей, оскільки ця жінка з юних років стала важливою фігурою європейського кіно. Згодом вона сама формувала своє кінематографічне майбутнє, вибираючи, якою буде її наступна роль на екрані, сцені або поза ними.