Микита Лиськов: Тенденція сучасної анімації полягає в автентичності та особистісному сприйнятті людського досвіду.

Изображение: facebook/Микита Лиськов, автор Микита Лиськов.

Микито, поділіться, будь ласка, подробицями вашого фільму "Київський торт". Які етапи створення цього твору ви пройшли і якими були основні принципи, за якими він був знятий?

Раніше я працював над фільмами без бюджету, але мій останній проект отримав фінансування від Держкіно — короткометражка під назвою "Кохання". Наразі, в умовах вторгнення, я створив новий фільм "Київський торт", який профінансували на 98% з Естонії. Трохи коштів я також отримав від фонду "Культурна столиця", що дозволило мені реалізувати невеликий анімаційний фрагмент і підготувати численні ескізи. Все це я представив в Естонії, і саме завдяки цьому стало можливим отримати фінансування.

Сюжет даного фільму розгортається навколо родинних стосунків: батько, мати та їхній син проживають у Дніпрі, в спальному районі, на порозі війни. Ідея створення фільму виникла з реальних історій людей, яких я спостерігав навколо себе. У нашій розповіді батько вирушає за кордон на заробітки — що стало звичною практикою для багатьох до початку повномасштабного вторгнення.

Коли вже почалося вторгнення, я зрозумів, що в фіналі свого фільму маю показати, що ті проблеми, які були раніше, і видавалися нам дуже важливими, насправді такими не були. У нас було чудове життя, це зараз ми в якомусь пеклі живемо... От я й хотів показати такий контраст між минулим і теперішнім.

Поділіться своїм досвідом роботи з відомим естонським режисером Пріітом Пярном.

Прііт Пярн (Priit Pärn) — один із найвідоміших естонських аніматорів, художників та карикатуристів, який вважається культовою постаттю в європейській авторській анімації — і його дружина Ольга Пярн стали для мене справжніми друзями, які допомогли мені отримати фінансування в Естонії. Ми багато спілкувалися під час війни, вони часто писали мені, запитуючи про мої справи та новини. Одного разу я згадав, що у мене є сценарій, який "завис" у процесі, і вони порадили мені звернутися за фінансуванням в Естонії.

Отже, саме завдяки Пярнаму я отримав цю можливість. Вони представили мене своєму продюсеру та співробітникам студії. Ми працювали над проектом онлайн: я знаходився в Дніпрі як режисер, а всі вони були в Естонії. Я надсилав їм файли через Інтернет.

У цей період мені надійшла пропозиція викладати в Дніпровському коледжі мистецтв, де запустили новий напрямок "Аудіовізуальне мистецтво". Ми тривалий час працювали над цим проектом, і в 2022 році отримав запрошення стати частиною команди. Проте у нас не було готових навчальних програм для цих курсів. Тому я звернувся до Пярна, який має величезний досвід у цій сфері — понад 30 років викладання в Естонії, Японії та інших країнах, куди його запрошували. Його студенти досягали великих успіхів, зокрема, були номіновані на Оскар і створювали чудові фільми. Ми провели десять онлайн-зустрічей. На щастя, він був готовий допомогти, виділяючи час для наших занять через Zoom. Він давав мені завдання, які я виконував самостійно, щоб зрозуміти, як правильно підходити до процесу, а потім оцінював мою роботу і ділився порадами щодо роботи зі студентами. Хоча я не міг просто перенести його методику в Дніпро, я використовував її як основу для створення власної системи, адаптувавши її під свої потреби, оскільки вона мене надихнула. Тепер я викладаю, спираючись на принципи, що їх я запозичив у Прііта Пярна.

Часто на позначення анімації вживають слово "мультик" чи ж різниця із анімаційним фільмом?

Термін "мультик" має свої корені в радянській та російській культурі, тому було б доцільно відмовитися від його використання. У світі це слово не сприймається, і правильніше буде вживати терміни "анімація" або "анімаційний фільм". Існують також короткометражні анімаційні фільми. Режисери часто відчувають неприязнь, коли їхню роботу називають "мультиком", адже це слово може звучати зневажливо, наче йдеться про щось дитяче або несерйозне. Тому більш професійно і коректно буде говорити "анімаційний фільм".

Изображение: facebook/Микита Лиськов, автор Микита Лиськов.

Яким чином анімаційний фільм може відобразити травматичні переживання та складні емоції, з якими ми стикаємось у даний момент? Які відкриває горизонти анімація у цьому контексті?

Як і будь-який інший вид мистецтва, анімація, подібно до кіно або живопису, здатна висвітлювати широкий спектр тем. Існує документальна анімація, яка переказує події з реального життя. Мені подобається, коли глядач має можливість інтерпретувати те, що бачить, і розгадувати символіку фільму. Це своєрідний ребус, який дозволяє людям відчувати себе співавторами. Тож анімація має безліч можливостей для висловлення, охоплюючи як болісні, так і веселі, а також травматичні теми.

В Україні колись існував фестиваль "Крок", а також діяла власна школа анімації, яка здобувала нагороди на міжнародних конкурсах, таких як Берлінале. Яка ж наразі ситуація? Чи не втратили ми ці надбання?

Українська школа була, вона трималась на декількох викладачах -- Олег Якович Сивоконь, відомий режисер, викладав в Університеті Карпенка- Карого, Олена Борисівна Касавіна, Олег Педан ще працював. Тобто ця школа трималася на декількох ентузіастах, які за копійки працювали і передавали свій досвід. Степан Коваль отримав на Берлінале нагороду, але все це такі поодинокі випадки, їх дуже мало.

Зараз викладачі постарішали, деякі з них уже не працюють. І зарплата викладача настільки мізерна, що це просто смішно, бо ти просто працюєш за їжу.

Щось потроху стабілізується... Зараз існує безліч можливостей для онлайн-навчання, пропонуються різноманітні курси. Чимало людей створюють анімацію самостійно, не маючи формальної освіти, і у них це виходить досить непогано.

Інколи воно не розцвітає, але й не гине.

Зображення: момент із відео Фрагмент з анімаційного фільму "Київський торт"

З появою штучного інтелекту, який здатний створювати як відео, так і тексти всього за одну секунду, постає питання: чи не є це загрозою для анімаційної індустрії? Чи може штучний інтелект зайняти цю нішу і перевернути все на свою користь?

В 90-і роки якраз аніматори хвилювалися, що прийде комп'ютер і зникне оця мальована анімація, яка тоді така чудова була. Але вона не зникла, покращилася, стала іншою, більше можливостей з'явилося. Я доволі оптимистічно на це дивлюся. Поки що я не бачу, що ШІ може вигадати цікавіший сюжет. Аніж це може зробити людина. Тому що людина створює, базуючись на своєму життєвому досвіді, а у ШІ його немає...

У сфері анімації, особливо в мальованій, штучний інтелект може стати потужним помічником. Він здатен значно прискорити процес створення анімаційних фільмів та знизити витрати на їх виробництво.

Наприклад, процес створення мого анімаційного фільму "Київський торт" тривав практично два роки. Протягом цього часу я повністю зосередився на цьому проєкті, і це виявилося психологічно вельми складним — роками займатися однією справою. Сподіваюся, що з розвитком штучного інтелекту цей процес стане набагато швидшим.

Поділіться інформацією про актуальні світові тенденції в сфері анімації!

Я займаюся створенням авторської анімації, яка націлена переважно на дорослу аудиторію. Серед сучасних тенденцій вирізняється щирість та чесні, суб'єктивні наративи.

Ваш власний досвід, ваш особистий погляд на певну подію в житті. Історично склалося, що анімація повинна нести в собі повчальний зміст і бути проникливою. Це залишок радянських традицій: в творчості обов'язково має бути сенс і мета. Проте в Європі вже давно існує запит на суб'єктивність. Це якби ми змогли заглянути в думки автора і побачити світ його очима. Ось це і є справжня магія.

Чи отримали ви вже відгуки від глядачів або колег-аніматорів в Європі стосовно вашого фільму?

Є такий сайт -- Letterboxd, присвячений кіно, і там під фільмами можна залишати свої відгуки. Там є мій "Київський торт", я читаю відгуки. Загалом люди в різних країнах його розуміють і нормально сприймають.

Изображение: facebook/Микита Лиськов, автор Микита Лиськов.

Відгуки про ваші твори підкреслюють їхню унікальність завдяки злиттю чорного гумору, урбаністичних тем і сюрреалістичного стилю. Яка ваша власна думка з цього приводу?

Чорний гумор завжди виступав моїм порятунком. Коли я сприймаю життя через цю призму, мені вдається зберігати певну відстань від жахіть, які відбуваються навколо, і це робить існування легшим. Так само як і сюрреалізм. Що це таке? Це дивовижне поєднання реального і нереального у нашому житті. Він також робить наратив більш багатогранним. Як я вже згадував, мені подобається, коли глядачі занурюються в мій фільм і намагаються "розшифрувати" його, адже я залишаю певні натяки, які вони мають самостійно розпізнати. Наприклад, у моєму фільмі "Київський торт" батько перетворюється на птаха і відлітає у безмежність. Глядач повинен здогадатися, що він вирушив на заробітки.

Щодо урбаністики -- я більшість свого життя прожив у спальному районі, і розумію, що це просто окремий всесвіт. Є люди, які там ніколи не чули про виставки сучасного мистецтва, ще про щось. Законсервований світ, і мені теж цікаво про це розповідати. І, виявляється, що й за кордоном люди теж про це думають, і впізнають себе.

Микито, звідки ти черпаєш енергію для творчості в часи безперервних тривог і бомбардувань?

Власне, це дійсно непросто. Коли я займався "Київським тортом", мій робочий день розпочинався щодня о 9 ранку. Але я спав лише три години, адже вночі лунали обстріли, і я прокидався з червоними очима та жахливим головним болем, проте мусив працювати. Тому зараз я не хочу, наприклад, знімати наступний фільм в таких умовах.

Займуся іншими справами. Наразі працюю над книгою, присвяченою історії української анімації, викладаю, створюю власні невеликі малюнки, які не є надто серйозними чи масштабними.

Необхідно зробити перерву. В умовах такого стресу працювати просто неможливо. Це справді важко.

Розкажіть наостанок про книжку, яку пишете.

Я ніколи не писав ніяких книжок, але мені запропонував це зробити арт-директор канадського фестивалю із Оттави. Йому дуже подобається наша анімація, ми багато з ним спілкувались, він постійно пише книжки по історії світової анімації. Тож пів книги там буде про історію української анімації, яку він напише, а я роблю інтерв'ю з аніматорами.

Книжка буде поки що англійською, думаю, наступного року точно видамо її українською, бо 2027 року буде 100 років українській анімації, 1927 року в Одесі було створено перший анімаційний фільм.

Основний план -- це вижити...