Які думки виникають у вас у зв'язку з усіма цими подіями?
Очевидно, стало набагато більше повідомлень про різні дії правоохоронців щодо лікарів або закладів. Тема неспроможної або неналежної меддопомоги, системи, яка працює якось не так, виходить все більше в паблік.
Рекламные материалы
З іншого боку, не можу сказати, що є об'єктивні дані, які би підтверджували, що зросла злочинність у цій сфері, що збільшилась кількість порушених кримінальних справ або вироків.
У 2025 році було відкрито приблизно 408 кримінальних справ. Серед них 13 підозр були висунуті за статтею 140 Кримінального кодексу, що охоплює неналежне надання медичної допомоги. В результаті всього було винесено лише два рішення суду.
У 2026 році за цей проміжок часу було відкрите 180 кримінальних проваджень, одна підозра, але жодного вироку.
Але це тенденція не тільки цих двох років. Фахівці Тернопільського національного медичного університету ретроспективно подивились на кримінальні справи по 140-й статті з 2013 по 2025 рік.
Ось така ситуація: тисячі відкритих справ, з яких близько половини застрягає на етапі досудового розслідування через брак доказів або з інших причин. В результаті до судового розгляду доходить лише кілька сотень справ.
З шести тисяч із невеликим запасом порушених справ ми отримуємо приблизно 200 судових рішень, з яких більшість завершується або умовними покараннями, або виправданням.
Ми не спостерігаємо суттєвих змін, які б свідчили про те, що криміналізація дій медичних працівників стала загальноприйнятою практикою. Проте, інформаційний тиск з різних джерел відчувається дедалі більше.
Це стосується не лише неналежної медичної допомоги, а й обшуків та іншої діяльності правоохоронців. Ми бачимо, що кримінальна юстиція активізувалась.
Рекламные материалы
Зображення: кадр з відео
Тетяна Гавриш, спеціалістка у сфері медичного права та одна з засновниць благодійної організації "Здорові рішення".
Знайди винного, звинувать, покарай
Зазвичай можна почути: "Ніхто не відреагував, ніхто нічого не робить". Але в даному випадку ми маємо безліч заяв і підозр. Можливо, нам слід порадіти, що вони почали діяти, так?
Потреба у справедливості та моральній компенсації є надзвичайно важливою для пацієнтів і їхніх близьких, особливо коли медичні послуги призвели до шкоди або коли допомога була ненаданою чи неналежно виконаною. Я та мої родичі, переважно, маємо більше негативних вражень від взаємодії з системою охорони здоров’я, ніж позитивних.
Це явище не завжди можна пояснити неналежним медичним обслуговуванням, хоча іноді виникають помилки в діагностиці та інші недоліки. Зазвичай, причина криється у функціонуванні системи: відсутність поваги та незадовільне ставлення до пацієнтів загалом.
Я завжди на боці пацієнтів, і - на боці лікарів. Вони працюють у системі, яка часто не стимулює належну поведінку.
Медицина - дуже складна сфера:
* небезпечна, - адже життя людини пов'язане з великим ризиком;
* і важко передбачити, адже людина – це складний біологічний механізм з безліччю можливостей, а наукові знання постійно еволюціонують; визначити стабільні та чіткі рамки і протоколи в цій системі надзвичайно складно.
Історія змін в медицині почалась із авіації. У 70-80-і роки XX сторіччя у світі відбулось багато авіакатастроф. Таких резонансних, що система задумалась, що робити. Тоді виникло кілька досліджень, які аналізували феномен помилки в індустрії. Основна проблема: люди бояться відповідальності і не повідомляють про помилки. Зрештою, система нашаровує цей досвід.
Рекламные материалы
Існує концепція, відома як теорія швейцарського сиру, яку розробив британський психолог Джеймс Різон. Він прийшов до цього висновку, вивчаючи різноманітні проблеми в авіаційній галузі. У цій теорії кожен шматок сиру містить отвори, які накладаються один на одного. Якщо ці отвори збігаються, то система зазнає збою.
Іншими словами, проблема не в тому, що люди не здатні помилятися — вони роблять це постійно, незалежно від обраної сфери діяльності і з різних причин. Однак, коли система зазнає помилок на кількох рівнях захисту одночасно, вона зазнає краху. Наприклад, Чорнобильська катастрофа стала наслідком накопичення численних прорахунків, де одна проблема накладалася на іншу.
Зображення: кадр з відео
Тетяна Гавриш, спеціалістка у сфері медичного права та одна з засновниць благодійної організації "Здорові рішення". і редакторка відділу "Здоровʼя" LB.ua Ірина Андрейців
Сукупність різноманітних подій та помилок стала причиною отриманого результату.
При дослідженні ситуації в авіаційній сфері було вирішено класифікувати події на три основні категорії:
* людський промах, оскільки людина здатна на помилки через свою сутність;
* ризикована поведінка; повертаючись до медицини, якщо лікар не довиконав протокол або уникнув якогось з обстежень, бо хотів скоротити час;
* зухвала, недбала поведінка, коли помилка відбувається навмисно, наприклад, хірург оперував напідпитку.
Ця градація лягла в основу Just Culture - культури справедливості або культури відновленої справедливості. Про це є книжка Сідні Деккера. Про те, як знайти межу між шкодою, помилкою і відповідальністю так, щоби система відновлювалась і розвивалась, і щоби справедливість була.
Концепція Just Culture слугує основою для ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров'я, відомої як Patient Safety, що передбачає формування безпечного середовища для пацієнтів. У стратегії ВООЗ на період 2021-2030 років зазначається, що принципи безпеки пацієнтів повинні бути впроваджені в системи охорони здоров'я всіх країн-членів організації.
Рекламные материалы
Це оповідь, де кожен вчинок, зокрема дії лікаря, аналізується з перспективи минулого.
Image credit: THE CANADIAN PRESS/Nathan Denette
Медичні сестри в лікарні Хамбер-Рівер у Торонто наділи засоби особистого захисту.
Досить просто, коли вже відомий результат, і можна уявити, як би можна було уникнути певних помилок, проаналізувати дії медичного працівника і стверджувати: "Він точно допустив помилку". Важливо враховувати обставини, в яких людина приймала рішення. Чи були в неї всі необхідні ресурси, чи система надала їй адекватну підтримку, чи не плуталися препарати в схожих упаковках тощо. Звичайно, варто також розглянути військові ризики, якщо мова йде про Україну. Тоді вже можна аналізувати причини, чому були ухвалені ті чи інші рішення.
Фахівці кажуть, що загалом люди не приходять на роботу шкодити, що часто це - інцидент. Зрозуміти, як він стався, треба, враховуючи такий аналіз.
Які кроки необхідні для цього? Перш за все, потрібна клінічна оцінка. Важливо провести аналіз на рівні медичної установи, щоб з’ясувати, що саме трапилося в лікарні.
Необхідна безпечна комунікація як всередині лікарні і з лікарем, і з пацієнтом і його родиною. Необхідна фасилітація цього діалогу.
У сфері кримінальної юстиції органи правопорядку виконують надзвичайно важливу функцію. Проте їхня діяльність стає актуальною лише в тих випадках, коли йдеться про умисне заподіяння шкоди, грубу недбалість або ж ризиковану поведінку, яку можна було б запобігти.
Часто так відбувається, що навіть виконання належного медичного протоколу все одно призводить до негативних результатів, бо людина - складний біологічний механізм.
Все непросто. Головне питання полягає в основі, на якій ґрунтується система.
Українська система загалом базується на правилі, яке англійською звучить як name, blame, shame. Тобто знайди винного, звинувать, покарай.
І це основний Modus operandi (метод дії) нашого суспільства. Нам складно за його рамки виходити. Це швидко дає відчуття задоволеності ображеній стороні. І суспільство: "Фух, точно він, бо справу ж порушено, на "Лівому березі" написали там чи десь іще".
Зображення: кадр з відео
Тетяна Гавриш, спеціалістка у сфері медичного права та одна з засновниць благодійної організації "Здорові рішення".
Рекламные материалы
Чи можемо ми говорити про третій аспект? Повертаючись до згаданої вами статистики, можна знайти обвинувачення та звинувачення, але де ж покарання? Питання полягає в тому, що ми насправді вважаємо покаранням. Чи це буде публічний осуд, чи щось більш суттєве, що може викликати зміни?
Оце питання. Якщо подивитись на інфопростір, складається враження, що органами кримінальної юстиції - Національною поліцією, Офісом Генпрокурора - ми підміняємо систему якості медицини.
Більшість справ не лише не доходять до суду, вони зависають. Із цих тисяч справ більшість роками висить.
Розглянемо особу, яка є підозрюваною у цій справі. Якщо її не усунули з роботи, вона продовжує виконувати свої обов'язки. Які наслідки це має? Вона стає більш підконтрольною та зручною для завідувача відділення і адміністрації лікарні.
Можливо, премію не нараховувати та збільшити кількість чергувань. Людина стає залежною, як "на гачку". Чи можна це вважати покаранням? На справді, так і є.
Людина не отримала кримінального покарання, скоріш за все, бо не було складу злочину, або немає доказів. Кримінальне право і кримінальний процес працюють з фактами і доказами. Але клінічна експертиза - це ядро, серце всього. Якраз оцей ретроспективний аналіз, щоб зрозуміти, в яких обставинах діяв лікар, чому ухвалив такі рішення, за яким стандартом його ухвалював, чи були альтернативи і так далі.
Однак, згідно з чинною формулою, клінічна експертиза в Україні також виконує роль обвинувачення, оскільки судова медична експертиза в країні є монополізованою і перебуває у руках держави. У нас відсутній ринок незалежних експертів, що створює брак конкуренції думок по суті справи.
Таким чином, клінічна експертиза, швидше за все, стає на бік обвинувачення. Проте варто заглянути в цю ситуацію глибше, адже проблема полягає не лише в стосунках між лікарем і пацієнтом. Якою є реакція колег лікаря на ці події? Вони часто намагаються оформити медичні документи так, щоб уникнути виявлення будь-яких помилок у майбутньому. Також лікарі можуть призначати додаткові обстеження, щоб зменшити ризики, ухиляючись від прийняття рішень, які могли б врятувати життя пацієнта, але були б пов'язані з певними ризиками.
Хто тут найбільше страждає? Суспільство. Адже культура медичних помилок повинна бути джерелом для прогресу.
У сфері медицини було проведено революційне дослідження, яке істотно вплинуло на сприйняття лікарських помилок у системах охорони здоров'я. Це дослідження, здійснене Інститутом медицини США, було опубліковано в 1999 році.
Изображение: EPA/UPG
Медичний працівник наглядає за хворим у відділенні інтенсивної терапії лікарні Шарп Гросмонт, розташованій у Ла-Месі, штат Каліфорнія, США.
Вчені провели аналіз медичних карт пацієнтів у різних лікарнях по кількох штатах. Вони виявили, що щорічно в американських медичних закладах близько 100 000 людей втрачають життя через лікарські помилки. Ці дані важко порівнювати з сучасними, адже це цифри 1999 року, що відображають зовсім інший контекст. Проте важливим є той вплив, який мало це дослідження, оскільки воно стало поштовхом для впровадження кардинальних змін у медицині.
Рекламные материалы
Досвід, отриманий в авіаційній галузі, був адаптований для медичної сфери. Мета полягає в тому, щоб пацієнти та медичні працівники могли інформувати про помилки. Чому це важливо? Завдяки системі безпечного та конфіденційного повідомлення, а також анонімного аналізу ситуацій, вдосконалюється сама система охорони здоров'я.
Не можу собі уявити наразі, як це зробити в Україні не лише з нормативної точки зору, але і з точки зору культури. Деякі українські лікарні так роблять, деякі прогресивні керівники це застосовують, бо це покращує якість меддопомоги, якість життя і пацієнтів, і лікарів в цій лікарні, але це скоріше одиниці.
Європейський суд прав людини каже, що кримінальна відповідальність за лікарську помилку - крайня міра, і має наставати лише в тих випадках, коли це дуже важливо для суспільства. Коли це кричущі випадки. Скоріш за все, мова йде про навмисне надання шкоди.
Коли наша команда "Здорових рішень" намагалася ініціювати внесення визначення медичної помилки до законодавства та створити анонімний реєстр лікарських помилок з метою навчання та розвитку, ми зіткнулися з великим опором з боку політиків і медичних працівників. На мою думку, цей опір в основному викликаний нерозумінням сутності помилки та важливістю її виявлення.
"Лікарськими помилками опікуються тільки юристи."
Чи лише в цьому полягає суть питання? Лікар, який опинився під підозрою або через помилку, насправді під тиском не лише завідувача відділення чи адміністрації лікарні. Якщо ми розглядаємо комунальні та державні медичні установи, можемо з упевненістю стверджувати, що лікар також залежить від системи, яка усвідомлює наявність численних недоліків. Щоб уникнути руйнації цієї системи через ці недоліки, ми прагнемо утримати якомога більше лікарів, аби вони виконували свої обов’язки.
Зображення: кадр з відео
Тетяна Гавриш, спеціалістка у сфері медичного права та одна з засновниць благодійної організації "Здорові рішення". і редакторка відділу "Здоровʼя" LB.ua Ірина Андрейців
Тетяна Гавриш: Звісно, що так. Але порівнювати українську медичну систему з іншими у контексті реагування на лікарські помилки не зовсім коректно. Українська система має свої особливості. Вона має свої позитивні сторони: доступність медичних послуг, формування квазіринку та конкуренції за пацієнтів в рамках програми медичних гарантій, а також існування кращих практик, лікарень та лікарів. Раніше, 7-8 років тому, цього не було, оскільки вся система була однорідною. Це, безумовно, позитивний розвиток.
Система охорони здоров'я в Україні вкрай розрізнена. Маємо Міністерство охорони здоров'я, Національну службу здоров'я та нових власників лікарень, але багато з них ще не усвідомлюють свою роль - це громади. Існують лікарні з керівниками, які пам'ятають часи Щербицького, а також нові управлінці, які здобули сучасну освіту в менеджменті та міжнародний досвід і прагнуть до змін. Ось така у нас ситуація.
Я не відкидаю можливість, що деякі особи можуть прагнути до того, аби медичні працівники залишалися під контролем. Однак, я також вважаю, що є ті, хто усвідомлює, що така ситуація не є прийнятною в медицині, адже в авіації подібні висновки вже були зроблені раніше.
В певний момент раціональність повинна взяти верх.
І ще одна проблема, це моя гіпотеза: фактично, темою лікарських помилок у нас займаються лише юристи. Я дуже не часто чую від лікарів цю тему. Власниками теми є юристи. Вони конструюють її на базі Кримінального кодексу, дискутують, Верховний суд це обговорює, тому що Європейський Суд з прав людини дуже стурбований, що ж у нас все не дуже ОК з вироками і взагалі судовими рішеннями, які стосуються лікарських помилок.
Доти, поки медичне товариство та наукова спільнота не залучаться до цього процесу, поки ми не зосередимося на глибшому аналізі цього явища, поки не ускладнимо цю задачу для себе, ми залишатимемося в полоні тієї культурної спадщини, про яку ви згадали. Лікар, який перебуває в такій ситуації, може отримувати задоволення від роботи, навіть коли він стикається з кримінальними звинуваченнями.
Проте, в той же час, мало хто замислюється над тим, як повернути пацієнту його права, компенсувати матеріальні збитки, відновити його фізичне здоров'я, якщо це можливо, а також допомогти йому відновити морально-психологічний стан.
В якийсь момент суспільству має увірватися терпець. Не знаю, чи буде цьому сприяти інформаційна кампанія про кількість обшуків. Не знаю, до якої межі це буде викликати задоволення в людей. В мене скоріше це викликає острах.
Фото: Залозецька Лікарня
Залозецька Лікарня
Без голосу лікарів цю ситуацію не змінити
Я бачу тут дві тенденції, пов'язані з обшуками, оголошеннями підозр лікарям. З одного боку, є класичні коментарі: "Та ви бачили, на яких машинах вони їздять", "Нарешті треба з цим щось робити, вони постійно вимагають хабарі". З іншого боку, є неймовірна зневіра в прогресивних лікарів, які в моєму полі зору. Навіщо ви демотивуєте і так демотивованих? До чого це зрештою може призвести?
Існує кілька варіантів розвитку подій. Що стосується України, навряд чи ми будемо свідками масштабного дослідження. Швидше за все, це буде якась людська історія, яка викличе резонанс у суспільстві.
Не знаю, що ще має вибухнути. Є історії поранених захисників з неймовірною палітрою складних кейсів. Було викидання керівника лікарні за намагання об'єднати відділення у бак сміттєвий. По всіх підозрах і звинуваченнях у бік лікарів не маємо жодного голосу від держави, хто би виступив на їхній захист і спробував збалансувати цю історію. Стільки кейсів, стільки всього відбувається, що щоразу здається, ну що це крайня точка. А її ще немає.
Можливо, це нагадуватиме швейцарський сир, де безліч частин з отворами зійдуться в одне.
Нещодавно UHC опублікував звіт, який вони робили спільно з Міністерством охорони здоров'я, про ризики міграції українських медиків після вступу України в ЄС. Там багато цікавого, але є елемент щодо зарплати. Зарплата в лікарів в країнах ЄС вдвічі більша за середню по ринку взагалі. В Україні зараз вона вперше вирівнялась з середньою. Тобто вона найнижча з можливого і це ганебно. Бо це важка професія.
Лікарі інвестують неймовірну кількість років життя і зусиль, щоби її отримати. Гарантувати якість наданої ними допомоги вони не можуть і не можуть на це вплинути, бо на це впливає система, лікарня, куди входить і закупівля витратних матеріалів, і медичних препаратів, і навченість, кваліфікація, людські якості середнього і молодшого медичного персоналу, також маршрут пацієнта і так далі.
Отже, медичні працівники стикаються з обмеженим впливом на результати своєї діяльності, отримують зарплату, нижчу в порівнянні з іншими країнами Європейського Союзу, і зазнають великого тиску з боку суспільства.
Можливо, я і помиляюся, але без підтримки медичних працівників цю проблему не вдасться вирішити.
Изображение: Общественное Тернополь
А чому ми його не сприймаємо?
А що ви про це думаєте?
Повертаючись до слів мого батька, які він висловив приблизно 15 років тому, хочу відзначити, що він працює в енергетиці. Він зазначив, що в системі на його роботі була така конфігурація, що уникнути помилок чи не порушити певні норми було практично неможливо. Це було зроблено навмисно, щоб працівники ставали більш покірними і погоджувалися на незручні умови, адже за вимушені порушення їх могли покарати, навіть залучаючи правоохоронців. Мені здається, що такі практики мають коріння в радянській культурі.
Безумовно, є тяглість, не лише з радянської медицини, а в цілому з авторитарної держави, де людина була знеособлена.
Але ж більшість покоління навіть молодих лікарів, з родин, де відчуття безпеки "не висовуйся, не вилазь, не говори", домінувало. Це було частиною виховання.
Інша оповідь стосується слабких інституцій, що дісталися нам у спадок і які ми намагалися реформувати. Які наслідки виникають у ситуації з такими інституціями? Люди починають ігнорувати правила, і зрештою це стає для них нормою. Навіть ті системи, які обіцяли ефективність, виявляються неефективними.
Можливо, наразі у свідомості людей виникає певне уявлення про НСЗУ, оскільки існували високі сподівання. Але насправді НСЗУ наразі виконує контрольну роль, хоч і не завжди офіційно, проте в інформаційному просторі це очевидно. Важливо, аби НСЗУ задумалися над цим: чи приносить їм це вигоду чи шкоду. Проте на довгостроковій перспективі навряд чи це виявиться позитивним. У нашій ситуації функції Міністерства охорони здоров'я та НСЗУ не зовсім чітко розмежовані через об'єктивні обставини.
Вважаю, що це лише питання часу.
Голос лікарів з'явиться, бо кількість лікарів іншої ціннісної рамки, іншої генерації, з іншим досвідом, з обережністю скажу, військовим... Не в контексті, що ми чекаємо, поки військові лікарі повернуться і зроблять щось інакше, а що є ціла когорта людей, для яких справедливість має більш чіткі межі і які мають дуже високу кваліфікацію. Це кваліфікація не лише медична, яка має неймовірний рівень зростання внаслідок досвіду, який вони отримують, але і кваліфікація з точки зору побудови систем в умовах невизначеністі, ухвалення рішень, відповідальності, формується інший паттерн поведінки.
Проте я також не відкидаю традиційний підхід до GR та пошук шляхів змін у політиках — це включає в себе дослідження, обмін результатами, взаємодію з відповідними стейкхолдерами, терпляче пояснення та висвітлення рішень, що ґрунтуються на даних.
85 обшуків - це цифра, яка не надає чіткої інформації для формування висновків. Чи є це позитивним чи негативним явищем? Все визначається контекстом і результатами проведених процесуальних заходів, а також ухваленими рішеннями. Важливо пам'ятати, що вирок не є основною метою.
Зображення: Національна поліція
Обшуки в одному з медичних закладів України.
Нам необхідна інформація, тому важливо ставити запитання: "Для чого це потрібно?", коли ми оцінюємо поточну ситуацію. Наразі ми не маємо уявлення про кількість пацієнтів, які помирають через медичні помилки в Україні. Ми не маємо конкретних даних, лише можемо покладатися на ретроспективні дослідження кримінальних справ. Це не відображає справжній вплив медичних помилок на систему охорони здоров'я.
Один із судових вироків мене трагічно насмішив. Лікар вимагав у пацієнта: якщо вам треба операція, це кілька місяців чекати. Але ви ж можете померти, поки будете чекати; можу посунути в черзі за 14 000 грн, здається. Лікар у суді визнав провину. Суд призначив штраф десь 12 000 грн. Тобто навіть менший, ніж одноразова вимога хабаря. І це якраз про "А далі що?". Скільки людей потім до цього лікаря прийде і просто заплатить і нічого не відбудеться? Коли ми говоримо про систему, хто має мати тут лідерство і де його бракує?
Система сама по собі передбачає сукупність елементів, пов'язані в певний спосіб. Не буває простих, швидких рішень. Осередки лідерства можуть бути будь-де. Питання, як потім система має бути побудована.
Ми можемо обговорити різні можливості. Всесвітня організація охорони здоров'я має значну і численну присутність в Україні, де їх офіс складається з приблизно 300 співробітників. Їхній вплив відчувається як на експертному рівні, так і в ресурсному забезпеченні. Можливо, голос ВООЗ буде чути завдяки їхнім дослідженням, хоча багато з них не підлягають публікації.
Уявімо ситуацію, коли дослідники аналізують дані, шокуючись від кількості випадків, які можна було б уникнути, враховуючи брак людських ресурсів в Україні. Це, в свою чергу, має вплив на політичні системи, підкреслюючи необхідність змін у нашій стратегії.
Цілком ймовірно, що Національна служба здоров'я, володіючи величезним обсягом аналітичних даних, в певний момент помітить настільки значні аномалії, що не зможе залишити це без уваги і підніме це питання перед громадськістю та системою.
Мені важко вірити, що медики зможуть домовитися про створення самоврядування в лікарській сфері. Це не єдиний аспект, але він має велике значення для реформування системи, зокрема у контексті лікарських помилок та покращення якості медичних послуг.
Можливо, трапляться кілька резонансних інцидентів, які, з різних суб'єктивних причин, не залишаться непоміченими суспільством. За шість місяців до Революції Гідності відбулися події у Врадіївці, коли міліція вчинила насильство над дівчатами. Ці події стали каталізатором загальнонаціональних протестів в Україні.
Отже, кожен із запропонованих сценаріїв може реалізуватися, а можливо, всі вони проявляться одночасно. Чи відбудеться це? Я вважаю, що так. Хоча у нас немає конкретних даних, ми всі відчуваємо на інтуїтивному рівні, в якій саме кризі опинилася система. Ця криза не зумовлена обстрілами, руйнуванням інфраструктури, нестачею обладнання чи медикаментів. Основною проблемою є глибокий занепад людяності та усвідомлення цінності кожної людини в межах цієї системи.
Зображення: кадр з відео
Тетяна Гавриш, спеціалістка у сфері медичного права та одна з засновниць благодійної організації "Здорові рішення".
Ставлення до особи як до безликої істоти - це явище, яке стосується як медичних працівників, так і пацієнтів, і є спадщиною радянського минулого. Коли ми сьогодні переглядаємо жахливі свідчення наших в'язнів про те, як з ними поводяться лікарі у колоніях або в російських медичних закладах, ми спостерігаємо відображення того, з чого ми намагалися вирватися.
Я не хочу протиставляти лікаря і пацієнта, це найбільша хиба, яку ми робимо. Мені б хотілося, щоб в цьому рівнянні з'явилося суспільство, бо воно є основним бенефіціаром цих стосунків.
Медицина та система охорони здоров'я торкаються кожного з нас — від першого до останнього подиху. Це питання має бути пріоритетним для нашого суспільства. Особливо варто підкреслити, що під час Революції Гідності охорона здоров'я відігравала важливу роль. Адже медицина і гідність нерозривно пов'язані між собою.
Я підкреслюю це не з гуманістичних причин, а тому, що це є фундаментом нашої системи. Лікарі володіють знаннями та вміннями, без яких неможливо надати медичну допомогу. Пацієнти, зокрема захисники й захисниці, становлять той людський капітал, який є критично важливим для забезпечення нашого суверенітету.
Що нам далі робити
Що має відчути людина, яка це подивиться зрештою? Куди спрямовувати свої ресурси, розуміючи, що поки ми ще не в стані вразливого пацієнта, можемо на щось вплинути? Я пригадую свій шлях як родича людини, яка не отримала медичну допомогу вчасно. Це було пов'язано з вакцинацією проти сказу. Я надіслала скарги в усі інституції - МОЗ, НСЗУ, всюди як книжка пише - і не отримала справедливості. Все зійшлося до того, що з людьми приведуть профілактичну бесіду, а іншим офіційним листом було вказано, що я брешу. Наша скарга в МОЗ досі без відповіді місяцями.
Мені також дуже подобається, коли ситуації завершуються чіткою відповіддю на запитання, що робити далі. Але в цьому випадку знайти таку відповідь є досить складним завданням.
Перша порада - інвестувати в профілактику, щоб максимально довго не потрапляти. Ніхто не застрахований від ургентних випадків.
Я була у відрядженні, а моя донька, ще неповнолітня, залишилася вдома разом зі своїм старшим братом. Вони стикнулися з неприємною ситуацією, пов'язаною зі здоров'ям, але я не хвилювалася за них. Дочка пила воду, і в результаті у неї розбилася скляна трубочка, внаслідок чого вона проковтнула шматочок скла. У той момент правильним кроком було б зателефонувати мені, але це сталося вночі. Вона вирішила зателефонувати брату, і вони звернулися за порадою до чату GPT, який порадив негайно їхати в лікарню. Вони викликали швидку допомогу, але, на жаль, бригада привезла їх не туди, куди вони просили, адже маршрут пацієнта був визначений. Таким чином, вони опинилися в дитячій лікарні серед ночі. Я намагалася захистити доньку, адже це був її перший досвід у реформованій системі охорони здоров'я. Вони пережили там чимало, включаючи як страхітливі, так і кумедні моменти. Це окрема історія, в якій було місце і сльозам, і сміху.
Зображення: facebook/Клінічна лікарня екстреної медичної допомоги Львова
Перше, що вони мені сказали після: "Мама, всі твої зусилля щодо реформування системи охорони здоров'я дали нуль результату". Кажу: "Ну ви не бачили, що було до".
А друге, що донька сказала: "Розкажи, що ти робиш? Я дуже вмотивована. Можна я теж буду спеціалізуватися на реформах охорони здоров'я? Я готова. Волонтер. Що робити?".
Відносно доступним рішенням було б залучення до волонтерської роботи в лікарнях. Просто працювати волонтером в приймальному відділенні, щоб прояснювати і лікарям, і пацієнтам, як працює система охорони здоров'я.
Рік тому у Світовому банку реалізували подібний проект, під час якого в кількох лікарнях України працювали волонтери. З аналізу цього досвіду стало відомо, що більшість запитів надходила від медичних працівників, яким волонтери надавали пояснення щодо роботи програми медичних гарантій. Варто зазначити, що лікарі в обласних лікарнях не були ознайомлені з цими аспектами.
Для того щоб займатися волонтерством, не необхідно отримувати політичні ухвали. Важливо налагодити контакт у громаді, обговорити питання з адміністрацією закладу та діяти. Це ж український підхід до справи. Досить просто відкрити двері важливих установ, одягнути зелений жилет із написом "волонтер" і прагнути внести нові культурні цінності та розуміння.
Привітання від редактора. Якщо це звернення потрапить до директора будь-якої лікарні в Києві, я щиро готова приєднатися до вас у якості волонтера на кілька днів. Мені цікаво дізнатися, які результати це принесе.
Використання будь-яких матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на данний сайт.
© Force-news - Сила інформації. All Rights Reserved.