"Мисливці за тілами" і черги до крематорію: як у Києві наживаються на смерті – журналістське розслідування ТСН.

У Києві черги на кремацію можуть розтягнутися на кілька днів! Про цю проблему ТСН дізналася ще в лютому. Надсилала офіційні запити до місцевих чиновників: саме тоді, коли крематорій переживав найбільший наплив і працював на межі можливостей. І лише навесні -- нам вдалося потрапити всередину.

Про це йдеться у розслідуванні кореспондентки ТСН Ірини Кондрачук.

"Це історія, від якої дійсно холоне кров. Тут гроші і смерть. Безвідповідальність і безкарність. А ще суцільна монополізація. Упродовж місяця ТСН розбиралася у темі: чому українці дедалі частіше обирають кремацію? Чи дешевше це за традиційні поховання? І для кого наша з вами пам'ять про померлих -- це в першу чергу заробіток?", -- каже Ірина Кондрачук.

Три з чотирьох поховань у Києві здійснюються шляхом кремації. Це не лише економічне питання; це свідчення безвихідної ситуації.

"В Києві можливе поховання лише за наявності підпоховання. В іншому випадку всі кладовища в столиці закриті", – відзначає власник похоронного бюро Вадим Маліновський.

В Україні функціонують три крематорії, розташовані в Харкові, Одесі та Києві. Проте їх використання не обмежувалося лише місцевими жителями — туди доставляли також труни з інших областей. Це було звичною практикою до недавнього часу, але, схоже, зима цього року привнесла нові обставини.

Батько Дмитра Яцечка був киянином, але його життя обірвалося на Чернігівщині. Питаннями логістики та оформленням займалася одна з ритуальних служб столиці. Вартість послуг знижено до 22 тисяч гривень замість звичних 28. Дмитру запевнили, що жодних труднощів не виникне, йому лише потрібно буде приїхати на останнє прощання.

"Ми мали домовленість на крематорій на 14:00. Здається, що бронювання підтверджене," -- зазначає Дмитро Яцечко.

Це суботній день. Напередодні прощання ритуальний агент вражає Дмитра новиною: виявляється, батька не кремуватимуть, якщо свідоцтво про смерть не видане в Києві. Тож необхідно терміново оформити новий документ.

Про цю ж "проблему" ТСН дізналася під час телефонної бесіди з іншою ритуальною агенцією, яка, до речі, має таку ж назву, як і Київський крематорій. Тому ми вирішили звернути увагу на них. Мабуть, як і більшість людей, які планують замовити кремацію. Проте є один важливий момент: наш співрозмовник, який наполягав на наданні послуги оформлення свідоцтва в Києві, забув зазначити, що ця державна послуга є безкоштовною.

Проте, попри наявність столичного свідоцтва про смерть, кремація знову не відбулась. У такому випадку ритуальний агент організовує ВІП-зал для прощання в крематорії та забезпечує зберігання тіла в холодильній камері на три доби, оскільки вихідні.

"У неділю та понеділок крематорій не працює, тому в ці дні не приймають. Протягом цього часу вони мають вирішити всі питання, і, ймовірно, у вівторок або середу батька кремують. Так і сталося", -- зазначає Дмитро Яцечко.

Згідно з даними, отриманими від джерел ТСН, Київський крематорій продовжував свою діяльність без вихідних днів. Єдиними винятками були лише свята: Новий рік, Різдво та Великдень, що тривало протягом останніх п'ятдесяти років.

Ідея створення крематорію в Києві виникла ще в 1967 році. Проте знайти архітекторів для розробки проекту виявилося непросто. Багато з них відмовлялися, адже тема смерті була надто чутливою, а кремаційні підприємства на той час асоціювалися з європейськими концентраційними таборами часів Другої світової війни.

"Тодішній співпартнер Мельниченка та Рибачука по попереднім ініціативам, Авраам Мілецький, звернувся до них з пропозицією взятися за це завдання. На початку вони також відмовлялися," – розповідає керівник проектів Фонду Ади Рогачука та Володимира Мельниченка, Інокентій Вировий.

Інокентій Вировий, який очолює проєкти фонду сімейства Ади Рибачук і Володимира Мельниченка, зустрічає нас у музеї, присвяченому творчості художників.

Рибачук та Мельниченко вирішують зайнятися проектом, але лише якщо зможуть провести рік у Карпатах, щоб глибше зануритися в українські традиції поховання. Художники прагнуть знайти спосіб, як підтримати людину у найскладніші моменти втрати. Архітектурні рішення мають слугувати терапевтичним засобом, а весь комплекс планується в яскравих та радісних кольорах.

"Тобто, насправді, всі ці зали прощання і зовні, і зсередини мали бути абсолютно білими", -- каже Інокентій Вировий.

Зал прощання, відомий як "Храм неба", являє собою футуристичні напівсфери, розташовані на вершині пагорба у формі кола, що символізує безперервний рух. Дорога до цього місця є найдовшою, адже вона дає людині можливість звикнути до неминучого. За задумом організаторів, траурна процесія повинна була проходити повз 200-метрову Стіну Пам'яті — підпірну конструкцію пагорба, яку художники перетворили на свідчення історії людства.

"Усі ці твори та їхні сюжети покликані допомогти людині усвідомити, що, хоч це й сумно, але всі ці події формують наше життя," -- зазначає Інокентій Вировий.

Кольоровий барельєф мав віддзеркалюватися у штучному озері, створюючи ілюзію нескінченності. Над ним Ада та Володимир працюють 13 років, але в один день їхню роботу заливають бетоном. У 1982-му радянська влада вирішує, що цей витвір мистецтва впливатиме на свідомість людей. І називають ідею стіни пам'яті -- "чужою принципам соціалістичного реалізму".

Барельєф залишався похованим під шаром бетону майже 40 років. Протягом цього тривалого часу один із його творців, Володимир Мельниченко, сподівався на можливість його відновлення.

Цю картину Київ знову зустрів наприкінці 2021 року. Вона носить подвійне ім’я: "Берегиня" або "Жінка, яка повідомляє про війну", -- зазначає кореспондент ТСН Ірина Кондрачук.

"Коли ми розкрили цю скульптуру, Мельниченко не стримував своїх сліз і висловлював жаль лише про те, що Ада не змогла це побачити. Він відзначив, що це була реалізація його найзаповітнішої мрії, адже тепер люди мають можливість оцінити велич цього твору," - зазначає Інокентій Вировий.

На території крематорію знайти місце для паркування практично неможливо. До "Храму неба", який у народі називають "ракушками", ніхто не вирушає пішки. Доріжка вже давно забудована пам'ятниками. А часу для прощання залишилося не так вже й багато. Жалобні процесії слідують одна за одною, кожна триває близько півгодини.

Однак спочатку слід витримати чергу до адміністративної будівлі, де серед близьких покійних очікують представники ритуальних агентств, навіть якщо у них ще немає оформлених замовлень.

Так звані "мисливці за тілами" прибувають на території, де сталися прильоти, коли мають інформацію про наявність жертв. Вони знаходять розгублених близьких, які перебувають у шоковому стані, і нав'язують їм свої обряди та послуги.

Замість традиційних моральних норм — "кишенькові спостерігачі" у білих халатах чи форменому одязі.

"Раніше ціни коливалися в межах 3-4 тисяч, а приватні служби додавали свої націнки на вартість послуг. Ці кошти, в свою чергу, йшли на оплату інформаційних постачальників," — зазначає президентка Асоціації "Похоронної справи в Україні" Марина Лазуренко.

Тепер, за джерелами ТСН, такий дзвінок чи коротка смс із контактом рідних померлого у Києві коштують 5 тисяч гривень.

Киянка Світлана Ковалевська називає це медичною мафією, роботу якої відчула на собі у січні цього року. Її свекруха померла в лікарні від інсульту. У морзі тіло зберігали безкоштовно, а от за дезобробку, бальзамування і макіяж покійної виставили рахунок -- 4700 гривень.

"І сказали обов'язково. Тобто, відмовитись я не змогла", -- каже вона.

Окрім того, у лікарні Світлані відразу ж запропонували послуги ритуального агента. Проте, щоб зекономити, жінка вирішила звернутися до похоронного бюро, яке знаходилося в області.

"Дуже дорого" -- це від 20 тисяч гривень і до масштабів ваших бажань та можливостей.

Вадим Малиновський разом із дружиною Іриною -- у ритуальному бізнесі вже понад 20 років. Він -- контролює робочі процеси, вона організовує поставки товарів, замовляє домовини. Найдешевша тут 3950 грн -- обгорнута у тканину. Найдорожча може вартувати більше мільйона гривень. Усе це -- українське.

Ірина надає журналістам детальний список усіх своїх послуг: вона пропонує все необхідне, від морозильних камер до альтернативних способів кремації. Останній варіант передбачає прощання з померлим у спеціально відведеному залі ритуального бюро. Ця послуга коштує удвічі більше, ніж в "Храмі неба" крематорію, проте не вимагає очікування в черзі.

Після церемонії прощання, що відбулася на наступному поверсі, відбувся поминальний обід. Тим часом співробітники бюро транспортують труну до кремаційного відділення на Байковій.

Сім'я Малиновських пояснює: ринок ритуальних послуг в Україні -- стихійний. ТСН відомі випадки про збереження тіл померлих у підвалах та гаражних кооперативах.

Марина Лазуренко є керівником всеукраїнської асоціації "Похоронна справа", яка протягом останніх п’яти років активно займається боротьбою з шахраями у цій сфері. Вона роз’яснює, що для надання ритуальних послуг достатньо зареєструватися як фізична особа-підприємець.

Згідно з інформацією від "Юконтрол", в Україні налічується 3 238 юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які офіційно займаються наданням ритуальних послуг. У Києві їх кількість перевищує 150 агентств.

Ритуальні агентства в обох випадках наших героїв займалися організацією церемоній прощання. Проте, крематорій відмовився надати свої послуги. Світлана отримала пропозицію перенести прощання з свекрухою на наступний день, але в крематорії не виявилося місця для зберігання тіла. Тому ритуальне агентство забрало домовину. Додаткові послуги обійшлися родині в ще 5,5 тисяч гривень.

"Цей наплив почався десь два місяці тому, як пішли великі морози, то важко було на кладовищі ховати, бо техніка не могла справитися з землею, бо вона була промерзла", -- каже радник директора КП "Київський крематорій" Ростислав Маршак.

Із 5 залів прощання у крематорії працюють лише 3. Два з них -- в адмінбудівлі, звідки небіжчиків до кремаційного цеху працівники доставляють самотужки на електрокарі. І одна -- на горі, де після прощання домовина опускається під землю ліфтом.

Поряд розташований літній майданчик. Тут проводять прощання лише в теплу пору року. А ще одна "ракушка" — закрита.

"Військові неодноразово висловлювали незадоволення щодо жахливого стану залів прощання," – зазначає Ростислав Маршак.

Особи, що щоденно стикаються зі смертю на фронті, не прагнуть прощатися з товаришами у похмурих і занедбаних місцях.

"Ремонт або реконструкція в цьому випадку неможливі. Можна здійснювати лише реставраційні роботи. Саме цей проект — науково-проектна документація — надійшов до нас і отримав схвалення", — зазначила директорка департаменту охорони культурної спадщини КМДА Марина Соловйова.

За майже півстоліття використання, профільний департамент КМДА визнав ці зали прощання нововиявленою архітектурною пам'яткою. Це означає, що підрядник зобов'язаний відновити ансамбль відповідно до оригінального задуму автора. Вартість реставраційних робіт становить 56 мільйонів.

Проте стіну пам'яті, створену Аді Рибачук і Володимиром Мельниченком, досі не вдається визнати пам'яткою, навіть з наявними кресленнями та підтвердженими фактами.

Для того щоб зберегти можливість відновлення стіни, забетоновану частину, що раніше слугувала штучним озером, поки що не використовують під колумбарій, роз’яснює радник директора Київського крематорію Ростислав Маршак.

Індивідуальне поховання може бути організоване лише у стіні колумбарію, і його вартість складає 15 тисяч гривень. Бетонні ніші, які вкопані в землю, мають вищу ціну. Їх можна придбати для двох або чотирьох урн, і ціни варіюються від 60 до 100 тисяч гривень. Пам'ятники, які встановлюються, практично не відрізняються один від одного і їх також замовляють лише в цьому місці. З усієї кількості кремованих тіл третина знаходиться в колумбарії, а решта зберігається в урносховищі, поки рідні не вирішать їх забрати.

Ростислав роз'яснює: восени щодня здійснювалося до 90 кремацій. Натомість у лютому їх кількість зросла майже вдвічі.

Чи може перевантаження печей призводити до утворення чорного диму, що огортає пагорби колумбарію? З цим запитанням журналісти звернулися до колишнього інженера крематорію, який спеціалізується на екологічних питаннях.

"Зараз ідуть ДСП, лак -- а це ж все викиди. У європейський країнах, Америці -- там такі домовини не йдуть на кремацію. Там картон плотний і одяг померлого -- який не містить синтетики. У нас, на жаль, зараз нема таких критеріїв", -- каже колишній провідний інженер з питань екології, охорони довкілля КП "Київський крематорій" Андрій Ященко.

Ось коротко: печі для кремації виявилися вкрай зношеними. Вік кожної з них становить близько 50 років, а в наявності наразі є шість печей. Або, як нам пояснюють, три дуплекси, кожен з яких обладнаний двома камерами. Процес кремації займає трішки більше години. Всі етапи — від транспортування домовин до гравіювання урн — виконуються трьома чоловіками похилого віку.

Раніше людей і змін було удвічі більше. Але пенсіонери йдуть, а молоді, яка б хотіла тут працювати, кажуть, немає.

Упродовж 2025 року крематорій провів кілька тендерів. Договір із підрядником уклали лише під кінець року. 157 мільйонів гривень Київ заплатить за капітальний ремонт приміщення -- як от гідроізоляцію стін, нову газову інфраструктуру та нові печі. Виготовлять їх в Україні. Ціна однієї орієнтовно 16 млн гривень. Їх теж буде шість, але потужніших.

"Отже, ми зможемо проводити кремації на 25% більше", – зазначають вони.

Капітальний ремонт цехів та реставрацію залів прощання за планом завершать до кінця цього року. Водночас дефіцит місць на діючих кладовищах у великих містах зростає.

До завершення року у Львові планується введення в експлуатацію двох іспанських печей для кремації, що дозволить проводити до 20 кремацій щоденно. Загальні витрати на будівництво складе 170 мільйонів гривень. Однак в Асоціації похоронної справи вважають, що це не вирішить проблему в повному обсязі.

Новий законопроєкт № 12188, зокрема, передбачає скасування монопольного контролю над приватними кладовищами та крематоріями. Крім того, у ньому містяться вимоги до роботи ритуальних бюро та заходи проти незаконного поширення контактної інформації агентами. Також планується створення Національних військових меморіальних кладовищ. Цей законопроєкт мав бути внесений до парламенту ще у 2022 році. Вже минуло чотири роки, і хоча документ неодноразово переписували, він досі чекає на перше читання.

Водночас у всіх трьох чинних крематоріях, як стверджують, функціонують на максимальних потужностях. Це стає підґрунтям для ритуальних агентів, які використовують ситуацію.