Тепер він уже не той Одіссей.

Останнім часом я рідко пишу рецензії, а коли й займаюся цим, то зазвичай у стилі "смотримо фільм і реагуємо на дрібниці, бо тут або балістика, або хтось помирає, і ми в шоці, а назад вже не повернемося". Ця рецензія буде подібною, і в ній я спробую пояснити, чому "Одіссея" Крістофера Нолана залишила мене абсолютно байдужою.

Гомер створив "Одіссею" в VIII столітті до нашої ери, і цей твір вважається одним із найзначніших у західній культурі. Його сюжет неодноразово переосмислювався, починаючи від "Улісса" Джеймса Джойса і закінчуючи "О, де ж ти, брате?" Коенів. В українській літературі також можна знайти нові інтерпретації "Одіссеї", зокрема в книзі "Ловець океану" Володимира Єрмоленка.

Крістофер Нолан також неодноразово звертався до цього твору, підкреслюючи його значимість для себе, і в різних формах втілює його мотиви у своїх фільмах, зокрема в "Інтерстеларі". Тепер Нолан адаптував "Одіссею". Результат — очікувано масштабний голлівудський блокбастер.

Що маємо на руках? Перед нами велика кількість епізодів і персонажів, багато з яких були опущені, а деякі образи та події інтерпретуються зовсім інакше, ніж у класичній грецькій поемі, і це абсолютно природно. Безумовно, в античній літературі все відбувалося за рішенням богів, тоді як у наш час кожен є майстром свого (не)щастя. Також варто відзначити, що мораль героїв зазнала змін: герой Гомера, Одіссей, не відчував покарання та страждань за свої вчинки, адже моральні принципи були зовсім іншими. Але про це поговоримо пізніше.

Існують костюми, архітектурні елементи, зовнішність акторів та інші деталі, які не відповідають історичній епосі. Дозвольте пояснити, чому це викликає таке невдоволення і чому ця тема так активно обговорюється. Те, що ми бачимо на екрані, на перший погляд може здаватися правильним, але при уважнішому розгляді виявляється зовсім іншим. Ця помітна невідповідність дратує, і хочеться вказати на неї пальцем, вигукуючи: "Ей, ви що, зовсім збожеволіли? Це ж вікінгів корабель, а не греків!". Це нагадує "ефект моторошної долини", коли створіння має вигляд людини, майже як людина, але ми розуміємо, що це не так, і це викликає страх, чи навіть сміх. Якщо б Одіссей і його супутники були б одягнені в джинси та сучасні бронежилети, питань щодо достовірності не виникало б — стало б зрозуміло, що Нолан знімає фільм про сучасне американське суспільство (і саме це він робить), а "Одіссея" Гомера була б лише основою, привідом для розмови.

Проте все виглядає надзвичайно. Троянський кінь у стилі Нолана безперечно здобув би титул найкращого серед усіх троянських коней. Острів Каліпсо вражає чарівною грою світла і тіні, циклоп дивує оригінальністю свого обличчя, а Цирцея демонструє вражаючі навички ручної ліпки. Лестригони викликають захоплення і ставлять запитання: "Що ж це було?". А от сирени, на жаль, розчарували, адже ми їх не побачили і не почули — їх присутність зіграв сам Одіссей, і це якось несправедливо — зовсім не те, на що сподіваєшся від фільму такого масштабу.

Мене справді вразив момент у царстві Аїда, коли до Одіссея вийшли всі його покійні. Ця армія душ із їхніми запитаннями до живих виглядала дійсно як частина величного міфу.

"Одіссея" Нолана можна розглядати епізодично, адже в кожній частині є свої сильні та слабкі моменти, а також питання, що виникають. У загальному ж, якщо подивитися на фільм у контексті, що ми маємо?

Гомерова "Одіссея" є міфом, що слугує універсальною оповіддю, яка звертається до нас з важливими питаннями, які торкаються всіх людей, їхньої природи та самого процесу життя. Цю сюжетну лінію можна адаптувати, наповнивши її власними думками та переживаннями, що дозволяє зробити загальну історію більш особистісною, розкриваючи, як вона резонує у вашому житті та у спільноті, до якої ви належите, сьогодні.

Що ми спостерігаємо. У фільмах Нолана розповідається про чоловіка, який повертається до себе, до рідного дому після пережитого горя, зокрема війни. Є один момент, який ускладнює моє співпереживання з героєм. Одіссей був солдатом у війську ахейців, яке зруйнувало Трою і вбило всіх її мешканців. Отже, він був частиною агресивної армії. У розмові з Пенелопою стає зрозуміло, що Одіссей не бажав брати участь у цій війні, але був змушений (схоже, ми вже десь це чули). Повертаючись додому, Одіссей продовжив грабувати острови, які зустрічалися на його шляху, адже йому була потрібна їжа. Ну, звісно ж.

Тут варто ще раз підкреслити, що в оригінальному творі Одіссей діє саме так (і навіть гірше), не відчуваючи жодних моральних терзань — адже моральні норми того часу не передбачали таких докорів. Тому не має сенсу оцінювати давні тексти через призму сучасних моральних стандартів. Натомість фільм Нолана є сучасним мистецьким твором, який відображає людей із сьогоднішньою психологією.

Отже, у Нолана Одіссей відчуває глибоке занепокоєння через те, що забрав життя багатьох людей і спустошив місто (так воно і є). Він також стурбований тим, що всі його підлеглі загинули (фактично, це так), і відчуває провину за їхню смерть (часто це дійсно так). Його совість проявляється у вигляді Афіни, яка час від часу з’являється перед Одіссеєм, щоб поспілкуватися.

Сцена з кінострічки "Одіссея"

Мене непокоїть думка, що Нолан створив фільм, не маючи достатнього розуміння теми. Він не пережив війну на власному досвіді. Моя команда ШІ не виявила жодних доказів того, що Нолан спілкувався з ветеранами або досліджував повсякденне життя військових під час підготовки цього фільму. Ідеться не лише про психологічні аспекти, а й про те, як функціонують військові в цілому.

Наприклад, у сюжеті про циклопа герої самостійно входять у печеру чудовиська, вирішуючи залишитися там, щоб дочекатися його повернення, і таким чином потрапляють у пастку. Хоча ця сцена досить близька до оригіналу, у фільмі є багато відхилень від класичного тексту, тож можна було б легко ввести ще одне, щоб уникнути образи героя. Єдине пояснення, яке я змогла вигадати, полягає в тому, що ми дізнаємося про пригоди Одіссея з його власних слів під час розмови з Каліпсо. Можливо, він є ненадійним оповідачем і перебільшує свою провину.

Однак Одіссей, хоч і з труднощами, долає всі перешкоди та повертається додому. І тут його чекає несподіванка: виявляється, що залицяльники Пенелопи практично захопили його оселю. Одіссей справляється з цими нахабами і, врешті-решт, знову об'єднується зі своєю родиною. Власне, все відбувається саме так, як описано в книгах.

Сцена з кінострічки "Одіссея"

Чи може ця оповідь викликати у мене емоції? Ні. Це розповідь про загарбника, і мене не цікавлять його страждання. Проте, я визнаю, що така перспектива може мати значення для американського суспільства, враховуючи їхню участь у численних війнах. І ось ми знову маємо персонажа, який вчиняє ганебні дії, але давайте зазирнемо в його внутрішній світ — він такий таємничий і захопливий, у нього є своя правда. Так, так.

"Одіссея" Гомера являє собою величний міф про повернення. Натомість "Одіссея" Нолана — це розкішний голлівудський фільм. Він вражає своєю красою та масштабом, і режисер рекомендує переглядати його в форматі ІМАХ. Варто насолодитися цим твором, а потім звернутися до оригіналу Гомера. У ньому міститься безліч захоплюючих моментів, включно з правильними способами принесення баранів в жертву.