"Повернись, друже, твій дім вже відремонтовано!" - пара з Ямполя відновила знищене вогнем гніздо лелек - 20 хвилин.

Іван і Тетяна Загробські так швидко прагнули відновити лелече гніздо, що навіть у суботу не гаяли часу — залучили людей, включаючи зварювальника та автовишку.

Лелеча оселя знищилась в полум’ї за кілька днів до того, як птах повернувся з теплих країв.

* Молоде подружжя побачило, як лелека намагається відновити "хатину" і взялося допомогти.

* Які результати були отримані, з'ясував кореспондент "20 хвилин"/RIA.

Поряд з оселею Івана та Тетяни Загробських, що в Ямполі, вже багато років живуть лелеки. Подружжя спостерігає за ними з вікна: ці птахи вибрали для гніздування бетонний електричний стовп.

-- Вони для нас уже стали рідними, -- розповів журналісту "20 хвилин"/ RIA Іван Загробський. -- Лелеки роками жили у цьому гнізді на електричному стовпі. Пам'ятаю їх ще до війни. Виводили потомство. Восени відлітали, навесні поверталися. Ми їх бачили з вікна свого будинку.

Але цього року лелеча хатина згоріла. Сталося це якраз перед прильотом птаха цієї весни. На стовпі загорілося серед білого дня. Я зняв пожежу на телефон.

Спочатку з'явився дим, а згодом спалахнув полум'я. Гніздо знищилося миттєво.

А потім з'явився лелека.

Птах прагнув створити нове "гніздо".

Пан Іван також зафіксував мить повернення птаха. Спершу той кружляв навколо, роздивлявся, де поділася хатина. Чоловік каже, плакати хотілося, коли дивився, як лелека сів на стовп, де раніше було гніздо. Сумний. Мабуть, думав, що йому робити далі.

— Я правильно розумію, що це прилетів лелека-батько, щоб підготувати "оселю" для лелеки-матері та їхніх майбутніх пташенят? — запитує співрозмовник. — Після цього він почав будувати нове гніздо. Він приносив маленькі гілочки у дзьобі і викладав їх на бетонний стовп, але вітер щоразу здував їх. Його зусилля виявилися безрезультатними.

На наступний день птах знову спробував звести своє гніздо, але, на жаль, його зусилля виявилися марними. Іван, спостерігаючи за цим, раптом зрозумів, що хоче допомогти пташці. Він подумав, що якщо не діяти, то лелека може більше не повернутися, а от якщо вдасться збудувати гніздо, то з'явиться шанс побачити його знову. Це бажання стало настільки сильним, що Іван вирішив зайнятися цим у вихідний, у суботу. Він відчував, що чекати понеділка буде надто важко. Його турбувала думка, що лелека може знову прилетіти, а він не встигне підготувати гніздо. Ця думка не залишала його, поки гніздо не було встановлено на стовпі.

Тепер у нього з дружиною з'явилися нові хвилювання.

— Ми будемо безмежно раді, якщо лелеки знову з’являться, але, на жаль, їх поки що немає, — зітхає Іван. — Я хвилююся, чи не збудували ми гніздо занадто пізно. Навіть у вихідні не припиняв працювати. Лише на другий день після того, як птахи відлетіли, ми підняли гніздо.

Недалеко від Дністра

Стовп, на якому згоріло лелече гніздо, був високим і бетонним. Дістатися до нього було непросто. Іван розмірковував над можливістю змінити місце для створення "хатини". Один з варіантів полягав у тому, щоб встановити її на стовпі ближче до їхнього будинку. Коли він уважно оглянув місце, зрозумів, чому птахи вибрали цю локацію. По-перше, добратися до нього важко через специфіку місцевості; по-друге, піднятися на стовп було складно через його висоту та гладку бетонну поверхню. Це свідчило про те, що лелеки забезпечили собі захист від можливих нападів кішок.

Чоловік не став вигадувати нові ідеї. Він вирішив повернутися до старого гнізда та відновити його на тому ж місці.

Ця локація розташована на об'їзній трасі в Ямполі, поблизу річки Дністер. За цим місцем простягаються городи.

— Я не раз спостерігав, як у попередні роки лелеки блукали по полях та сусідніх територіях, — ділиться Іван. — Вони часто літали до річки, а по берегах неспішно прогулювались. Тут у них є свобода, та й їжі вдосталь. Отже, не випадково вони обрали нашу місцевість для життя.

Так поспішав, що змусив людей вийти на роботу у вихідний.

Івану Загробському вдалося вмовити зварювальника попрацювати у суботу. Коли той прийшов, звернув увагу на матеріал, який мав Іван. Сказав, що з такого матеріалу навряд чи вдасться зробити щось путнє. Довелося їхати у будівельний магазин і купувати все нове -- метал, фарбу, дріт.

-- Ніколи лелечі гнізда не робив, тому не знав, яким має бути така конструкція, -- розповідає Іван. -- Інтернет допоміг. З декількох пропонованих варіантів обрали найкращий. Внесли деякі корективи. Наприклад, кріплення зробили на болтах, щоб на висоті уникнути зварювальних робіт. Зрештою, зварили основу, вгорі основи закріпили каркас.

Дружина взялася за облаштування гнізда всередині, використовуючи молоді вербові гілочки. Я ж доповнив це творіння земляним мохом, оскільки дізнався з Інтернету, що цей м'який матеріал забезпечує хорошу теплоізоляцію та створює затишок для пташенят.

Настав критичний момент: необхідно було підняти конструкцію на стовп. Для цього знадобилася автовишка. Звернулися за допомогою до комунгоспу. Вони не відмовилися, але й не надали підтримки. Чому так сталося?

— Автовишка не змогла досягти необхідної висоти, — зітхає пан Іван. — Коли це сталося, моє розчарування не знало меж. Щоб наші зусилля не виявилися даремними, потрібно було знайти тих, хто зможе допомогти завершити роботу. Але ж птах може з’явитися знову в будь-який момент. І що тоді? Сказати йому почекати, чи як?

Він зателефонував у підприємство районних електромереж. Там пообіцяли надати відповідь увечері. Як же він зрадів дзвінку, коли повідомили, що готові допомогти, автовишка приїде у неділю.

Він переніс конструкцію з гніздом на своїх плечах до її призначеного місця. Після того, як її підняли, встановили і надійно закріпили, пан Іван, переповнений радістю, вигукнув: "Повернися, друже! Твій дім готовий!"

Я не запитував у співрозмовника, скільки йому довелося заплатити за роботу і придбання матеріалів.

-- Це не так вже й важливо, -- каже він. -- Мене зараз турбує інше: чи повернеться птах до свого місця. До того місця, куди прилітав роками. Інакше для чого всі ці старання?

Іван вірить, що ще побачить лелек у "хатині", змайстрованій з його ініціативи. Каже, якщо не нинішнього року, то можливо, на наступну весну.

Робимо ексклюзивні вироби з каменю

Поспитав у Івана Загробського, на чому він зосереджує свою увагу.

-- А ми камінь ріжемо, -- одразу відповів чоловік. -- Ямпільський піщаник. Потім обробляємо. Робимо це разом з дружиною. Виготовляємо ексклюзивні вироби з каменю. Є замовники, яким подобається ручна робота. Маємо також верстат з програмним керуванням. Але ручна робота більше цінується замовниками. Втілюємо в життя їхні задуми. Хтось хоче мати скульптуру, чи інший виріб. Кажу, таким, що на верстаті буде краща якість, а він -- ні, зробіть мені тільки вручну. Це ті, хто розуміє цінність ручної роботи. Якщо відверто, майстрів-"ручників", дуже мало залишилося. Знаю двох і вони обидва працюють з нами.

Дружина взялася за роботу на верстаті. Вона створює барельєфи, картини та логотипи з каменю. Також виготовляє декоративні елементи для вікон, сходи та огорожі з орнаментами.

Наша майстерня розташована неподалік від гнізда лелек. Як тільки птахи повернуться, ми їх відразу помітимо.