Режисер Олексій Комаровський поділився таємницями українського кінематографа.
У бесіді з 24 Каналом знаменитий режисер і продюсер Олексій Комаровський поділився своїми думками про те, чому українське кіно переживає один з найуспішніших етапів за всю історію незалежності країни.
Чому глядачі нарешті стали відкритими до вітчизняного кінематографа? Чи здатні українські фільми змагатися з контентом Netflix та продукцією Голлівуду? Чому створення фільму починається не з написання сценарію, а з постановки запитання? Які стереотипи про українське кіновиробництво вже варто залишити в минулому?
Режисер висловив свою думку щодо основного міфу про українське кіно, який досі залишається вірним для багатьох.
Олексій Комаровський / Зображення Олексія Комаровського
Протягом останніх кількох років українська кінематографія значно просунулася вперед. Як ви вважаєте, що стало ключовим фактором у цьому процесі? Чому саме сьогодні глядачі почали більше довіряти українським фільмам?
Критичний етап настав, коли складні випробування спонукали до пошуку нових можливостей для розвитку українського кінематографу.
Уявіть собі воду. Коли ви намагаєтеся перекрити джерело, вона все одно знайде вихід. Якщо ця вода є чистою і потужною, вона прорветься куди завгодно, навіть якщо її намагаються пригнічувати. З українським кіно сталося щось подібне. Старі концепції, такі як визначення цільової аудиторії або наслідування чужих прикладів, більше не діють. Натомість, замість того, щоб намагатися відновити те, що вже не приносить результатів, ми вирішили відшукати нове джерело – наше, українське. Довіра глядачів виникла саме тому, що це не стара, відремонтована система, а нове, чисте джерело, яке дійсно прорвалося на поверхню.
Глядачі почали більше довіряти українським фільмам, адже нарешті отримали не просто копії, а справжнє мистецтво. Наше кіно перестало маскуватися під щось чужинецьке. Наші творці додали свіжі акценти, нові відтінки, теми та зміст. І, до речі, я щиро вдячний українським глядачам за наданий шанс, за довіру, за підтримку та конструктивну критику.
Сьогодні українські глядачі можуть насолоджуватися різноманітним світовим контентом – від Netflix до новинок Голлівуду. Що ж дозволяє українському кіно не просто змагатися, а й здобувати перемогу в цій боротьбі за увагу?
Наші бюджети не дозволяють змагатися з Netflix або Голлівудом. Проте ми здатні вражати автентичністю та унікальними елементами.
У мене є важливий принцип, який я засвоїв ще під час навчання в кінематографічній школі: це співвідношення деталей до часу. Голлівуд має можливість працювати в масштабах, проте масштаб без щирості є порожнім. Українське кіно, може, й не здатне змагатися з численними вибухами, але воно має перевагу в упізнаваності: коли глядач бачить знайомий під'їзд, де виріс, або чує знайомі інтонації, які звучали від бабусі, це теж проникає в саме серце. Глибина історії доповнює масштаб. Найголовніше ж - ми пропонуємо глядачу різноманіття, асортимент українських фільмів.
Який найбільший міф про створення українського кіно ви б хотіли спростувати?
Міф - що це робиться на ентузіазмі й чистому фанатизмі, без системи.
На перший погляд, може скластися враження, що "збирається група ентузіастів і все робиться на коліні". Але насправді за кожним проєктом стоїть детально спланований графік, розрахований на кілька місяців: етапи розробки, препродакшн, продакшн, постпродакшн – все це розписано буквально по днях. Наразі я веду кілька проєктів, у яких чітко встановлено терміни: розробка триває з лютого по березень, зйомки заплановані на квітень-травень, а постпродакшн має завершитися до вересня. Це не просто захоплення, а справжня індустрія. Тому, коли мене запитують: "Як потрапити в кіно?", я відповідаю: "Це більше схоже на халепу. Щоб працювати в цій сфері, потрібно вчитися, ризикувати, практикуватися та стійко переносити численні відмови".
Що глядачі ніколи не бачать: режисер розкрив закулісся створення фільму
Олексій Комаровський / Зображення Олексія Комаровського
Що насправді є початком створення великих фільмів, і скільки часу зазвичай проходить від моменту виникнення першої задумки до старту зйомок? Якби глядач отримав можливість спостерігати за всіма етапами виробництва фільму — від концепції до його прем'єри, який з цих етапів справив би на нього найбільше враження?
Фільм стартує не з концепції, а з питання, на яке ти поки що не знайшов відповіді.
Ідея - це недорога річ. У кожного з нас є десятки ідей щотижня. Кінопроцес стартує тоді, коли ти натрапляєш на запитання, яке не дає тобі спокою, і усвідомлюєш, що відповідь на нього можна знайти лише через оповідь. Від моменту виникнення першої ідеї до початку зйомок може пройти від півроку до трьох років.
Один із проєктів, над яким я нині працюю, запланований до виходу в 2027 році. Перед зйомками ми проведемо цілий рік підготовки аудиторії: живий кастинг, "кімната акторів", стильова лабораторія та залаштунки. Мене вражає, що саме цей етап може здивувати глядачів найбільше — адже фільм почнуть "презентувати" задовго до його фактичного знімання. Це буде стрічка про підлітків та їхні глобальні проблеми, що робить цю тему мені особливо близькою, адже я сам добре пам'ятаю цей етап у житті.
Як часто сценарій створюється з урахуванням певного актора?
Непоширено. І переважно – з усвідомленим вибором рідкості.
Створювати тексти для конкретних особистостей – це практично, проте це обмежує можливості пошуку. Мене більше захоплює відкривати нові обличчя, які ще не мали шансів потрапити в поле зору глядачів, аніж адаптувати матеріал під вже відомого актора. Саме тому ми регулярно проводимо відкриті кастинги. Це не через брак зв’язків, а тому, що істина часто криється серед невідомих талантів, а не серед тих, хто вже пройшов перевірку.
Успіх у кінематографії завжди є плодом злагодженої роботи численної команди. Яким чином вам вдається згуртувати десятки людей з різними думками навколо єдиної концепції і забезпечити, щоб кожен з них сприяв досягненню спільної мети?
Ефектну ідею можна представити всього за годину. Проте, коли режисерка, сценаристка, продюсер і ще кілька осіб беруть на себе відповідальність за свої ділянки роботи, усвідомлюючи, що їхні зусилля впливають на результат інших, формується справжня команда, а не просто група найманих працівників. Моє завдання полягає в тому, щоб надихнути всіх і розподілити колективну відповідальність так, щоб кожен усвідомлював: саме завдяки йому цей фільм матиме успіх.
Яка професія в кіно, на вашу думку, залишається найменше оціненою глядачами?
Найбільше недооцінюють тих, хто відповідає за достовірність деталей на знімальному майданчику. Глядачі зазвичай запам'ятовують імена режисерів та акторів, іноді - оператора. Але людина, яка контролює, щоб зброя, побутові деталі чи діалоги відповідали реальності, залишається непоміченою. І лише коли вона допускає помилку, це стає помітним. У проектах, де присутні спецтехніка, силові структури або професійний контекст, саме такі консультанти рятують стрічку від фальші, яку глядач відчуває, навіть не усвідомлюючи, чому йому це «не віриться».
Що на зйомках майже завжди йде не за планом? Як режисер ухвалює рішення в такі моменти?
Погода, технічні проблеми, настрій акторів, поведінка тварин у кадрі - завжди є щось, що може піти не так. Це не виняток, а швидше правило. У такі моменти рішення потрібно приймати оперативно і без зайвих емоцій. Режисер або контролює атмосферу в команді, або втрачає можливість знімати. Я завжди вважаю, що зрив планів — це не трагедія, а тест на стійкість сюжету. Якщо історія залишається сильною, навіть коли все йде не за планом, значить, вона дійсно добре прописана.
Який найнезвичайніший або найсмішніший інцидент на знімальному майданчику, що в підсумку посприяв покращенню фільму?
У всіх моїх фільмах траплялися подібні ситуації. Найчастіше це виникало завдяки нашій колективній імпровізації з акторами. Проте була одна сцена, яку несподівано вдосконалила погана погода. Ми мали намір знімати біля моря в ясний день, але натомість нас зустрів штормовий вітер, важкі хмари та холодна вода. Це надало сцені додаткової глибини і драматизму.
Іноді найяскравіші моменти в кіно створюються не сценаристами, а людьми, які навіть не знайомі зі сценарієм. Часто це стосується несподіваних учасників зйомок — тварин, дітей або масовки. Вони роблять щось спонтанне, і саме ці непередбачувані дії потрапляють у фінальний варіант, адже вони наповнені життям і емоціями, які не вдається відтворити під час репетицій.
Яким має стати українське кіно завтра
Олексій Комаровський / Зображення Олексія Комаровського
Олексію, у вас за плечима вже кілька масштабних кінопроєктів. Якому етапу створення фільму ви сьогодні приділяєте найбільше уваги? Чи є момент, який найчастіше недооцінюють, хоча саме він визначає долю стрічки?
Найбільшу увагу я зосереджую на першому етапі – роздумах про те, для кого і з якою метою створюється цей фільм. Не хочу марнувати рік свого життя даремно. Останній рік я присвятив створенню дитячого кіно. На жаль, в Україні існує безліч дітей, які не можуть собі дозволити відвідування кінотеатрів або просто не мають до них доступу. Тому я зараз працюю над тим, щоб мій дитячий фільм-фентезі "Хрещатик 48/2" став доступним для дітей з усіх куточків країни. Ми організували національний безкоштовний Кінотур, який охопив дитячі табори та центри, де тисячі дітей змогли переглянути фільм. Також ми започаткували національну ініціативу спільно з Міністерством культури та Держкіно під назвою "КІНО&КНИГИ", завдяки якій дитяче кіно стало доступним у бібліотеках. Протягом літа більше 150 бібліотек демонструють "Хрещатик 48/2" безкоштовно для всіх охочих дітей, що охоплює близько 10 тисяч юних глядачів. Наразі ми працюємо над новою ініціативою "КІНО&УРОК", щоб наш фільм потрапив до українських шкіл на початку навчального року. Якщо сотні тисяч дітей побачать український фільм, будуть сміятися, переживати за героїв та зберігатимуть ці емоції, для мене це стане справжнім успіхом. Адже в дитячому кіно не головне – це касові збори.
Як ви уявляєте українське кіно через п’ять років? Які зміни необхідно внести, щоб українські фільми стали значущими подіями не лише в Україні, а й за її межами?
Така, що спонукатиме відвідувати кінотеатр хоча б раз на місяць. Це, напевно, моє найглибше прагнення. Хочу, щоб українська прем'єра перестала бути рідкісною подією, що відбувається раз на рік, чи приводом "підтримати своїх" із почуття обов'язку, а стала справжнім бажанням і приємною традицією.