Що знаходиться під копитами коня короля Данила?

У численних кінних монументах по всьому світу композиції під копитами зазвичай мають чіткий символічний зміст: це може бути переможений супротивник, символ конфлікту чи алегорія зла або загрози. Але яке значення має композиція на пам'ятнику, розташованому в самому центрі Львова?

У центрі Львова на площі Галицькій височіє один із найвідоміших монументів міста -- пам'ятник Данилу Галицькому. Його відкрили у 2001 році до 800-річчя від дня народження засновника Львова. Автори композиції -- скульптори Василь Ярич та Роман Романович разом з архітектором Яремою Чуриликом. Монумент, що має близько 10 метрів заввишки, виконаний із бронзи та граніту. Тому і не дивно, що львівʼяни призначають зустріч "біля короля Данила" або просто "біля коня".

Незрозуміла символіка

Я завжди проходжу повз цей пам'ятник, який вже 25 років прикрашає площу, і жодного разу не піднімала погляд вгору. Але кілька днів тому вирішила подивитися на нього і завмерла на місці. Спочатку навіть не могла зрозуміти, що це за дивні об'єкти лежать біля могутніх копит коня. Першою думкою було, що вандали кинули на пам'ятник якісь невідомі шматки. Лише згодом я усвідомила, що це абстрактні фігури, які важко розпізнати.

У численних кінних монументах по всьому світу композиція під копитами зазвичай несе чіткий сенс: це може бути зображення переможеного супротивника, символ боротьби або алегорія зла та загрози.

Львів -- місто з дуже сильними традиціями скульптури та символічної архітектури. Тут кожна деталь історичних пам'ятників зазвичай має чіткий сенс. Тому природно виникає запитання: а чи варто взагалі було чимось незрозумілим "прикрашати" чвертьвіковий монумент? А якщо вже щось новітній автор додав, то, принаймні, символіку пам'ятникаварто було зробити більш зрозумілою.

У випадку пам'ятника у Львові його зміст майже неможливо розглянути. Той, хто вперше спостерігає за цим монументом, не здатен зрозуміти: чи йдеться про поваленого супротивника, чи це залишки укріплення? А може, він символізує державність?

Коли художнє вираження переходить у надмірну абстракцію.

Можливо, автор цього абстрактного витвору, Денис Шиманський, прагнув передати художню алегорію боротьби, процесу державотворення або складних історичних подій Русі. Однак існує одна важлива проблема: монумент у громадському просторі має бути зрозумілим для широкої аудиторії.

Пам'ятник не є виставковою скульптурою, де відвідувач може знайти тлумачення та концепції в каталозі. Він розташований на площі, серед метушні повсякденного міського життя. Саме тому його символіка повинна бути зрозумілою на перший погляд.

У ситуації з пам'ятником королю Данилу виникла незвичайна ситуація: велична постать правителя на коні є зрозумілою для всіх, тоді як композиція під копитами виглядає як випадкове скупчення форм.

Чи варто було додавати щось у скульптуру, я запитала у народного художника України, голови Спілки художників України Ігоря Гавришкевича.

— Є художник, який, на його думку, використовує несподівані мистецькі форми, щоб акцентувати увагу на певних об'єктах, — зазначив Ігор Гавришкевич у розмові з журналісткою "ВЗ". — Це робиться для того, щоб привернути інтерес. Але наскільки ефективною є така концепція привернення уваги? Я дивлюсь на це з позитивної точки зору. Проте виникає питання: яким чином ця увага має бути привернена? Чи є обраний спосіб справді досконалим? Бажання, безумовно, варте похвали, але щодо реалізації цього бажання виникають певні сумніви.

Автори цієї скульптури — Василь Ярич та Роман Романович. Нажаль, Роман Романович уже пішов з життя, а чи отримували вони згоду у Василя Ярича на таке поліпшення?

-- Якщо автор пам'ятника ще живий, то, безумовно, треба було отримати згоду на те, щоб доставити на скульптуру додаткові символи. Морально-етичний момент мав бути узгоджений. З іншого боку, добре, що є митець, який має позитивне бажання привернути увагу до пам'ятника. Але у який спосіб це зроблено? У світі існують різніконтроверсійні форми привернення уваги. І Львів -- не виняток. Я на це дивлюся двояко: з одного боку хочеться, щоб це було у форматі естетичному, а в іншому вимірі досить часто неестетичний формат, точніше, скандальний формат швидше привертає увагу, ніж естетичний. На жаль...

-- Як сприйняв таке "вдосконалення" пам'ятника народний художник України, скульптор Василь Якимович Ярич?

— Денис Шиманський добре знайомий зі мною, — висловлює свою думку Василь Якимович. — Ні, він не звертався до мене і не просив дозволу на встановлення своїх скульптур на пам'ятнику королю Данилу. Чув, що він також щось приніс для інших пам'ятників. На мою думку, це просто абсурд! Людина, яка мене знає, повинна була б запитати дозволу або хоча б висловити цікавість щодо цього. Ви бачили, що на початку проспекту Шевченка в рамках Тижня скульптури у Львові з'явився Давид? Який це Давид?! Кілька швелерів — це справжній Давид? Це просто знущання з проспекту Тараса Шевченка!

Проте це є сучасною формою мистецтва...

-- Це сучасне мистецтво пропагує Гудімов (Павло Гудімов -- куратор і засновник артцентру "Я Галерея". -- Г.Я.). Це його проєкти. Та нехай собі ставлять що хочуть, але ж для чого це робити на пам'ятнику, якому майже чверть століття? Мені це неприємно і дуже болить. Скільки людей мені вже телефонували із запитанням, як я до цього ставлюся. А дехто навіть порадив, що варто зробити такий перформенс -- поскидати ці скульптури на землю...

Пам'ятник королю Данилу безперечно є значущим символом Львова. Він слугує нагадуванням про правителя, який заснував місто і перетворив його на центр потужної держави. Проте цей монумент також ілюструє одну з проблем сучасної публічної скульптури: коли художня абстракція починає домінувати над зрозумілими символами. В результаті, під ногами коня великого короля з'являються форми, які щодня бачать тисячі перехожих — але небагато з них можуть пояснити їх значення...