Апокаліптичний суд у Мацошині: контроверсійні фрески в неороманському храмі на Львівщині.

У церкві в Мацошині збереглися унікальні настінні розписи.

Неороманська церква у селі Мацошин, розташованому поблизу Жовкви, є важливою пам'яткою сакральної архітектури та живопису XIX століття. Її створення стало результатом роботи відомих художників. Розписи цього храму викликали чимало суперечок у свій час. Пропонуємо ознайомитися з їхньою історією.

У виданні "Церкви України в Жовківському районі" вказується, що перша згадка про церкву в Мацошині датується 1515 роком. Однак вона згоріла, і наступний храм було зведено на пагорбі за межами села. Це була дерев'яна церква Введення Богородиці, перевезена зі Львова в 1646 році з жіночого монастиря василіанок. Спочатку вона розташовувалася приблизно на сучасній вулиці Гайдамацькій, неподалік церкви Параскеви П'ятниці в районі Підзамче. У Мацошині її освятили як церкву Втечі Богородиці в Єгипет.

Церква з Підзамча, яка була перевезена до Мацошина (реконструкція Ігоря Качора, фото з "Старого Львова")

Сучасний храм Положення пояса Пресвятої Богородиці був зведений у 1886 році за проектом архітектора Сильвестра Гавришкевича. Його восьмигранні пілони та аркатурні елементи надають будівлі вигляду романської фортеці. Подібна церква розташована в Боброїдах, що свідчить про можливе використання одного й того ж проекту при її будівництві. Освячення храму відбулося 23 травня 1910 року, про що свідчить пам'ятна таблиця, на якій згадується перемиський єпископ Костянтин Чехович.

Церква має високі пілони і аркатуру, як у романській архітектурі (фото Олекси Піджарого)

Розписи храму виконував відомий художник Корнило Устиянович. Зокрема, його пензлю належать сцени "Потоп", "Содом і Гомора", "Христос на осляті", "Блудний син", "Христос і Марта", "Добрий самаритянин", "Христос-садівник". Остання містить авторський підпис і зазначений рік 1895. На манеру малярства Устияновича вказують і дві невеликі композиції в золочених рамах, розташовані у святилищі: "Жертва Авраама" та "Жертва Авеля і Каїна".

"Глобальний делювій" (зображення Олекси Піджарого)

Як припускають дослідники, Корнило Устиянович написав також окремі ікони для п'ятиярусного іконостасу. Зокрема, намісний ярус (ікони на царських і дияконських вратах повністю перемальовані).

"Ікони іконостасу виконані в академічному стилі, що відзначається тонким моделюванням фігур і складними ракурсами в сюжетних композиціях. Характерними рисами творчості Устияновича є характерні пози та риси облич Христоса і Богородиці на намісних іконах, а також використання насичених синіх та червоних відтінків для зображення тканин їхніх одягів. Варто зазначити, що в намісних іконах художник застосував золочення фону та орнаментальні елементи, що контрастує з іншими іконами іконостасу, де фон має кольорове оформлення. Золоте тло цих ікон черпає натхнення з давньої української іконописної традиції, яка почала привертати увагу мистецтвознавців наприкінці XIX століття," - зазначено на веб-сайті "Сакральна спадщина Львівщини".

Іконостас (зображення Олекси Піджарого)

У церкві зберігся ще з попередньої церкви відреставрований образ Богородиці Ченстоховської та Євангеліє, надруковане у Львові в 1690 р., в оксамитовій оправі та з автентичними бляхами, оздоблене портретами чотирьох євангелістів та розп'яттям.

"Воскреслий Христос з'являється Марії Магдалині у вигляді садівника" (зображення Олекси Піджарого)

Сцена Страшного суду викликає як інтерес, так і суперечки. У XIX столітті художники Галичини рідко зверталися до цього сюжету, який колись користувався великою популярністю в середньовічні часи.

"Це сталося через те, що церковні авторитети XVIII століття рішуче заперечували проти зображення Страшного суду в храмах, оскільки в таких сценах часто з'являлися непристойні образи оголених людей. Корнило Устиянович, можливо, був чи не єдиним професійним митцем свого часу, який звернувся до цієї теми у своїх стінописах для церков", - зазначає мистецтвознавиця Роксолана Косів.

За катастрофічні події у Бутинах він потрапив на лаву підсудних через зображення польських урядовців. А на сцені Страшного суду у Мацошині також зображені чоловіки з яскраво вираженими портретними рисами: один з них має вуса і окуляри, грає в карти, поруч з ним – чорт і лисуватий персонаж.

Суперечлива фреска Страшного Суду, створена Корнилом Устияновичем (знімок Олекси Піджарого)

У 2009 році церкву в Мацошині внесли до списку об'єктів національної культурної спадщини.