Том Круз розповів про свій новий проект "Діґґер", поділившись враженнями щодо найскладнішої ролі, яку він коли-небудь виконував, а також про співпрацю з режисером Іньярріту.

1 жовтня в український прокат вийшов "Діґґер" -- новий фільм володаря премії "Оскар" Алехандро Ґ. Іньярріту з Томом Крузом у головній ролі. Актор розповів про роботу над своїм персонажем, особливий ритм стрічки, десятихвилинний монолог, зйомки у VistaVision та про те, чому історія "Діґґер" -- передусім про людську природу і владу.

У фокусі оповіді знаходиться найсильніша особистість планети, яка береться за ризиковану місію, аби довести, що він є спасителем людства, перш ніж лихо, що він сам спровокував, знищить все навколо.

Разом із Томом Крузом у фільмі зіграли Різ Ахмед, Джон Ґудмен, Сандра Гюллер, Майкл Стулбарґ, Джессі Племонс та Емма Д'Арсі. Стрічку повністю зняли у форматі VistaVision, а до творчої команди Іньярріту долучився, зокрема, триразовий володар премії "Оскар", оператор Еммануель Любецкі.

Про пошуки Діґґера Роквелла, співпрацю з Іньярріту та досвід, який може подарувати глядачам кіно, Том Круз розповів у спеціальному інтерв'ю.

Я маю велике визнання до Алехандро. Його ідеї завжди викликають у мене захоплення, і я уважно їх слухаю. Я розумію його бачення, відчуваю його емоції, детально аналізую кожен аспект його творчості. І в один момент усе набуває форми – я усвідомлюю, як можу долучитися до того, що ми спільно прагнемо втілити.

Коли я займаюся створенням будь-якого персонажа, я звертаю увагу не тільки на його характер. Я досліджую аспекти гумору, драми, фізичної підготовки та макіяжу — все це розкривається в процесі того, як я навчаюся передавати суть персонажа глядачеві.

Щодо Діґґера, хочу зазначити, що мені ще ніколи не траплялося грати роль, яка б ставила переді мною такі складні завдання.

Щоб втілити його образ та відповідати масштабам задуму цього фільму, мені довелося залучити весь свій досвід, всі знання, які я здобув за роки роботи над різними проектами. Навіть використовуючи навички, які я набував протягом часу, я розумію, що немає єдиного універсального підходу до цього.

Кольори, костюми, грим… Алехандро також продемонстрував мені свою дошку з візуальними референсами для Діґґера. Виходячи з цього, я починаю експериментувати, шукати ритм — і в якийсь момент просто перетворююсь на персонажа.

Алехандро акцентував увагу на важливих виборах, що стоять перед людством, і водночас надав цій розповіді неймовірну динаміку, гумор та глибину.

Знайти правильну тональність -- означає намацати цю тонку межу. Тут усе має бути надзвичайно точним. Ти маєш повірити в персонажа, маєш повірити у світ фільму. Алехандро починає фільм із того, що завіса відкривається, а наприкінці цей образ з'являється знову -- і ти такий: "Боже мій. Це ж увесь час було просто перед очима".

Не можу зрозуміти, як Алехандро до цього додумався, але спочатку у мене виникло питання: "Що за кішка? Чи не буде тут щось на зразок 'Кладовища домашніх тварин'?" А потім була сцена, де він її купає, і весь цей гумор... Я навіть не знав, як реагувати на Алехандро. Але в кожному його моменті з нею видно, наскільки сильний їхній зв'язок. Вона має величезне значення для нього.

Алехандро здатний майстерно писати мовою, яка не є його рідною, відчуваючи її на глибокому рівні. Коли він поділився, що в минулому був діджеєм, для мене стало зрозуміло, в чому криється його талант: у вмінні відчувати музику. І тоді все стало на свої місця — і його монтаж, і ритміка персонажів та сцен.

Більшість акторів не звикли до темпу фільмів 1920-х, 1930-х і 1940-х років, де репліки летять одна за одною -- і це працює неймовірно. Треба відчувати цей ритм так, щоб він не здавався механічним, а мав абсолютно невимушений вигляд.

У тому, як Алехандро спілкується і творить, є особливий ритм, який потрібно відчути. І коли ти просто починаєш жити в ньому, це неймовірне задоволення.

Я не міг дочекатися цього десятихвилинного монологу -- самої можливості ось так зіграти такого персонажа, ще й із постановкою Алехандро та рухами камери. Для всіх нас це було наче пройти по канату, і саме тому так захоплювало. Мене це зовсім не лякало. Я обожнював цю інтенсивність і такий рівень творчої свободи.

Концепція такого бар'єра виявляється в історії як метод управління інформацією. Кожне покоління створювало свою інтерпретацію цього явища — починаючи з Римської імперії, коли глашатай оголошував вказівки, отримані від імператора. Сьогодні ж цю функцію виконують супутники.

Безумовно, це одна з найдавніших історій про людство. Алехандро спрямував світло на саму людську природу -- і зробив це настільки дотепно й захопливо.

Я прагну, щоб кожен мав можливість зануритися в цю історію, спираючись на свій особистий досвід, самостійно досліджуючи її та обмінюючись думками з іншими.

Як ми вже неодноразово зазначали, подібні ситуації трапляються навіть на шкільному подвір'ї. Не потрібно бути заможним, аби отримати владу чи принижувати інших. Боротьба за вплив існує на всіх рівнях суспільства. Ніхто не може бути впевнений у своєму захисті від цього, адже переможці пишуть історію. Все відбувається стрімко, проте сутність людської природи залишається незмінною.

Ми не лише використовували технологію VistaVision для зйомки – для цього фільму були виготовлені унікальні об'єктиви вручну, щоб досягти особливого, майже мистецького візуального ефекту. Це вражаюче: різницю дійсно можна побачити і відчути.

Навіть сам ритуал заряджання плівки в камеру VistaVision став для мене справжнім відкриттям — звук плівки, що ковзає через механізми камери, заполонив мою увагу. Я був так захоплений цим моментом, що попросив усіх на мить замовкнути: "Давайте просто насолодимося цим звуком". У цьому є щось чарівне. Мені це справді дуже подобалося, і це відчуття ніколи не втратило своєї привабливості.

Я сам є глядачем і щиро обожнюю кіно. Мені подобається провести час у кінотеатрі під час прем'єрного вікенду, бути серед інших глядачів і разом переживати цей унікальний досвід. З дитинства я завжди так робив. Ми часто подорожували, і щоразу, коли я дивився фільм у компанії інших, мене захоплювало: чи відчувають вони такі ж емоції, як і я? Чи отримують таку ж насолоду від перегляду? Можливо, так, а можливо, ні. Але в цьому і полягає чарівність кінематографа.

У кожного з нас є свої вподобання. Те, що приносить мені користь, може виявитися неефективним для вас. Проте ми всі знаходимося в одному місці -- і це є тим, що нас об'єднує.

Ваші уподобання можуть не збігатися з моїми, але я бажаю, щоб кожен повністю відчув цей досвід, вирушив у подорож, яка розгортається на великому екрані, і щоб для розкриття цієї історії було використано все найкраще. Для цього нам потрібно об'єднати зусилля. У цьому дійсно є щось унікальне.

Не впустіть можливість! Фільм "Діґґер" вже на великих екранах!