Тріумфи та трагедії Костянтина Щегоцького: як НКВС визначив капітана київського Динамо як ворога народу.

В історії київського Динамо є кілька футболістів, чиї прізвища викликали певні труднощі. Наприклад, Анатолій Бишовець на деякий час після свого дебюту з'являвся в звітах як Бишевець, поки не звернувся до журналістів з проханням виправити цю помилку. Віктора Серебряникова часто писали з третім "е". Володимир Веремєєв, за даними паспорта, має прізвище Веремієв. А гравець, відомий у документах як Костянтин Шегоцький, отримував різні варіанти свого прізвища, включаючи Шегодський, Щегодський та, найчастіше, Щегоцький.

Таким і залишився в багатьох реєстрах форвард неймовірного таланту, капітан нашого Динамо в часи перших чемпіонатів Союзу, людина, яку доля підготувала до жорстоких випробувань, футбольний герой, чий 115-річний ювілей ми сьогодні святкуємо.

Щегоцький переїхав до Києва з Москви в 1933 році, стверджуючи, що прагнув бути ближче до тепла. У тому ж сезоні його визнали найкращим футболістом УРСР, а у 1936 році він знову отримав таке ж визнання.

Невисокого зросту, без особливих фізичних переваг, Щипа, як його називали в команді, вирізнявся на полі невтомною енергією та рішучістю. Він вмів віддавати результативні передачі і передбачати розвиток подій на кілька кроків уперед. Крім того, він регулярно забивав голи, роблячи це ефектно.

Важливу роль у досягненнях київського "Динамо" в 1936 році відіграла його майстерність, адже в чемпіонаті серед команд спортивних товариств та відомств команда поступилася лише своїм московським суперникам. Наступного сезону вони здобули "бронзові" медалі. Його також запам'ятали за виступами у складі збірної республіки, де він, зокрема, відзначився хет-триком у матчі проти Туреччини в Харкові. Найвірогідніше, найкращий свій матч за збірну Радянського Союзу він провів проти потужної команди з Басконії.

Варто зазначити, що формально 8 липня 1937 року київським баскетболістам протистояв московський Спартак. Однак, значну роль у здобутті перемоги відіграли запрошені гравці з Києва — Віктор Шиловський та Костянтин Щегоцький, а також армійський спортсмен Григорій Федотов. Саме двоє останніх стали ініціаторами першого гола у ворота суперників, що стало початком вражаючого розгрому з рахунком 6:2.

"Найсильнішим був центрфорвард Шегодський, - писала про ту зустріч газета "Красний спорт". - Це людина неймовірної працездатності. Під час матчу його можна було побачити всюди, на всіх ділянках поля. І всюди він корисний. Прекрасно комбінує і майстерно б'є по воротах. У найскрутніші хвилини спокійний. Напористий, але обачливий, добре обводить, але не заводиться, ніколи не розгублюється, завжди надихає команду, виховує у неї волю до перемоги. Він не втрачає бадьорості у програші, не зазнається з перемогою. Блискучий центрфорвард і чудовий капітан. Це один із найрозумніших гравців на полі й, можливо, найсильніший центр нападу в Радянському Союзі".

У головному спортивному виданні було опубліковано Постанову Центрального Виконкому СРСР про нагородження учасників матчу з басками високими державними відзнаками. Щегоцький став першим гравцем київського "Динамо", який отримав орден "Знак Пошани", разом із маршалом Блюхером, академіком Філатовим та скульптором Мухіною.

Цей орден буде згадано через рік, коли в НКВС (київський підрозділ сталінського репресивного апарату, що розташовувався в нинішньому Жовтневому палаці культури) оголосять звинувачення: нехтування радянською нагородою (чому, мовляв, не носив!), походження з польських шляхтичів (бо батько був графом), шпигунство та участь у правотроцькістській змові.

"Як капітан команди, я завжди в усьому прагнув чесності, - намагався Щегоцький докопатися до реальних причин свого арешту. - Міг кому завгодно відповісти відверто й різко. Навіть самому "господареві" України Лазарю Кагановичу. Коли ми з великим рахунком зазнали поразки від московських армійців, той вилаяв нас у роздягальні. Я тоді заступився за команду: "Якби перемогли, ви б приписали це собі!" Подібні речі не забуваються..."

Протягом двох місяців допитів йому позбавили кількох зубів, зламали декілька ребер і пошкодили руки. Тортури не припинялися й у Лук'янівському слідчому ізоляторі, в спеціальному корпусі для "ворогів народу".

"Люди там буквально ледь пересувалися через побої та голод, - згадував він. - Багатьох просто вбивали. Я провів у цьому жахітті більше року. Дивуюсь, як мені вдалося вижити."

Футболіста звільнили після 15 місяців. Через два дні йому повернули "Знак Пошани" та надали документи про реабілітацію. Для відновлення потрібних фізичних кондицій та можливості знову одягнути футболку київського Динамо знадобилося тривале лікування.

У автобіографічній повісті "У грі та поза грою" цьому трагічному відтинку свого життя Щегоцький присвятив один-єдиний абзац. Зізнавався: це все, що залишилося після правок цензора. Є в книжці розповідь про початок війни, про те, як разом із кількома товаришами гравець вибирався з оточеного Києва, як після неймовірних пригод потрапив нарешті до своїх.

Він віддав футболу більше шістдесяти років. Після того як став тренером, працював у таких клубах, як київське Динамо, донецький Шахтар, одеський Харчовик, Колгоспник з Рівного, вінницький Локомотив і миколаївський Суднобудівник. Протягом двох років він очолював республіканську футбольну секцію (федерацію).

Згідно з тими стандартами радянського спорту, Костянтин Щегоцький мав всі підстави отримати звання "Заслужений майстер", як багато його колег з національної збірної СРСР. Проте, пробитися через бюрократичні перешкоди виявилося неможливо – ні в момент його успіху, ні під час так званої "відлиги". У 1965 році Федерація футболу УРСР подала заяву про надання Костянтину найвищого спортивного титулу. Але в одному з високих московських кабінетів вирішили не підтримувати цю ініціативу, наклавши візу з написом "Утриматися".

Спілкуючись якось із відомим київським журналістом Леонідом Каневським, Костянтин Васильович, котрий умів цінувати гумор, іронічно посміхаючись, спитав із сумом: "Знаєте, хто я у спорті?" І, витримавши паузу, сам собі відповів: "Шашист-першорозрядник, можу посвідчення показати. А у футболі я ніхто. Просто Шегоцький..."

Проте для фанатів київського Динамо цей статус, навіть без додаткових нагород, є незаперечним свідченням високої якості!