У Берегові віддали шану пам'яті жертв депортацій 1944 року.

З нагоди 82-ї річниці однієї з найтрагічніших сторінок в історії угорської громади Закарпаття у Берегові відбувся меморіальний захід на честь вшанування пам'яті жертв радянських депортацій 1944 року, відомих під назвою"маленький робот".

У листопаді 1944 року радянські війська під приводом триденної трудової повинності депортували з Закарпаття десятки тисяч чоловіків віком від 18 до 50 років. Замість обіцяних трьох днів роботи на них чекала виснажлива дорога до збірного табору в Сваляві, звідки тих, хто вижив, відправляли до радянських трудових таборів. Багато депортованих так і не повернулися додому, а ті, кому вдалося вижити, нерідко все життя потерпали від фізичних і психологічних наслідків.

Щорічні пам'ятні заходи організовує громадська організація "Про Культура Субкарпатіка" у співпраці із Закарпатським угорським університетом імені Ференца Ракоці II, Берегівською міською радою та традиційними конфесіями. Програма заходу включала екуменічне богослужіння та ходу зі свічками, покликані вшанувати пам'ять загиблих і зберегти пам'ять про трагічні події.

Подія стартувала у внутрішньому дворі університету Ракоці, де учасники поклали квіткові вінки до пам'ятника Петера Матла "У кайданах". Після цього, присутні направилися до реформатської церкви в Берегові, де відбулося спільне богослужіння.

На богослужінні слово взяли: Ференц Тарацкозі, старший пастор Берегівської реформатської громади, Янош Молнар, декан та настоятель римо-католицької парафії, а також Єне Льодар, священник греко-католицької церкви. У рамках служби вони провели спільну молитву в пам'ять жертв депортацій.

Під час заходу Ержебет Молнар Д., завідувачка кафедри історії та суспільних наук університету Ракоці, нагадала про трагічні події "маленького роботу". У своєму виступі вона наголосила, що депортованим довелося пережити не лише фізичні страждання в неволі, а й тяжкі психологічні травми, наслідки яких супроводжували їх протягом усього життя. Після повернення додому колишніх в'язнів залякували, погрожуючи повторною депортацією у разі розголошення пережитого. Через це багато хто волів мовчати, а трагедія на десятиліття залишилася замовчуваною сторінкою історії, позбавленою місця в публічному просторі та колективній пам'яті за часів радянського режиму.

Ільдіко Орос, президентка Закарпатського угорського університету імені Ференца Ракоці II та голова громадської організації "Про Культура Субкарпатіка", наголосила на важливості збереження пам'яті про депортованих на особистому рівні.

Вона звернулася до всіх присутніх, закликаючи їх задуматися про жертв, згадуючи їхні імена, і подумати, ким були ці люди, яке життя вони прожили і яка доля їх спіткала. За її словами, депортовані були такими ж частинами громади Берегова, як і нинішні мешканці міста, але більшість з них так і не змогли повернутися додому. Ільдіко Орос наголосила на важливості зберегти в пам’яті почуті імена і не забувати про тих, чиї подальші життєві шляхи залишаються невідомими.

Богослужіння закінчилося оголошенням імен мешканців Берегової, які були депортовані в 1944 році. Після цього учасники поклали вінок до меморіальної дошки, що знаходиться в притворі церкви і була встановлена на вшанування депортованих членів реформатської громади міста.

Після екуменічної служби учасники продовжили вшанування пам'яті жертв, організувавши традиційну ходу зі свічками. Спочатку вони розмістили вінки біля входу до ліцею імені Тараса Шевченка, а потім вирушили до меморіалу на площі Сіна, де виявили свою пошану загиблим.

Перед меморіалом на площі Сіна, де викарбувані імена загиблих, палахкотіло багато свічок, нагадуючи про трагічні події 1944 року та життєві історії тих, кого насильно вигнали з рідної землі.

Захід відбувся за підтримки Уряду Угорщини та ТОВ "Фонд імені Габора Бетлена".

Інші публікації

У тренді

forcenews

Використання будь-яких матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на данний сайт.

© Force-news - Сила інформації. All Rights Reserved.