"У моїй художній практиці я неодноразово стикалася з неймовірними подіями," -- заявила митчиня Олена Кулик.

У бесіді з "ФАКТАМИ" вона поділилася роздумами про свою художню діяльність.

З братом нам здавалося, що ми опинилися в дивовижному, незвичайному та безкрайньо захоплюючому фантастичному світі.

Олено, як часто в дитинстві ви відвідували магазин іграшок "Казка", де в оформленні брали участь ваша мама, бабуся та дідусь?

Розпис і реконструкція магазину "Казка" були здійснені в честь проголошення ООН 1979 року Міжнародним роком дитини. Саме в грудні того ж року я з'явилася на світ. Моя мама працювала над оформленням інтер'єру "разом зі мною", поки не досягла шостого місяця вагітності. У той час моєму старшому брату вже виповнився рік, і йому пощастило відвідувати цей чарівний світ разом із мамою, спостерігаючи за початком творчого процесу. Коли ми підросли, нам дуже подобалося відвідувати цей магазин, адже він здавався нам порталом у незвичний, захопливий та фантастичний вимір. Розписи справді вражали. Особливо ми захоплювалися тією частиною залу, де був вмонтований акваріум, а стіна нижче була облицьована керамічними плитками. На них було зображене морське дно з дивовижними рибами, медузами, черепахами та восьминогами. Це панно створювало ілюзію, що все намальоване оживає, коли в акваріумі плавали рибки. Піч, розташована в центрі магазину, також вражала нас своїм поєднанням величі і затишку.

Цей витвір мистецтва був неперевершеним прикладом петриківського розпису. Сюжети, що прикрашали інтер'єр магазину, черпали натхнення з відомих казок, таких як "Пан Коцький", "Котик і півник", "Кожум'яка", "Снігова королева", "Червона шапочка" та ще багатьох інших.

Чи використовуєте ви у повсякденному житті страви та сервіси, виготовлені вашими близькими?

У нашій сім'ї завжди цінували творчість один одного та талант інших майстрів. Тому ми обережно ставились до використання предметів з ручним розписом у повсякденному житті. Сервізи з тонкої порцеляни та вражаючим декором, а також вази займали місце у серванті, адже це були по-справжньому унікальні експонати музейного рівня. Посуд із малюнками, виконаними за ескізами бабусі, ми діставали лише на святкові випадки. І час від часу бабуся радувала рідних своїми витворами. У нас збереглася вазочка і пудрениця, розписані її рукою, з дарчим написом для моєї матері.

"Із задоволенням спостерігала, як бабуся шпателем розтирала на скляній палітрі фарби, і вони з порошку перетворювались на яскраві глянцеві озерця різних кольорів"

Чи вчили вас близькі проявляти креативність у дитинстві?

- Я жила в середовищі, у якому постійно малювали. Мені було цікаво спостерігати за створенням краси. Звичайно, я і мій брат маленькими дітьми також підключались до роботи, розмальовуючи все, що тільки можна було. Я із задоволенням спостерігала, як в майстерні бабуся шпателем розтирала на скляній палітрі керамічні фарби, і вони з порошку перетворювались на яскраві, глянцеві озерця різних кольорів. Але я не ставила собі за мету стати художницею. Мої творчі експерименти завжди вітались родиною, при цьому ніякого тиску не було, так само як і якихось навмисних уроків. Мої творчі пошуки були непростими. Я навчалась на художника-графіка, проте цей жанр не приносив мені того задоволення, яке я відчула, спробувавши створити кілька робіт у техніці петриківського розпису. Згодом я вирішила навчитись надполивному розпису на порцеляні. От тоді мені дійсно стали у пригоді мамині уроки та поради. Вона розповідала мені про властивості фарб та навчала техніці цього розпису. Композиції в розписі, колористиці, пластиці ліній я навчалась в процесі перегляду та аналізу робіт митців з моєї родини та інших улюблених майстрів.

У вашій творчій спадщині можна знайти багато творів, які відображають тему родини. Які найяскравіші спогади у вас пов'язані з розмовами з бабусею та дідусем?

Вони мали величезну любов до роботи на дачі. Разом з бабусею ми насолоджувалися висадкою квітів і їхнім доглядом. Для мене справжнім святом ставали ранкові виїзди о п'ятій годині на базар, де ми купували нові рослини, яких ще не мали, щоб прикрасити нашу ділянку. Бабуся і дідусь, за підтримки моїх батьків, створили на дачі справжній чарівний світ, розписавши двоповерховий будинок у казкові сюжети, квіти та птахів. У ті часи це був дивовижний і неповторний дім, який приваблював безліч дітей і дорослих, котрі приходили його оглянути.

Розмови з бабусею та дідусем завжди були наповнені цікавими темами. Ми з задоволенням слухали їхні спогади. Особливо я пам'ятаю, як дідусь співав нам веселих народних мелодій і грав на баяні. Він мріяв знайти своїх родичів, які виїхали за кордон, ще в дитинстві, і врешті-решт йому це вдалося. Після цього ми разом почали складати родинне дерево, а після його відходу я вирішила продовжити цю справу сама.

Яка з ваших творчих робіт є найбільш близькою до серця?

-- Одна з них -- декоративна плакетка "Мати". Вона неначе стала передвісником мого майбутнього. Ця робота була створена незадовго до того, як я дізналась, що у мене буде дитина. У моїй творчості не раз траплялись дива -- і це одне із них.

Які характеристики вирізняють ваш творчий стиль?

Справжню оцінку моєї творчості, напевно, можна дати лише з боку. У своїх роботах я прагну зберегти основи техніки петриківського розпису, водночас вносячи нові елементи через розвиток сюжетних композицій та різноманітних жанрів. На даний момент у моїх творах можна побачити як квіткові, так і анімалістичні мотиви, а також деякі сюжетні. Я намагаюсь передати те, що спостерігаю, відчуваю, пам'ятаю, або те, чим хочу поділитися з іншими, втілюючи це в мову живопису.

Яке ваше мистецьке кредо?

-- Через мову розпису підтримувати віру людей у вічні цінності, бо саме на них тримається світ.

У попередньому випуску "ФАКТІВ" колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк поділилася історією про сервіз, присвячений найзагадковішій квітці – червоній руті.