Великодні писанки, традиційні посудини та антикварні предмети, які можуть мати значну вартість – на пенсії.

Навіть якщо річ здається непотрібною, вона може мати історичну або колекційну вартість.

Перш ніж продовжити, хочу висловити привітання всім християнам. Цей матеріал публікується в час, коли ми святкуємо період між двома Великоднями. Христос воскрес!

Вам буде цікаво: Ви можете сидіти на скарбі: експерт пояснив, які старі речі реально коштують грошей

Як щодо того, щоб пограти в навбитки?

-- Що це таке?

- Тю! А ти не знаєш? А повернися, синку, такий ти смішний! Це ж гра на Великдень! Це означає, що ми стукаємося крашанками!

Звісно! Ось альтернативний варіант: - Гаразд! Тримай писанку, я буду бити.

Ну, скажи, як тобі зручніше тримати – носком чи задньою частиною?

Домовившись, з якого боку підставляти яйце, один тримає його, а інший з того боку б'є. Розбите по обидва боки яйце переходить до того, хто його розбив.

Як і будь-яка інша гра, вона була обманом! Хитрі парубки наповнювали яйця воском, цементом, алебастром і мармуром.

Ой, почекай! Що це за писанка у тебе? Древня? Від пра-пра-прадіда? Її варто віддати в музей!

Іноді звичайна, на перший погляд, писанка може виявитися справжньою рідкістю. Так, два роки тому на Волині знайшли глиняну писанку, десь XI-XII століття. Причому не в землі, а на горищі старого будинку. Всередині у неї було брязкальце, а поверхня вкрита спеціальною поливою (сумішшю з високим вмістом олова). Такі писанки називалися полив'яними. Схожа вона була на непоказну шишку. Її відправили до музею. Не знаю, заплатили тій бабусі, у якої її знайшли, чи ні.

А ось таку ж писанку знайшли в землі і вже не передавали до музею, а виставили на продаж на аукціон. Її купили за 12 365 гривень. Всього таких 900-річних писанок в Україні штук сто. Тож, копаючись у городі, якщо знайдете ось таку шишку, не поспішайте її викидати.

В Україні існувало чимало заводів, що виготовляли порцеляну, але їм забороняли виробляти великодні яйця. У XVIII-XIX століттях такі яйця виготовляли виключно на Імператорському порцеляновому заводі. Ці витвори дарували як знаком вдячності — палацовій прислузі, офіцерам та іншим видатним особам. Яйця часто підвішували біля ікон: для цього в них робили спеціальний отвір, куди протягували стрічку з бантом внизу та петлею вгорі.

Сьогодні такі предмети можна зустріти і в нашій країні, і вони виставляються на аукціонах. Ось один з них. Його висота приблизно 12 сантиметрів. Форма є класичною, без складних елементів. Головна увага приділена розпису: на блакитному фоні зображені троянди та білі квіткові композиції. У 2021 році його продали за 23 тисячі, а тепер його вартість, ймовірно, подвоїлася.

Іноді справжня цінність прихована в деталях. Яскравим прикладом є настінна тарілка, створена львівським художником Зеновієм Флінтою в радянський період. Ця тарілка, діаметром майже 44 сантиметри, вражає складною рельєфною композицією, що складається з геометричних форм, ліній та фігур. Вона нагадує мозаїку, оскільки виглядає так, ніби створена з окремих керамічних елементів, які зливаються в єдину цілісність. На аукціоні ця унікальна річ була продана за 29 999 гривень! Чому ж її вартість така висока? В орнаменті тарілки прослідковуються християнські символи — хрести та миска з крашанками, що асоціюються з Великоднем. Ці елементи були майстерно замасковані під декоративні мотиви, що дозволило їм уникнути цензури. Саме такі роботи з подвійним змістом викликають найбільший інтерес у колекціонерів.

Хтось, прочитавши цю статтю, гарячково озирнеться навколо, шукаючи великодні яйця і тарілки, і раптом згадає: я ж щось читав про Великдень. У мене стопка журналів у сараї лежить років п'ятдесят. Мушу розчарувати. Атеїзм ніяк не цінується.

Збірник журналу "Безбожник", який нав'язував радянським громадянам думку, що святкування Нового року з ялинкою – це лише пережитки минулого, і що в цей день краще займатися заготовкою дров, доступний за помірну ціну. Номер, що датується 100 роками тому, коштує всього 800 гривень. Його купують переважно як артефакт тієї епохи, коли священиків переслідували, а дияконів, які їх заміщали, відправляли до ГУЛАГу. Церкви закривали, перетворюючи їх на склади для картоплі, або ж їх просто знищували. Цей період вже в минулому. На такій гіркій ноті не хочеться завершувати наш діалог.

Хоч нинішні часи і складні, ми впевнені, що світло зможе прорватися крізь темряву. Жити без віри — це справжнє випробування.