Від "енелятка" до "треба жити": еволюція Радіодиктанту національної єдності.

Texty.org.ua проаналізували радіодиктанти починаючи з 2010 року. Речення почали бути більш стиснутими., історичних постатей потіснив особистий досвід, а суперечки про слова, коми й дикторів стали частиною спільної традиції.

Цього тижня відбулася одна з найбільш резонансних публічних подій року — Радіодиктант національної єдності, проте вона пройшла досить спокійно і буденно. Останні п'ять років цей захід рідко обходився без численних суспільних обурень. Цього разу ситуація була схожа, але обговорення виникло не після, а до проведення диктанту. Частина громади з певною критикою сприйняла участь української співачки та артистки Даші Астаф'євої в ролі дикторки. Хоча і були негативні коментарі, а також активні дискусії, сам диктант і його результати в підсумку принесли певне заспокоєння.

По-перше, Астаф'єва вже мала досвід читання вголос, адже вона займається озвучуванням аудіокнижок. Її стриманий, майже педагогічний стиль суттєво відрізнявся від образу вчителя, який вона втілює у кліпі гурту "Курган і Agregat".

Можливо, цьому сприяло також нововведення: вперше в історії заходу організатори вирішили доручити читання тексту одразу двом особам. Окрім Астаф'євої, читання проводив Артур Пройдаков — вчитель української мови та літератури, який у 2023 році потрапив до десятки найкращих педагогів світової премії Global Teacher Prize.

Тож тривалого й виснажливого обговорення після трансляції, схоже, не сталося.

Проте, диктант заслуговує на окрему увагу. По-перше, це, напевно, один із найефективніших і найвідоміших способів популяризації української мови. Лише небагато мовних ініціатив можуть похвалитися такою широкою підтримкою. Тому є сенс глибше дослідити це явище, яке існує вже більше 25 років.

Літературна революція

Перший радіодиктант відбувся в травні 2000 року, але результати конкурсу оголосили лише восени, оскільки роботи приймалися протягом усього літа. За словами координаторки проєкту Юлії Шелудько, слухачі, ймовірно, не зовсім правильно сприйняли умови відправлення своїх текстів.

А вже з 2007 року в українському диктанті настала ера Олександра Авраменка. Цей український мовознавець за добрих 13 років став і складачем, і читцем українського диктанту аж до 2019-го включно. Увесь цей час зміст текстів і манера диктування залежали від однієї людини. Його диктанти тяжіли до шкільного формату: розповідь на історичну чи культурну тему водночас слугувала перевіркою знання орфографії та пунктуації.

У минулі роки радіодиктант регулярно висвітлював теми, які викликали гордість у українців. Це гармонійно вписувалося в процес переосмислення національної історії та культурної спадщини. Основними героями цих текстів ставали видатні українці, культурні досягнення та інновації.

Наприклад, диктант "Наші пісні" 2017 року розповідав про українську музичну традицію -- від народної пісні та Миколи Леонтовича до Руслани й Джамали. Хоча повністю осторонь політичних і суспільних змін диктант залишитися не міг.

У 2012 році, під час перебування на посаді міністра освіти Дмитра Табачника, було присвячено текст "Вона підкорила Європу" Марку Вовчку, справжнє ім’я якої — Марія Вілінська. Вона походила з російської дворянської родини і увійшла в історію як українська письменниця. Текст відкривався діалогом між Тургенєвим і Шевченком, де обговорювалося, які твори слід читати для освоєння української мови.

А потім настав 2020 рік і в Радіодиктанті національної єдності відбулася справжня революція. Авраменко нібито сам відмовився від участі в проєкті, й того року текст написав поет і видавець Іван Малкович, а прочитала акторка театру та кіно Римма Зюбіна. Відтоді зміна авторів і читців стала щорічною практикою.

Вже з самого старту "письменницької" епохи в радіодиктанті стало очевидно, що ми входимо в невідому область.

Вчені висловлюють думку, що якщо людство зуміє завагітніти та народити у космосі, то новонароджене буде нагадувати популярний кінематографічний образ "дитини з інших світів" — з великою головою, непропорційно великими очима та слабкою мускулатурою, — зазначить Іван Малкович у своєму першому письменницькому творі.

Малкович тоді отримав чималеньку порцію критики за "енелятко" від "вдячної" публіки, котра виховувалася на принципах Авраменка. Проте лінгвісти поставилися до цього авторського неологізму з позитивом. "Енелятко" - це дійсно вдала лексична одиниця.

"Так, воно не для всіх відоме і не для всіх звичне. І тут є цікаві коментарі. Один чоловік російською питав: "А что это за зверь?". Одна вчителька вважала, що це від Енея. Насправді це слово походить від НЛО", -- поділилася міркуваннями відома мовознавиця Лариса Масенко.

Радіодиктант набирає обертів, стаючи яскравим медійним феноменом, переповненим заявами та звинуваченнями, і поступово перетворюється на самостійний елемент українського медіапейзажу.

Авраменко постійно шукає можливості для критики, тоді як Масенко звинувачує його в надмірному прагненні до нормалізації. Зюбіна, в свою чергу, вирішує не брати участі в диктанті наступного року через образи, які отримала.

У 2021 році Андрухович веде лекції, а тепер слухачі висловлюють скарги, що не можуть встигати за його темпом.

Здавалося б, чого ще боятися? Але настає 2025-й: текст Кузнєцової, незвичні слова, темп Сумської, обурена дописувачка диктанту Христина Гоянюк у прямому ефірі. Усе це створює скандальний шум (а заодно й рекламу) небачених доти масштабів.

Здається, можна було б після переліку всього цього просто взятися руками за голову. Але насправді ці скандали зробили для загальнонаціонального диктанту одну добру справу: вони не дали йому закостеніти. Ця подія зажила своїм цікавим і подекуди дуже скандальним життям. А отже, вона справді цікава публіці.

Речення почали бути більш стиснутими.

Texty.org.ua змогли відновити тексти диктанту починаючи з 2010 року й проаналізувати їх.

Радіодиктант зазнав змін не тільки в складі авторів і звучанні, а й у своїй структурі. У період з 2015 по 2019 роки середня кількість слів у диктанті становила 169, тоді як у 2020-2025 роках ця цифра зросла до 215. Цікаво, що при цьому речення стали значно коротшими: якщо раніше середня кількість слів у реченні дорівнювала 18,7, то тепер вона складає лише 13,9. Це свідчить про те, що довжина речень зменшилась приблизно на 25%.

Але легшими від цього диктанти не стали. Щільність пунктуації майже не змінилася протягом усього часу -- близько 24,5 знака на 100 слів. А текст Євгенії Кузнєцової 2025 року взагалі поєднав дві крайнощі.

У ньому найкоротші в середньому речення і найбільше пунктуації -- 31 знак на 100 слів. Натомість найдовший диктант "Дороги України" Катерини Калитко 2023 року має найнижчу щільність -- менш як 18 знаків. Це крайні значення серед текстів 2010-2025 років. Тому коротке речення ще не гарантує простого письма.

Диктант 2026 року продовжує цей рух до короткої фрази й особистої розмови. В опублікованому тексті Артура Дроня 202 слова і 27 речень, у середньому лише 7,5 слова на речення. Понад половина речень містять не більш як п'ять слів.

Тут знову немає названих на ім'я героїв -- є автор листа й близька людина, до якої він звертається. Після "треба" Кузнєцової, що пропонує способи триматися в житті, Дронь обирає інтонацію підтримки й обіцянки зустрітися. Війна залишається поруч: у блокпостах, бліндажі, розлуці.

З роками у диктантах відбуваються зміни й у персонажах. У кожному диктанті, що був створений між 2015 і 2020 роками, можна знайти принаймні одну особу, яка згадується за ім'ям. Це може бути історична постать, художник, винахідник або ж сучасна зірка.

А в чотирьох із п'яти текстів 2021-2025 років таких людей немає. Винятком став лише текст Забужко зі згадкою Оксани Петрусенко. Замість нагадувати, чим українці можуть пишатися, дедалі частіше в диктантах говориться про те, що вони переживають. На перший план виходять парк, дім, дорога, щоденні турботи. Їх не треба пояснювати через чужу біографію. Слухач може підставити власну.

Автори використовують різні способи для залучення слухача до своїх текстів. Андрухович ділиться спогадами з дитинства і запитує: "Вам подобається осінь?". Цілик тричі повторює слово "розкажи", ніби запрошує співрозмовника розповісти свою власну історію. Кузнєцова, в свою чергу, обирає інший підхід: дев’ять разів вживає слово "треба". Її текст не запитує про думки, а закликає до дії: купувати сукні, робити донати, любити та здавати кров.

Війна змінює контекст. Вона фігурувала у навчальних матеріалах ще до початку повномасштабного вторгнення. Текст, створений у 2016 році, вже вказував на необхідність оборони України. Проте тоді ця тема була частиною більшого наративу про державність і боротьбу. У 2022 році війна перетворюється на невід’ємну складову нашого повсякденного життя: "Всі ми тепер, як равлики, усвідомлюємо ціну великих переселень" (2022 рік).

Кожен письменник вносить свої корективи в усталені норми. Проте загальна тенденція стає дедалі очевиднішою: диктанти все частіше прагнуть знайти спільність у колективному досвіді.

Місце злиття

Окрім мовних трансформацій, Радіодиктант національної єдності підкреслює ще одну суттєву річ: українська мова виступає як символ єднання нації. 2022 рік чітко продемонстрував, навколо чого українці здатні об'єднуватися.

Наразі немає точних даних про всіх учасників радіодиктанту, оскільки підрахувати кожного, хто взяв ручку до рук і увімкнув трансляцію, майже неможливо. Проте існують щорічні статистичні дані щодо робіт, надісланих на перевірку. У 2022 році цей показник досяг рекордного рівня, коли на перевірку надійшло понад 40 тисяч листів з диктантами. За оцінками організаторів, загальна кількість людей, які писали диктант у той рік, перевищила пів мільйона.

Цей сплеск можна прочитати як потребу відчути себе частиною спільноти в момент найбільшої загрози її існуванню. Люди, розділені фронтом, окупацією, кордонами й вимушеними переїздами, могли одночасно слухати той самий голос і записувати ті самі слова. Диктант дав цій єдності символічний простір. Особливо промовисто, що текст того року називався "Твій дім". Для багатьох дім уже був недоступним або зруйнованим, а мова залишалася тим, що можна було забрати із собою й через що зберігати зв'язок з іншими.