Пропонуємо вам новий випуск проєкту OBOZ.UA, який присвячений Україні та її мешканцям - "Видиме невидиме: Гуцульщина". Дивіться відео!

У новій серії проєкту OBOZ.UA, присвяченій Україні та її мешканцям, "Видиме невидиме", головна редакторка Леся Гасич відвідала Івано-Франківщину, занурившись у глибини Гуцульщини. Тут вона має нагоду познайомити нас з багатими традиціями регіону та видатними особистостями. Серед них — родина Романюків, які володіють секретами приготування справжнього "танцюючого" банушу. Також у програмі — отець Іван Рибарук зі своєю сім'єю, які розкривають значення традиції "гріти діда" на поминках, а також представляють світу талановиту художницю Параску Плитку-Горицвіт.

Програма OBOZ.UA під назвою "Видиме невидиме" є проєктом, присвяченим українській культурі: звичаям, архітектурі, кулінарії, традиціям та багатьом іншим аспектам. Проте, головною метою є висвітлення історій людей, які зберігають, відроджують і передають ці традиції наступним поколінням.

Будь-який регіон України є унікальним - своїми людьми, традиціями, та навіть стравами. І це не перебільшення. Параскева Романюк із села Топільче відома на весь регіон своїм запашним гуцульським хлібом, який її родина випікає більше 26 років. Кожного дня сотні буханців, бо хліб треба всім, і всі знають, що за випічкою треба не до магазину, а до родини Романюків.

Чи бануш — це традиційна українська їжа, проте в Карпатах її готують з кукурудзяної крупи. А справжній гуцульський бануш готується лише на основі сметани, без використання олії.

Гуцульські голубці – це традиційна страва карпатської кухні.

"Цю страву готують із квашеної капусти, кукурудзяної крупи та великої кількості сала. Щоб вона вийшла ніжною та смачною, її потрібно тушкувати в печі протягом восьми годин. На відміну від традиційних голубців, тут використовується кукурудзяна крупа, а не рис. Сало, або ж солонина, як ми його звемо, грає важливу роль – його потрібно не лише додати в начинку, але й покласти зверху. Так розповідає господиня."

Як зазначає вона, справді, приготування цієї страви потребує чимало часу ("треба трохи потрудитися"), але ці голубці того безумовно варті.

Тож як правильно приготувати такі маленькі і такі смачні голубці, чому буришник потребує не сира, а бринзи, і як правильно варити бануш, дивіться самі.

Криворівня - це село, яке поєднує в собі звичайність і унікальність, як і більшість українських населених пунктів. У Верховинській громаді отець Іван Рибарук поділився розповідями про традиції, пов'язані з підготовкою до Великодня.

"Передвеликодній тиждень. В нас є така традиція - поминання померлих. Називається "гріти діда", чи "ходити на кукуци". Що це означає? "Гріти діда" - це згадувати про померлих. "Ходити на кукуци" - це дітки, школярики ходять по хатах (зазвичай це середа та четвер), вітаються, нагадують про те, що через три дні Великдень. І їм дають - тепер це солодощі, печеньки, чи щось таке. А колись це були кукуци", - розповідає панотче.

Суть полягає в тому, що, коли дітям роздавали ці ласощі, вони промовляли: "Нехай Господь прийме за душі покійних".

А згаданий кукуц - це така випічка у формі пряника із хрестиком зверху. Колись він був тільки прісний, хоча сьогодні роблять і солодким. Так чи так, "така добра традиція є - "гріти діда".

"Найбільше болісно спостерігати за явищами "руськоязичія" та "руськамірності". Вважаю, що нам потрібно просто дочекатися, поки ці явища зникнуть, як динозаври. Вони повинні вимерти - іншого виходу немає. Тож нехай це станеться за волею Божою, щоб вони не заважали нам, як зараз, активно працювати над відновленням та розвитком України. Але ми прокидаємося, і є надія - надія на молоде покоління", - зазначає священник.

І з цим важко не погодитися.

Параска Плитка-Горицвіт (Горицвіт - її мистецький псевдонім) народилася у березні 1927 року саме тут, на Франківщині. Це відома гуцульська художниця, фотографиня, письменниця, казкарка та народна філософиня. Дівчинка народилася у родині коваля.

Це цікаво відзначити: на відміну від представників "руського" світу, українські ковалі частіше були освіченими особами. Наприклад, батько Параски володів кількома мовами. Тому не варто дивуватися, що дівчинка, маючи лише чотири класи радянської школи за плечима, самостійно вирушила до Німеччини для вступу до університету.

Замість отримання освіти, дівчина опинилася на службі в німецькій сім'ї, де зазнавала принижень. Не витримавши тиску, Параска втекла на рідну землю. Повернувшись до Криворівні, вона приєдналася до національно-визвольного руху та стала зв'язковою УПА.

Все життя Параска добре співала і грала на різних музичних інструментах, які сама виготовляла, самостійно освоїла фотографування і друк фотографій. Фотографувала художниця довколишні краєвиди, церковні обряди, сільські будні та портрети односельчан. Світлини роздавала людям, то ж майже в кожній хаті у Криворівні можна побачити роботи Параски.

А в окремій частині розташоване зібрання творів Параски. Це тепер стало музеєм народної філософині.

Іван Зеленчук, який у своїй юності зустрів Параску та мав можливість спостерігати за її неповторним життям, а також значною мірою вплинув на її мистецький шлях, нині займається управлінням цього музею.

"Юнаком дізнався, що є така жінка в Криворівні - щось постійно пише та й так веде себе дивно, що усі дивуються. Дізнався в 75-му році, і коли я до неї прийшов, то розказав про себе, про свою родину. Вона мене нормально прийняла, як свою людину. А я - побачив, що вона і справді особлива. Вона не могла, аби не писати, не малювати постійно, скульптури ліпити чи молитися тощо", - розповів він.

Директором цього музею є Павло Рибарук, який є сином священнослужителя Івана Рибарука. Він має потужну мрію: щоб уся планета дізналася про Параску Горицвіт.

"Мабуть, існує щось, що не можна придбати за гроші. Це естафета духу – зв'язок між людиною та її рідним краєм. Важливо пізнати себе, адже все стартує з усвідомлення власної суті. Саме з цього починається багатогранний український діалог," - зазначає він.

Сьогодні в Україні триває жахлива війна з російськими загарбниками. Проте, навіть у цей складний період для нашої держави, Павло впевнений, що "вивчати, досліджувати та активно жити" історією нашої нації та її народу — це наша свята відповідальність.

"Наші співвітчизники вже освоїли мистецтво виживання, затиснувши зуби. Але це потребує величезних душевних сил. І, безумовно, цей ресурс у нас є — завдяки нашій пам’яті", — стверджує молодий керівник музею Параски Горицвіт.

Нагадуємо, що OBOZ.UA запустив новий проєкт під назвою "Видиме невидиме", присвячений Україні. Це ініціатива охоплює наші традиції, архітектурні шедеври, кулінарні особливості, звичаї та культурні пам'ятки. Основну увагу буде приділено людям – ми будемо ділитися історіями про тих, хто вшановує українську культуру та відновлює забуті традиції.

А розпочали ми з Полтавщини, з села Бодаква Миргородського району. Як жати пшеницю, в'язати дідухів тощо, тут вам покаже редакторка OBOZ.UA Леся Гасич.