Як мешканка Чикаго з Буковини підтримує традиційні українські візерунки.

Етнограф і майстриня традиційного вишивання та бісероплетіння Настасія Марусик вносить елементи народного мистецтва у сучасний контекст, активно займаючись збором старовинних артефактів.

Настасія Марусик походить із Буковини. Зараз вона мешкає в Сполучених Штатах, проте щорічно повертається в Україну. Під час своїх візитів вона досліджує музейні колекції, бере участь в етнографічних експедиціях і документує зразки народного мистецтва.

Пані Настасія є активною учасницею Національної спілки майстрів народного мистецтва України та володаркою Чернівецької обласної премії імені Георгія Гараса, а також міжнародної премії, названої на честь Ольги Кобилянської. Її творчість об'єднує художнє уявлення з інженерною майстерністю: вона відтворює давні орнаменти, створює дизайни бісерних виробів і прагне втілити традиційні елементи в сучасному контексті.

Народні прикраси Буковини, які традиційно виготовлялися, стали предметом дослідження та відтворення діяльності Настасії Марусик. Ці елементи були занесені до обласного реєстру нематеріальної культурної спадщини Чернівців.

Цієї осені дослідниця представила на Буковині свою нову книгу під назвою "Ґердани і силянки західних регіонів України: традиція і сучасність", над створенням якої вона працювала майже п'ять років. У виданні зібрані зразки 324 старовинних прикрас з п'яти західних областей України, а також схеми для їх відтворення і ретельно обрані кольори бісеру. Окрім того, книга містить спеціальний розділ, присвячений сучасним авторським роботам, створеним на основі традиційних мотивів. Для авторки ця книга є важливим кроком у збереженні унікальних творів, які поступово потрапляють до приватних колекцій і зникають з культурного простору України.

Настасія Марусик поділилася з кореспондентом Укрінформу своєю пристрастю до народного мистецтва, розповівши про те, як вона занурилася у вивчення бісерних виробів і чому важливо надавати нове дихання традиційним орнаментам.

"ЗАФІКСУВАТИ, ЩО ЦЕ - УКРАЇНСЬКЕ"

Мистецької освіти Настасія Марусик не мала, хоча змалку любила малювати й цікавилася узорами. Вона навіть намагалася вступити до Вижницького училища прикладного мистецтва, однак через нестачу коштів у батьків не змогла там навчатися.

Натомість дівчина вступила до Чернівецького індустріального технікуму на спеціальність "Технологія кераміки". Під час виробничої практики на заводі керамічної плитки у Слов'янську вона опанувала техніку ручного розпису посуду.

Згодом Настасія отримала спеціальність інженера-електрика, спочатку завершивши навчання на загальнотехнічному факультеті Чернівецького державного університету ім. Юрія Федьковича, а потім пройшовши повний курс Вінницького політехнічного інституту. Протягом двох десятиліть вона працювала в конструкторському бюро одного з підприємств у Чернівцях. Саме в цій сфері вона здобула важливі навички, які згодом виявилися незамінними.

"Я мала справу з кресленнями, схемами. Це допомогло мені орієнтуватися у віртуальних просторах і площинах під час створення авторських схем для бісерування", - пояснює майстриня.

У 2001 році сім'я Марусик вирушила на еміграцію до Сполучених Штатів. Проте Настасія не обірвала зв'язків з рідною землею: вона відвідувала Україну двічі на рік, співпрацювала з музейними колекціями та шукала старовинні предмети на ринках.

"Мене завжди вабила мистецька спадщина. Ще з дитинства любила збирати й змальовувати орнаменти. Згодом почала співпрацювати з музеями, працювала в їхніх фондах. Також їздила на базари, фотографувала автентичний одяг та прикраси", - розповідає вона.

Дослідниця підкреслює, що багато стародавніх предметів потрапляють до приватних колекціонерів, розходяться по різних куточках світу і з часом втрачаються з уваги наукового середовища. Саме тому вона має намір зафіксувати ці артефакти.

"У своїх працях я документую виявлені зразки традиційного бісероплетіння та вишивки. Моя мета - підтвердити, що це є невід'ємною частиною української спадщини, аби ніхто не зміг її привласнити," - зазначає Настасія Марусик.

Результатом цієї роботи стали праці про буковинську вишивку, ткацтво та бісерні прикраси. Загалом дослідниця видала вже п'ять книжок.

Настасія вперше познайомилася з бісером, працюючи з музейними колекціями в Чернівцях. Під час фотографування старовинних сорочок їй трапилася маленька скринька, наповнена різноманітними прикрасами.

"Коли я їх вперше побачила, відразу ж закохалася в них. У той час не існувало жодної спеціалізованої літератури чи готових моделей. Я фотографувала ці творіння та в уяві розплітала їх, намагаючись зрозуміти, як відтворити цю технологію," - згадує вона.

Протягом року дослідниця оволоділа технікою бісероплетіння і почала ділитися знаннями з іншими. У Сполучених Штатах це мистецтво здобуло популярність серед українських емігрантів, особливо серед тих, хто прибув після війни.

На початку Настасія заснувала дитячий художній клас у школі мистецтв при катедрі Святого Миколая в Чикаго. Через рік їй запропонували вести заняття для дорослих, що й стало поштовхом для створення мистецької студії "Ґердан" при Українському інституті сучасного мистецтва. Пізніше, разом із учасницями цих студій, вона підготувала книгу під назвою "Стародавні буковинські вироби з бісеру".

Одним із джерел для цього видання послужила колекція Івана Снігура, який славиться своєю майстерністю в лозоплетінні та захопленням старовинними артефактами.

"Іван Снігур створював дивовижні витвори з лози та збирав вражаючу колекцію різноманітних старожитностей протягом усього свого життя. Протягом більше ніж двадцяти років він безуспішно намагався отримати приміщення під музей від чернівецької влади. Так і відійшов у вічність, а доля його колекції залишилася невідомою. Ця трагічна історія підкреслює, наскільки важливо своєчасно документувати та зберігати культурну спадщину, – відзначає дослідниця."

Схеми для більш ніж 300 прикрас у вигляді ґерданів.

Настасія Марусик представила свою нову книгу "Ґердани і силянки західних регіонів України: традиції та сучасність" як практичний посібник, який стане в нагоді, перш за все, майстрам бісероплетіння. Авторка вважає цю працю своєрідною енциклопедією для тих, хто прагне відтворити традиційні прикраси. Завдяки розробленим графічним схемам та колірним палітрам, процес роботи стає набагато простішим і зрозумілішим.

Окремим аспектом роботи є розробка орнаментальних композицій. Авторка інтегрувала відтворення стародавніх прикрас з музейних та приватних колекцій, вибираючи їх відповідно до регіонального походження та кольорової гами. Додаткові композиції були створені нею самостійно, переосмислюючи мотиви з вишиванок та рушників.

"Наші предки створювали вражаючі шедеври. Ми не повинні просто повторювати їхній досвід - слід вибирати найцінніше та розвивати власні ідеї, щоб залишити спадок для майбутніх поколінь," - ділиться думкою майстриня.

Утілити задум допомагала Оксана Малецька-Казанівська - американка українського походження, яка навчалася у студії "Ґердан". Оксана народилася в Чикаго, у родині, де шанували українське народне мистецтво та плекали українську мову. Талановита мисткиня нанизала більшу частину орнаментальних композицій за схемами авторки. Нанизувати деякі авторські проєкти допомагала сестра авторки, чернівчанка Ганна Кушнір.

Робота над схемами потребувала багато часу. Спершу необхідно було відтворити окремі прикраси, визначити точні відтінки бісеру, а потім об'єднати їх у великі художні площини.

Деякі з композицій вже були представлені в Київській виставковій залі Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Наступна масштабна виставка, яку планує організувати авторка, відбудеться в Українському національному музеї в Чикаго. Це буде спільний проект, що об'єднає музейні експонати та орнаментальні роботи, створені Настасією Марусик. Виставка триватиме майже два місяці – з грудня по січень, і відвідувачі матимуть змогу ознайомитися з усіма 60 роботами.

ПЕРЕНЕСТИ ТРАДИЦІЮ В СУЧАСНІСТЬ

Настасія Марусик не зупиняється на простому відтворенні старовинних ювелірних витворів. Її цікавить, як народні орнаменти можуть інтегруватися в сучасний дизайн. Так з'явився новий напрям, який вона називає бісерною етнореконструкцією для сучасного інтер'єру: традиційні мотиви бісерних ґерданів і силянок переносяться з ювелірних виробів у вигляді стильних декоративних панно для сучасних просторових рішень.

Для частини робіт авторка використовує орнаменти зі старих сорочок, рушників і килимів. Наприклад, один зі своїх ґерданів вона відтворила за фотографією давньої сорочки з інтернету. Інший зробила за мотивами килима, який 1933 року виткала бабуся чоловіка її сестри.

"Коли я стикаюся з чимось незвичайним, у мене одразу виникає бажання адаптувати це так, щоб воно органічно вписалося в сучасне життя. Я прагну перенести традиції в сучасність, наділяючи їх новим звучанням," - ділиться своїми думками Марусик.

Водночас дослідниця критично ставиться до бездумного використання народних мотивів у бісеруванні. На її думку, сучасні вироби мають спиратися на автентичні зразки.

"Ці величезні кольорові ґердани, що покривають груди й нагадують дитячі слинявчики, - це щось абсолютно нове. Це справжній кітч, і з ним потрібно боротися. Тому я зверталася до музеїв та приватних колекцій за дозволом на фотографування традиційних артефактів, щоб митці могли черпати натхнення для своїх робіт з автентичних старовинних зразків," - ділиться думками буковинка.

Вона також звертає увагу на поширення спрощеної вишивки хрестиком, яка часто витісняє давніші й складніші техніки швів, та наголошує на важливості вивчення першоджерел задля збереження справжньої української ідентичності.

Зберегти те, що ще є можливим.

Майстриня зазначає, що ми поступово втрачаємо частину нашої культурної спадщини. Раніше на Буковині дівчина, готуючись до весілля, повинна була зібрати придане, яке включало щонайменше десять-дванадцять вишиванок. Їх виготовляли заздалегідь, іноді навіть потайки, щоб уникнути копіювання унікальних візерунків іншими, а на весільному святі показували вміння нареченої.

"Зараз існує можливість знайти деякі оригінальні зразки, але значна частина товарів розповсюджується глобально через інтернет. Моє завдання полягає в тому, щоб зібрати і зафіксувати в книгах хоча б частину цієї культурної спадщини, щоб зберегти її для майбутніх поколінь," - ділиться своїми думками дослідниця.

У збірці Настасії Марусик налічується близько 600 унікальних зразків вишивальних узорів. Вона активно відвідує музеї, документує історичні артефакти та наразі занурилася в дослідження, присвячене українській вишивці.

У той же час буковинка не сприймає свої книжкові проєкти як спосіб заробітку. Значну частину тиражу вона безкоштовно передає музеям, бібліотекам, мистецьким об'єднанням та навчальним закладам.

"Ця праця - альтруїзм із мого боку. Наше покоління просто зобов'язане зберегти цей скарб і передати його майбутнім українцям", - упевнена майстриня.

Для довідки: З метою збереження унікальних звичаїв і традицій, характерних для різних регіонів України, у 2008 році наша країна ратифікувала статтю 12 Конвенції ЮНЕСКО про захист нематеріальної культурної спадщини. Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України був затверджений наказом Міністерства культури України від 12 лютого 2018 року №105 і містить понад 140 позицій, які постійно оновлюються. У цьому списку є елементи, що були вписані до реєстрів ЮНЕСКО. Додатково, кожен регіон України формує свій власний реєстр унікальних традицій, що відображають культурну спадщину конкретної території.

Регіональні складові нематеріальної культурної спадщини (НКС) України охоплюють унікальні місцеві традиції, звичаї, ремесла та обряди, які занесені до обласних каталогів і становлять фундамент локальної ідентичності.

Збереження культурної спадщини набуває особливого значення в умовах війни, коли російські війська окупували деякі території, а носії цієї спадщини змушені шукати притулок в інших регіонах або навіть за межами країни.

З 2024 року інформаційна агенція Укрінформ розпочала унікальне дослідження нашого спільного культурного надбання, зосередившись на об'єктах Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Кореспонденти проводять експедиції до регіонів, де зберігаються ці елементи, записують свідчення носіїв традицій та документують зразки культурної спадщини, які можуть зникнути. Протягом цього часу журналісти підготували та опублікували на сайті агенції більше 50 статей у рубриці "Наш спадок". Серед тем – травництво Старобільщини, поминальне деревце з Буковини, клезмерська музика Одещини, традиція виготовлення обрядових весільних свічок на Житомирщині, створення клембівської сорочки "з квіткою" у Вінницькій області, бубнівська кераміка, відроджена "іканича" - писанка маріупольських греків, лемківські кривульки, культура приготування голубців на Одещині, традиція вбирання хрестів на храмове свято в Тернопільській області, мистецтво виготовлення пір'яних вінків на Прикарпатті та багато іншого.