Як створювати комедію в умовах війни. Режисер "Котляревського" ділиться думками про гумор у часи конфлікту та особливості роботи акторів.

Як створювати комедійні серіали, коли знімальній групі доводиться ховатися від обстрілів? Чому українська мова свого часу стала принциповим питанням для творців "Лесі + Роми" та "Файної Юкрайни" і що заважає українським серіалам виходити на міжнародний ринок?

У подкасті "Медіуми" Олександр Богданенко, режисер серіалу "Котляревський", прем'єра якого відбулася 2 листопада на Новому каналі, ділиться секретами створення популярних українських комедійних серіалів та боротьбою за їхню україномовність. Він також розповідає про зйомки нового ситкому в умовах повітряних тривог, виклики, з якими стикається українська індустрія серіального виробництва, а також про перспективи виходу українських комедій на міжнародну арену.

Приєднатися до подкасту "Медіуми" можна через Apple Podcasts, Spotify, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та багато інших платформ для подкастів.

"Життя без гумору неможливе, чи то на фронті, чи у тилу."

02:18 Обговорення спроб створення двомовного серіалу "Леся + Рома";

04:46 "Після 60 епізодів казахську версію серіалу припинили через мовні проблеми."

06:45 "Стан військ був вкрай жахливим. Жартуючи про це, ми займалися якоюсь важливою для суспільства справою."

09:46 Про зв'язок серіалу "Котляревський" з українським письменником;

11:55 "Оглянули акторські ролі та затвердили, на мій погляд, чудовий склад акторів."

14:50 Стосовно зйомок серіалу "Котляревський" в умовах російських обстрілів;

18:00 "Мені здається, що нам ще належить виконати чимало завдань, аби вийти на світовий ринок."

20:42 "Це справжня індустрія, в яку необхідно інвестувати. Кількість повинна трансформуватися в якість."

"Без жарту неможливо існувати ані на передовій, ані в тилу."

Наталка Соколенко: Яким чином вам вдається черпати внутрішні ресурси, щоб зберігати почуття гумору і далі ділитися ним з оточуючими?

Олександр Богданенко: Це залежить не тільки від мене. Думаю, у суспільстві завжди є запит на гумор, у будь-які часи. Причому на всі його види. Без гумору неможливо жити ні на фронті, ні в тилу. Це частина нашого життя, без якої ми взагалі не існуємо як люди.

Отже, це справді важливо, і цим потрібно займатися. Цей жанр дійсно є досить складним, і, на мою думку, його не вистачає. Я дуже радий, що завдяки продюсеру Нового каналу Івану Букрєєву у нас з'явилася можливість створити цей серіал, а також знайти необхідні ресурси, енергію та натхнення. Сподіваємося, це принесе нам усім нові ідеї та мотивацію.

Наталка Соколенко: Зрештою, Чарлі Чаплін теж не ставив свою творчість на паузу, коли тривала Друга світова війна і Сполучені Штати вступили в цю війну. Навпаки, здається, він використовував свій гумор як зброю.

Олександр Богданенко: Безумовно, саме як зброю.

Про спроби зробити серіал "Леся + Рома" двомовним

Наталка Соколенко: Давайте трохи згадаємо про ті серіали, до яких ви мали стосунок і які стали улюбленими для багатьох глядачів. Я можу поділитися своїми враженнями: "Леся + Рома" та "Файна Юкрайна" – це дійсно знакові проєкти. По-перше, варто зазначити, що вони були створені українською мовою в той час, коли це ще не було популярним. Тож перше запитання: чому ви обрали українську мову для роботи над цими серіалами? Чи були у вас пропозиції взяти інший напрямок?

Олександр Богданенко: Так, була пропозиція вибрати інший шлях. І я вважаю, що це було дуже важливо — відстояти нашу позицію, адже на той момент більшість телепрограм, як ви пам'ятаєте, складалася з російськомовного контенту. Хоча студія "1+1" працювала українською, більшість серіалів і фільмів все ж залишалася російською. Тим не менш, українська мова вже починала з’являтися на екранах, як, наприклад, у серіалі "Секс і місто", що було приємним знаком.

Наталка Соколенко: Це навіть звучало в "Санта-Барбарі".

Олександр Богданенко висловив свою думку: "Це було неймовірно талановито, і мені цього так не вистачало. Коли виникло питання про старт серіалу "Леся + Рома", існувала ймовірність, що ми його взагалі не побачимо, адже процес запуску супроводжувався серйозними коливаннями і затягнувся на тривалий час. Мали місце невдалі пілотні епізоди та проблеми з затвердженням акторського складу."

Мені як режисеру на той час навіть довелося піти на певні кроки, щоб затвердили саме цих акторів, тому що хотіли затвердити російськомовних. І слава Богу, що нам вдалося відстояти Ірму Вітовську, тому що були розмови про те, що в неї якийсь галицький діалект. А Діма Лалєнков узагалі не володів на той момент українською. І пропонувався варіант двомовності, проти якого я був категорично.

Наталка Соколенко: Штепсель і Тарапунька, знайома історія.

Олександр Богданенко: Так. Андрій Партика, автор концепції цього серіалу і тодішній продюсер, виступив на підтримку україномовності. Він, без сумніву, є патріотично налаштованою особистістю. Нам вдалося реалізувати задумане, хоча в успіху, чесно кажучи, ми не були впевнені. Коли ми завершили перший сезон, реакція була приблизно такою: "Ну, побачимо, що з цього вийде". І раптом серіал почав завойовувати популярність, а українська мова виявилася чудовою, сучасною та природною.

Діма потроху починав учитися, і українська в нього звучала все краще й краще. Плюс Ірма в побуті україномовна, і це допомагало Дімі опановувати мову. А потім я побачив, як на них реагують на Донбасі, у Криму. Їх просто обожнювали. І я зрозумів, що це був правильний шлях.

По завершенні 60 епізодів казахську версію шоу закрили внаслідок мовних проблем.

Олександр Богданенко: До речі, я робив такий самий серіал у Казахстані. Називався він "Марат і Жанна". Це ж канадська франшиза "Un gars, une fille", у перекладі -- "Хлопець і дівчина". Вона була запущена у 33 чи 34 країнах світу і майже всюди була популярною. Але популярною там, де все робили за тією біблією, яка додається до серіалу. Там усе розписано, що і як треба робити.

Цей серіал, який я створив в Казахстані, справді викликав фурор на їхньому телебаченні вже в перший рік. Однак його існування обмежилося лише першим сезоном, оскільки я наполегливо відстоював, щоб проект був казахськомовним. Вони ж заперечували, стверджуючи: "Ні, ми багатонаціональна країна, і хочемо, щоб серіал був російською мовою". На жаль, це не спрацювало. Хоча серіал здобув величезну популярність, саме мовне питання стало вирішальним. Після 60 серій його закрили через цю причину.

Наталка Соколенко: Який це був рік, не пам'ятаєте приблизно?

Олександр Богданенко: Я добре пам'ятаю, що це сталося в 2012 році.

Наталка Соколенко: Дивно, бо мені здається, у ті роки вони вже почали повертатися до своєї мови й культури.

Олександр Богданенко: Саме тому він і не пішов далі, тому що продюсери серіалу проґавили цей момент. І я їм досить прозоро натякав: "Я дивлюся на вашу владу. Я бачу там тільки казахів. Я бачу, що вони всі намагаються говорити казахською мовою. І мені здається, варто розглядати варіант саме казахської мови".

Я добре знайомий з усіма текстами, адже деякі з них написані мною, а інші я читав стільки разів, що вивчив напам’ять. Тому я маю уявлення про основний зміст, і казахська мова не викликала б у мене труднощів, адже я розумію, як це все звучить українською.

Отже, на мою думку, те, що ми створили "Лесю + Рому" українською мовою, є значним досягненням для серіалу і чудовим початком. Це справді стало стартом для всього телебачення, адже дозволило всім усвідомити, що українська мова — це не лише для анімаційних фільмів чи, як зазначив актор "Файної Юкрайни" Андрій Молочний, для "мультиків і сільського години".

Наталка Соколенко: Отже, це сталося вже після зради, правильно?

Олександр Богданенко: В стадії реалізації.

Стан військових сил залишав бажати кращого. Жартуючи на цю тему, ми виконували певну суспільну місію.

Наталка Соколенко: Проте у "Файній Юкрайні" є дві яскраві особистості. Сергій Притула, на мою думку, абсолютно не використовував російську мову у своїй творчості.

Олександр Богданенко: Абсолютно ніколи.

Наталка Соколенко: Я була свідком того, як його запросили вести чемпіонат із пляжного волейболу тут, у Києві, у Гідропарку. І вже всі зібралися, він бере мікрофон і починає українською мовою з усіма вітатися. Тут спонсори цього заходу підходять до нього й кажуть: "Слухайте, може, все-таки на общепонятном?" А він відповідає: "Так, я зараз покладу мікрофон і піду, а ви собі ведіть, як хочете". Знову ж таки, це було тоді, коли українська ще не була мейнстримом.

Яким чином ви підбирали теми для "Файної Юкрайни"? Я справді захоплююся цим серіалом і пам’ятаю, як у ньому висміювали стан українських збройних сил на той час. Це сталося ще до Революції гідності, і я хотів би нагадати про це молодшому поколінню, яке нас зараз слухає. Які ваші спогади про цю роботу? До речі, як військові сприймали ваш гумор?

Олександр Богданенко: Так, це дотепно, проте перш за все є сатира. Тема військових була порушена, здається, в четвертому або п'ятому сезоні "Файної Юкрайни". У нас були герої на ім'я Антон і Марічка, продюсер Валентин та зірка Василь. До речі, це єдиний персонаж Притули, який говорить російською.

Армія виникла внаслідок наших візитів на полігони, де ми фіксували різні моменти і були шоковані жахливим станом об'єктів. Це справжній хаос. Жартуючи з цього приводу, ми намагалися підняти питання про цю проблему.

Згадую, для наших зйомок нам був потрібен танк. Ми намагалися заправити його чимось на зразок дизельного пального, адже у військових не виявилося ресурсів. Трохи підкрутили механізми, щоб він хоч якось рушив з місця. Нам потрібно було лише зафіксувати його на камеру. Зрештою, ми знайшли його десь і привезли. Стан військових сил був просто жахливим. І, жартуючи над цим, ми намагалися виконати якусь важливу соціальну місію.

Наталка Соколенко: Дійсно, тоді ситуація в армії була зовсім іншою, ніж сьогодні. Тож хочу задати ще одне запитання про Андрія Молочного. Наскільки вас здивувала його зрада Україні?

Олександр Богданенко: Андрій, в основі своїй, напевно, є бізнесменом. З того, що я спостерігав і знаю, стає зрозумілим, що він завжди щиро любив Україну. Він завжди спілкувався з дітьми українською мовою, і це беззаперечний факт. У його родині панує українська мова, і він приділяв цьому значну увагу. Однак його прагнення працювати в Росії та заробляти гроші викликає неприємні почуття.

На жаль, сталося так, що обдарована особа вибрала невірний шлях. Але, що поробиш, тепер маємо те, що маємо.

Наталка Соколенко: Як у Росії зазвичай висловлюються, "не в ті двері", вірно?

Олександр Богданенко: Це двері в підвал. Це навіть двері в таку гнилу труну.

Про зв'язок серіалу "Котляревський" з українським письменником

Наталка Соколенко: Давайте обговоримо вашу нову роботу — серіал "Котляревський". Це комедійний серіал. Напевно, ті, хто нас слухає, також хотіли б знати: чи йдеться у ньому про Івана Петровича Котляревського? Чи є хоч якась зв'язка між сюжетом "Котляревського" та нашим видатним діячем?

Олександр Богданенко: Безсумнівно, ця взаємозв'язок існує, адже саме з Котляревського починається українська література в тому вигляді, в якому ми її знаємо сьогодні. Він також вплинув на сучасну мову. Звісно, Шевченко є піком українського мовного мистецтва, якою ми користуємося. Проте Котляревський заклав важливі основи.

Чому "Котляревський"? Головний персонаж, кухар на ім'я Юрій, вирішує перетворити італійську кухню свого ресторану на українську. Натхненням для цього стає "Енеїда" Котляревського, в якій він відкриває 144 старовинні рецепти. Розшифрувавши їх, Юрій створює новий український ресторан. Саме з цієї захоплюючої фабули починається наша комедійна історія.

Актори серіалу "Котляревський". Зображення надане прес-службою "Нового каналу".

Наталка Соколенко: Чи не могли б ви уточнити практичне питання? Чи зможемо ми готувати страви, показані в цьому серіалі, вдома? Або, можливо, планується випуск окремої книги рецептів або іншої продукції, пов'язаної з цим проектом?

Олександр Богданенко: Впевнений, що з часом нам це вдасться. У нашому серіалі ви зможете побачити українські страви, без сумніву. Проте, ми не будемо розкривати їх рецепти, принаймні в першому сезоні. Хоча ресторан є лише фоном, ми все ж приділимо увагу українській кухні. Ми співпрацювали з шеф-кухарями, і в зйомках братиме участь Володимир Ярославський, який також допомагав нам з рецептами.

Наталка Соколенко: Чи не могли б ви розповісти, про що йдеться в серіалі?

Олександр Богданенко: Усі серіали, як правило, про одне й те саме. Вони про стосунки. Неважливо, де відбуваються події. Це може бути кухня, швидка допомога, поліцейський відділок -- що завгодно. Але все одно будь-який серіал -- це про стосунки, про друзів, про кохання. Власне, про це і наш серіал.

"Переглянули акторські позиції й затвердили, як на мене, шикарний акторський склад"

Наталка Соколенко: У мене виникло питання. Чому ви обрали саме телебачення для своєї роботи? Чому не цифрові платформи, такі як Netflix, YouTube або TikTok? Чому ви не знімали у вертикальному форматі? Напевно, це було б і дешевше, і швидше.

Олександр Богданенко: Мені було б надзвичайно приємно отримати таку кількість пропозицій. Проте цю конкретну пропозицію зробив Іван Букрєєв.

На той момент вони зняли пілот і запропонували мені взяти участь як автору, сценаристу й режисеру-постановнику. Я з радістю погодився, тому що дуже люблю гумор. Це мій жанр. І попри те, що жанр суперскладний, важкий і нервовий, я завжди із задоволенням за це беруся.

Актори були затверджені, а пілотний епізод знято. Ми його проаналізували і дійшли висновку, що серіал потребує більшої дози гумору. Переглянули кілька акторських кандидатур і, на мою думку, обрали справді чудовий склад.

Наталка Соколенко: Розкажете про них?

Олександр Богданенко: Безумовно. Я надзвичайно радий, навіть більше, ніж очікував. Головну роль у нашому проекті виконуватиме Володимир Ращук. До речі, він є діючим офіцером ЗСУ і дуже серйозною особистістю. Те, що нам вдалося залучити його до роботи над серіалом, є нашим значним досягненням. Він справжній професіонал і має чудове почуття гумору.

Володимир Ращук в процесі зйомок серіалу "Котляревський". Зображення надане пресслужбою "Нового каналу".

Даша Петрожицька гратиме хазяйку ресторану. Для мене це відкриття, тому що я працював із нею, і не один раз, але вона вперше опинилася в мене в головній ролі, де навколо неї все відбувається. Я просто в захваті від неї як актриси та від її людських якостей. Розумію, що в мене з'явилася нагода працювати з майстрами. Ти дивишся на акторів і розумієш: це майстер. Це стосується і Володі, і Даші. Власне, весь склад доволі сильний.

Олександр Погребняк — один із провідних акторів дубляжу, який озвучує голлівудських зірок за контрактами та схваленнями з самого Голлівуду. Мені справді прикро, що він не проявляє себе як драматичний актор. Наразі у мене з'явилася можливість залучити його до проекту. Ми побачимо, як він втілить дуже цікавого персонажа. Запрошую всіх насолодитися виступами наших талановитих хлопців і дівчат!

Зйомки серіалу "Котляревський" в умовах російських обстрілів.

Наталка Соколенко: Як повномасштабна війна вплинула на сам процес зйомок? Ви сказали, що місце дії -- це ресторан "Котляревський" у Києві. А насправді де знімали і як долали труднощі, які нам створюють вороги?

Олександр Богданенко: Я ще скажу про головну героїню -- Ірину Кудашову. Це дуже класна, крута актриса, блогерка-мільйонниця. Вона грала головну роль і приїжджала з Польщі на зйомки. Для неї це був жах.

Наталка Соколенко: Скажіть, будь ласка, як вам, як режисеру та акторам, вдається зібратися з думками після такої важкої ночі, як та, про яку ми зараз говоримо? Коли були обстріли, дрони літали над Києвом... Яка ваша стратегія повернення до нормального стану, щоб знову бути готовими до роботи?

Олександр Богданенко: Коли ми вибирали локацію для зйомок, особливу увагу звернули на ресторан з вражаючим підвалом. У цьому підвалі ми облаштували кабінети для роботи. Навіть під час тривоги, ми могли працювати без зайвих турбот, адже знали, що надійно захищені під кількома поверхами.

Дар'я Петрожицька, Костянтин Октябрський та Олександр Погребняк в процесі зйомок серіалу "Котляревський". Зображення отримано від пресслужби "Нового каналу".

Знімали ми не тільки в ресторані, у нас було багато локацій. І під час обстрілів завжди одна й та сама ситуація: тільки починають стріляти, усі виходять дивитися, що там летить. І ти кажеш: "Ребята, ну йдіть". Але ні, усі виходять і дивляться, де що відбувається.

Знімали ми на турбазі в районі річки Десни. І там під час наших зйомок почалися запуски наших добрих ракет-дронів. Це найжахливіше, що ми чули під час зйомок. Ми потім групу по полю шукали, ходили, дивилися, куди всі повтікали. Тому що звучить це не дуже. Страшно, коротше кажучи.

Наталка Соколенко: Чи траплялося, що хтось не міг впоратися з процесом або психологічно відчував брак сил, щоб повернутися на сцену?

Олександр Богданенко: Так, іноді це траплялося. Виникали різні ситуації, адже коли щось несподіване стається поруч, потрібно деякий час, аби зібрати свої думки й потім знайти можливість посміятися над цим. Хоча, коли це відбувається, спочатку зазвичай виникає істерика, яка супроводжується сміхом.

Наталка Соколенко: Невгамовний сміх. Це дійсно добре відоме явище.

Олександр Богданенко: Згодом приходить усвідомлення того, що трапилося. І в якийсь момент стає не так весело. Але з часом спогади викликають усмішку: було ж цікаво!

"Думаю, у нас попереду ще дуже багато роботи, щоб виходити на міжнародний ринок"

Наталка Соколенко: Поговоримо про перспективи. Я щиро бажаю успіху в ефірі Нового каналу вашому серіалу "Котляревський". Але що далі, які плани?

Олександр Богданенко: Далі плануємо подивитися, як його сприйме глядач. Ми намагалися чесно робити всю свою роботу.

Наталка Соколенко: Отже, наразі завершено лише перший сезон чи вже є й інші?

Олександр Богданенко: Перший сезон, 24 серії. Зараз ми його монтуємо, фарбуємо, працюємо над музикою, робимо всі ті технологічні речі, які потрібні для фіналізованої версії, яку вже побачить глядач.

Від того, як українська аудиторія сприйме наш проект, залежить наше подальше рішення щодо наступних кроків.

Наталка Соколенко: На вашу думку, чи має серіал "Котляревський" та інші українські комедійні проєкти шанси на успіх на закордонних ринках?

В Україні нині набирає популярності сучасний польський серіал "1670". Хоча в ньому здебільшого йдеться про польську історію, в сюжетах також присутні українські елементи. Мені здається, що для тих, хто не знайомий з польською історією або взагалі не має уявлення про неї, часом може бути важко зрозуміти, коли сміятися. Я так і думала. Проте серіал має величезну аудиторію, і серед глядачів є багато людей, які, на мою думку, не володіють польською історією хоча б на тому ж рівні, що й я.

Проте, цей серіал все ж таки потрапив на інші ринки. Я не впевнений, на які саме, окрім українського. Як вважаєте, чи може ситком "Котляревський" бути транслюваний у Польщі?

Олександр Богданенко: На початку хочу висловити свої враження про цей польський серіал. По-перше, він вражає якістю виконання та витратами на виробництво. Це проект від Netflix, і за ним стоїть неймовірна праця. Це дійсно на зовсім іншому, космічному рівні.

Хоча це й Польща, країна славиться глибокими художніми традиціями. Польські кіномитці вже в радянську епоху створювали значущі художні фільми.

Наталка Соколенко: Так, ви праві, це стосується історії.

Олександр Богданенко: Серіал "Котляревський" орієнтований, насамперед, на вітчизняний ринок, пропонуючи знайомі українському глядачеві ситуації та контекст.

Якщо прийде час і ми зробимо якісь екскурси в історію, наприклад, "Котляревський 200 років тому", тоді, можливо, ми й вийдемо на міжнародний ринок і будемо цікавими в інших країнах. Думаю, у нас попереду ще дуже багато роботи, щоб виходити на міжнародний ринок.

"Це ціла індустрія, у неї треба вкладатися. І кількість має переходити в якість"

Наталка Соколенко: А чого саме бракує? Тобто грошей, але грошей на що?

Олександр Богданенко: Це ціла індустрія, у неї треба вкладатися. І кількість має переходити в якість. На жаль, саме так воно працює. Кількісно нам треба робити набагато більше, набагато більше знімати.

Зрозуміло, що тепер не найкращий момент для створення великої кількості серіалів. Проте наразі в індустрії кіно та телебачення спостерігається значна затримка в процесах виробництва. Це моє особисте враження, адже я пам’ятаю, як активно все відбувалося у 2019 році, коли знімалося безліч проектів і держава активно інвестувала в цю сферу.

Наразі завершилася "тисячовесна", фінансові ресурси вже розподілені. Побачимо, чи виникнуть з цього якісь цікаві результати. На даний момент не відбувається нічого особливого ані у нас, ані в кіноіндустрії.

Якщо згадувати останні десять років, що можна назвати? Вдалий фільм "Памфір", дуже вдалий. Прекрасне "Плем'я" Мирослава Слабошпицького -- це абсолютне диво, яке сталося на теренах України в українському кіновиробництві.

Наталка Соколенко: А "Ти -- космос"?

Олександр Богданенко висловив думку: "Ти — космос" може бути досить вартісним фільмом. Я його переглядав, але також знайомий з американською стрічкою "21:12". Рекомендую вам подивитися цей фільм, і тоді стане зрозуміло, чому я не в захваті від "Ти — космос".

Наталка Соколенко: Здається, буде доцільно обговорити це питання після того, як глядачі переглянуть серіал і висловлять свої враження. Чи поділяє ваша творча команда, до якої входять режисери, продюсери та сценаристи, ті самі уявлення про комічне та некомічне, що й українська аудиторія?

Олександр Богданенко: Так, я щиро на це сподіваюся. Знаєте, як у театральному мистецтві говорять: іноді, коли на сцені панує радість, у залі відчувається смуток. Я б не хотів, щоб так склалося. Під час зйомок нам часто було весело, але я завжди мрію, що наш гумор зможе розвеселити не тільки нас.

Авторська група, яка працювала над серіалом, доволі сильна. І насправді найважливіше в кіновиробництві та серіальному виробництві -- це основа, сценарій. Ми намагалися працювати над ним дуже серйозно, це була кропітка робота. І якщо цей фундамент у нас є, то, думаю, усе має вийти дуже добре.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту "Медіуми" говорили з Наталією Лигачовою про 25 років історії видання "Детектор медіа", Дмитром Тіщенком про те, чи може штучний інтелект докорінно змінити управління редакцією, Ольгою Айвазовською про те, як захистити виборчий процес від російського втручання, Галиною Петренко про те, Чому українські медіа дедалі рідше розповідають про життя на ТОТ, Сергієм Савелієм про те, чи готові українські медіа до перших повоєнних виборів, Юрієм Самусенком про те, чому українська кінокритика залишається розмовою всередині індустрії, а не з глядачем, Лєною Чиченіною про те, як пройшла "Тисячовесна" та через що сперечалася кіноіндустрія, Веронікою Поляковою про медіа, що руйнує міф про Одесу як проросійське місто, Оленою Брайченко про те, чому в Україні досі майже немає гастрономічної журналістики, Ольгою Тищук про те, що українськомовні серіали вперше випередили російськомовні, Дмитром Хрипуном про те, як стримінгові платформи змінюють українське телебачення, Юлією Смирновою із Holywater Tech про вертикальні серіали, Юлією Тимошенко з Ukraїner про те, як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли.

Всі фотографії, представлені в цьому матеріалі, надані прес-службою "Нового каналу".