Аліна Гросу: вперше розкриває подробиці про свого новонародженого сина, загадкового партнера та досвід зйомок у Голлівуді.

У квітні Аліна Гросу стала мамою. Первістка співачка назвала подвійним ім'ям Марк-Габріель. В інтерв'ю для Коротко про Гросу розповіла, як поєднує материнство з кар'єрою, зйомки для Netflix, життя на дві країни та чому приховує особистість чоловіка.

"Мій чоловік і я не ведемо життя в таємниці."

Аліно, щиро вітаємо з народженням сина! Виникає питання щодо батька: чому ти не розкриваєш його особистість, адже у людей вже є певні припущення (підписники Аліни підозрюють, що це актор Роман Полянський - Ред.). Яка причина такої загадковості?

- Я б не сказала, що приховую. Ми не живемо у режимі конспірації, не ховаємося від людей. Якщо хтось зустріне нас у місті - ми абсолютно спокійно можемо поспілкуватися чи сфотографуватися.

Але чи маю я право не показувати чоловіка у своєму блозі? Звичайно, маю. І, до речі, так роблять дуже багато артистів. Я ніколи не приховувала, що перебуваю у шлюбі, що в мене є чоловік і сім'я. Просто наразі не хочу робити своє особисте життя частиною публічного контенту.

Це рішення не виникло з нічого. Раніше я була значно відкритішою щодо своїх романтичних зв'язків. Проте будь-яка сварка чи важкий період ставали причинами для обговорень, оцінок і висновків. Люди часто забувають, що артист - це, передусім, звичайна людина. Ми також можемо помилятися, конфліктувати, миритися та переживати складні етапи стосунків. І не завжди хочеться ділитися цими моментами із соціальними мережами.

Тому на даний момент я свідомо вирішую зберігати певні аспекти свого життя тільки для себе. Ті, кому це потрібно, вже в курсі. А коли настане момент, коли захочу поділитися більше, я це неодмінно зроблю.

Є ще один момент. Я часто співаю пісні про кохання, розставання, розбите серце й сильні переживання. Для мене дуже важливо, щоб слухач вірив цим історіям і проживав їх разом зі мною. Іноді надмірна відкритість особистого життя може відволікати від самої творчості. А мені хочеться, щоб у центрі уваги залишалися саме музика та емоції, які вона дарує.

Які трансформації відбулися за три місяці материнства? Що ми заздалегідь підготували, а що стало несподіваним відкриттям?

- Найголовніше, що змінилося, - у мене з'явився син. І разом із ним ніби з'явилася нова версія мене.

Завжди відчувала теплоту до дітей, але тепер це почуття стало ще глибшим. Моя любов охоплює не тільки власну дитину. Я почала значно краще розуміти інших матерів, їхні переживання, втому та тривоги. Навіть коли я чую плач дитини в магазині чи літаку, моє сприйняття змінилося. Я усвідомлюю, що це абсолютно природно. Діти не можуть бути завжди тихими та слухняними, і це зовсім не означає, що мати робить щось неправильно.

Після народження сина моє ставлення до багатьох аспектів життя стало спокійнішим. Тепер у мене з'явилася ще одна надзвичайно важлива причина прокидатися щоранку, крім роботи, творчості та стосунків. Я щаслива бути мамою і відношуся до тих жінок, для яких сім'я та діти є справжньою радістю. Моя мета – виховати добру людину, яка в майбутньому стане гідним громадянином своєї країни.

Звісно, траплялися моменти, коли реальність не зовсім відповідала моїм сподіванням (усміхається). Наприклад, я думала, що після народження дитини миттєво відновлю свою фізичну форму. Але виявилося, що це набагато складніше. Цей шлях також вимагає часу, терпіння та дбайливого ставлення до себе.

Ще одне з відкриттів, які я зробила: раніше мені здавалося, що можна легко інтегрувати дитину у свій звичний ритм життя. Насправді, все виявилося зовсім інакше. Ти сам починаєш коригувати своє життя відповідно до потреб дитини. Якщо вона відчуває дискомфорт, має підвищену температуру або просто не в настрої, твої думки вже не можуть зосередитися на чомусь іншому. З часом стає очевидним, що весь твій день невільно обертається навколо цієї маленької істоти.

"Я завжди прагну уникати нав'язування дитині уваги з боку громадськості."

Яким чином виглядає щоденний графік сучасної мами та співачки?

Чесно кажучи, мій день тепер став справжнім мистецтвом балансу (усміхається). Перш за все, я виконую роль мами: годування, перевдягання, заколисування та ігри. Як тільки малюк прокидається, він відразу ж хоче бути на руках, тому більшу частину дня я проводжу в його компанії.

Якщо ж потрібно їхати на запис пісні, зйомки чи інтерв'ю, мене дуже виручає моя родина. Допомагають чоловік, батьки, а також няня. Для мене це не про те, щоб перекласти на когось свої обов'язки. Навпаки, мені дуже непросто залишати сина навіть на кілька годин, бо, як і будь-якій мамі, здається, що ніхто не подбає про нього краще, ніж ти сама.

Проте я усвідомлюю, що можу бути турботливою матір'ю і одночасно залишатися активною на професійній арені. У моїй родині всі жінки завжди вирізнялися невтомною працею. Моя мама розпочала свою кар'єру майже одразу після мого народження, прагнучи забезпечити нам кращі умови життя. Я багато в чому наслідують її приклад.

Мене надзвичайно радує думка, що мій син матиме можливість зрозуміти: можна бути щасливою матір’ю і водночас досягати успіху в кар’єрі. Я вважаю, що це є надзвичайно важливим прикладом для дітей.

Як зміни у особистому житті вплинули на наступний етап творчого розвитку? Чи виникає бажання створити альбом для дітей або колискові пісні, а можливо, навіть записати аудіоказки?

Після того, як з'явився на світ мій син, я глибоко переосмислила багато аспектів свого життя. Мої пріоритети, уявлення про життя, творчість та навіть власне сприйняття себе зазнали істотних змін.

Це також проявляється у моїй творчості. Наприклад, зараз я значно більше приділяю уваги своєму сценічному іміджу. Мені хочеться, щоб у майбутньому мій син міг пишатися тим, ким я є. Це не означає, що я повинна відмовлятися від яскравості чи жіночності. Навпаки, жінка може бути привабливою, сексуальною і різноманітною. Проте тепер для мене дуже важливо, щоб усе це виглядало органічно та відповідало моїй справжній сутності.

Що стосується дитячої творчості - так, у мене є таке бажання. І дитячі пісні, і колискові, і, можливо, навіть аудіоказки. Насправді все починалося саме з творчості для дітей, і вони завжди займали особливе місце в моєму житті. Саме тому ми свого часу створили Grosu Kids Club - простір, де діти можуть розвивати свої таланти, знаходити себе й отримувати підтримку. Для мене дуже важливо, щоб там працювали справжні професіонали, які вміють знайти підхід до кожної дитини, зокрема й до дітей, які потребують особливої уваги чи реабілітації.

Наразі ми займаємося створенням нового Grosu Kids Club у Києві, але мріємо, щоб в майбутньому такі клуби з'явилися в різних містах України. Одночасно ми активно розвиваємо благодійний напрямок, оскільки прагнемо не лише організувати простір для занять, а й надати можливість якомога більшій кількості дітей отримувати підтримку та розвивати свої таланти.

Я взагалі вважаю, що діти надзвичайно талановиті. Їм просто потрібно трохи більше віри, підтримки й можливостей проявити себе. І я дуже поважаю батьків, які бачать у своїй дитині це маленьке зернятко таланту й допомагають йому прорости. Мені здається, це один із найцінніших подарунків, який можна дати своїй дитині.

Тому я з упевненістю планую продовжувати створювати контент для дітей. Можливо, в майбутньому ми навіть спільно реалізуємо якийсь проект із сином. Але це буде лише в тому випадку, якщо це справді його зацікавить. Я ніколи не прагну нав'язувати йому публічність. Коли він трохи підросте, я обов’язково запитаю його думку. Хоча, якщо бути відвертим, його природна харизма вже зараз натякає, що творчість йому близька (усміхається).

- Ти часто тішиш підписників новими світлинами сина. Який у нього характер? Яке майбутнє ви з чоловіком для нього бачите? Чи хотіли б, щоб він обрав творчу або музичну професію?

Його характер вже зараз вражає яскравістю (усміхається). Він має вперту натуру, бунтівний дух, невтомно говорить, володіє харизмою і, слава Богу, ще й приємний на вигляд. І це не лише мамина гордість говорить, бо я дійсно закохана у свою дитину. Моя мати також виховувала мене без ілюзій. Вона ніколи не підкреслювала, що я "найкраща" лише тому, що я її донька. Вона навчила мене працювати над собою, ставити амбітні цілі та не боятися труднощів.

Вірю, що зі своїм сином я теж зможу побудувати подібні стосунки. Я безмежно люблю його, обіймаю і готова носити на руках, але разом із цим прагну, щоб у нашій взаємодії панували чесність і дружба. Мені дуже важливо, щоб з часом я стала не лише його матір’ю, а й надійним другом, людиною, якій він зможе відкритись із усіма своїми думками та переживаннями.

Щодо майбутньої професії - якщо чесно, музичну я б для нього не обирала. Не тому, що не люблю свою справу, а тому, що знаю, наскільки цей шлях непростий. До того ж діти відомих артистів дуже часто стикаються з думкою: "Ну, звичайно, його просто привели батьки". Мені б не хотілося, щоб сину доводилося постійно щось комусь доводити.

Творча професія - можливо. Але ще більше мені хотілося б, щоб він знайшов себе в тій сфері, яка справді зробить його щасливим. Це може бути спорт, наука, юриспруденція чи будь-яка інша професія. Я й сама, попри творчу діяльність, завжди була дуже зібраною людиною. Якби не музика, цілком можливо, що стала б юристкою.

Найголовніше для мене - щоб син займався тим, що любить. А якщо одного дня він усе ж таки скаже: "Мамо, я хочу стати артистом", - я буду першою людиною, яка його підтримає.

"Протягом свого часу в Америці я взяла участь у дев'яти різних проектах."

- Після стількох років життя у США чи вважаєш цю країну своєю другою домівкою? Що подобається і що не подобається в Америці? Що корисного українці могли б перейняти в американців і навпаки?

Власне, я ніколи не проживала в США тривалий час. Зазвичай мої візити тривали кілька місяців, після чого я поверталася додому або вирушала в інші країни. Причинами моїх поїздок були дві основні: по-перше, я представляла українську культуру в Нью-Йорку, а по-друге, займалася навчанням.

Я навчалася у Theatre of Arts, де вивчала не тільки акторську майстерність, а ще і режисуру. Акторська освіта в мене вже була, тому хотілося більш глибше зануритися саме в режисерську професію. Зараз ще дуже хочу опанувати сценарну майстерність.

Я вважаю, що в Україні існує безліч обдарованих акторів і режисерів, проте якісні сценарії залишаються тією сферою, де нам ще потрібно вдосконалюватися. Американська школа драматургії відзначається своєю потужністю, адже там навчають не лише створювати сюжети, а й глибше розуміти психологію аудиторії, способи утримання її уваги та викликання емоцій. Це справді надихає.

Чи можна вважати Америку моєю другою домівкою? Ні, не можна. Я переконаний, що у кожної людини може бути тільки один справжній дім. Все інше — це лише місця, куди ти приїжджаєш і де можеш відчувати себе затишно. Але дім — це зовсім інше, глибше відчуття.

Безсумнівно, в США існує безліч переваг. Проте культурні особливості можуть суттєво ускладнити процес адаптації. Я вважаю, що кожній людині завжди легше серед знайомих. Це особливо стосується екстравертів, як я. Для мене важливо мати поруч близьких, друзів та знайомих. Саме з цієї причини я відчуваю себе набагато щасливішою вдома.

Коли мова йде про повсякденність, українська кухня, без сумніву, є для мене значно ріднішою. Також мене неабияк вразила система охорони здоров'я в США. Вона дійсно якісна, але водночас і досить заплутана: все через страхування, тривалі черги на прийом до лікарів, численні регуляції та, звісно, висока вартість медичних послуг. До всього цього доводиться адаптуватися.

Окремим аспектом є кредитна система. Для американців кредитний рейтинг став фактично частиною повсякденного життя. Вони регулярно використовують кредити, щоб покращувати свою кредитну історію. Для нас це виглядає досить незвично.

Що українці могли б запозичити у американців? Безумовно, це їхня повага до особистого простору та дотримання правил. Мене вразило, як люди поводяться, скажімо, у чергах чи в громадському транспорті. Ніхто не намагається обійти інших, не прагне "лише запитати" в поспіху. Люди терпляче чекають своєї черги і виявляють повагу один до одного. Хотілося б, щоб таких проявів було більше й у нашій культурі.

Американцям, на мою думку, варто звернути увагу на українську щирість і відкритість. Ми легко знайомимося, швидко встановлюємо зв’язки та охоче готові допомогти навіть незнайомцям. Коли українець усміхається, це зазвичай справжня емоція, а не просто формальність для ввічливого спілкування. Наші люди швидше впускають інших у своє життя і серце. У США дружба також є міцною, але її формування займає більше часу. Це не є ані добром, ані злом — просто різні культурні особливості.

- В Америці ти навчалась акторської майстерності. Якими результатами можеш похизуватися? Можливо, знову побачимо тебе на Netflix?

Слово "похизуватися" викликає в мене змішані почуття (усміхається). Я вважаю, що це, перш за все, про досвід, а не про те, щоб хизуватися.

Протягом мого часу в Америці я взяла участь у дев'яти різних проєктах. Хоча це були не провідні ролі, я щиро насолоджувалася кожним з них. Коли потрапляєш в абсолютно нову індустрію, та ще й в чужій країні, де тебе ніхто не впізнає, будь-яка можливість стає значною перемогою.

У Голлівуді все потребує дуже багато часу, терпіння й наполегливості. Тут не буває швидких результатів. До того ж є свої правила. Наприклад, щоб претендувати на великі ролі, потрібно бути членом гільдії кіноакторів. А щоб потрапити до гільдії, потрібно вже мати вагомі ролі або кілька помітних робіт. Виходить своєрідне замкнене коло.

Іноді трапляється, що ти витрачаєш два тижні на роботу над проєктом, а на екрані з'являєшся всього на кілька секунд. Водночас, буває, що всього три дні зйомок можуть зробити персонажа справжнім фаворитом у глядачів. Це світ кіно, де результат завжди залишається непередбачуваним.

Усі свої ролі я здобувала на рівних умовах: брала участь у кастингах, як і інші актори. Так само відбувалося і з проєктами Netflix - спершу проходила кастинг, потім отримувала затвердження, а далі все залежало від фінального монтажу.

Чи побачите мене ще на Netflix? Дуже на це сподіваюся. І не тільки там (усміхається). Але для цього потрібно ще багато працювати.

Найсерйознішим викликом для іноземних акторів залишається мова. Навіть при хорошому знанні англійської, акцент все ще може впливати на сприйняття. У американському кінематографі це часто стає вирішальним фактором при виборі акторів. Я поки що не зустрічала великих проектів, де головну роль виконувала б українка. Але, можливо, незабаром ситуація зміниться. Сподіваюся, що це лише початок, і зовсім скоро глядачі побачать мене не тільки на Netflix, але й в інших міжнародних проектах.

Після участі в американських проєктах ти знову повертаєшся до української кіноіндустрії. Цього осені глядачі зможуть побачити тебе в головній ролі фільму "Голос серця". Що робить цей проєкт таким значущим для тебе?

- Мені дуже приємно, що після навчання і роботи за кордоном я можу реалізовуватися й в українському кіно. Для мене це принципово важливо.

Для мене "Голос серця" - дуже особлива історія. Сценарій потрапив до мене саме в той момент, коли я сама переживала непростий період, багато переосмислювала своє життя й шукала відповіді на важливі запитання. Тому внутрішній стан моєї героїні виявився мені дуже близьким.

Ми з Ліною Стар маємо суттєві відмінності. Спочатку вона справляє враження досить зарозумілої особи, оцінюючи життя через призму успіху та статусу, що було для мене непростим моментом. Однак, як акторка, я завжди прагну не осуджувати своїх персонажів, а навпаки, зрозуміти їх і втілити на екрані той шлях, який вони проходять.

Я готувалася до ролі з великою увагою: брала участь у кастингу, активно співпрацювала з режисеркою та командою, вивчаючи підтексти й мотивацію своєї героїні. Ми перетворювали деякі репліки на більш динамічні, що дозволяло імпровізувати, і це сприяло створенню максимально автентичного образу персонажа.

Мені здається, "Голос серця" - це насамперед історія про те, що навіть після найскладніших періодів життя можна знайти себе, якщо почати слухати своє серце. Саме цим цей фільм для мене особливий.

Я сильно переживаю напередодні прем'єри, адже кожна нова роль - це своєрідний іспит. Проте я також з нетерпінням очікую на зустріч з глядачами вже у вересні.

Чи маєш намір виступати на концертах в Україні?

Звичайно! Ми вже активно займаємося відновленням нашої концертної діяльності в Україні. У нас є безліч нових творів, а також я сама зазнала змін – як артист, так і особистість.

Мені здається, вагітність і материнство дуже змінюють жінку. Ти стаєш більш зрілою, переосмислюєш життя, і в якийсь момент розумієш, що тобі є про що говорити зі своїм слухачем не лише через пісні, а й через емоції та власний досвід.

Ми вже плануємо тур. Якщо все складеться так, як задумано, то перші концерти відбудуться вже цієї зими - орієнтовно у грудні. Це буде кілька міст, своєрідний початок нового етапу. А навесні хочемо значно розширити географію й зустрітися з набагато більшою кількістю наших слухачів по всій Україні.

Дуже скучила за концертами, за живими емоціями й можливістю співати разом із людьми. Мені здається, саме зараз настав той момент, коли хочеться повернутися до цього по-справжньому масштабно.