"О, які ж муки!: традиції гуцулів щодо підготовки молодої до весільного обряду"

Гуцули приділяють особливу увагу своєму вбранню, прикрашаючи його яскравими деталями, металевими оздобами та різноманітними аксесуарами. Така ж увага до деталей була й у весільному строї, де одним із головних елементів виступало чільце нареченої.

Про традицію носіння головного убору розповіли на YouTube-каналі ART ПерсонА. У ролі кнігині (Gazeta.ua - гуцульської нареченої) - українська журналістка, казкарка, дослідниця Гуцульщини та уродженка села Буковець Верховинського району Івано-Франківської області Уляна Маляр. Ведучим випуску став Олександр Литвиненко.

Краєзнавець Павло Рибарук поділився інформацією про особливу прикрасу гуцульських наречених. Він підкреслив, що ця прикраса, схожа на діадему, носилася на лобі і, за відомостями етнографів, має свої корені ще в епоху Візантії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На "Євробаченні" з'явиться нова країна: Канада офіційно приєдналася до конкурсу

"Це справді неповторний предмет, оскільки він є ключовим елементом складного ритуалу вбирання молодої перед весільною церемонією. Нареченій важко його носити, адже він має значну вагу. Зверху він виглядає надзвичайно красиво, але трохи затуляє очі," - зазначив Рибарук.

Він зазначив, що жіноче чільце мало більші розміри, ніж чоловіче. Якщо чоловіче використовувалося лише як невелика деталь для шапки, то жіноче перетворювалося на центральний елемент весільного вбрання. Кожна жінка забирала своє чільце з собою в останню путь.

Основу убору виготовляли зі шкіри або кори, обшивали тканиною та покривали золотою чи срібною фольгою. Прикрасу оздоблювали лелітками та намистинами. У волосся молодої вплітали бовтиці та оздоблювали їх іншими традиційними прикрасами.

Весілля зазвичай відзначали після закінчення різдвяних свят. Дівчина власноруч вишивала сорочку та рушник для цього особливого дня, адже кожна з них прагнула створити унікальний вигляд.

Окремою частиною обряду було вбирання кнігині. Для цього запрошували жінку, яка вміла професійно вбрати молоду. Під час заплітання музики співали та грали жалісних пісень, а сам процес тривав довго та вимагав чимало терпіння.

"Ох, які ж це муки!" – усміхнулася Уляна Маляр, коли їй робили зачіску.