Олександр Книга, який займає посаду генерального директора та художнього керівника Херсонського театру імені Миколи Куліша.

Культура виступає одним із ефективних засобів протистояння супротивнику.

Херсонський драматичний театр, названий на честь Миколи Куліша, вже давно здобув популярність не лише в межах свого міста, але й за кордоном. Наразі, наприклад, трупа виступає з гастролями в Словаччині.

Декілька десятиліть тому театр у Херсоні став важливим осередком культури, навколо якого розвивалася, а й до сьогодні продовжує зміцнюватися україноцентричність. Цю традицію не зламали ані дев'ять місяців тимчасової російської окупації Херсону в 2022 році, ані постійні ворожі обстріли. Нові руйнування будівлі завдали російський безпілотник "Молнія" о п'ятій ранку 28 травня, а також ворожі КАБи 6 липня.

Попри щоденну присутність небезпек, колектив Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша принципово вирішив не релокуватися. Щоправда, немало вистав репетирують і показують у Миколаєві.

У розмові з Олександром Книгою, генеральним директором та художнім керівником Херсонського театру імені Миколи Куліша, обговорюється творчий сезон та унікальний формат роботи закладу, розташованого в прифронтовій зоні. Також не залишилися осторонь і питання Міжнародного фестивалю "Мельпомена Таврії". Цього року готують вже 28-й фестиваль, який традиційно відбудеться на початку вересня, і це вже п’ятий раз в умовах повномасштабної війни між Росією та Україною.

ГОЛОВНЕ ПРИМІЩЕННЯ ТЕАТРУ ПЕРЕБУВАЄ В ЧЕРВОНІЙ ЗОНІ

Шановний Олександре, нещодавно ви відвідали Миколаїв, Одесу, Львів та Київ. Як ви організовуєте процеси підготовки вистав у ці насичені графіки?

Кожного разу плануємо наш маршрут так, щоб максимально оптимізувати виїзд з рідного міста через Миколаїв. Оскільки ми можемо дістатися до Львова з пересадкою в Одесі, нещодавно там також зустрілися з колегами та однодумцями.

Ми проводимо вистави та беремо участь у фестивалях у різних місцях; також використовуємо можливість об'єднати нашу херсонську громаду, яка була змушена переїхати через війну, і отримувати необхідну підтримку від благодійників — наприклад, мікроавтобус, який нарешті став нашою власністю. Останнім часом ми часто живемо в русі, в буквальному сенсі "на колесах".

Театр, названий на честь Миколи Куліша, після звільнення від окупації працює переважно за "вахтовою системою" у двох містах. Ми ставимо вистави в Миколаєві, де багато наших співробітників орендують житло, оскільки в Херсоні будівлі знищені ворожими обстрілами, а в інших районах ситуація залишається дуже небезпечною.

Ми проводимо вистави як у Херсоні, так і в Миколаєві, завжди в укриттях. Через питання безпеки наше приміщення залишилося закритим для вистав з травня цього року.

Яким чином Херсон трансформувався за роки повномасштабного конфлікту?

- На жаль, після 2022 року війна поступово забрала частину херсонських вулиць. Скажімо, я до повномасштабної війни їздив додому в Олешки Перекопською - вже до неї не можна дістатися, до Антонівського мосту. Хоча є знайомі, які все ще живуть у тому районі, вибираються на роботу околицями. Їхній будинок через ворожі прильоти вже кілька разів горів. Оскільки були вдома, то вчасно ліквідували вогонь. Власне, не хочуть залишати свій дім, щоб остаточно його не втратити. Кажуть, інакше він би вже був знищений ущент.

У Херсоні розташований університет, що зазнав обстрілів. Пошкоджені також театри, включаючи наш Театр ляльок. Нещодавно міська клінічна лікарня імені Олександра Лучанського часто піддавалася атакам, але вона вже була переміщена в безпечніше місце.

Чи багато жителів Херсона у п'ятий рік великої війни відвідують театр?

Як я вже згадував, з початку травня цього року ми в Херсоні переїхали до більш безпечного місця. Це не через страх, а з метою захистити наших глядачів. Театр продовжує свою діяльність, усі цехи залишаються на місці. Ми вирішили змінити локацію для забезпечення безпеки відвідувачів.

Для того щоб дещо знизити ризики, ми тепер виступаємо в одному з мікрорайонів, в приміщенні на 160 місць, а також в інших місцях. Оскільки основна будівля знаходиться в червоній зоні, дістатися до нас стало досить проблематично. Проте, як раніше, так і сьогодні, глядачі активно відвідують театр.

У Херсоні все наше життя, не тільки мистецьке, проходить в укриттях: відбуваються фестивалі, вистави, концерти, воркшопи, круглі столи, зустрічі із закордонними гостями. Я завжди жартую, що в історії України була колись так звана ямкова культура, а в сучасний період дії воєнного стану - підвальна культура.

Митці і всі херсонці, як і всі українці, не здаються. Культура виступає одним із ефективних засобів протистояння супротивнику..

Важливим моментом для зміцнення української ідентичності в Херсоні стала наша вистава "Страшна помста", поставлена режисером Сергієм Павлюком, яка premiered у 2009 році. Тоді на український екшн зібралася велика кількість глядачів, адже в театрі відбулося щось дійсно цікаве і непересічне. Наступним етапом стала "Енеїда" у 2013 році, коли в касі більше не ставили запитання "на якому мовою спектакль?"

Після деокупації Херсону 11 листопада 2022 року, ми повернулися додому й показуємо на сцені життя українців, додаємо розради і віри у перемогу справедливості.

Скільки наразі осіб трудиться в Театрі імені Миколи Куліша? Варто зазначити, що цей театр носить ім'я драматурга, котрий співпрацював з Лесем Курбасом у "Березолі". Обидва українських митця, разом із тисячами інших, стали жертвами незаконних репресій радянської влади, що призвели до їхнього розстрілу.

- До повномасштабної війни у штаті нашого театру було 250 людей. Зараз - 115. Практично немає балету, дві людини всього. З оркестру 12 людей вдалося зібрати. Всі цехи працюють, а от трупа - дуже рідко. Тому взяли кількох акторів-початківців у 2023 році. І для мене завдання - знайти вистави, в яких вони будуть зростати. В ту ситуацію, в якій ми опинилися через війну, на жаль, високопрофесійні артисти для роботи в нашому театрі не приїдуть.

До речі, наш вихованець – актор Сергій Кияшко, який зараз виступає в Київському театрі драми і комедії на лівому березі. Кілька років тому ми його взяли з аматорського театру. Пам’ятаю, як його батько приїжджав до нас і казав: "Який театр? Нехай краще їде в село і працює там". Я відповів: "У вас справжній талант!". І тепер це підтверджують глядачі театральних вистав і фільмів.

Херсон завжди потребує нових прем'єр, і ми активно їх реалізуємо. Ми ретельно підбираємо драматургію, орієнтуючись на кожного актора. Постійно пам'ятаю, що наш театр у часи миру має сім сценічних майданчиків. Вже сьогодні ми прагнемо створити репертуар, який задовольнить кожного глядача: аби була можливість повернутися в кафе-театр, на сцени під дахом, під відкритим небом та у дворику; до нашого лісового театру, куди приїжджали автобуси з Одеси, Запоріжжя, Миколаєва та інших куточків Херсонської області, щоб насолодитися виставою "Лісова пісня".

"Національний театр має статус, який слугує джерелом натхнення та сприятиме залученню найталановитіших митців."

Нещодавно у Києві ви мали офіційну зустріч з Тетяною Бережною, міністеркою культури та віцепрем'єркою з гуманітарних питань. Які питання обговорювали?

Після звільнення Херсона ми фактично опинилися на передовій, адже місто кожного дня страждає від обстрілів ворожих сил. Для забезпечення фінансової підтримки ми подаємо заявки на гранти до Українського культурного фонду. Загалом, нашу культуру, до якої входить і наш театр, підтримують міжнародні донори.

Однак після завершення програм USAID (Агентства США з міжнародного розвитку) з 2025 року відсутній механізм оперативного реагування на термінові фінансові потреби культурних установ, які розташовані в зоні близькості до лінії фронту, зокрема в Херсоні, Сумах та Запоріжжі. На нещодавній зустрічі з Тетяною Бережною ми підняли питання про необхідність створення спеціалізованої програми в Міністерстві культури або резервного фонду, який міг би оперативно надавати допомогу тим, хто її потребує.

Також ми знову звернулися до питання надання статусу "Національний" Херсонському обласному академічному музично-драматичному театру імені Миколи Куліша. Я не вагався в цьому. Ще до початку повномасштабної війни обласна рада направила відповідне клопотання до Міністерства культури України. Для цього були всі підстави: ми активно працювали на семи сценах, включаючи лісову, і заробляли більше, ніж будь-який інший обласний театр в Україні — близько 14 млн грн, тоді як інші театри мали доходи на рівні 6-7 млн грн. Ми завжди гідно продовжуємо реалізовувати свою діяльність.

Дискусії про доцільність надання звання "Національний" різним театрам не вщухають. Чи не викликає у вас побоювань можливість зіткнутися з критикою?

- Є чинна процедура присвоєння театрам за званням "академічний" статусу "національний" - за помітні творчі здобутки. Це є певним стимулом для кожного колективу.

Наш театр, названий на честь Миколи Куліша, втілює національний дух. Ми приклали чимало зусиль, щоб перетворити Херсон на українське місто.

Після звільнення Херсону театр оперує в дуже складних умовах. Але ми свідомо обрали залишитися у своєму місті, навіть якщо доводиться їздити на репетиції до Миколаєва.

Ще один важливий момент. Війна, рано чи пізно, завершиться. Яким чином ми можемо повернути людей до значно постраждалого Херсона? Якими шляхами залучити нові творчі таланти? Це сприятиме здобуттю театром гідного найвищого статусу.

ВИСТАВКА ХЕРСОНСЬКИХ АВТОРІВ ЗА ТВОРАМИ УЧАСНИКІВ ПРОЄКТУ ТЕАТРУ ВЕТЕРАНІВ

- Ви ставите вистави переважно з невеликою кількістю виконавців. Розкажіть про нову роботу Олени Галл-Савальської "ГРА". Цю харизматичну акторку, яку багато глядачів бачили в серіалі "Спіймати Кайдаша", не раз гастролювала в Києві й інших містах із моновиставою "Буде тобі, враже, так, як відьма скаже" за п'єсою херсонської журналістки Олени Маляренко.

- Великі вистави ми можемо робити тільки в Миколаєві на більш-менш великих сценах. Тому я там знаю кожен майданчик. Не можна створювати велику постановку в невеликих розмірів підвалі, бо треба розмістити декорацію, світло, звук і акторів.

Отже, ми підходимо до справи з іншого боку. Спочатку визначаємо актора, а потім шукаємо для нього відповідну драматургію. Це важливо, щоб учасники не втрачали мотивацію і мали можливість для творчої діяльності. У випадку з нашою видатною акторкою Оленою Галл-Савальською ситуація особлива, оскільки вона нещодавно зіткнулася з проблемами зі здоров'ям, які ускладнюють її рухливість. Без чіткої прив'язки до дати ми організували її бенефіс під назвою "ГРА", щоб подарувати нашій народній артистці України позитивні емоції та підбадьорення.

Для вистави ми знайшли зал на першому поверсі, з роялем і каміном, у художньому музеї в Миколаєві. Нам поставили єдину умову - щоб нічого там не переміщали. І ми з режисером Сергієм Павлюком вписали виставу в інтер'єр. Потім придумали, як можна грати виставу "ГРА" на інших сценах.

Відбулася вражаюча прем'єра! Олена Ігорівна, талановита піаністка, вирішила спробувати свої сили в акторській майстерності, вийшовши на сцену з нашого оркестру. Спочатку планувалося, що через стан здоров'я артистка виконуватиме свої ролі сидячи. Проте вже під час репетиції вона вразила всіх, проголосивши один з монологів стоячи, а на прем'єрі – виконала їх усі на ногах! Це доводить, що її творчість має надзвичайну силу, яка підтримує весь колектив.

- Чи можна казати, що часто ставите вистави про те, що найбільше болить у період дії воєнного стану? "Одноденний герой" - про українця, який ніколи не мріяв стати військовим, але пішов захищати свою країну після 24 лютого 2022 року. "Птах на горищі" - про викрадену дівчинку, яку обманом РФ заманила на підконтрольні території. Одна з останніх прем'єр - "На підвал!"

Для нас важливо осмислити питання війни. Дехто стверджує: "Ні, потрібно заспокоїти людей, показувати комедії". А тим часом Херсон спостерігає за всім: його жителі плачуть, сміються і разом з нами розмірковують про це.

Наприкінці 2024 року ми представили прем'єру вистави "Одноденний герой", створеної за п'єсою військового Володимира Туки. Сюжет базується на особистій історії автора, який став свідком окупації Херсона. Після виїзду на територію, що контролюється Україною, він приєднався до Збройних сил України, але після отримання поранення був демобілізований.

Наша співпраця з Володимиром розпочалася після його служби на Донецькому напрямку в Десантно-штурмових військах, а згодом, після отриманого поранення, він працював сапером в Одеському регіоні. Все почалося з проєкту Театру Ветеранів, коли Володимир створив "П'єсу 22, або Шлях героя". Головний режисер Сергій Павлюк не лише вирішив реалізувати цю п'єсу на сцені, але й запросив Володю, який до початку повномасштабної війни працював аніматором, стати актором у нашому театрі. Цю моновиставу вже мали можливість побачити глядачі в багатьох українських містах, а також за кордоном.

Разом із Театром Ветеранів у лютому нинішнього року ми випустили виставу "На підвал!" за п'єсою Сергія Іванова. Бійця ЗСУ Хому грає Володимир Тука; а Андрій Клочко - водія Жору, який працює на українському маршруті, а мешкає в окупованому Донецьку та співпрацює з місцевими силовиками.

Літні виступи в Словаччині та Португалії, а також шоу-кейс "Мельпомена Таврії".

Які вистави та події заплановані в гастрольному графіку Театру імені Миколи Куліша цього літа?

Декілька років тому в Словаччині ми представили виставу "Кицька на спогад про темінь", основану на п'єсі Неди Нежданої. Це історія жінки-переселенки, яка втратила все: родину, чоловіка, доньку та дім, залишившись лише з домашнім улюбленцем. Цікаво, що прем'єра цієї вистави відбулася ще в 2017 році, а в 2022 році її знову було відновлено.

Наразі у гостинну Словаччину доставлено три захоплюючі вистави: "Птах на горищі", "Маргарита та ведмедики" з участю дітей, а також "Одноденного героя". Вистави проходять в рамках фестивалю Pohoda і подорожують усією країною.

Наступним нашим напрямком стане Португалія разом із Володимиром Тукою. Ми плануємо провести там певний час для роботи, а повернемося лише в кінці липня.

Яким чином проходитиме 28-й незабутній фестиваль "Мельпомена Таврії"?

- Фестиваль відбуватиметься з 12 по 19 вересня. У день закриття плануємо зіграти в Миколаєві нашу виставу "Дім". Це постдокументальний сторітейлінг-концерт, у постановку вплетені розповіді про бабусину печену картоплю та смак раків із кропом; прохолоду Риги та кав'ярню на Хрещатику в Києві. Мрію, що зміниться ситуація у війні й ця вистава із символічною назвою доїде до свого рідного дому, до Херсону.

"Мельпомена Таврії" цього року буде, можливо, не така велика, як завжди. Ми писали грантову заявку на конкурс УКФ - і нам трошечки забракло балів. Сподіваюся, що фестиваль підтримає обласна військова адміністрація та місто.

Позаминулого року три театри не побоялися й доїхали на фестиваль у Херсон; минулого - "ТоТеатр" - незалежний тілесно-орієнтований із Києва. Щоразу така підтримка присутністю для нас дуже важлива. Чекаємо на гостей і цього разу, у нас тепер є надійне укриття.

У зв'язку з ситуацією з безпекою, ми вирішили не приймати заявки від бажаючих взяти участь у фестивалі. Натомість запрошуємо театральні колективи. Серед учасників буде театральна трупа з Дніпра. Окрім того, Миколаївський академічний художній драматичний театр представить свою прем'єрну постановку в рамках "Мельпомени Таврії".

Фестивальну програму нашого театру ще не зовсім "зверстали". Хочемо представити шоукейс моновистав: показати в багатьох херсонських укриттях "Позивний Горобчик", "Одноденний герой", "Птах на горищі" і всі-всі ті, що в нас є сьогодні в репертуарі.

- У багатьох, хто працює у сфері культури, за понад чотири роки повномасштабної війни десь якось закрадалися сумніви: чи потрібна культура, коли матері втрачають дітей після обстрілів тилових міст, і гинуть захисники. У вас виникали такі думки?

Я ніколи не мав жодних сумнівів щодо важливості культури. Діяльність нашої команди слугує яскравим прикладом того, як мистецтво протягом багатьох років впливає на формування української ідентичності у свідомості глядачів.