Граф, що вирішив стати українцем. Сьогодні ми відзначаємо 161 рік з дня народження Андрея Шептицького - Новини Твого міста.

29 липня відзначається 161-а річниця з дня народження Андрея Шептицького. У зв'язку з цим, ми знову ділимося історією про життя та спадщину цього видатного митрополита, який став важливою постаттю у церковному та суспільному житті України XX століття. Шептицький не лише був духовним наставником Української греко-католицької церкви, але й активно підтримував культурні ініціативи, займався підприємництвом та захищав українську ідентичність. У важкі часи він намагався рятувати євреїв і закладав основи морального лідерства, які можуть бути прикладом для сучасної України.

29 липня 2026 року минає 161 рік від дня народження митрополита Андрея Шептицького - однієї з найвеличніших постатей не лише української, а й європейської історії ХХ століття. Сьогодні його іменем називають університетські бібліотеки, курси з менеджменту і навіть міста.

Ця постать викликає повагу, її важко зрозуміти, і неможливо вмістити в єдине визначення. Деякі знають його як лідера та голову Української греко-католицької Церкви, інші ж пам'ятають як рятівника євреїв під час Голокосту. Для багатьох митрополит став меценатом, який заклав фундамент шкіл, лікарень і музеїв, що залишаться на віки, а для інших він є бізнесменом і менеджером із перспективним баченням. Для нащадків родини Шептицьких він - дядько, чиє спадщина заслуговує на дослідження протягом багатьох років. І для когось він просто патріот, який свідомо обрав українську ідентичність, хоча міг би залишитися польським графом.

В гостях у митрополита Андрея Шептицького, с. Підлюте, Долинський повіт, Станіславське воєводство / Архів Любомира Полюги

Попри величезний масштаб його діяльності, постать Шептицького досі залишається недостатньо визнаною на глобальному рівні. Ізраїльський інститут пам'яті жертв Голокосту Яд Вашем досі не визнав його Праведником народів світу, хоча він врятував сотні євреїв і відкрито виступав проти нацистського терору. Ватиканський процес його беатифікації триває вже понад пів століття, хоча ще за життя його називали святим сучасності.

Цей текст є спробою розглянути постать Шептицького з нової перспективи – через призму історії, емоцій та національного контексту. Мета полягає не лише у вивченні його особистості, а й у виявленні його значення для сучасності, адже в часи, коли Україна знову потребує моральних орієнтирів, нових ідей та прикладів служіння, його спадщина набуває особливої актуальності.

Родина і дитинство майбутнього митрополита

Андрій Шептицький, справжнє ім'я якого Роман Марія Олександр граф Шептицький, з'явився на світ 29 липня 1865 року в селі Прилбичі, що нині є частиною Яворівського району Львівської області. Його батько, Ян Кантій Шептицький, походив з давнього українського (русинського) роду, який отримав австрійський титул графа. У XIX столітті його родина прийняла латинську віру, що, за інформацією Вікіпедії, також призвело до процесу полонізації. Мати Андрія, Софія, була дочкою знаменитого польського драматурга Александра Фредра.

Роман виростав у багатому, глибоко католицькому і культурно багатоманітному середовищі. Його дитинство проходило в атмосфері шляхетського маєтку, бібліотек, кінних прогулянок і фортепіано. Але саме мати, кажуть дослідники Шептицького, щиро заангажована в українську справу, - і мовно, і культурно - стала для нього першим містком до українського світу.

Водночас, один із сучасних нащадків роду - Ян Шептицький - розповів "Твоєму місту", що в їхній родині відомо, що Софія з роду Фредро і Яблоновських була насправді дуже ревною католичкою, але оскільки у Прилбичах греко-католицький храм був значно ближчим до їхнього маєтку, ніж костел, вона часто туди приходила і полюбила церковний спів, візантійський обряд і загалом більше дослідила українство.

Історики вказують, що саме в дитинстві Роман багато чув про князя Ярослава Осьмомисла, про Кирила і Мефодія, про Київ як колиску християнства. Ці образи згодом формуватимуть його місійне бачення української Церкви як духовного спадкоємця Східної традиції, відкритої на модерний світ.

Митрополит Андрій Шептицький, регіон Галичини, 1930-ті роки / Арїів Марти Гулей

Граф Шептицький: український чи польський спадок?

Одне з найпоширеніших питань, які виникають у дискусіях істориків та публіцистів, стосується національної приналежності митрополита: чи був він поляком, українцем, чи ж представляв собою особистість, яка виходить за межі етнічних рамок?

Роман Шептицький, який народився в польській шляхті і був вихований у традиціях польської мови та культури, свідомо обрав шлях служіння українському народу. Його перехід до Греко-католицької церкви став не лише зміною конфесії, а й яскравим проявом його ідентичності.

Наш християнський патріотизм полягає в тому, що ми любимо свій український народ християнською любов'ю, ставлячи його вище за інші народи. Ми готові присвятити своє життя та зусилля на благо нашої нації.

Андрей Шептицький у Львові, 1930-і роки / Архів Марти Гулей

Цей вибір не був простою формальністю. Він глибоко вивчав українську мову, активно захищав права селян і прагнув розвитку української культури в періоди, коли вона зазнавала приниження та загрози. Його процес українізації слугує яскравим прикладом того, як духовний вибір може кардинально змінити курс життя.

Хоча він ніколи не відмовлявся від своїх польських коренів, це не стало перешкодою для його служіння. У цьому й полягає особлива глибина Шептицького: він був одночасно і тим, і іншим, а не ставив усе в протиріччя.

Шлях до священнослужіння

Вибір шляху духовності для Романа Шептицького виявився складним і неоднозначним. Він виріс у родині польських графів, де його майбутнє було сплановане в напрямку політики чи військової служби, а не монашого життя. Батько, Ян Шептицький, рішуче ставився проти ідеї чернецтва і довго намагався відмовити сина від цього вибору. Пізніше його брат Лев зазначав, що Роман "пережив глибоку внутрішню боротьбу між відчуттям родинного обов'язку та покликом до служіння Богу".

У цій трансформації ключову роль відіграла мати Софія, жінка, яка мала глибокі релігійні переконання та проукраїнські погляди. Саме вона першою подарувала Романові Євангеліє українською мовою, регулярно відвідувала богослужіння східного обряду і прищепила синові розуміння місії Церкви як служіння іншим. Коли Роман був ще молодим, він відправився в паломництво до Унівської лаври, де мав можливість спостерігати за життям монахів-студитів. Його вразили суворість їхнього побуту, глибина молитви та простота взаємин, що стали важливим етапом у його духовному розвитку.

Софія Фредро, самоопис.

Незважаючи на початковий опір свого батька (який, за словами родини Шептицьких, врешті-решт перетворився на підтримку усвідомленого рішення сина), Роман стає членом василіянського монастиря в Добромилі, приймає чернече ім'я Андрей і занурюється в інтелектуальну та духовну діяльність.

Освіту здобував у Кракові, Мюнхені, Відні, Інсбруку. Вільно володів десятьма мовами. Його докторська дисертація з канонічного права залишилася в архівах Риму. За філософським мисленням був неотомістом, за духом - модернізатором.

Він настійно вірив, що Церква повинна виступати не лише як релігійна структура, а й як catalyst для змін. Тому Шептицький став ключовою постаттю, яка трансформувала греко-католицизм з простого селянського звичаю в сучасну, освічену та впливову силу в суспільстві.

Брати Шептицькі: митрополит Андрей та ігумен Климентій / Збруч

Шептицький як лідер Церкви

У 1901 році папа Лев XIII затвердив його на престол митрополита Галицького - фактично, на чолі УГКЦ. Йому було лише 36 років (символічно, що у такому ж віці у 1943 році Роман Шухевич очолив ОУН-УПА). Тоді УГКЦ перебуває на роздоріжжі: вона ще селянська, морально авторитетна, але інституційно слабка, з дефіцитом священників і впливу. За 44 роки свого керівництва Шептицький перетворив її на одну з найсильніших інституцій у Галичині, що впливала не лише на духовність, а й на освіту, економіку, культуру та міжнародні зв'язки.

Під його керівництвом Церква розвивалася з неймовірним запалом: було засновано більше 1500 нових парафій, а також десятки семінарій, монастирів і духовних навчальних установ. Він ініціював відкриття шкіл, видавництв, та організовував пастирські місії в Росії, Волині (яка до 1918 року була частиною Російської імперії, де УГКЦ зазнавала переслідувань), а також у Канаді, Бразилії та США.

У своїй лекції, присвяченій діячеві Андрею Шептицькому, фахівець з довгострокового планування Євген Глібовицький підкреслює, що Українська греко-католицька церква на той час "була однією з небагатьох структур з ієрархічною системою, де обдаровані українці мали можливість будувати свої кар'єри, зберігати набуті знання та передавати їх далі".

Не менш значущим аспектом його служіння на чолі Церкви є те, що митрополит Шептицький прагнув до єдності між християнами Сходу та Заходу. Його діяльність на міжконфесійному фронті сприяла тому, що Українська Греко-Католицька Церква отримала статус моста між Католицькою Церквою та православними.

Водночас, він завжди залишався невразливим перед викликами. Протягом Першої світової війни його затримують російські війська, і він проводить час у полоні з 1914 до 1917 року в таких містах, як Курськ, Суздаль, Воронеж та Ярославль. Повернувшись із заслання, він ще більше активно долучається до національного та духовного відродження в Україні.

Шептицький у ролі процвітаючого бізнесмена.

Хоча Шептицький був ченцем і керівником Церкви, він ніколи не ухилявся від обговорення фінансових питань. Навпаки, він вірив, що економічна потужність є основою для незалежності нації. Його методи можна трактувати як соціальне підприємництво, яке з'явилося задовго до того, як цей термін став популярним.

Завдяки його ініціативі та підтримці створюються:

Один із маловідомих аспектів діяльності Шептицького полягає в тому, що він вкладав кошти у кінематографічні проекти як в Європі, так і в Голлівуді. Він активно підтримував ініціативи українських емігрантів у США та Канаді, які мали на меті створення кінохронік та документальних фільмів про українську культуру і життя. Згідно з деякими архівними даними, ці зусилля були спрямовані на те, щоб представити Україні західному світу в новому світлі, віддаленому від традиційних стереотипів, пов’язаних з російською імперією.

Його логіка була простою: економічно сильний народ - це здатна до самоуправління нація.

Інший приклад - інвестиції в лісові господарства, з яких отримувались прибутки для утримання шпиталів, сиротинців та шкіл. На той час це був абсолютно новаторський підхід до фінансової стратегії Церкви.

Можливо, багато сучасних українських підприємців-філантропів черпали натхнення з образу митрополита-будівничого, який орієнтується на так звані соціальні або імпактні інвестиції.

Шептицький - це об'єднувач, політичний діяч та громадський керівник.

Шептицький уникав партійної політики, але впливав на неї глибше, ніж більшість тодішніх лідерів. Він виступав у сеймах, писав відкриті листи до імператорів, президентів, митрополитів і прем'єрів. Його слово мало вагу в Австро-Угорщині, Польщі, Ватикані, в українському середовищі Галичини й діаспори.

Під час Першої світової підтримував ідею незалежної української державності, а в 1918 році вітав проголошення ЗУНР. Після польської окупації Галичини - захищав права українців, писав до Ліги Націй, протестував проти репресій і пацифікації.

Один із його ключових текстів - послання "Як будувати рідну хату" (1942), де Шептицький формулює програму громадянської відповідальності українців. Там ідеться не про героїзм, а про повсякденну чесність, взаємодопомогу, самопосвяту. Це був заклик будувати не лише державу, а культуру служіння.

"Майбутнє України залежить від нашої здатності любити одне одного, працювати одне для одного, а не панувати одне над одним", - писав він.

Інтегратор в епоху розколів, прогресивний інтелектуал у традиційному оточенні, етичний лідер у царині різноманітних ідеологій - саме в такому світлі його оцінювали сучасники.

Андрій Шептицький, ранні 1930-ті / Зображення Ярослава Коваля

Шептицький і благодійність

Якщо обмежити діяльність Шептицького лише духовністю чи політикою - ми втрачаємо третину його масштабів. Він був системним філантропом, який не просто жертвував, а будував інституції, які продовжували діяти десятиліттями.

Серед найсуттєвішого:

Андрій Шептицький у Знесінні, Львів / Фонд Наталії Лакіш

Ці ініціативи не були лише декларативними. Вони функціонували завдяки наявності фінансів, ефективного управління та стратегічного бачення на тривалий термін. Саме з цих причин вони витримали війни, політичні зміни та революційні зрушення.

Його особлива увага до медицини та психологічної реабілітації вражала. У одній з пастирських інструкцій, написаних у 1920-х роках, він відкрито підкреслює важливість інтеграції духовних та фізичних методів лікування. Це, по суті, можна вважати передбаченням концепції сучасної цілісної медицини.

Здоров'я та активний спосіб життя митрополита

Незважаючи на свою строгу аскезу, дисципліну та величезні зусилля, митрополит Андрей Шептицький відзначався багатогранними інтересами і приділяв велику увагу фізичному здоров'ю, природі та активному способу життя.

У молоді роки Роман Шептицький захоплювався верховою їздою, довгими пішими мандрівками, риболовлею та гірськими прогулянками. Його улюбленими місцями були Карпати, де він часто усамітнювався для молитви та роздумів. Любив спостерігати за птахами, добре орієнтувався у ботаніці й зоології. Його природна спостережливість поєднувалась із філософським світосприйняттям.

Митрополит разом із пластунами

Митрополит не раз підкреслював у своїх листах та посланнях значення фізичної витривалості та здорового способу життя, особливо для священнослужителів і молоді. Він вірив, що піклування про тіло не є гріхом, а навпаки, є важливою складовою християнського обов'язку, адже це свідчить про турботу про Божий дар життя.

У бурcах та навчальних закладах, що були засновані завдяки підтримці УГКЦ, фізичне виховання завжди займало важливе місце: включалися заняття гімнастикою, активні ігри та пішохідні тренування. Він активно спонукав до формування молодіжних спортивних організацій, а в своїй благодійній діяльності часто підтримував ініціативи не тільки щодо будівництва шкіл, але й створення спортивних майданчиків поблизу них.

Згідно з спогадами людей, які були поруч із митрополитом, навіть у похилому віці, незважаючи на хворобу та частковий параліч, він щодня прагнув виконувати фізичні вправи та не дозволяв собі "лінощів тіла". Це був лідер, котрий однаково шанував як силу духу, так і фізичну силу, адже вважав людину цілісним єством.

Шептицький та рятування єврейського народу

Час німецької окупації Львова став справжнім випробуванням для митрополита, який у той момент досягнув майже 80-річного віку і страждав від часткового паралічу. Проте, незважаючи на фізичні труднощі, він не зупинив своє служіння. Саме в цей період проявилась його виняткова моральна сила.

У вересні 1941 року, незабаром після того, як почалися масові страти, Шептицький звернувся з відкритим листом до Гітлера, висловлюючи свій протест проти знищення євреїв. Навіть Ватикан не наважився опублікувати цей лист, остерігаючись можливих політичних наслідків.

Митрополит надав прихисток євреям у монастирях, зокрема:

Один з найяскравіших випадків – це прихисток братів Курта та Леона Левінів, синів рабина. У своїх спогадах вони розповіли, як митрополит особисто обіймав їх у своїй кімнаті та надавав вказівки щодо їхнього догляду. Ще однією відомою історією є випадок Адама Ротфельда, який у 2005 році обіймав посаду міністра закордонних справ Польщі. Його життя було врятовано завдяки черницям-студиткам, котрі приховали його в Унівському монастирі, де архімандритом був Климентій Шептицький, брат митрополита.

Згідно з інформацією, отриманою від дослідників, Шептицький та його брат Климентій змогли врятувати приблизно 150-200 євреїв.

"Мовчання не є варіантом, коли йдеться про вбивство невинних," - виголосив він.

Ізраїльський центр "Яд Вашем" донині не надав статусу Праведника народів світу, вказуючи на суперечливість позиції Української греко-католицької церкви в часи нацистської агресії на початку війни. Однак суперечки продовжуються, і митрополит Андрій Шептицький вже давно здобув визнання як моральний герой серед численних єврейських спільнот.

Андрій Шептицький у Словітському монастирі, 1930-ті роки / Архів Назара Демського

Переслідування УГКЦ

Після смерті митрополита 1 листопада 1944 року (за місяць до радянської окупації Львова), почалася найжорстокіша доба для УГКЦ. Уже у 1946 році, за постановами Львівського псевдособору, Церкву було офіційно ліквідовано, а її майно передано Московському патріархату.

Шептицький передбачав цю загрозу. Саме тому ще за життя він зміцнював монаше життя, розбудовував мережі духовенства в діаспорі, готував нове покоління єпископів. Одним із них був Йосип Сліпий, який очолить Церкву після арештів і стане символом незламності.

Хоча сам Шептицький не дожив до часів масових репресій, його духовна та інституційна спадщина стала основою, яка дозволила УГКЦ витримати підпілля. Завдяки цьому, церква змогла залишитися активною навіть без храмів, відкритої ієрархії та офіційного статусу.

Митрополит під час богослужіння в храмі святого Юра.

Беатифікаційний процес митрополита

Процес беатифікації Андрея Шептицького розпочався ще у 1958 році. У 1995 Папа Іван Павло ІІ надав йому титул Слуга Божий. У 2015 Папа Франциск визнав героїчність чеснот митрополита, що є одним із ключових етапів на шляху до беатифікації.

Для офіційного визнання святим потрібно визнане чудо за його заступництвом. Українська Греко-Католицька Церква неодноразово закликала до молитов з цією метою, віряни подають свідчення зцілень і духовної допомоги.

Проте, процес залишається на стадії незавершеності, ймовірно, через складні історичні та політичні обставини ХХ століття, які Ватикан традиційно оцінює з обережністю. За словами дослідників, беатифікація неодноразово затримувалася під тиском польського ієрарха Вишинського та представників Російської православної церкви, але знову отримувала розвиток завдяки свідченням Курта Левіна — єврея, врятованого братами Шептицькими.

У липні 2025 року, під час зустрічі з Папою Левом XIV, Президент Зеленський підкреслив глибоку повагу українського народу до митрополита Шептицького. Він зокрема відзначив його героїчні вчинки, такі як порятунок євреїв та захист християнських цінностей. Президент також висловив сподівання, що його заслуги будуть визнані на міжнародному рівні.

Незважаючи на це, для значної кількості українців та не лише - Шептицький вже вважається святим. У Львові, в УГКЦ, серед греко-католицької діаспори та в серцях мільйонів людей його ім'я вимовляється з такою повагою, яка перевершує рамки офіційних канонізацій.

Площа перед Собором Святого Юра у Львові, де відбулася церемонія прощання з митрополитом, 5 листопада 1944 року / Фото: Архів Львівщини.

Життєві уроки митрополита Шептицького для ефективної соціальної трансформації України.

Шептицький не просто створював Церкву та підтримував нужденних – він закладав основи цілісної цивілізаційної концепції, в центрі якої перебували: віра, освіта, відповідальність, економічна незалежність, служіння та любов до свого народу без відчуття ненависті до інших. Його життєвий шлях – це яскравий приклад трансформації суспільства через моральне лідерство, просвітницьку діяльність, економічну мудрість та служіння.

Його спадок в наш час виглядає так:

Життя Андрея Шептицького - це не просто історія церковних подій чи благодійних ініціатив. Це яскравий приклад трансформації суспільства завдяки моральному лідерству, освіті, економічній прозорливості та служінню людям. Саме такі якості іноді відсутні у сучасних елітах, і вони можуть стати основою для майбутнього розвитку України.

Андрій Шептицький не вважав себе політиком, проте його вплив на історію виявився глибшим, ніж у багатьох президентів. Він не належав до олігархів, але мав в своєму розпорядженні ресурси, що визначали долі цілих регіонів. Хоча не був дипломатом, його листування з Папами, імператорами та рабинами стало знаковим. Він був справжнім будівничим, і саме це робить його постать сучасною.

Його висловлювання, що сприймаються як вказівка на шлях:

"Любов на ділах, а не на словах полягає. Хто на своєму становищі працює для добра народу, сповняючи сумлінно свої обов'язки, - той є ліпшим патріотом, ніж той, що багато говорить, а мало робить", - з пастирського послання "Перше слово пастиря", 1899 р.

"Спільне благо об'єднує людей в єдине ціле... це благо є фундаментом усієї любові... і тією ж любов'ю, яку людина відчуває до себе, вона повинна оточувати любов'ю й усе людство", - з послання "Найвища заповідь" (1901).

"Україні не потрібні зовнішні вороги, коли її ж громадяни стають один одному супротивниками, живучи в атмосфері взаємної ненависті, яка вже не викликає у них ані сорому, ані жалю. Доки українці не зможуть відкласти свої особисті інтереси на другий план в ім'я національних цілей, доти загальна справа залишатиметься безперспективною. Адже без усвідомлення та відповідальності за спільне благо такої справи просто не існуватиме".

"Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов'язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр'я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою".

Лінивий чоловік, який уникає праці, стане тягарем не лише для своєї родини, а й для всієї спільноти. Він не лише витратить свій статок, але й через своє безділля поступово втратить здатність працювати. Лінь охопить його душу, наповнюючи її моральним розпадом і негативом.

Observe

Цей текст - не про минуле. Це інструкція для майбутнього. Іменем митрополита можна називати вулиці і міста. Але ще важливіше - будувати ним суспільство.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.