"Чому ми читаємо поезію? Це питання, яке розглядається в інтерв'ю з військовим Серафимом Гордієнком."

Серафим Гордієнко, військовослужбовець Збройних Сил України, розпочав свою службу на фронті у віці 19 років. Його шлях від добровольця, що виконує завдання, до особи, яка приймає стратегічні рішення, вражає. У інтерв'ю РБК-Україна він поділився своїми думками про еволюцію війни, пояснив, чому дрони не можуть функціонувати без підтримки піхоти, і навпаки, а також розкрив концепцію метаромантики.

Основное:

* Усвідомлений вибір. У 19 років Серафим Гордієнко вирушив на фронт не лише з почуттям обов'язку, а й під впливом виховання, оточення та прагнення стати частиною значущої історичної події.

* Дрони та піхота. Гордієнко підкреслює, що безпілотники не здатні виконувати функції піхоти, так само як і піхота не може замінити дронів: це елементи, що виконують різні завдання у війні. Піхота забезпечує контроль над територією, тоді як дрони слугують ефективним інструментом для розвідки та ураження цілей.

* Українська дронова перевага. Силу української дронової індустрії він бачить не лише в самих апаратах, а в системі застосування, швидкій адаптації, комунікації з військовими та здатності створювати рішення в умовах нестачі ресурсів.

* Метаромантика. Культурний проєкт Гордієнка зародився на основі воєнного досвіду та потреби знайти відповідь на запитання "чому?". Його концепція полягає у документуванні творчості людей у стані зміненого, екстремального сприйняття реальності.

* Мотивація мобілізованих. Для нових військових, які приходять уже не в романтизованому стані 2022 року, на його думку, важлива чесність командирів, нормальні умови служби, справедливе ставлення і зрозумілий "договір" між людиною та підрозділом.

"Для мене вибір був ясним."

Серафиму Гордієнку було 12 років, коли в Україні почалася Революція гідності. У 19, вже після початку повномасштабного вторгнення, він вирішив іти на війну. Сьогодні він військовослужбовець ЗСУ, засновник культурного проєкту "Метаромантика" і член військового мотоклубу MEMORIA. Своє рішення піти воювати він пояснює не стільки почуттям обов'язку, скільки вихованням, середовищем і бажанням стати частиною великої історичної події.

За словами Гордієнка, у 2022-2023 роках йому навіть було дивно відповідати на питання, чому він пішов на фронт. Тоді це здавалося абсолютно очевидним.

"З огляду на специфічні аспекти мого виховання, я вважаю це рішення цілком зрозумілим. Я виріс у дусі традиційних цінностей і обрав християнську етику, яка стала частиною мого життя. Це не було нав'язане мені", - зазначає він.

Він зазначає, що його батьки не дотримувалися релігійних традицій, але завжди підтримували його право обирати свій шлях. Одночасно, значний вплив на його формування справила так звана "героїчна освіта": естетичні цінності ХІХ століття, доба Наполеона, кіномистецтво, літературні епопеї, а згодом - реалії української боротьби після Революції гідності.

"Коли всі персонажі твого дитинства тісно пов'язані з боротьбою, цілком природно прагнути стати одним з них, принаймні для себе," - зазначає він.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Гордієнко навчався у Львові. 24 лютого 2022 року він, за його словами, "втік з університету", сів у перший потяг до Києва і вже звідти повідомив батькам, що їде воювати.

"Я більше не консультувався з ними. Кожному батькові та матері надзвичайно важко сказати: ну що ж, вирушай на війну. Я просто не хотів ставити їх у таке становище. Вони формально порадили мені залишитися у Львові, але всі чудово розуміли, чого я насправді хочу. Я вже сидів у поїзді і зателефонував: я їду до Києва, щоб воювати. Батько відповів: я так і думав. Бажаю тобі удачі", - згадує він.

Він характеризує той період як юнацький, емоційний, максималістський та водночас надзвичайно щирий. За словами Гордієнка, на початку повномасштабної війни молоді добровольці мали справжній страх "не встигнути" приєднатися до війни.

"Весною 2022 року ми, молоді хлопці, буквально змагалися за те, хто перший потрапить в бій, і заздрили тим, хто вже встиг, а ми ще ні. Всі боялися, що зараз війна закінчиться, і ми не встигнемо нічого зробити", - говорить він.

Перші пів року повномасштабного вторгнення він був добровольцем і виконував завдання переважно піхотного характеру. Працював на мінометах, жив приблизно за кілометр від лінії фронту, а потім разом із групою таких самих молодих добровольців вирішив рухатися в напрямку дронів, які тоді лише починали набувати великого значення на війні.

Перед тим, як офіційно вступити до Збройних Сил України, вони вже мали бойовий досвід. Однак, через свій вік - усім доводилося бути молодшими за 21 рік - вони не могли стандартно підписати контракт. Як зазначає Гордієнко, їх прийняли на службу лише після особистого розпорядження тодішнього головнокомандувача Валерія Залужного.

Зображення: Серафим виявив велике бажання приєднатися до військових лав у 19-річному віці (РБК-Україна)

"Нам повідомили: ми бачимо, що ви чудові хлопці, у вас вже є бойовий досвід, але, на жаль, ми не можемо відхилитися від загальної директиви. Єдиний шлях – якщо особисто буде видано наказ головнокомандувача. Лише тоді ми це зможемо реалізувати. В результаті для нас чотирьох був підготовлений персональний наказ. Весь ТЦК залишився в шоці на цілий день: хто ж ці хлопці, котрі так прагнуть служити в армії?" - ділиться спогадами Гордієнко.

За його словами, нинішню ситуацію не слід оцінювати з позицій сьогодення. Війна на даний момент набула більш холодного, розважливого та системного характеру. Проте романтичний настрій 2022 року також заслуговує на визнання, адже саме так частина людей сприймала реальність у той час.

Романтизм закінчився

Гордієнко підкреслює, що зміна в ставленні до війни відбулася після контрнаступу в Запоріжжі у 2023 році.

"На мою думку, ера романтизму завершилася в 2023 році після Запорізького контрнаступу. До цього моменту бойові дії характеризувалися меншою системністю та більше емоційним піднесенням і прагненням до швидкої перемоги. Проте після цього ми усвідомили, що війна зазнала змін. Розпочалася епоха військових технологій", - зазначає він.

Він пояснює це через метафору "меча і щита". На його думку, в кожній великій війні способи ураження і способи захисту проходять через дисбаланс і поступово пристосовуються один до одного. Під час Першої світової, каже він, "меч" значно випередив "щит": з'явилися більш розвинені способи вбивства, але способи захисту за ними не встигали. Сьогодні, на українсько-російській війні, цей баланс змінюється кожні кілька місяців.

"Сьогодні кожні шість місяців відбуваються істотні зміни на фронтовій лінії. Вони відкривають нові можливості, а ми, у свою чергу, реагуємо відповідними засобами захисту. І так триває в обох напрямках. Найважливіше питання полягає в тому, чия армія зможе швидше адаптуватися та розширити свої можливості," - зазначає він.

Дрони не можуть повністю замінити піхоту, і це, в свою чергу, також не можливо.

Гордієнко вважає, що одним із ключових "мечів" України є асиметричність її дій. Він зазначає, що, хоча Україна поступається Росії в чисельності населення, фінансових ресурсах та матеріальних запасах, вона змогла розробити системні стратегічні механізми впливу ще на початку повномасштабного вторгнення.

Він підкреслює, що у контексті використання дронів ключовим є не лише сам літальний апарат, а й система його інтеграції – це включає підрозділи, установи, виробників, зв'язок з військовими, можливість масштабування, логістику та постійну готовність адаптувати продукт відповідно до актуальних вимог фронту.

"У світі дронів ключовим є не стільки сам апарат, скільки його функціональність та загальна стратегія використання. Це також стосується і супротивника. Хоча він досягнув значних результатів, ситуація постійно змінюється: кожні шість місяців хтось переходить у більш вигідну позицію, а хтось - у менш вигідну", - зазначає він.

На думку Гордієнка, українська дронова індустрія сильна саме тим, що створювалася в умовах нестачі часу, людей і ресурсу, але з дуже чіткою спільною метою - швидко закрити критичну нішу.

"Ці рішення виникли на фоні креативності в умовах обмежених ресурсів. Ми не мали такої можливості, тоді як росіяни її мали. Або ми її розвинемо, або залишимося позаду в цій сфері. І насправді, тут ми залишилися єдиними", - зазначає він.

Серед ключових переваг українських виробників та їхніх підрозділів він виділяє орієнтацію на клієнта, активну взаємодію з військовими, здатність швидко адаптувати засоби, масштабувати виробництво та залишатися на сучасному рівні. На його думку, саме ці фактори роблять український підхід унікальним у порівнянні з російським, де значна частина системи спирається на сталеві структури та підприємства, що підпорядковані державі.

Водночас Гордієнко попереджає про небезпеку спрощення ідеї, що дрони можуть виконувати всі функції. Він зазначає, що дрони не є альтернативою піхоті, а виконують зовсім іншу роль у військових діях.

"Неможливо замінити піхоту дронами і навпаки. Це різні іпостасі, які не є самодостатніми самі по собі. Піхота не може існувати без підтримуючої інфраструктури, без вогневої підтримки, без дронів. І так само дрони самі по собі є засобами ураження, засобами розвідки, але вони не тримають територію", - пояснює він.

За його словами, якщо війна досі мислиться через лінію фронту, звільнення або захоплення територій, то цю функцію може виконувати лише піхота. Дрони ж сьогодні дають найбільш економічно вигідний ефект ураження, особливо коли йдеться про асиметричні дії.

Метаромантика

Окрема важлива тема для Гордієнка - метаромантика. Це культурний проєкт, який виник з досвіду війни, але, як він наголошує, не є лише про війну. Для нього це одна з відповідей на питання "навіщо?" - навіщо воювати, навіщо бути тим, ким ти є, і навіщо фіксувати власний стан у найекстремальніших обставинах.

"Коли нам поставлять питання 'для чого?', ми звернемося до поезії," - зазначив Гордієнко, коментуючи одну з ключових ідей проєкту.

Він роз'яснює, що війна змушує людину залишити звичну зону комфорту і потрапити в екстремальний стан свідомості, де багато звичних речей набирають нових значень. Саме в цей момент, після Київської кампанії, коли він разом із побратимом Олександром Міняєвим, відомим під позивним Данте, вирушив добровольцем до Пісок, почала формуватися ідея "Метаромантики".

Тоді, як він згадує, їхня подорож на Донеччину супроводжувалася відчуттям, що вони прямують до неминучої загибелі. Разом із Данте вони вирішили зробити однакові татуювання, на яких була написана фраза з Книги Об’явлень: "Будь вірний до кінця, і отримаєш вінець життя".

"Ми були впевнені, що прямуємо до неминучої загибелі. Це був критично важливий момент, який згодом став основою для проєкту 'Метаромантика', - зазначає Гордієнко."

На його думку, концепція проєкту з'явилася після того, як він став свідком того, як його товариш створює вірш в умовах обстрілу.

Зображення: Разом із товаришем Серафим започаткував новий літературний напрям - метаромантику (РБК-Україна)

"Я усвідомив, що спостерігаю дещо абсолютно незвичне, ірраціональне, те, що не повинно існувати. І це, безсумнівно, заслуговує на роздуми," - ділиться він спогадами.

Таким чином, він прийшов до висновку, що мистецтво, яке народжується в умовах екстремального психічного стану, має особливу цінність. Воно є частково власністю творця, а частково - відображенням війни як феномену.

"Коли людина в найбільш екстремальних умовах фіксує свою творчість - прозу, поезію, кіно, музику, абсолютно все, - вона вже апріорі робить унікальне. Тому що ця емоція фіксується саме таким чином, і її дуже складно передати в більш науково-академічному форматі. З часом воно стовідсотково забудеться", - пояснює Гордієнко.

Першою великою формою цієї ідеї стала книжка "Метаромантика. Кров, степ і вічність", яка складалася з його прози та поезії Данте. Після цього, каже Гордієнко, вони зрозуміли, що в ідеї є перспектива, і почали перетворювати її на ширший культурний проєкт.

Сьогодні метаромантика для нього є чимось більшим, ніж просто видавництво в традиційному розумінні, хоча цей проєкт також займається видавничою діяльністю. Це, швидше, філософсько-культурна платформа, що об'єднує медіа, відео та літературні елементи.

"Метаромантика є свіжим явищем в українській культурі, яке отримало поштовх від війни, проте не зосереджується лише на темі війни," - зазначає він.

Проєкт створює альманахи, проводить інтерв'ю, готує короткометражні фільми та намагається зафіксувати трансформації війни, еволюцію творчості в умовах конфлікту та їх інтеграцію в єдину систему. Гордієнко характеризує перший етап війни, що охоплює 2022-2023 роки, як романтизований, тоді як другий - як більш стриманий та реалістичний.

"Якщо спочатку "мета" в метаромантиці була продовженням романтизму, то в другому етапі війни "мета" -- це вже те, що відбувається після романтики. Після романтики відбувається реалізм", - каже він.

Гордієнко підкреслює, що не вважає "Метаромантику" результатом тільки своїх зусиль. Він сприймає себе більше як каталізатор, а основною силою вважає свою команду.

"Я просто в захваті від того, що зміг внести свій внесок у цю справу і тепер маю можливість спостерігати за нею щодня. Мене вражає, з якою відданістю люди ставляться до цього, коли ідея, яку я запропонував у свої двадцять, втілюється в життя щоденно," - зазначає він.

Серед іншого, війна змінила і його самого. Гордієнко каже, що, перечитуючи власні тексти, написані в екстремальному стані, іноді відчуває, ніби це писала інша людина.

"Ти читаєш, і це точно не мої слова. Це думки іншої людини, з якою було б неймовірно цікаво зараз поговорити," - висловлює він.

"Я не збираюся пояснювати тобі, що тобі потрібно з чимось миритися."

Гордиенко зазначає, що особи, які проходять через процес формування під час війни, безумовно зазнають змін. Їхній підхід до управління, повсякденні реакції, сподівання від оточуючих, а також розуміння братерства і світу в цілому трансформуються.

"Це не є ані гіршим, ані кращим. Це просто інший підхід. Це, по суті, безперервний вплив на особистість певного психоемоційного стану, який неминуче трансформує цю особистість", - зазначає Гордієнко.

Обговорюючи нових мобілізованих, які приходять до армії вже без романтичних ілюзій 2022 року, Гордієнко вважає свій підхід практично обґрунтованим. Він переконаний, що сьогодні командир повинен бути максимально відкритим і чесним із підлеглими. Не варто обіцяти те, що неможливо виконати, і не слід апелювати до lofty ideals у ситуаціях, де вони не мають сили. Натомість важливо встановити з військовослужбовцями своєрідний "договір".

"Ти звертаєшся до новачка: я не збираюся розповідати тобі, що ти мусиш щось терпіти заради досягнення мети. Ми укладаємо певну угоду. Я, як керівник, пропоную тобі конкретні умови, а ти, в свою чергу, береш на себе визначені обов'язки і виконуєш їх старанно. Якщо хтось із нас порушить цю угоду, необхідно вжити заходів," - зазначає він.

Він вважає, що ідея може стати потужним об'єднуючим елементом, проте основою залишаються умови служби, атмосфера в колективі, ставлення командирів, мотивація, бойовий дух та відчуття справедливості.

"Це не просто ремесло, це справжнє мистецтво - вміти зберігати цей баланс," - зазначає Гордієнко.

На питання, що відповідати людям, які не хочуть воювати і кажуть "за що мені воювати, якщо в країні корупція, скандали і невирішені проблеми", він відповідає: це питання кожен має вирішувати для себе. Але якщо людині не вистачає відповіді "за Україну", можна відповісти інакше - "за себе".

Він зазначає, що особа, яка вступає до армії в молодому віці без жодних професійних навичок, за кілька років може стати експертом міжнародного рівня, особливо в галузі дронових технологій або інших сучасних високотехнологічних напрямків.

"Якщо відповідь 'за Україну' не задовольняє людину, ти можеш відповісти: ти ж насправді борешся за себе. За те, щоб стати фахівцем, за те, щоб покращити свої навички," - зазначає Гордієнко.

Контейнер Пандоры

В окремій частині він акцентує увагу на значенні медіа в сучасних конфліктах. На його думку, інформаційний простір є одним із ключових чинників, що впливають на численні зміни — як позитивні, так і негативні. Медіа можуть стати каталізатором важливих подій, але також здатні чинити тиск, якому не всі інституції можуть протистояти.

"Медіа стало фактором хаосу, який часто складно контролювати. Це ящик Пандори, який відкрився. Навіть коли це були позитивні речі, сам факт того, що для цього треба було підняти медійний шум, лякає", - каже він.

Гордієнко висловлює думку, що адекватною реакцією на це не повинно бути прагнення до контролю над медіа, а навпаки — зміцнення інституцій. Якщо в суспільстві з'являється потреба у перевірці статусу конкретного генерала, посадовця чи будь-якої іншої особи, необхідно, щоб діяла незалежна організація, яка могла б провести фактичну перевірку та надати відповідні висновки.

Знімок: Кожен повинен самостійно визначати, за що боротися, зазначає Серафим (РБК-Україна)

"Людину не можна усунути лише через те, що навколо неї виникає шум. Необхідно, щоб прибула комісія, перевірила факти і лише тоді приймала рішення," - зазначає він.

Він також підкреслює, що навіть якщо людина насправді не винна, вона може залишатися об'єктом осуду в очах суспільства протягом тривалого часу, якщо ЗМІ вже створили певний імідж.

"Тебе досліджували протягом кількох років, і виявилося, що ти безвинний. Тим часом медіа діяли так, ніби ти злочинець. Які твої подальші кроки? У тебе немає можливостей для виправдання. На мою думку, це питання залишається без відповіді," - висловлює свою думку Гордієнко.

MEMORIA

Ще однією ключовою сферою його уваги є ветеранські спільноти та методи інтеграції військовослужбовців у мирне життя. Як приклад він наводить військовий мотоклуб MEMORIA.

За словами Гордієнка, MEMORIA - це не просто мотоклуб, а середовище, фундаментоване війною, яке продукує ставлення до майбутнього і допомагає зберігати мілітарну культуру на високому рівні.

"MEMORIA - це не просто військовий мотоклуб. Насправді це спільнота, що сформувалася в умовах війни, але вона також створює особливе ставлення, яке веде нас у майбутнє," - зазначає він.

Логотип клубу у формі черепа слугує втіленням пам'яті про загиблого товариша, якого кожен учасник носить у своєму серці. Отже, однією з основних концепцій клубу є вшанування пам'яті, гідності та шляхетної поведінки заради тих, хто віддав своє життя.

"Людина повинна стати борцем. Це та особа, яка пережила екстремальний стан свідомості і практично завжди має когось на думці. Саме заради цієї людини вона повинна діяти гідно", - уточнює Гордієнко.

Одним із проєктів цієї спільноти є бої M-13, в яких беруть участь військові та ветерани, що виходять на ринг. Гордієнко характеризує ці змагання не лише як спортивну діяльність, а також як своєрідну форму мистецтва, де переплітаються елементи боротьби, пам'яті, військового досвіду, режисури, продакшну та символізму. Наприклад, один з турнірів проходив на театральній сцені, де ринг був встановлений прямо в серці театрального простору, а бійці з'являлися у білих сорочках та обладунках.

"Це ще один аспект мистецтва. Ти починаєш з основного формату бою – одного з найдавніших видів змагань, який найкраще відображає реальний стан боротьби. А далі ти накладаєш на це досвідчених військових, людей, які на власному досвіді знають, що таке війна і яка справжня природа смерті", - зазначає він.

На його переконання, подібні ініціативи мають значення не лише для військовослужбовців, а й для іміджу армії та ветеранських організацій. Вони демонструють, що ветерани здатні реалізовувати складні та концептуальні проекти, які виходять за межі теми травми чи допомоги, перетворюючись на культурний феномен.

"Ти з'являєшся і вигукуєш: ого, це ж ветерани здатні на таке! Це справді вагомий внесок у те, що ми вважаємо внутрішньою спільнотою армії і її способом взаємодії з цивільним суспільством," - зауважує Гордієнко.

На завершення він пропонує своє бачення війни для тих, хто ніколи не мав досвіду на фронті. Для нього війна – це не тільки збройні конфлікти, чи фізичні сутички, а перш за все – випробування людського характеру в обсязі, який важко описати або передбачити.

"Війна – це величезне випробування для людського характеру, в якому складно зрозуміти себе і передбачити наслідки. Це, безумовно, авантюра, що, як і будь-яка інша, може мати різні фінали. Проте результат залежить лише від тебе", - зазначає Серафим Гордієнко.