"Найбільші труднощі виникли у тому, щоб позбутися в собі образу правоохоронця". Як відбувався пошук картини Караваджо, що була вкрадена в Одесі.

Далека подорож завжди стартує з одного кроку. І цей перший крок виявився злочином.

Уранці 31 липня 2008 року працівники Музею західного і східного мистецтва в Одесі виявили, що їхня найцінніша експонат — єдиний твір Караваджо в Україні, "Взяття Христа під варту" ("Поцілунок Іуди") — зник. Зловмисники проникли до музею через вікно, при цьому сигналізація не спрацювала, а полотно жорстоко вирізали з рами.

З цього почалася велика історія, яка тривала майже 18 років і вмістила в себе все, що вирізняє картини Караваджо - світло і темряву, зраду і злочин, чорних лебедів і сірих носорогів. В цьому сюжеті містично переплелися біографія італійського художника та долі тих, кому довелося рятувати його роботу.

"Українська правда" поспілкувалася з учасниками тих подій і розповідає історію викрадення картини з одеського музею, її пошуку і пригод в суді після повернення в Україну.

Застереження: у цій статті ми навмисно не розглядали питання, чи є картина "Взяття Христа під варту" твором Караваджо. Це окрема тема з тривалою історією, яка не вплинула ані на наміри злочинців, ані на дії осіб, що намагалися знайти вкрадену картину.

Бізнес під маскою в пошуках мистецького твору.

Якщо ти з'явився на світ на перехресті Дерибасівської, всього за квартал від музею, куди ти не раз навідувався "на Караваджо", викрадення "Поцілунку Іуди" сприймається тобою як не просто новина, а щось набагато важливіше.

Борис Індиченко провів 40 років у Одесі, де в 1990-х роках працював у карному розшуку та підрозділах, що займалися боротьбою з організованою злочинністю. У 2008 році він зайняв керівну посаду в Управлінні спеціальних операцій Міністерства внутрішніх справ у Києві. Його діяльність вимагала роботи "під прикриттям" у середовищі злочинців.

Справа про картину Караваджо потрапить до нього лише через рік після крадіжки. За цей час розкрити злочин по гарячих слідах не вдалося. А головне - шанси повернути картину ставали все більш примарними.

Всі версії слідства, які часом "зливали" в медіа, вели в нікуди. Виявилася фейком і новина про те, що в грудні 2008-го картину знайшли. Суспільний інтерес до цієї історії підігрівали новини про те, що вартість викраденої картини сягає 100 мільйонів доларів.

У вересні 2009 року Індиченка викликав заступник міністра внутрішніх справ. Він повідомив, що оперативники карного розшуку затримали злочинця "на гарячому" в рамках іншої справи. Цей злочинець висловив готовність поділитися відомостями про викрадачів картини в обмін на те, що ця інформація буде врахована при винесенні йому вироку.

Невдовзі до Миколаєва надійшла телеграма з Міністерства внутрішніх справ: направити майора Дениса Фомічова до Києва. Саме його Індиченко вибрав для виконання завдання "бариги під прикриттям", адже він має досвід роботи на чорному ринку мистецьких творів.

Проте перед цим на Дениса очікувала особлива підготовка.

- Найскладнішим було вбити в собі "мента". Після 10 років роботи в міліції, особливо на керівних посадах, я вже міг не показувати посвідчення. Коли ти 24 години на добу, 7 днів на тиждень дивишся на не найприємніших у світі людей, то виглядаєш відповідно. І ось цій особі з сірими олов'яними очима потрібно було надати нормальний людський вигляд.

Денис став партнером у бізнесі одного з друзів свого товариша, який належав до банди. Спільна справа процвітала. Життя в столиці, розкішний одяг, вишукані ресторани, алкоголь, елітні автомобілі та великі прибутки.

З грошима ситуація дійсно особлива. Повернути державі ті кошти, які я здобув через кримінальний бізнес, виявилося набагато складніше, ніж їх заробити. Ми приносили гроші до бухгалтерії, а нам відповідали: "Не можемо їх зарахувати, оскільки ви отримали їх незаконно. Сьогодні ви торгуєте піском, завтра - наркотиками, а післязавтра - займаєтеся органами". Я навіть пам'ятаю, як ми зверталися до міністра юстиції, намагаючись знайти легальний спосіб вирішення цієї проблеми.

Одного разу, під час бесіди з новими знайомими, Фомічов ненароком згадував, що має зв’язки з впливовим митником, володіє "вікном" на кордоні та знає осіб, які займаються придбанням мистецьких творів з непростою історією. Зловмисники зацікавилися його словами, але не поспішали з конкретними пропозиціями.

Часом до розслідувачів прилітали чорні лебеді. Зокрема від своїх.

На пресконференції один журналіст звернувся до тодішнього міністра Луценка з питанням: "Юрію Віталійовичу, що ви можете розповісти про Караваджо?" Міністр відповів щось подібне до: "Не переживайте, ми вже підключили до справи нашого агента, незабаром його зловимо". У той момент я був єдиним, хто мав відношення до цієї справи. Це стало для мене серйозним стресом, - ділиться спогадами Денис.

Після того, як його діловому партнеру зателефонували і повідомили, що Фомічов - міліціонер, злочинці вирішили призупинити всі переговори про мистецьку торгівлю. Чекати більше не було сенсу. Дениса "заморозили" і відправили до Миколаєва. Однак окремий мобільний телефон для зв'язку з кримінальним світом завжди залишався при ньому.

Бізнес поступово закривався, я повідомив бандитам, що займаюся антикваріатом, і вирушив додому. Тим часом наші люди продовжували шукати картину, залучаючи інших агентів. Але це вже інша історія Романа.

Караваджо виступає як своєрідне дзеркало, яке трансформує життя тих, хто наближається до його творів. Цю думку висловить Роман Топілов через 26 років після тих подій, адже він зіграв важливу роль у розшуках картини.

Жахливе і вражаюче дзеркало Караваджо.

У ті печальні епохи, коли людство ще не знало про селфі-палиці та Photoshop, дзеркала і живопис були єдиними способами побачити себе з іншого боку. Напевно, саме тому Караваджо часто зображував своє обличчя на своїх картинах.

Так сталося з його першим автопортретом - "П'яний Вакх". Так само і з твором "Давид із головою Голіафа". Аналогічна ситуація склалася і з картиною "Взяття Христа під варту". У правому верхньому куті полотна можна помітити постать, що нагадує Караваджо, з ліхтарем у руках.

Коли художник писав цю роботу в 1602 році, його картини охоче купували кардинали для приватних колекцій, і саме вони ставили палиці в колеса, коли йшлося про замовлення для храмів. Їх дратувало те, що Караваджо шукає своїх святих серед неохайних римських зайдисвітів і повій із брудними ногами.

Не меншого засудження викликав і спосіб життя самого Караваджо, який супроводжувався постійними сутичками, алкогольними вечірками та заворушеннями.

Італійський художник і придворний живописець іспанських монархів Вінченцо Кардуччі охарактеризував Караваджо як "геніальне чудовисько", яке не підпорядковується жодним правилам.

Інший митецтво-знавець і біограф Караваджо, Джованні П'єтро Беллорі, характеризував його як невисокого та непривабливого чоловіка, який "не дуже піклувався про свою особисту чистоту". Він додав, що "коли художник одягав один і той самий костюм, то не знімав його, поки він не перетворювався на купу лахміття".

Проте "дух дихає, де хоче", і залишається відкритим питання, хто є милішим Богові — праведники, які померли ще за життя, чи бунтівники, навіть якщо вони мають потворний вигляд, але залишаються живими. Наприклад, ні Кардуччі, ні Беллорі не залишили помітного сліду в історії мистецтв завдяки інноваційному використанню техніки к'яроскуро, коли фігури в картині виринають з півтемряви, подібно до образів, що з'являються під світлом кінопроектора.

У січні 1603 року римський аристократ Чіріако Маттеї виплатив Караваджо значну суму в 125 скудо за картину, що зображає арешт Ісуса Христа в Гетсиманському саду. Ця сума була достатньою для річної оренди скромного житла в Римі.

Можна лише гадати, ким автор уявляв себе у відображенні цієї сцени. Можливо, він бачив себе учнем Ісуса? Чи, можливо, одним із римських солдатів, які прийшли його затримати? А може, він був випадковим свідком, який, освітлюючи свою ліхтарем, підкреслює вічну оповідь про зраду?

Соснові дива, каблучка з темним алмазом та мільйонер з морського узбережжя.

Караваджо – це своєрідне дзеркало, в якому можна розгледіти власне відображення, якщо заглянути уважно, – неодноразово наголошує одесит Роман Топілов, котрий у пошуках картини виконував сольну партію.

- Знаєте анекдот, як Голлівуд запропонував заштатному актору з України головну роль і контракт на мільйон, а той відмовився, через те що в нього зараз новорічні "йолки"? Так це про мене, бо ми саме тоді робили свято для дітей, - усміхається він.

Напередодні 2010 року, заступник директора концертно-виставкового залу Одеського морського порту, Топілов, отримав цікаву пропозицію, від якої вирішив відмовитися. Йому запропонували виступити в ролі арт-дилера з мільйонними статками. За задумом, його персонаж мав стати приманкою для тих, хто намагався знайти покупця на викрадену картину.

З Індиченком він познайомився в кінці 1990-х. Тоді разом із партнерами Роман відкрив в Одесі клуб. Коли на них почали "наїжджати", Борис, який на той час працював у відділі по боротьбі з організованою злочинністю, допоміг.

Я спочатку припускав, що мені доведеться платити йому, але він відповів: "Ні". Після цього ми стали друзями. Він був у курсі, що я займаюся купівлею картин і маю зв'язки з художниками, тому, коли йому поставили завдання знайти роботи Караваджо, він вирішив, що я найкраще розуміюся в цьому питанні.

Переконати Топілова приєднатися до ризикованої пригоди Індиченко вдалося лише з другого разу.

- Він приїхав вдруге, каже, тепер не викрутишся. Я погодився. Якщо чесно, лише через вдячність Борису, який мені колись допоміг. Борги треба віддавати.

Роман вже на повну потужність розпочав трансформацію в мільйонера: манікюр, розкішні годинники та перстень з чорним діамантом стали його новими атрибутами.

Щоб краще зрозуміти тему, Топілов вирушив до Італії, де в той час проходила велика виставка творів Караваджо. Він зустрівся з реставраторкою, яка детально розповіла про техніку к'яроскуро та про революційні зміни, які італійський художник приніс у живопис. Топілов зазначає, що "дізнався чимало, як зазвичай кажуть в Одесі, цікавих моментів". Після цього він відчув, що готовий впоратися із поставленим завданням.

Спочатку поширилися чутки про єврейського американця, який займається купівлею картин і їх подальшим продажем, ймовірно, мафії або наркоторговцям. За переказами, у мене нібито був офіс у Лос-Анджелесі, де працювала дівчина, відповідальна за прийом дзвінків від тих, хто міг зацікавитися моєю діяльністю.

Не обійшлося й без ворожки, чийими послугами скористався організатор викрадення картини Караваджо.

Запит на "Веронік Феншуй" виник не сьогодні, адже навіть політики та злочинці іноді звертаються до тих самих ясновидців.

І от ми зробили таку комбінацію, що гадалка порадила потрібній людині Романа в якості арт-дилера. Так ми змогли вийти на того, хто шукав покупця, бо замовники на той момент вже відмовилися купувати краденого Караваджо, - згадує Індиченко.

Врешті-решт, пастка спрацювала: організатор викрадення картини зателефонував Топілову і запропонував зустріч.

Моя перша зустріч із цим молодим чоловіком відбулася в Угорщині, а наступна — в Празі. Він невисокого зросту, має певну самовпевненість і справляє враження "тихого" типу. Походить з Санкт-Петербурга, здобув освіту в галузі мистецтвознавства і проходив стажування в Ермітажі. Це, знаєте, хлопець, який виглядає незадоволеним своїм життям, має трохи завищене самосприйняття і прагне більшого, але досі не отримав бажаного.

Все йшло до розв'язки. Третю вирішальну зустріч запланували в Берліні. Туди мав приїхати "арт-дилер" Роман, "мистецтвознавець"-росіянин і крадії з картиною Караваджо, терпець яких вже сходив на пси - з моменту пограбування минуло півтора року, а з ними все ще не розрахувалися.

В останній момент зустріч відмінили. "Мистецтвознавець" не завітав до Берліна – ворожка порадила не квапитися і спершу ще раз "покрутити" покупця.

Сюжетна лінія Топілова здулася. А крадії, в чиїх руках була картина, не вигадали нічого кращого як повернутися до єдиного на той момент варіанту, як позбутися Караваджо і отримати гроші.

Мобільний телефон Дениса Фомічова, який протягом майже чотирьох місяців залишався без зв'язку, знову нагадав про себе у справі зі злочинцями. Доля повернула слідство до його витоків, до самого початку подій.

Гойдалки долі: Караваджо поза законом

Що таке гойдалка долі, Караваджо пізнав на власному досвіді навесні 1606 року.

Новий папа Павло V прагнув швидше завершити будівництво собору Святого Петра в Римі. І Караваджо також отримав свою частку від цього грандіозного проекту. Йому доручили створити картину для каплиці Святої Анни. Сказати, що він був у захваті — означало б не сказати нічого. Навіть обіцянка заплатити лише 75 ескудо, що було майже вдвічі менше, ніж за "Поцілунок Іуди", не могла затінити його щастя. Найголовніше — його твір буде поруч із "П'єтою" Мікеланджело!

Радість виявилася короткочасною. 14 квітня 1606 року картина "Мадонна Палафреньєрі", також відома як "Мадонна зі змією", була встановлена в соборі. Проте вже через два дні кардинали провели "державну перевірку": ознайомившись з роботою, вони наказали прибрати її подалі від храму. Обурення викликало те, що художник зобразив свою кохану в образі Діви Марії, а немовля Христос виглядав занадто "простодушно" у своєму зображенні.

Проблеми художника на цьому не завершилися. Після півтора місяця, під час гри в м'яч, спалахнула суперечка, яка виросла в бійку. В результаті, смертельно поранений кривдник Караваджо залишився на землі, стікаючи кров'ю. Загиблим виявився Рануччо Томассоні, який разом зі своїми братами "кришував" повій у центральних районах Рима і належав до впливових кланів.

Павло V оголошує вирок "поза законом": це стало сигналом для полювання на Караваджо. Тепер кожен, хто натрапить на художника на території Папської держави, мав можливість отримати винагороду за його затримання або навіть вбивство.

У закритому екіпажі Караваджо поспішно покидає вічне місто. Його маршрут веде на південь. Рим більше не стане його домівкою.

Мережа для зловмисників, або Як Караваджо влаштовує жартівливі пастки.

У середині червня 2010 року службовий автомобіль віз Дениса Фомічова через центр Миколаєва у справах. За кермом сидів опер, а Денис розташувався на передньому сидінні. На задньому ряду сиділи двоє його керівників, які абсолютно не підозрювали про приховану частину життя свого підлеглого та його участь у розшуках картини. Вони активно обговорювали щось, використовуючи свою характерну міліцейську термінологію. Раптом "особистий" телефон Фомічова, який довго не подавав ознак життя, раптом спалахнув звуками.

Я усвідомлюю, хто саме телефонує. Обертаюся до керівників і вигукую: "Тиша!". Вони були приголомшені такою відвагою. Проте, варто визнати, що вони швидко зорієнтувалися: якщо це сталося, то, очевидно, ситуація дійсно серйозна.

Беру слухавку, кажу: "Привіт, я тут на морі пірнаю". А вони запитують, чи можу я прилетіти до Берліна й взятися за пошук покупця на одну "вартісну річ".

Уся ця історія з пошуком картини Караваджо, на думку Бориса Індиченка, з самого початку нагадувала поєднання чорних і білих лебедів. Білі намагалися максимально використати, тоді як вплив чорних прагнули зменшити. Проте, окрім лебедів, у цій розповіді існував свій сірий носоріг на ім'я Янукович.

У 2010 році він прийшов до влади, - згадує Індиченко. - З новими керівниками Міністерства внутрішніх справ з'явилися й нові порядки: першим їхнім кроком стало скасування нашого підрозділу. Вони вважали, що ми мали справу з питаннями, пов'язаними з оточенням Януковича, і за це не могли нам пробачити. Хоча насправді ми ніколи не займалися політичними справами, просто так вийшло, що оточення президента мало зв'язки з організованою злочинністю та кримінальними елементами.

У такій ситуації ми чуємо: "Ми вас усунемо, але ви зобов'язані завершити цю операцію". Якби це стосувалося бізнес-плану, я б відповів: "Вибачте, але без нашої участі це не можливо". Однак у даному випадку таке рішення було б неможливим.

Щоби полетіти в Німеччину на зустріч з викрадачами картини, Фомічов мав оформити відрядження. Приходить до нового заступника міністра і чує: "Що, хочеш за державні гроші до Берліна прокотитися?".

А далі прозвучала фраза, яка вразила мене настільки, що я запам'ятав її назавжди: "Під вашу особисту відповідальність". Тоді я зрозумів, що якщо заступник міністра може перекласти відповідальність на майора з Миколаєва, то з системою явно є серйозні проблеми.

Денис прибув до Німеччини всього за кілька днів до запланованої операції. Його розмістили в розкішному готелі Estrel, що розташований на березі річки Шпрее, де він насолоджувався комфортом. Для пересування йому надали BMW останньої моделі, орендовану від головного управління поліції Берліна. Він попередив своїх партнерів, що перед тим як розпочати продаж картини Караваджо, йому необхідно особисто оцінити витвір, щоб підтвердити його справжність.

— Я поїхав з ними, — продовжує Денис. — Припаркувалися, а далі пішки пройшли безлюдною вулицею та тунелем під залізничними коліями. Усі були на нервах. І раптом помічаємо близько п’ятдесяти людей — жінки в середньовічних сукнях, чоловіки в камзолах, з перуками та панталонами, а діти в костюмах ангелів. Мої товариші з банди дивляться на мене, я — на них. У голові лише одна думка: німці зовсім розгубилися — який фестиваль вони влаштували без попередження? Це якийсь сюрреалізм. Пізніше з'ясувалося, що насправді там знімали фільм. І ми випадково потрапили в це місце. Де Караваджо, завжди панує містика.

Це був не єдиний несподіваний момент. На Фомічові була прихована прослуховуюча апаратура. Знак для німецьких спецназівців мав подати його кодовий вислів, який він вимовить, побачивши картину: "Вона значно прекрасніша, ніж та, яку я спостерігав минулого року на експозиції в Римі".

Проте злодії виявилися досить обачними: остерігаючись прослуховування, вони наполягли на тому, щоб Денис перед виїздом на зустріч із Караваджо змінив свій одяг. І все ж, незважаючи на це, кодова фраза була вимовлена.

- Нам знову пощастило: ми перехопили їхні телефонні розмови, і один із них сказав іншому: "Усе під контролем, він підтверджує, що забере картину. Каже, що вона навіть краща, ніж та, яку він бачив на виставці Караваджо в Римі". І на цьому все. Німці швидко їх затримали та вилучили картину, - ділиться Індиченко.

У Україні розпочався судовий процес, що тривав понад 12 років, починаючи з 2013 року. Злочинців могли засудити на терміни від 7 до 12 років позбавлення волі. Проте в кінцевому результаті справа перетворилася на судовий розгляд, що стосувався картини, яка опинилася під арештом у суді.

Суд і остання втеча

"Брате Мікеланджело Мерізі!" - чотири рази проголосив у безлюдному просторі найстарший лицар Мальтійського ордену в полудень 8 жовтня 1608 року.

У приміщенні, що межувало з собором Святого Іоанна у Валетті, зібралися двісті лицарів, щоб провести суд над Караваджо. Півтора року тому художник прибув на Мальту з Неаполя, сподіваючись на їхню підтримку, і швидко здобув звання лицаря.

Собор, де відбувся символічний суд над Караваджо, прикрашала одна з найкращих його картин - "Усікновення голови Іоанна Хрестителя". На ній художник уперше залишив автограф. Свoє ім'я він написав краплями крові, що текла з перерізаного горла Іоанна.

Відповідь на запит найстаршого лицаря в суді пролунала в тиші. Лише кілька годин раніше "гува" – печера глибиною 4 метри, витесана в скелі, в якій утримували Караваджо за порушення лицарських норм, виявилася порожньою. Як йому вдалося втекти – залишається таємницею. Він потрапив туди після ще однієї "пригоди". У компанії п’яних лицарів, він нахабно увірвався до резиденції впливового члена суду честі Джованні Роеро. Ситуація вийшла з-під контролю: суддю побили, а бійка закінчилася навіть ножовим конфліктом.

Після втечі Караваджо повернувся з Мальти на Сицилію, де, очікуючи на папську амністію, провів останні роки життя. Обставини його смерті оповиті такою ж таємницею, як і багато чого в його житті. Принаймні тіло майстра так і не знайшли.

Повідомлення про кончину 38-річного митця було опубліковано в римському рукописному виданні "Аввізі" 31 липня 1610 року. У той же день було оголошено папську постанову про скасування раніше ухваленого вироку смерті.

Епілог: 16 років пізніше

Творіння Караваджо мають настільки ж захоплюючу історію, як і сам художник. Протягом чотирьох століть ці картини витримали землетруси та крадіжки, а деякі з них випадково виявляли на горищах у приміщеннях з протікаючими дахами.

Одеського Караваджо затримали після його повернення в Україну, і тривалий час він залишався в статусі речового доказу, проходячи через "покарання".

У 2013 році Подільському районному суду Києва було передано кримінальну справу, в якій п'ятеро осіб обвинувачувалися у вчиненні тяжких злочинів, зокрема у викраденні картини "Взяття Христа під варту" та її контрабандному вивезенні за межі країни.

Відтоді тричі змінився суддя, який розглядав справу. Судовий "довгобуд" закінчився 28 серпня 2025-го: за строками давності суд закрив справу через те, що з моменту скоєння злочинів минуло більше ніж 15 років.

Як тобі це, Мікеланджело Мерізі да Караваджо, талановитий художник і злочинець? Здається, життєва шлях у тебе був більш жорстким, ніж у тих, хто вкрав твою картину.

Вперше деякі деталі спецоперації 2012 року стали відомі завдяки Роману Топілову, який поділився ними з журналом Esquire Ukraine під псевдонімом Петро С. Ця публікація вразила читачів елегантним стилем і завершувалася його словами: "Іноді я переглядаю шпигунські трилери. Зазвичай, ці фільми мене не захоплюють".

Що ж трапилося з ключовими персонажами цієї оповіді після того, як картину знову привезли в Україну? Розповідаємо від першої особи.

Борис Індиченко зазначив: "Операція з розшуку картини виявилася настільки ж драматичною, як і життя самого Караваджо, що включало в себе злочини, зради та інтриги."

Затримали крадіїв 24-го червня 2010-го, а 25-го наш підрозділ ліквідували. На цьому служба закінчилася - ні я, ні мої заступники не погодилися працювати з новим керівництвом МВС.

Після цього я продовжив свою кар'єру в банківській сфері. У вихідні, субота та неділя, я мав можливість відпочити, а о 6-й вечора повертатися додому, що приносило мені радість. Проте в 2014 році, з початком війни, мені запропонували повернутися до служби. Спочатку я працював у Міністерстві внутрішніх справ, а з листопада 2015 року перейшов до організації, де наразі займаюся своєю діяльністю - в НАБУ.

Організатора злочину, цього хлопця-росіянина, ніхто не шукав, замовників викрадення - поготів. Затриманих у Берліні виконавців екстрадували до України, де якийсь час вони були в слідчому ізоляторі, потім їм змінили міру покарання на підписку про невиїзд. Зрештою вони так і не отримали вироки: суд закрив справу.

Роман Топілов: "Я залишився працювати в одеському порту, а згодом заснував власну справу, організовуючи масштабні заходи. Наприклад, ви чули про Карпатський форум?"

Картина Караваджо насправді вражає своєю потужною енергетикою і справляє значний вплив на тих, хто до неї наближається. Коли Борис залишився без роботи після операції, я усвідомив, що навколо "Поцілунка Іуди" розгортається справжній ланцюг зрад. Учень зрадив Христа, а хлопець із Петербурга, який колись проходив стажування в Ермітажі, зрадив своє мистецтво, погодившись на крадіжку картини. Бориса зрадили його начальники. А в кінці кінців, я сам мав дівчину, але після мого повернення наші шляхи розійшлися.

Проте ця оповідь стала імпульсом для глибшого захоплення живописом. Відтоді я відвідав найзначніші художні музеї в Європі та Америці. Сьогодні я здатен безпомилково розпізнати стиль автора, навіть не знаючи, хто створив цю картину.

Денис Фомічов: "Я отримав від цієї ситуації всі можливі вигоди. З майора став підполковником. Завершив свою військову кар'єру на позиції заступника начальника кримінальної розвідки ГУБОЗ МВС України. Також написав книгу."

Хлопцям було дуже прикро. З ними вчинили несправедливо. Все керівництво Управління спецоперацій - на вихід, до побачення.

Суд над крадіями картини - це взагалі окрема тема. Навіть цікавіша, ніж веселі історії про пошуки Караваджо.

Нюрнберзький процес тривав протягом двох років, під час яких було розглянуто події Другої світової війни та засуджено ключових злочинців. Водночас справа про крадіжку картини розглядалася цілих 15 років, але так і не була завершена вироком. Чи не здається вам, що це якось несправедливо?

Може бути два варіанти. Перший: учасники обвинувачення та судді - клінічні ідіоти, але це не так, бо вони проходили відбір. Отже, другий варіант: вони або непрофесійні, або корумповані. Картину ледь не знищили, не даючи дозволу на реставрацію.

Під час роботи над проектом, пов'язаним з Караваджо, мої контакти з родиною зводилися до мінімуму. Фактично, ця справа стала причиною розпаду мого шлюбу. Не можу стверджувати, що під час виконання спеціальних завдань я втрачаю контроль, але точно не ставлю сім'ю на перше місце. За все в житті потрібно платити. В кінці кожного шляху завжди є своя розплата.

Після викрадення, майже двох років очікування у крадіїв і 12 років полону в суді в статусі речового доказу сьогодні картина повертається до життя.

У лютому 2026 року твір вперше продемонстрували після реставрації в Софії Київській. У червні у Вільнюській картинній галереї стартувала виставка під назвою "Питання Караваджо: картина 'Взяття Христа під варту'". Як повідомили в Міністерстві культури, страхова вартість цього мистецького твору складає півтора мільйона євро. Наступним етапом для картини стане виставка в Римі.

На горизонті з'являється повнометражний ігровий трилер під назвою "Мистецтво обману: Операція 'Караваджо'". Сценарій розробляє драматург Максим Курочкін, відомий завдяки своїй виставі "Троянство" в Театрі імені Івана Франка. У цій історії дійсно не бракує "троянських коней". Проєкт отримує консультації від Бориса Індиченка.

Проте в цій складній оповіді приховано ще один аспект, що надає їй сучасності — контраст світла і темряви. Сьогодні багато з нас можуть відчути себе героями картин Караваджо, коли опиняються в темряві, оточені яскравими променями світла від повербанків і зарядних станцій.

Наша сучасність нагадує мені епоху бароко XVII століття, коли особливою популярністю користувалася техніка живопису к'яроскуро, що акцентувала світлотінь. Для Ренесансу світло було основним принципом, тоді як у бароко стало винятковим, рідкісним даром. Мені здається, що сьогодні ми знову опинилися в світі барокового к'яроскуро.

Світло сьогодні теж рідкісна річ - не лише в сенсі електрики, звісно, а в метафоричному також", - декілька років тому на питання УП, які прості істини відкрилися йому під час блекаутів, відповів філософ Володимир Єрмоленко.

Якщо вже заїжджена фраза "в темні часи добре видно світлих людей" не стосується цього, то про що ж тоді вона говорить?

Як сказав би класик, таке от к'яроскуро, малята. Здавалося б, і до чого тут Караваджо?