Текст готовий, але режисура відсутня. Рецензія на фільм "Соціальна розплата" / The Social Reckoning.

Микита Казимиров — журналіст, письменник і біомедичний інженер. Протягом восьми років він займається дослідженням поп-культури, додаючи до своїх матеріалів трохи легкого гумору.

У 2010 році Девід Фінчер та Аарон Соркін випустили фільм "Соціальна мережа" / The Social Network, який став не лише видатним твором, що розкриває історію заснування Facebook, але й пророчим оглядом на негативні наслідки технологічного прогресу для суспільства. Через 16 років Соркін вирішив знову звернутися до цієї теми, взявши на себе не лише написання сценарію, але й режисуру у фільмі "Соціальна розплата" / The Social Reckoning. Ця нова стрічка намагається проаналізувати наслідки безвідповідальної поведінки Марка Цукерберга, особливо акцентуючи увагу на скандалі 2021 року, пов'язаному з витоком внутрішніх документів компанії, відомих як The Facebook Files. Однак, незважаючи на старання акторів та характерні діалоги Соркіна, фільм виглядає як блідий аналог свого попередника – він здається застарілим, занадто повчальним і позбавленим режисерської гостроти.

Історія фільму розвивається в двох часових вимірах. У 2019-2020 роках ми стежимо за Френсіс Хауген (Майкі Медісон), експертом з даних у Facebook, яка починає сумніватися в намірах компанії, коли усвідомлює, що алгоритми свідомо сприяють поширенню ненависті, екстремізму та дезінформації заради підвищення залученості користувачів. Вона вирішує передати внутрішні документи журналісту Wall Street Journal Джеффу Хорвіцу (Джеремі Аллен Вайт), який не має великого досвіду в технологіях, але прекрасно володіє мистецтвом роботи з джерелами. Паралельно, в 2021 році, показується підготовка Марка Цукерберга (Джеремі Стронг) до слухань у Конгресі, де він вперто відмовляється визнати свою провину або запровадити систему перевірки фактів.

Найбільш вражаючим елементом "Соціальної розплати" є акторська гра, хоча вона також підпадає під вплив сценарних обмежень. Майкі Медісон намагається передати людяність Френсіс Хауген, зображуючи її як яскраву, але невротичну та соціально незграбну особистість, котра щиро вірила в місію Facebook і відчуває глибокий біль через кожен опублікований документ. Джеремі Аллен Вайт наділяє свого журналіста характерною для персонажів Аарона Соркіна комбінацією ідеалізму та критичного ставлення до нових технологій: він обожнює класичні мюзикли та фільми Френка Капри, що створює цікавий контраст із технічним світом Френсіс.

Найскладніше завдання дісталося Джеремі Стронгу, який перебрав естафету ролі Цукерберга від Джессі Айзенберга. Якщо Айзенберг грав невпевненого, спраглого до визнання генія, то Стронг зображує 42-річного мільярдера як емоційно відстороненого диктатора. Його обличчя практично нерухоме, а сам він нагадує робота-кіборга, який сприймає всі попередження не як моральну проблему, а як PR-перешкоду, яку треба вирішити. Проблема в тому, що Соркін фактично позбавив Стронга дії, посадивши його в крісло для підготовки до свідчень і перетворивши на одномірного лиходія без внутрішнього конфлікту.

Основний недолік цього фільму полягає в тому, що Соркіну явно не вистачає візуального та ритмічного таланту Девіда Фінчера. Без його холодного, точного бачення "Соціальна розплата" виглядає як кінематографічно бездушний твір, з повільним темпом та невиразною палітрою кольорів. Спроба композитора Александра Деспла повторити легендарний мінімалістичний саундтрек Трента Резнора та Аттікуса Росса з попереднього фільму тільки підкреслює цю вторинність. Соркін-режисер просто записує на камеру нескінченні дискусії про етику та алгоритми, перетворюючи фільм на дидактичну лекцію.

Крім того, фільм відчувається концептуально застарілим і відірваним від реальності. У світі, який зараз бореться з викликами штучного інтелекту, двогодинна критика алгоритмів Facebook зразка 2021 року здається розповіддю про минулу епоху.

Соркін також вдається до кількох сумнівних маніпуляцій з фактами. Зокрема, він зміщує слухання Цукерберга та публікацію статей WSJ ближче до 6 січня 2021 року, намагаючись штучно пов'язати ці події зі штурмом Капітолія, покладаючи всю провину за політичний екстремізм в США виключно на Facebook. Такий підхід виглядає не лише спрощеним, але й лицемірним у контексті фільму, який виступає проти дезінформації.

Назва "Соціальна розплата" / The Social Reckoning є прикладом сумної іронії. Фільм створює враження, що Цукерберг і Facebook понесли відповідальність за свої дії. Насправді ж, компанія просто змінила свою назву на Meta, її ринкова капіталізація досягла $2 трильйонів, а світ, знизавши плечима, продовжив рухатися далі. Створювати фільм про тріумф правди над корпоративним злом у ситуації, коли Давид зазнав поразки від Голіафа, означає видавати бажане за реальність.