(Не) Зниклі артефакти української провінції: розповідь про родину викладачів Горлівського інституту іноземних мов Галину та Віктора Докашенків.

В кінці серпня 2026 року в київському будинку-музеї М. Рильського відкрилася незвичайна фотовиставка "Втрачені артефакти України", яку організувала викладачка Горівського інституту іноземних мов Галина Докашенко. Ця виставка стала підсумком науково-освітнього проєкту "Історико-культурні пам'ятки української провінції", що тривав 11 років з 2008 по 2019 рік. Учасники проєкту подорожували по всіх областях України, а фотознімки зробив її чоловік, Віктор Докашенко, доктор історичних наук, професор, колишній ректор та директор інституту, який, на жаль, помер минулого літа.

До своїх останніх днів пан Віктор обіймав посаду професора кафедри вітчизняної та зарубіжної історії в Горлівському інституті іноземних мов, котрий сьогодні носить його ім'я. Він став ініціатором і організатором перенесення навчального закладу у 2014 році на територію, що контролюється Україною. Віктор Докашенко виховав не одне покоління студентів інституту та завжди проявляв активну патріотичну позицію.

Узгоджене та усвідомлене рішення.

Сама вища школа, яка має багатий історичний спадок у Донеччині, також вирізняється своєю унікальністю. Це один з небагатьох вишів у Донецькій області, який двічі зазнав необхідності переміщення внаслідок війни та окупації. Проте, незважаючи на всі труднощі, він зміг не лише зберегти свою діяльність, але й активно боротися за право продовжувати навчання, навіть у складі іншої освітньої установи. Завдяки зусиллям колективу, те, що могло стати ще однією болючою втратою для регіону, вдалося зберегти.

Горлівський виш успішно інтегрувався в освітнє та культурне середовище Бахмута, куди після 2014 року виїхала більшість колективу, і де їм надали приміщення та допомогли наповнити сучасними матеріалами та технічними засобами. Але головне, заклад став причиною пожвавлення справжнього молодіжного руху у старовинному місті: студенти, багато з яких саме через вступ до вишу мали змогу виїхати з окупації, брали участь у міських та обласних заходах, разом з педагогами самі ініціювали креативні проєкти, залучали міжнародні фонди та організації, були помітною складовою культурної спільноти.

Галина і Віктор Докашенки віддали своє життя цьому освітньому закладу: вона почала свою кар'єру тут у 1980 році, а він приєднався до команди у 1990.

"У 2014 році ми не проводили жодних дискусій, а вже тим паче - не з'ясовували своїх позицій з приводу подій, які відбувалися. Рішення було настільки погодженим, що ми просто діяли відповідно до необхідності," - зазначає пані Галина.

Віктор Миколайович ще в 1992 році став першим керівником факультету, який об'єднав як іноземні, так і українську мову. Коли він обійняв посаду ректора, завжди підкреслював важливість навчання та проведення нарад державною мовою, а також засідань Вченої ради. Відомо, що він дуже емоційно реагував на зауваження від деяких колег, які пропонували "говорити нормальною мовою".

Сім'я Докашенків, як й уся інститутська родина, поступово почали почуватися своїми у провінційному і трохи закритому у своїх традиціях культурному середовищі Бахмута. Музей, бібліотеки, співпраця з колегами з інших навчальних закладів міста -- горлівчани виборювали своє право бути. Тож, усіх, з ким доля пов'язала їх у Бахмуті, подружжя згадувало з теплотою і вдячністю. Як і Часів Яр, містечко поруч, який радо надав прихисток освітянам-переселенцям: недороге житло, чудові краєвиди, неймовірний Будинок культури, зі співробітниками якого горлівчани започаткували та проводили щороку "Борисоглібські читання" на релігійно-етично-філософські теми.

"Водій автобуса, який працював на маршруті до Часів Яру, став для нас справжнім відкриттям. Він завжди збирав усю нашу "горлівську діаспору" прямо біля інституту," - з ностальгією говорить про ті часи пані Галина. Коли ж вона і Віктор Миколайович нарешті змогли придбати квартиру в Бахмуті, їм навіть трохи бракувало рідного "Часів Яру".

Всього через кілька місяців розпочалася нова етап війни. І до Бахмуту почали тягнутися спогади, адже він був тим місцем, яке допомагало знести втрату рідного дому.

Звичка не лише програвати, а й відновлюватися.

Вони залишили Бахмут 7 квітня 2022 року: обласна адміністрація ухвалила рішення про евакуацію інституту до Дніпра. Син, який вже служив у ЗСУ, настійно рекомендував батькам, які мали чітку громадянську позицію, не ризикувати і не залишатися в зоні потенційної окупації.

З серпня 2022 року, пані Галина та пан Віктор оселилися в Києві, де продовжували викладання у навчальному закладі, який, незважаючи на повністю дистанційний формат навчання, успішно залучав нових студентів. Співпраця з Open University з Великої Британії, котрий визнаний світовим лідером в онлайн-освіті, дозволила закладу запустити ще одну платформу для навчання. Серед нових студентів були багато тих, хто приїхав з районів, де тривають бойові дії, а також ті, хто опинився під окупацією.

Інститут вкотре підтвердив, що навчальний заклад - це не просто будівля, а спільнота людей: учнів, викладачів та працівників. Це цінності родини іноземних мов, які були сформовані протягом більш ніж 75-річної історії. Сьогодні він функціонує як Навчально-науковий інститут "Горлівський інститут іноземних мов" при Донбаському державному педагогічному університеті, адже було б стратегічно невірно втрачати цей освітній скарб.

Втрати минулого можуть відбуватися різними шляхами. На цій виставці ми представили 25 унікальних фотографій, що об'єднані темою історії української державності — від древніх часів, зокрема результати археологічних розкопок катакомбної культури на Луганщині, до сучасності, з арт-об'єктом "Серце України". Особливістю є те, що всі роботи зосереджені на українських провінціях, без жодного зображення з обласних центрів, — зазначила пані Галина Докашенко у своїй лекції під час відкриття виставки. — Чому ці артефакти були втрачені? Внаслідок пошкоджень або повного знищення під час російсько-української війни, через занедбаність у минулі роки, або ж внаслідок історичної амнезії, коли їх вважали частиною польської чи російської спадщини. Чи може бути кращий час, ніж тепер, для повернення нашої історії?

Ця виставка є надзвичайно символічною. Вона торкається теми втрат, водночас служачи способом збереження пам’яті. Автор світлин, Віктор Докашенко, залишив цей світ, і це є непоправною втратою для його близьких, друзів, колег та української наукової спільноти. Однак, проект, презентований його дружиною, слугує можливістю зафіксувати, підкреслити та привернути увагу, а отже – врятувати від остаточного забуття. Важливість цих фотографій зростає, адже частина зображених об’єктів вже не існує, оскільки була знищена внаслідок воєнних дій.

Одночасно, наявні об'єкти не завжди відповідають належному стану, що свідчить про потребу в особливій увазі до них.

"Ця виставка також виконує суттєву функцію в контексті сучасної гібридної війни, адже вона спростовує ряд міфів, що були поширені сусідньою державою," - підкреслила пані Галина Докашенко.

Екскурсія по експозиції

1. На зображенні представлена керамічна колекція, яка була виявлена під час археологічних розкопок давнього кургану, що проводила спільна експедиція студентів Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля та Горлівського інституту іноземних мов Донбаського педагогічного університету поблизу села Хомівка в Сватівському районі Луганської області. Ця кераміка, знайдена у 2021 році в похованнях, датується приблизно тим самим періодом, що й найперші піраміди в Єгипті. Дослідження експедиції спростовують стереотип про Донбас як "Дике поле" до XVI-XVII століть.

"На превеликий жаль, ця колекція таємничим чином зникла під час евакуації у 2022 році. Відповідні органи займаються цим питанням, але наразі ми можемо лише переглядати її на фотографіях," - розповіла пані Галина.

2. Херсонес Таврійський — античне місто-держава, розташоване на території сучасного Севастополя, засноване грецькими колоністами у 422-421 роках до нашої ери. Його економічний та політичний розквіт припав на IV–II століття до н.е. У свій час це місто відзначалося демократичною формою правління, а основою його економіки були виноградарство, рибальство й торгівельні зв'язки. На зображенні представлені залишки базиліки VI століття до н.е.

"Окупанти вивозять з Херсонеса усі артефакти. Залишається сподіватися, що хоча б ці стовпи викопати та вивезти їм не вдасться", - коментує пані Галина.

Трипільське поселення-гігант, на основі якого у 2003 році було засновано Державний історико-культурний заповідник "Трипільська культура", розташоване між селами Легедзине та Тальянки в Черкаській області. Це поселення датується III-IV тисячоліттям до нашої ери і охоплює територію в 450 гектарів. Воно є найбільшим відомим на той час поселенням, де проживало до 15 тисяч осіб. На фотографії представлені реконструйовані житла трипільців.

"Заповідник активно працює над тим, щоб наукова спільнота визнала ці поселення протомістами, які є одними з найдавніших у своєму класі. Пані Галина підкреслила, що підтримка держави та всіх небайдужих є вкрай важливою в даний час, щоб не втратити цю унікальну можливість."

4. У 2008 році в місті Коростень Житомирської області було встановлено пам'ятник княгині Ользі, який зведений на території давньоруського городища. Автором цього монумента є І. С. Зарудний. У рамках цього ж проєкту були створені пам'ятники для древлянського князя Мали, його матері Малуші, юного князя Володимира, а також для Покрови Божої Матері та Добрині.

"В науковій і публіцистичній літературі активно обговорюють династичні аспекти Київської України-Русі і наявність деревлянської гілки серед правителів держави засвідчує їх місцеве слов'янське походження" - підтримує цю не тільки наукову дискусію пані Галина.

У 968 році князь Святослав Ігоревич завдав поразки військам Болгарського царства і оселився в Переяславці. Як зазначено в "Повісті минулих літ", він висловив своє бажання: "Не хочеться мені залишатися в Києві, бажаю жити в Переяславці на Дунаї - адже це центр моєї землі". У період з 970 по 971 роки князь вів війни проти Візантії. У 972 році на дніпровських порогах "Ненаситець" князя став жертвою печенігів. На його честь встановлено пам'ятник у селі Нікольське-на-Дніпрі, що в Дніпропетровській області, на території дитячого оздоровчого табору.

"Пам’ятник розташований у зоні активних ворожих атак, тому важко оцінити його стан на сьогоднішній день." Цю інформацію неодноразово чули учасники заходу, адже на виставці представлені історико-культурні цінності, які знаходяться в Сумській, Чернігівській, Дніпропетровській та Донецькій областях.

6. У листопаді 1097 року в Любечі відбувся з'їзд князів, який офіційно засвідчив трансформацію єдиної держави в унікальну конфедерацію напівнезалежних князівств. З метою відзначення 900-річчя цього з'їзду у смт. Любеч Ріпкинського району Чернігівської області встановлено пам'ятник (скульптор Г. Єршов, архітектор В. Павленко).

"Пам'ятник знаходиться в зоні активних ворожих обстрілів " - знову із сумом констатує пані Галина.

7. На світлині зображено пам'ятник Роксолані (жовтень 1999 р., м. Рогатин, Івано-Франківська обл.) - спершу наложниці, а потім дружині султана Османської імперії Сулеймана І Пишного. В українській літературній традиції ‒ Анастасія (1505-1558). За твердженням середньовічних істориків, була донькою священника з Рогатина. В ХІХ ст. стало відомим і його прізвище ‒ Лісовський. Автор пам'ятника ‒ львівський скульптор Роман Романович.

Очі пані Галини заблищали і вона, змінивши сум на надію, висловила сподівання, що ця споруда буде і надалі представляти одну із сторінок нашої історії.

8. Ченці монастиря Різдва Пресвятої Богородиці 29 серпня 1561 р. завершили роботу над Пересопницьким Євангелієм. Це був перший відомий переклад Святого Письма з церковнослов'янської староукраїнською мовою. За проєктом архітектора Віктора Ковальчука в селі Пересопниця Рівненської області було відкрито культурно-археологічний комплекс. На світлині зображено фрагмент пам'ятника творцям Святині.

"Захист цієї історичної пам'ятки є нашим колективним суспільним зобов'язанням," - підкреслила історикиня.

9. Запорізька Січ — це назва військових і адміністративних центрів низового козацтва, які змінювали один одного протягом XVI-XVIII століть. В історії відомо десять таких центрів. На острові Хортиця в Запоріжжі була відтворена Хортицька Січ, що існувала в період з 1552 по 1557 рік. На зображенні представлений фрагмент частоколу Хортицької Січі на фоні Дніпрогесу.

"На жаль, він зазнав часткового руйнування внаслідок регулярних обстрілів з боку Росії," - зазначає пані Галина.

10. Могила Данила Нечая, який був соратником Богдана Хмельницького. Він здобув славу завдяки своїм успіхам у боях під Пилявцями, Збаражем та під час штурму Меджибозького замку. Не прийняв Зборівську угоду і відійшов від гетьмана. Загинув поблизу містечка Красне і знайдено його поховання біля села Черемошне у Вінницькій області.

Іван Дмитрович Сірко (1618-1680) ‒ це легендарна особа в українській історії. Його життя було оточене численними міфами: від самого народження, коли він з'явився на світ з зубами, до моментів, коли виявляв здібності характерника, і навіть під час своєї смерті, коли три дні провів у труні в очікуванні останнього подиху. Сірко активно брав участь у багатьох військових походах проти турків і кримських татар, а також був їхнім організатором. Після кількох перепоховань, його останки нарешті знайшли спокій на меморіалі, розташованому поблизу села Капулівка в Дніпропетровській області.

"Село Капулівка, яке розташоване в Нікопольському районі Дніпропетровської області, офіційно стало частиною зон активних бойових дій, однак інформації про меморіал немає", - зазначила пані Галина.

13. У світлині зображено пам'ятник, встановлений на місці Конотопської битви. Перед цим відзначилась успішна оборона Конотопа, який зазнав облоги з боку 100-тисячного російського війська. Протягом облоги І. Виговський зміг створити наймані загони іноземців, залучити війська кримського хана та організувати контрнаступ. 8-9 липня 1659 року спільна армія змусила російські сили відступити.

І знову відчувається нестача точних відомостей та тривога в голосі пані Галини: пам'ятник розташований у районі інтенсивних ворожих атак.

14. 30 жовтня 1708 р. на цьому місці відбулася зустріч українського гетьмана Івана Мазепи з королем Швеції Карлом ХІІ Ґуставом. Тут було прийнято рішення про формування військово-політичного альянсу та про спільні дії проти московського царя Петра І. Пам'ятний знак знаходиться в с. Дігтярівці Новгород-Сіверського району Чернігівської області.

"Наступні дві пам'ятки (14 і 15) з Чернігівщини, яка на початку повномасштабної війни стала ареною активних бойових дій, а сьогодні зазнає постійних ворожих обстрілів, тому наші надії на їх збереження зменшуються з кожним днем," - підкреслює професорка.

У 1708 році московські війська, очолювані Олександром Меншиковим, зруйнували гетьманську столицю Батурин. Практично всі захисники міста, незалежно від віку та статі, загинули мученицькою смертю. Основним місцем оборони стала Цитадель — дерев'яна фортеця, обмазанна глиною. У 2008 році її відтворили на історичному місці, хоча автори не ставлять за мету досягнення повної автентичності споруди.

16. Костянтин Гордійович Гордієнко був виборним кошовим отаманом запорізьких козаків у Чортомлицькій Січі (1702 р.). Противник політики російської імперії щодо України. Незважаючи на розбіжності у поглядах з гетьманом Іваном Мазепою, підтримав його в союзі зі шведами. Засновник Олешківської Січі. Похований на березі Дніпра (1733 р.) біля села Республіканець Херсонської області.

"Після вибуху дамби Каховської ГЕС у червні 2023 року, могила опинилася під водою," - зазначає пані Галина.

Максим Залізняк - видатна постать, яка очолила гайдамацьке повстання в 1768-1769 роках, що отримало назву Коліївщина. Він, видаючи себе за запорозького полковника, закликав український народ до боротьби проти польського гніту. У 1995 році в селі Медведівка, що розташоване в Чигиринському районі, було встановлено пам'ятник на його честь.

"Важливість збереження цього пам'ятника лежить на плечах місцевої громади, і я сподіваюся, що вона усвідомлює його значення для нашої історії," - зазначила пані Галина.

18. У центрі села Колочава (Закарпатська область) увагу привертає пам'ятник "Заробітчанам", споруджений 2011 року Петром Штаєром. Це своєрідний символ Закарпаття - прощання чоловіка із сім'єю. На боці висічено близько сотні імен колочавців, які загинули на заробітках за останні півстоліття.

"А ця пам'ятка є прикладом саме такої свідомої позиції місцевої громади, яка активно підтримує інтерес до свого села і свого краю" - відзначила історикиня.

19. Залізниця Одеса-Балта, що була зведена в 1865 році, стала першою залізничною лінією на території України. Цей проект обумовлювався важливістю Одеси як торгового хабу та потребою в безпосередньому сполученні з портом. Щорічний обіг ярмарків у регіоні досягав 1,5 мільйона рублів.

"Пані Галина повідомляє присутнім: 'Ми знову опинилися в районі інтенсивних ворожих атак. Є дані про ушкодження залізничної колії.'"

20. Десята провінція Бельгії. Саме так у початкові роки ХХ століття називали місто Лисичанськ, що розташоване в Луганській області. Цей регіон отримав велику підтримку від "маленької Бельгії", яка стала провідним інвестором для його розвитку. У лютому 2018 року Лисичанськ був удостоєний нагороди "Бельгійська спадщина за кордоном", до складу якої увійшли лікарня, збудована у 1911 році і обладнана першим ліфтом у краї, а також житлові будинки для робітників та адміністративні приміщення заводу.

"Досить лише зазирнути на ці сім охайних двоповерхових будинків, щоб поставити під сумнів старанно нав'язану радянську міфологію про жорстоку експлуатацію іноземними капіталістами місцевих робітників. Уся ця житлова площа була створена для працівників заводу. Люди мешкали тут до 2022 року. На жаль, сьогодні ці будівлі стали жертвами війни...", - зазначає пані Галина.

21. У вагоні, який нині розташований на залізничному вокзалі Фастів-1, було укладено попередню угоду між Українською Народною Республікою та Західноукраїнською Народною Республікою. Цей важливий акт урочисто оголосили 22 січня 1919 року на Софіївській площі в Києві. Ця дата згодом стала офіційним державним святом — Днем соборності України. Вагон було встановлено в 1993 році, а в 2001 році тут відкрили музей.

"На жаль, вагон-музей став жертвою пограбування. Минулого року Фастівські вокзали та залізнична територія піддалися інтенсивним обстрілам і зазнали значних руйнувань," - коментує викладачка.

22. Меморіал пам'яті героїв Крут ‒ меморіальний комплекс, присвячений битві під Крутами 30 січня 1918 року. До його складу входять монумент битви під Крутами, символічна могила-курган, каплиця, озеро у формі хреста, музейна експозиція, розміщена в старовинних залізничних вагонах. Меморіал знаходиться поблизу села Пам'ятне Борзнянського району Чернігівської області.

"Ще раз Чернігівщина, що знаходиться в зоні інтенсивних ворожих атак, викликає в нас віру в непохитність, включаючи й пам'ятники", - ділиться своїми думками пані Галина.

23. Верхня секція шахтно-пускової установки (ШПУ) для балістичної ракети РС-22, відома в класифікації НАТО як "Скальпель". Основним розробником є КБ "Південне", а виготовленням займається "Південмаш" з міста Дніпро. Глибина шахти становить 35 метрів, довжина ракети - 23 метри, діаметр - 2,4 метра, а максимальна дальність її польоту досягає 10 450 км. Цей об'єкт знаходиться в Первомайську Миколаївської області.

"Ми втратили те, що могло допомагати нам зараз перемагати ворога. У людини, яка розповідала нам про цей експонат, текли сльози. Виявляється, він був одним з розробників цього комплексу. І ледь вмовив у свій час, щоб залишили хоча б це -- для потомків ", - каже пані Галина.

Пам'ятник, присвячений "Першим підприємцям 90-х", був урочисто відкритий у Слов'янську, що в Донецькій області, 18 грудня 2006 року. Ідея його створення належить Олександру Шуткевичу, голові Асоціації "Ділове сприяння", який також взяв участь у реалізації проєкту. Скульптуру виготовили в художній майстерні "Візантія" в Горлівці. Глибина "розлому" постаменту символізує ту безодню, через яку змушені були пройти люди, що втратили роботу після розпаду СРСР, і які змогли знайти новий шлях у бізнесі.

"Слов'янськ - це наша непохитна цитадель на півночі Донеччини. Пам'ятник зазнав ушкоджень. На жаль, більше деталей я не можу надати," - знову з відчуттям смутку говорить пані Галина.

25. Нещодавно відкритий артоб'єкт, який став символом 30-річчя Незалежності України, був презентований 23 серпня 2021 року в географічному центрі країни – селі Мар'янівка, що знаходиться в Звенигородському районі Черкаської області. Комплекс складається з 25 пар крил, які уособлюють всі області України та Республіку Крим. Білі металеві крила прикрашені унікальними орнаментами, характерними для кожного регіону, а в центрі комплексу, під скляним куполом, розташована скульптура у формі серця. Це дійсно місце сили. "Тут б'ється серце, серце України", - зазначив під час урочистого відкриття Президент України Володимир Зеленський.

"Ми впевнені, що серце України продовжить битися ще багато років. Сюди знову приїжджатимуть весільні кортежі та гості з різних куточків світу. Інакше й бути не може," - зазначає Галина Петрівна.

Ми постійно зазнаємо втрат: чи то через трагічні обставини, чи через необдумані вчинки, не завжди усвідомлюючи їх, або ж сумуючи за ними щодня. Втрачаємо час, близьких, історичні пам'ятники та спогади про важливі моменти, незначні особисті деталі та всесвітні артефакти. Війна забирає в нас маленькі містечка і знищує обласні центри. Але ми все ще існуємо, і навіть коли здається, що втрачати більше нічого, варто пам'ятати, що найбільше багатство України — це її люди. Вони, як родина Докашенків, готові відновлювати, досліджувати, рятувати та пояснювати. І вірити, незважаючи на всі труднощі.

Цей текст став можливим завдяки підтримці програми "Голоси України"/SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа у співпраці з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. ініціатива "Голоси України"/SAFE реалізується в рамках проекту Ганни Арендт за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Варто зазначити, що програма не впливає на редакційну політику, а наведений матеріал відображає лише думки та інформацію, що була зібрана редакцією.