Глибини океану, хвильові ритми та український Схід: цікаві книги для тих, хто прагне знань.

У добірці книжкова оглядачка Тетяна Крисюк поділилася цікавими фактами та спостереженнями після прочитання книжок, котрі варті вашої уваги.

Гелен Скейлз "Вражаюча безодня", видавництво "Тамарин з бородою"

Довгий час люди думали, що в морській безодні живуть лише фантастичні тварини і боги на кшталт Кракена, Посейдона чи Левіафана.

Хто ще здатен існувати на глибині 4000 метрів, де панує абсолютна темрява, і жоден промінь світла не проникає? Це приблизно 60-70 двадцятиповерхових будівель, складених одна на одну. Проте в цій безодні живуть ліхтарні риби, морські огірки, глибоководні восьминоги, кальмари та різноманітні ракоподібні.

На глибині 2500 метрів, де приховані гідротермальні джерела, мешкають гігантські молюски та черви з яскраво-червоними перистими відростками. Кашалоти полюють на кальмарів, залишки яких накопичуються у їхніх шлунках. Навколо цих залишків утворюється воскова субстанція - амбра, що захищає стінки кишечника від ушкоджень. Після загибелі морського ссавця ця речовина зазвичай опиняється в океанських водах, де під впливом сонячного світла, повітря та солі "дозріває", перетворюючись на цінний інгредієнт у парфумерії.

У темряві морських глибин, на глибині 1000 метрів, самка вудильниці використовує свою сяючу "вудку" для залучення здобичі безпосередньо перед ротом. Це дозволяє їй годувати не лише себе, а й самців, які прикріпилися до її тіла. В одному випадку їх може бути декілька. Закріпившись на самці, ці самці втрачають свою незалежність, проте зберігають здатність запліднювати ікру.

Трохи вище розташоване володіння пекельного вампіра, який переважно нерухомо зависає у воді, мирно збираючи морський сніг — залишки органічних частинок і живих істот, що осідають з поверхневих шарів океану. Це місце також слугує притулком для креветок, трахімедуз, сифонофорів та багатьох інших мешканців.

Може виникнути питання: чому важливо знати хоча б деякі факти про ці морські істоти? Існує принаймні три вагомі причини.

По-перше, щоб краще розуміти життя, адже вони живуть без сонячного світла, за низьких температур, величезного тиску і невеликої кількості кисню. По-друге, глибоководні організми виробляють хімічні сполуки, з яких можуть виготовляти ліки. Наприклад, на основі отруйного пептиду конусоподібного равлика Conus magus розробили препарат для лікування сильного хронічного болю. І по-третє, аби вберегти глибоководні екосистеми від знищення через видобуток корисних копалин.

Якщо ви вважаєте, що книга може бути важкою для сприйняття, то це не так. Авторка стисло роз'яснює терміни та концепції, щоб вам не довелося шукати їх у Google або відчувати себе неосвіченим учнем початкової школи.

Микола Хвильовий, "Сині етюди", видавництво "Віхола"

З творчістю Миколи Хвильового я вперше ознайомилася в старшій школі, коли ми проходили "Я (Романтика)". Це знайомство виявилося не зовсім вдалим: новела була прочитана, але не сприйнята належним чином через відсутність життєвого досвіду, який би дозволив глибше осмислити і форму, і зміст, і приховані сенси твору.

Хвильовий запам'ятався як талановитий письменник, який, однак, пише складно. Цієї осені мені до рук потрапили його "Сині етюди" -- збірка новел, яка принесла письменнику Розстріляного відродження популярність. Безумовно, ці тексти потребують вдумливого і повільного читання, але водночас дозволяють відчути, як тонко й кінематографічно Хвильовий відтворює тогочасну реальність.

"І дивився Кларк на небо: там голуба безодня, там кінчається життя, а степи України теж голубі -- асоціація з небом. Думав: Чого так вабить туди -- там же смерть? Може, тому, що голуба?"

Кларк колись був революціонером, а тепер виконує обов'язки редактора міського видання. У нього є бравнінг — пістолет, що несе в собі певну історію, як втілення душі окремої особи. Коли він дивиться на нього, в його свідомості звучить голос молодої, енергійної революції 17-го року, що відбулася в Червоноармійському краї. Кларк занадто багато розмірковує і, як типовий інтелектуал, страждає від безмежної любові до України, яку, на його думку, "втрачену". Від колишньої революційної ейфорії залишилися лише гасла та нестерпна порожнеча в серці.

У гротескно-сатиричній новелі "Колонії, вілли" представлені дві героїні, які слугують дзеркальним відображенням одна одної. Анфіса Павлівна — комуністка німецького походження з партійним квитком, тоді як Павлина Анфісівна — безпартійна стара діва, представниця міщанського середовища.

Якось Павлина Анфісівна спіймала Анфісу Павлівну на поїдання котлети, приготованої для котроїсь дитини-сироти з колонії. Вона з розумінням вислуховує її виправдання, а під час суперечки кидає пророче: "До другої чистки не доживете". Зрештою обидві жінки глибоко нещасні -- і та, яку виганяють із партії, і та, яку до партії ніколи не візьмуть.

"Сині етюди" — це вражаючий океан ідей Миколи Хвильового, у який неодмінно слід зануритися.

Олександр Михед "Я поєдную твою кров з вугіллям", видавництво "Лабораторія"

В Intro до книги Олександр Михед пише: "Можна прожити успішне життя, зробити кар'єру, щороку літати у зимову та літню відпустки, але ніколи не помандрувати з Півночі на Південь. Або зі Сходу на Захід. Ледь не в кожній країні є ця ментальна мапа стереотипів -- мовляв, це ж люди з півночі, там одні заводи, роботяги, культури в них ніц немає. А на півдні, звісно, самі лише лайдаки й утриманці. Та ще ж точно десь є свій культурний П'ємонт, який, однак, утрачає власну ідентичність у гонитві за туристичним "позиціонуванням"".

Я жодного разу не відвідував Схід України. Мої уявлення про цей край та його мешканців склалися на основі розповідей інших, новин, а також описів у літературі та кіно. Тож, наразі я являюся тією особою, яка ніколи не здійснювала подорожі з Центру до Сходу. Принаймні, поки що.

"Я поєдную твою кров з вугіллям" була опублікована у 2020 році, що сталося через шість років після початку конфлікту і за два роки до повномасштабної агресії Росії проти України. Бахмут, Лисичанськ, Сєвєродонецьк — місця, які відвідав Олександр, зараз знаходяться під окупацією. Покровськ, на в'їзді в який стояв величезний чорний хрест "Спаси і сохрани", фактично також під контролем окупантів (згідно з даними DeepStateMAP).

Малюючи портрети цих міст, автор виводить їх із узагальненої категорії "шахтарське місто". Так, там є шахти, шахтарі й шахтарки, але є магазини, бігборди, музеї, мозаїки, парки, алеї троянд, історії, що передаються із покоління в покоління. Науковці й історики закликають не приймати на віру те, що розповідають люди. Натомість Олександр їм вірить, а відтак вони через нього розповідають нам про свої міста. Кожен щось своє. Іноді погляди на одне й те саме місто діаметрально протилежні, а подеколи нагадують ребуси, які неможливо розгадати.

Автор також представляє нам відомих особистостей з цього регіону, таких як поет Йосип Курлата, хірург Григорій Хайлов, фотограф і літописець Марко Залізняк, український художник Роман Мінін, а також письменниця і дослідниця історії Олена Стяжкіна.

Справжнє занурення в атмосферу міст, де ти ніколи не бував, залишається недосяжним, проте можливо намагатися зрозуміти їх через розповіді людей. Ця книга – це безмежна глибина українського Сходу, який, як зазначає Сергій Жадан, "щоб не ізолювати, потрібно пізнати".