Олена Зарецька: Алла Горська — особистість, яка випередила епоху.

Хотілося б поділитися своїми першими враженнями. Ваша зустріч з Горською сталася завдяки книгам, статтям та іншим людям. Які ж думки виникали у вас в дитинстві? Можливо, щось на зразок "О, у мене така цікава бабуся"?

Я з’явилася на світ через 14 років після трагічної загибелі Алли, тому не маю жодних особистих спогадів про неї. Виходить, що зараз я сама формую ці спогади, або ж їх мені нав'язують. Тут важливо, хто саме це робить. Основні уявлення про неї я отримала з книжок, написаних моїм батьком. З дитинства я жила з усвідомленням, що моя бабуся Алла Горська була видатною особистістю, про що постійно говорили на різних урочистостях. Довгий час я не могла зрозуміти, що вона є моєю біологічною бабусею, і це усвідомлення прийшло до мене лише під час моєї вагітності, після 30 років. В один момент я зрозуміла, що ця жінка також переживала вагітність. Можливо, в неї були такі ж питання: чи буде її дитина, мій батько, схожою на неї, як моя дитина на мене?

Рекламное сообщение

Це було моє перше усвідомлення, що вона справжня жінка з моєї родини. Раніше вона сприймалася мною більше як ідол, символ, ніж як жива особистість.

Image source: radiosvoboda.org

Алла Горська проводить відпустку в Одесі в кінці 1940-х років.

Як ви вважаєте, яку роль відігравала Горська в Україні того часу?

Ви знаєте, це прямо пов'язано з тим, якою вона була. А вона, за спогадами друзів і колег, була дуже помітною. У прямому сенсі слова. Висока, з пасмом фарбованого волосся, про яке вона казала, що воно вже мертве. Була гучна і голосна, тобто дійсно помітна. Ця помітність працює і зараз. Мені самій дивно це усвідомлювати, але так виходить, що навіть після смерті вона помітна тими діями і висловами, якими була помітна за життя. Мені сподобалася, як одна її сучасниця сказала: "Коли Горська заходила в кімнату, всі звертали увагу тільки на неї. Навколо неї формувалося таке коло...". Наче не заздрість, а констатація факту: коли Горська заходила в приміщення, всі збиралися навколо неї. Вона, очевидно, і хотіла цієї уваги, і знала, як нею користуватися для відродження культури, на щастя для України.

З усіх відомостей, які я отримую про неї, можна стверджувати, що вона була надзвичайно відважною особистістю. Які, на вашу думку, джерела її сили?

Я сама шукаю відповідь на це питання вже кілька років. Думаю, що це комплекс різних причин, починаючи від її характеру і темпераменту. Вона з дитинства мала велику підтримку родини в усьому, починаючи від того, що, скажімо, рідні завжди сприймали її ідеї та бажання бути художницею. Тобто вона йшла вибраним з дитинства шляхом. І в родині була дуже тепла, турботлива атмосфера. Я сама знаю, що це дуже сприяє розвитку особистості потім.

Як онука, можливо, мені хотілося б внести до цього образу певну частку містики. Горська — це особистість, яка, здавалося, випередила свою добу. Як пояснити… Вона володіла надзвичайно широким світоглядом і, здавалося, могла сприймати більше, ніж багато інших. Розумієте, я вже трохи ідеалізую та перебільшую її образ.

Image source: uinp.gov.ua

Рекламное сообщение

От, до речі, щодо гіперболи, масштабів і авторитету. Ви сама художниця. Якщо відверто, це тисне на вас -- мати таких предків, бути наче завжди в їхній тіні?

Це дуже тисне. Я наважилася на свою першу персональну виставку лише три роки тому, незважаючи на те, що малюю все своє життя і беру участь у різноманітних невеликих експозиціях. Проте, протягом багатьох років я відчувала, що стою перед величезною рамкою і високою планкою, до яких, можливо, ніколи не зможу дотягнутися. Я шкодувала про свій вибір у світі мистецтва – задавалася питанням, чому я це зробила, адже цю внутрішню конкуренцію з бабусею та дідусем, мабуть, я ніколи не витримаю. Подібні думки переслідували мене протягом тривалого часу. Хотілося б сподіватися, що мені вдалося змінити своє ставлення і відокремити себе від цих переживань.

Я -- це я, а вони -- це вони. Моє життя -- то моє життя. Я маю відповідати власним очікуванням. Але, по правді, можливо, в мене досі є страх, що чим більше я проявлятимуся як художниця, тим більше мене порівнюватимуть з бабусею і дідусем. Тому, дійсно, для мене це питання актуальне завжди.

Image credit: Facebook/Olena Zaretska

Олена Зарецька can be rephrased as "Зарецька Олена." під час виставки робіт дідуся "Віктор Зарецький. Робота художника", ескізи 60-80 рр.

А ось як художниця, як людина професії, ви можете охарактеризувати, в чому унікальність творчого методу Горської?

У царині мистецтва вона проявляла неабияку відвагу. Це свідчить про те, що така риса її характеру виявлялася як у суспільній діяльності, так і в творчості. Вона з легкістю впроваджувала нові ідеї, експериментуючи з незвичними для себе техніками. Протягом свого недовгого життя вона спробувала реалізувати себе у сценографії, графіці, живопису та монументальному мистецтві. Важко навіть уявити, які ще досягнення вона могла б здійснити, якби не трагічна загибель. Її творчість відзначалася новаторським підходом.

Існує знамените висловлювання Горської: "Моє прагнення — створювати професійне, сучасне та українське мистецтво". Вона підкреслює свою приналежність до народу, який її оточує. Це висловлення чудово відображає її сутність. Горська створювала мистецькі твори, які були сучасними і професійними, але в той же час глибоко коренилися в українських традиціях. Це є однією з ключових рис її творчості.

Ви згадали про вбивство. Перечитуючи її біографію, я раз по раз питаю себе: радянська влада мала мільйон способів заглушити будь-яку людину. Чому знадобилося саме отаке, побутове лиходійство?

Я маю свою точку зору. Можливо, в майбутньому, якщо з'являться нові документи чи свідчення, ситуація може змінитися. Проте зараз я впевнений, що навіть якби Горську піддавали тиску за допомогою методів, що використовувалися тоді, таких як арешти, заслання та звільнення з роботи, це не дало б бажаного ефекту. Навпаки, очевидне політичне вбивство лише підсилювало б рух опору, викликавши ще більше гніву та обурення. Її ж вбили підло, прикривши це справою сімейного насильства. Це стало великим приниженням для її родини, породивши безліч пліток і підозр, і люди почали думати: "Щось недобре коїлося в їхній родині".

Рекламное сообщение

Image source: radiosvoboda.org

Василь Стус із зображенням Алли Горської на її похороні, що відбувся 7 грудня 1970 року.

І я це кажу не просто так -- наприклад, одна мистецтвознавиця розповідала, що коли йшла брати інтерв'ю у Віктора Зарецького через 18 років після вбивства, їй казали, мовляв, нащо йти до нього, можливо, це взагалі він убив дружину. Тож маємо визнати, це був для влади стратегічно правильний хід. Це дуже допомогло зменшити кількість способів пам'ятати Аллу Горську. Боялися про це говорити. Коли це обростало пліткуванням, то вже й цінність людини наче зменшувалася. Я вважаю, що нам треба докласти чимало зусиль, щоб компенсувати те знепам'ятлення, яке відбулося з 1970-го по 1991-й.

Сьогодні нащадки комуністів знову намагаються знищити Аллу, руйнуючи її мозаїки на захопленій території Донеччини. Скільки монументальних творів створила Горська? Чи піддаються вони небезпеці?

На неокупованих територіях України збереглися дві мозаїки. Одна, в Києві на Теремках, підлягає реставрації. Фонд, який я очолюю, опікується цим. Друга -- мозаїка "Птах" 1967 року в селі Гельмязів Черкаської області. Остання, над якою працювала Горська. Дуже важлива робота. Три роки тому про неї мало хто чув, а зараз її деталь вже є частиною нової гривневої банкноти. Вона починає звучати. Нам треба надавати цим роботам охоронний статус. У мозаїки в Києві цей статус є. Щодо мозаїки в Гельмязеві триває підготовка (станом на зараз мозаїка "Птах" вже отримала статус памʼятки культурної спадщини національного значення. -- Ред.).

Зображення: facebook/Мистецька спільнота 'Затирка'

Мозаїка "Птах", створена Аллою Горською та Віктором Зарецьким, була визнана пам'яткою культурної спадщини національного рівня. Ця робота, виконана в 1970 році, прикрашає фронтон та колони їдальні "Супій" у селі Гельмязеве Черкаської області і є останнім спільним творінням цих талановитих митців.

В цілому, ми прагнемо оцифрувати все можливе та створити різноманітні інформаційні приводи, враховуючи, що у 2029 році відзначатимемо сторіччя Алли Горської. Це колективна ініціатива, до якої залучене Міністерство культури, наш фонд, а також триває робота над фільмами. Сподіваюся, що її ім'я стане ще більш відомим, а мозаїки — помітнішими.

Звичайно, ми не забуваємо і про мозаїки, що залишилися на окупованих територіях. У Донецьку є кілька мозаїк, які вже постраждали, але, можливо, деякі їх частини вдасться зберегти. У Маріуполі ситуація ще складніша, але ми сподіваємося на краще. Також є дві мозаїки в окупованому Сорокіному. Фонд постійно нагадує про цю спадщину. Мені б дуже хотілося, щоб більше людей дізнавалося про ці твори. Наразі я проводжу уроки в школах, де розповідаю дітям про мозаїки.

Яка ж ситуація з тими фільмами, про які ви говорили? На якому етапі вони зараз?

Це два проєкти, які знаходяться на різних стадіях розвитку. Я відчуваю велику радість, адже маю можливість активно популяризувати Аллу Горську та Віктора Зарецького. Я розповідаю про них як про подружню пару або як про окремі особистості; іноді ми обговорюємо їх як художників, громадських діячів чи просто як звичайних людей — бабусю, дідуся, батька чи матір. Тому я дуже щасливий, що всі наші досягнення, до яких долучився наш фонд та попередні дослідники, тепер об'єднуються й активно вивчаються.

Процес зйомок фільму про Аллу Горську відбувається завдяки підтримці гранту програми "Тисячовесна". Режисер Тарас Томенко має надзвичайно амбіційні та оригінальні ідеї. Я сподіваюся, що цей фільм стане не просто традиційною біографією, а справжнім мистецьким твором, адже стрічка про художника повинна втілюватися так само, як картина. Так я це бачу. У цьому проєкті я займаю посаду співпродюсерки, представляючи інтереси дослідників, які вивчають життя Горської.

Рекламное сообщение

Image source: radiosvoboda.org

Алла Горська з чоловіком Віктором Зарецьким

Паралельно працюємо над фільмом про Віктора Зарецького, на це теж отримане фінансування -- від УКФ; режисерка -- Василіса Беспалько. Це поки розробка сценарію, теж надзвичайна робота. Зараз тривають щотижневі зустрічі, досліджуємо всі аспекти життя і творчості Віктора Зарецького. Звісно, дуже багато показуємо через призму його співжиття і співтворчості з Аллою, через трагедію, яка відбулася в родині, адже саме батька Віктора Зарецького тоді, в 1970-му, офіційно звинуватили, що він вбив Горську.

Мені дуже подобається, що до історії моєї родини ми підходимо з майстрами, з режисерами з різних поколінь. Так у нас набагато більше шансів достукатися до різних спільнот.

Я розумію, що ви сподіваєтеся на відкриття музею Алли та Віктора. Це просто мрія чи вже є конкретні кроки в цьому напрямку?

На жаль, це поки що залишається лише мрією, але я постійно ділюся нею і радію, що ви вже дізналися про цю ідею. Звичайно, було б чудово, якби це був державний музей, але сучасного типу. Не хочу нікого образити, але в Україні зазвичай високо технологічні музеї є недержавними. Саме тому наразі важливо, що ми вже з різних мистецьких жанрів підходимо до історії Горської та Зарецького. Це моя велика мрія, тому дякую вам за запитання. Я дуже хочу, щоб ця ідея почала втілюватися в реальність.

Зображення: Вʼячеслав Ратинський/https://theukrainians.org

Олена Зарецька can be rephrased as "Зарецька Олена."

Ознайомтесь також з виставкою "Алла Горська. Боривітер", що проходить в Українському Домі, де створюється новий міф.