"Союзний Оппенгеймер": як харківський проект "ДАУ", за підтримки російського олігарха, здобув "Срібного лева" на Венеційському кінофестивалі незважаючи на протести з боку України.

Автором даного тексту є Петро Катеринич, який має ступінь доктора філософії в галузі журналістики. Він є активним членом Національної спілки журналістів України та ECREA. Петрo також викладає в навчально-науковому інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Протягом майже трьох років сотні людей мешкали та працювали в рамках великої реконструкції радянського наукового інституту в Харкові. Вони одягалися у вінтажний стиль, розплачувалися радянськими рублями та перебували під ретельним контролем "спецслужб".

Два десятиліття по тому, як розпочалися зйомки, режисер Ілья Хржановський представив фінальну частину свого багаторічного проекту — 195-хвилинний фільм "ДАУ" на основному конкурсі Венеційського кінофестивалю.

ZN.UA розбирається, що саме побачили критики на екрані, до чого тут Лев Ландау та чому прем'єра спровокувала суперечку між Україною й організаторами фестивалю.

Біографічний фільм, який вийшов з-під управління.

Фільм був представлений 9 вересня на 83-му Венеційському кінофестивалі. Ця стрічка, тривалість якої включає 15-хвилинну перерву, є спільним проектом Німеччини, Франції та Швеції. У головних ролях виступили диригент Теодор Курентзіс, українська акторка Радмила Щоголева (киянка, відома як Геля з "СВ-шоу" Андрія Данилка) та театральний режисер Анатолій Васільєв. Як зазначив Хржановський, протягом більше десяти років він майже не працював над величезним обсягом знятого матеріалу, що становить близько 700 годин.

Початкова ідея була набагато простішою. У середині 2000-х років Хржановський задумав створити класичну стрічку про фізика-теоретика Лева Ландау, відомого серед близьких як Дау. Сценарій розроблявся спільно з Владіміром Сорокіним, базуючись на спогадах дружини вченого Кори Ландау-Дробанцевої.

Фігура Ландау тісно пов'язана з містом Харків, де в період з 1932 по 1937 рік він очолював теоретичний відділ Українського фізико-технічного інституту (УФТІ). Саме тут була заснована його відома школа, а також він у партнерстві з Євгєнієм Ліфшицем започаткував "Курс теоретичної фізики". У 1962 році Ландау був удостоєний Нобелівської премії за його новаторські дослідження в галузі конденсованої матерії, зокрема, за роботи, присвячені рідкому гелію.

Наукові досягнення, репресії, арешти НКВС, програма з атомної енергії, заплутане особисте життя — біографія сама по собі пропонувала безліч драматичних моментів. Проте в ході створення байопіку він почав перетворюватися на щось набагато гірше: Радянський Союз в режимі безперервної роботи.

На території покинутого басейну "Динамо" в Харкові було зведено декорацію, що називається Інститут, площею 12 тисяч квадратних метрів. Тут розташовані справжні квартири, лабораторії, їдальня, перукарня і навіть відділення держбезпеки. Людям, які потрапляли в цей простір, пропонували не зіграти ролі радянських громадян, а дотримуватися правил нової системи: відмовитися від сучасного одягу та смартфонів, користуватися радянськими грошима і продуктами тієї епохи. Фізиків грали науковці, музикантів -- професіонали музичної сфери, а офіцерів держбезпеки -- колишні працівники радянських спецслужб.

Згідно з даними проєкту, кастинги залучили сотні тисяч кандидатів, а у виробництві взяли участь близько 400 основних героїв і 10 тисяч статистів. Це викликало асоціації з гіпертрофованим "Шоу Трумена" та соціальним експериментом, де учасники переставали відчувати межу між своєю особистістю та роллю, яку виконували.

У цьому й полягає основний парадокс проєкту: чи є морально вивчати природу тоталітаризму, впроваджуючи для учасників систему всепроникного контролю та психологічного тиску?

Ландау: на перехресті науки та тоталітаризму

Венеційський фільм найтісніше відповідає початковій концепції. У його центрі – художньо переосмислений образ Ландау, втілений Курентзісом: герой є фізиком грецького походження. Режисер акцентує, що вибір грека був свідомим – "аби зіткнулися античні уявлення про долю та свободу з радянською системою". Творці відмовляються від документальної точності, перетворюючи Дау на загальний архетип інтелектуала.

Історія розпочинається в богемному Ленінграді 1928 року, а в 1933 році переносить головного героя до Харкова. Першим, що впадає у вічі Дау на харківському аеродромі, є вантажівка, з кузова якої стирчать ноги загиблих. "У Харкові немає чого їсти", -- пояснюють йому на запитання "Що це?". Навколо панують голод і терор, які існують поруч із стрімким розвитком науки.

Юні фізики прагнуть змінити світ, проте влада дедалі більше вимагає не інновацій, а їх військового використання. Тиск швидко переходить у погрози, арешти та явну жорстокість; коридори інституту раптово занурюються в сюрреалістичні образи — дискусія про моральність атомної бомби відбувається на площині, що нахилена під кутом у 30 градусів.

Паралель із "Оппенгеймером" є беззаперечною: геніальна особистість опиняється на межі, коли її розум стає інструментом державного репресивного апарату. Але акценти в цій ситуації змінюються. Питання постає не в контексті "чи має науковець підтримувати уряд?", а скоріше "чи має він хоча б найменшу можливість відмовитися?".

Одна з ключових тематик фільму зосереджена на ідеї компромісу. Спершу персонаж активно протистоїть, але згодом починає йти на невеликі поступки. У підсумку, система більше не вимагає використання сили для його підкорення — вона просто поступово обмежує його можливості, поки він не залишиться без шансів відмовитись.

Інтимність як вияв ілюзорної свободи.

Другий, більш інтимний аспект фільму відображає повільну руйнацію шлюбу Дау і його дружини Нори (Радмила Щоголева). Історичний персонаж Ландау дійсно мав унікальні погляди на моногамію, проте в контексті "ДАУ" його численні романтичні зв'язки не є просто штрихом до образу ексцентричної особи, а виявляють його прагнення до втечі від реальності. Коли політична свобода вичерпується, герой намагається компенсувати це абсолютною розкутістю в особистому житті — і ця ілюзія свободи виявляється токсичною, перетворюючись на егоїзм та неможливість справжньої близькості. Як людина змінюється, коли звикає виправдовувати свою моральну деградацію тиском зовнішнього режиму?

Методи роботи Хржановського неодноразово ставали предметом звинувачень у психологічному насильстві над учасниками проектів. Сам режисер категорично спростовує ці звинувачення. Найбільш резонансний випадок трапився під час зйомок фільму "ДАУ. Дегенерації": у сцені, яка відтворює радянські експерименти над дітьми, були використані реальні немовлята з харківського будинку дитини № 3. У квітні 2020 року, після звернення дитячого омбудсмана Миколи Кулеби, прокуратура Харківської області ініціювала два кримінальні справи — за фактами катування та виготовлення чи розповсюдження матеріалів, що пропагують культ насильства.

Представники проєкту пояснювали, що дітей супроводжували медсестри з того ж закладу, а зйомки контролював лікар. 4 лютого 2021 року Нацполіція Харківщини закрила провадження: слідство не знайшло у стрічці творів, що пропагують культ насильства та жорстокості, а в діях організаторів зйомок -- ознак кримінальних правопорушень.

На той момент всесвіт "ДАУ" вже існував окремим життям. У 2019 році частину цього проєкту продемонстрували в Парижі як імерсивну інсталяцію. У 2020 році "ДАУ. Наташа" та "ДАУ. Дегенерація" були представлені на Берлінському міжнародному кінофестивалі, де "Наташа" здобула "Срібного ведмедя" за майстерність операторської роботи Юрґена Юрґеса. Одночасно виник скандал, пов'язаний із сценою сексуального насильства.

Протест українців у Венеції

17 серпня Міністерство закордонних справ та Міністерство культури України в партнерстві з посольством України в Італії оприлюднили спільну заяву, в якій висловили стурбованість участю фільму "ДАУ" в конкурсі. МЗС закликало до виключення цієї стрічки з програми, підкреслюючи, що, хоча вони поважають кураторську автономію фестивалю, міжнародні культурні платформи не повинні розглядати проекти, пов'язані з Кремлем, як політично нейтральні.

Київ наголосив на джерелах фінансування: багаторічним спонсором проєкту був російський олігарх Сєргєй Адоньєв, який перебуває під санкціями України та США. Друга претензія -- російське громадянство Курентзіса, отримане, за даними міністерств, указом Путіна, і фінансування його кар'єри підсанкційними російськими держбанками. Третя: Харків, місто, яке щодня потерпає від російських ударів, у фільмі знеособлено розчиняється в абстрактній радянській декорації.

Бієнале вже 18 серпня претензії відкинула. Фільм, мовляв, німецька продукція за участю Франції та Швеції. Співпраця з Адоньєвим завершилася 2019 року (сам Хржановський у Венеції підтвердив, що олігарх фінансував проєкт у 2008-2019 роках). А режисер не має російського громадянства й займає антивоєнну позицію. Фестиваль нагадав, що 2023-го Хржановський разом із Міхаілом Зигарем заснував організацію XY, яку російська Генпрокуратура оголосила "небажаною". Артдиректор Альберто Барбера назвав критику "наклепницькою кампанією" проти фільму, якого обвинувачі ще не бачили.

Однак 31 серпня "Слідство.Інфо" оприлюднило інформацію, покликаючись на дані Міністерства внутрішніх справ Росії, що паспорт Хржановського залишається дійсним, а до квітня 2026 року режисер значився в Москві як індивідуальний підприємець, отримавши статус на основі російського громадянства. На запитання журналістів він не надав жодної відповіді.

На пресконференції у Венеції Хржановський оголосив про своє рішення відмовитися від російського громадянства у 2024 році та висловив побажання Україні "зберегти свою територію та здобути перемогу у війні". Він не став засуджувати Курентзіса, який не коментував повномасштабне вторгнення, зазначивши, що кожен несе відповідальність за свої рішення. Сам Курентзіс не з'явився на прем'єру.

У 2011 році Державне агентство України з питань кіно виділило 6,26 мільйона гривень на проект режисера Хржановського. Термін здачі фільму переносився дванадцять разів за допомогою додаткових угод, зрештою з 2012 року до 2018 року. В квітні 2018 року комісії продемонстрували п'ятигодинну версію, але остаточні матеріали так і не були передані до Довженко-Центру. Як зазначає "Слідство.Інфо", у офіційних документах Венеційського фестивалю не було зафіксовано участі України у створенні цієї стрічки.

У 2019-2023 роках Хржановський був художнім керівником Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" у Києві -- проєкту, який фінансували пов'язані з Кремлем російські бізнесмени.

По завершенню прем'єри

Перші рецензії в західній пресі виявилися переважно прихильними. The Hollywood Reporter виніс вердикт "варто було чекати". Cineuropa побачила "шедевр покрокової побудови світу" в дусі Алєксєя Гєрмана -- режисера "Хрустальов, машину!" та "Важко бути богом". Щоправда, із застереженням, що це політичне кіно "врятоване з сумнівної методології", яка його створила.

Єдиного думки з цього приводу немає: IndieWire зазначає, що двадцятирічний масштабний проєкт завершується "з різким уповільненням", а сприймати фільм поза контекстом експерименту є складно, оскільки камера часто відходить від персонажів, зосереджуючись на фоні.

Хржановський намагався продемонструвати, як система руйнує індивіда, перетворюючи насильство на звичне явище. Однак, до яких меж має право сягати мистецтво, відтворюючи несвободу, перш ніж саме стане інструментом цієї несвободи?

P.S. 12 вересня журі Венеційського кінофестивалю присудило Ільї Хржановському "Срібного лева" за найкращу режисуру. Головну нагороду -- "Золотого лева" -- отримала Woman Unknown ("Невідома жінка") дансько-єгипетської режисерки Май ель-Тухі -- післявоєнна драма про жінку, якій у звільненій від нацистської окупації Данії загрожує викриття зв'язку з німецьким солдатом.

Таким чином, попри протести України та багаторічні суперечки довкола методів і фінансування проєкту, "ДАУ" завершив фестиваль однією з головних нагород Венеції. Сам Хржановський зі сцени присвятив її Харкову та українцям.