"Сльози Леніна": у Києві тривають суперечки щодо нового фонтану.

Київська міська адміністрація планує встановити фонтан на місці демонтованого пам'ятника Леніну, який знаходився на перетині бульвару Тараса Шевченка та вулиці Хрещатик. Цей монумент було знищено в грудні 2013 року під час подій Революції гідності. Ідея створення фонтану викликала активні обговорення серед мешканців столиці та експертів. Запропоноване місце розташування – поблизу Бессарабської площі, важливого транспортного і культурного центру міста. Противники цього рішення попереджають про можливі негативні наслідки для міського ландшафту і збереження історичної пам'яті. У народі новий фонтан вже отримав прізвисько "сльози Леніна". Міська влада пояснює свої наміри, а критики висловлюють свої аргументи в матеріалі DW.

Розпочато підготовчі роботи для трансформації громадського простору на перетині бульвару Тараса Шевченка та вулиці Хрещатик, де планується зведення нового фонтану. Комунальна корпорація "Київавтодор" вже ініціювала закупівельні процедури через електронну платформу Prozorro. Про це повідомив Валентин Мондриївський, заступник голови Київської міської державної адміністрації (КМДА), на офіційному порталі Києва. За його словами, новий громадський простір буде облаштовано безбар'єрно та стане зручним для всіх відвідувачів.

Сьогодні територія перед Бессарабським ринком не виконує функцію повноцінного громадського простору. Вона не відповідає сучасним стандартам безбар'єрності, оскільки перетнути дорогу можна лише через підземний перехід, який недоступний для людей на інвалідних візках, батьків з дитячими візками та багатьох інших категорій громадян. У зв'язку з цим місто має намір реалізувати проект, що забезпечить новий простір з урахуванням вимог доступності, актуальних норм і особливостей даної локації, - зазначив Мондриївський.

Всі роботи мають бути завершені до 2027 року. Згідно з інформацією від КМДА, проект буде реалізований за сприяння меценатів, серед яких виділяється українська фармацевтична компанія Farmak.

Плани міської влади збудувати фонтан на місці, де раніше стояв пам'ятник Леніну, викликали різноманітні відгуки. Серед тих, хто висловив незгоду, є Олександр Алфьоров, голова Українського інституту національної пам'яті. Він вважає, що реалізація фонтану без чіткої концепції, без залучення громадськості до обговорення та без врахування значення навколишнього простору є помилковим кроком.

У коментарі для DW Алфьоров підкреслив, що проблема полягає не тільки в самому об'єкті, а й у процесі ухвалення рішення. "Це рішення має кілька небезпечних аспектів. По-перше, відсутнє публічне обговорення, оскільки мова йде про громадський простір. По-друге, Київ — це не просто місто, а потужний сакральний простір", — зазначив Алфьоров. Він також звернув увагу на те, що в народі майбутній фонтан, який планують звести на місці пам'ятника, вже отримав прізвисько "сльози Леніна".

На думку історика, сучасний погляд на Київ є значно обмеженим у порівнянні з його істинним історичним значенням. Протягом X-XIII століть місто виконувало роль не лише політичного центру величезних земель, а й стало важливим осередком християнства. Тому, як зазначає Алфьоров, будь-які зміни в центральній частині столиці повинні враховувати цю багатогранність.

Ініціатори та прихильники проєкту звертаються до культурної спадщини: у Києві досі можна побачити металеві фонтани, зведені в кінці XIX – на початку XX століття. "Фонтани займають важливе місце в архітектурній традиції столиці: понад століття тому знамениті чавунні фонтани Термена були встановлені в парках міста, і з часом вони стали невід'ємною частиною історичного ландшафту Києва", – розповідає Валентин Мондриївський, заступник голови КМДА.

Олександр Алфьоров вважає, що традиція дійсно існує, проте має свої характерні імперські ознаки. Наприклад, перший київський фонтан "Самсон", розташований на Подолі, має, за словами Алфьорова, "глибоку та поважну історію". Натомість каскад фонтанів, що простягається від Маріїнського парку до Золотих воріт і Майдану Незалежності, був зведений у часи Російської імперії і виконував цілком певну роль, підкреслює історик.

"У часи імперії, коли виникала можливість встановлення пам'ятників українським діячам, на їх місці зводили фонтани. Ці споруди мали заповнити громадський простір чимось, що не несе в собі ніякого історичного контексту. Це робилося для контролю над історичними об'єктами та наративами: фонтан вважався кращим варіантом, ніж щось, що пов'язане з українською історією. Це типовий приклад імперського підходу", - поділився думками Алфьоров у бесіді з DW.

Голова Українського інституту національної пам'яті пропонує власну концепцію замість фонтану, і вона вибудовується навколо доби визвольних змагань. "Я бачу там Скоропадського - з урахуванням того, що на іншому кінці бульвару буде пам'ятник Петлюрі. Тоді все буде логічно: пам'ятник Петлюрі виходить на вулицю Петлюри, пам'ятник Скоропадському - на вулицю Скоропадського. Посередині - Грушевський. Ми матимемо прекрасну артерію від вокзалу до центру міста, пов'язану з добою визвольних змагань, з незалежною Україною", - пояснює Алфьоров.

Серед тих, хто критикує концепцію фонтану, запропоновану КМДА, є Анна Іскіердо, співзасновниця та генеральна директорка архітектурно-проєктної компанії АІММ. У своєму блозі на NVБізнес вона висловлює думку, що візуалізація, яку представила КМДА, нагадує копію фонтану з Володимирської гірки чи Маріїнського парку, просто переміщену в іншу локацію.

"А це вже не працює. Якщо ви хочете зробити з цього місця справжню точку тяжіння, то потрібен не "фонтан", а лендмарк. Арт-об'єкт, з яким хочеться взаємодіяти, сфотографувати, побачити у путівнику і показати гостям міста. Який люди шукатимуть і приходитимуть дивитися навмисно не тому що він "є", а тому що він цікавий і запам'ятовується. Знакові фонтани стають символами міст лише тоді, коли за ними стоїть художнє рішення. Шаблон із каталогу - це просто мокрий об'єкт посеред площі", - пише архітекторка.

Голова ради з урбаністики Києва Віталій Селик вважає ідею трансформації занедбаного простору на перехресті Хрещатика та бульвару Тараса Шевченка правильною, проте й він вказує на проблематичність того, у який спосіб було ухвалене рішення. На думку Селика, місто мало б провести архітектурний конкурс та два етапи громадських обговорень: спочатку визначити, що саме кияни хочуть бачити на цьому знаковому місці, а вже потім обирати найкращий проєкт.

"Рішення поставити просто фонтан на цьому перехресті - це є така собі втеча від відповідальності, втеча від публічного діалогу, втеча мерії від розмови з мешканцями міста, які є по суті власниками міста", - зауважив голова Ради з урбаністики в коментарі DW. Селик також додав, що вибір на користь "безособового" фонтану замість пам'ятника національному герою є проявом страху влади перед чітким маркуванням простору.

Фонд "Ізоляція" також долучився до відкритого конкурсу ідей для реконструкції громадського простору на місці колишнього пам'ятника Леніну. У цьому контексті на своїй Facebook-сторінці ця незалежна платформа культурних ініціатив згадала про свій проєкт "Суспільний договір", який реалізувався в 2016-2017 роках. У рамках цієї ініціативи було організовано два відкриті конкурси на найкращі концепції художньої інтервенції на місці зруйнованого пам'ятника. У цих конкурсах взяли участь десятки митців з різних куточків світу.

У 2016 році перемогу в конкурсі здобула мексиканська художниця Синтія Ґутьєррес з її інсталяцією "Населяючи тіні". В рамках проекту відвідувачам пропонувалося піднятися по тимчасових сходах на вершину постаменту, де раніше розташовувався пам'ятник Леніну. "Щоб осмислити минуле, необхідно 'оселитися' в його тінях, перетворившись на нові рухливі скульптури, таким чином відкриваючи нові горизонти", - зазначає концепцію своєї роботи Ґутьєррес у дописі фонду "Ізоляція".

Фонд "Ізоляція" вважає свій проєкт "Суспільний договір" важливим кроком для формування платформи для обговорення між художньою спільнотою, громадськістю та урядом. Цей проєкт має на меті дослідити статус і роль пам'ятників у міському середовищі, використовуючи в якості прикладу пам'ятник Леніну в Києві.

Експерти, з якими вдалося поспілкуватися DW, одностайні в думці, що майбутнє цієї території повинно визначатися не за зачиненими дверима, а в рамках відкритого обговорення за участю професіоналів, істориків та самих мешканців Києва. Адже йдеться про простір, що формує обличчя української столиці.