"Тіні забутих предків" - це таємнича оповідь про процес створення фільму та незвичайні факти, які можуть вразити навіть найвибагливішого глядача.

Якщо українське кіно має свій символ, то безперечно цим символом є "Тіні забутих предків". Фільм Сергія Параджанова завоював серця глядачів у всьому світі, представив нові таланти та довів, що українська культура має здатність вражати далеко за межами власної країни. Проте не менш цікавою є оповідь про те, як цей фільм був створений.

24 Канал аналізує, чому цей фільм продовжує залишатися на вершині рейтингу найвидатніших українських стрічок, а Гарвард вимагає від своїх студентів кінознавства переглядати його в обов'язковому порядку.

Сюжет фільму "Тіні забутих предків"

Фільм базується на однойменному творі Михайла Коцюбинського, де романтика переплітається з трагедією. Головний герой, молодий гуцул Іван Палійчук, закохується в дівчину на ім'я Марічка. Проте, через ворожнечу між їхніми сім'ями, про спокійне та щасливе існування разом не може бути й мови.

Доля, що не проявляє особливої делікатності до головного персонажа: втрата коханої, спроби заповнити цю пустоту новими переживаннями та весь той комплекс гуцульських традицій, вірувань і символіки, які перетворюють особисту трагедію на щось набагато глибше, ніж просто романтична історія.

Тут поєднуються містика і фольклор, а також унікальний випадок, коли етнографія на екрані постає не у вигляді музейного артефакту, а як жива, динамічна реальність.

Історія виникнення стрічки "Тіні забутих предків".

Як знімали фільм "Тіні забутих предків" / Фото Кадр з фільму

Усе розпочалося з офіційного рішення: у грудні 1962 року художня рада Київської кіностудії ім. Довженка ухвалила сценарій, присвячений сторіччю від дня народження Коцюбинського. На перший погляд, це виглядало як звичайний "ювілейний фільм". Проте Параджанов не планував займатися створенням ювілейного кіно взагалі.

Сценарій режисер писав разом із Іваном Чендеєм, живучи в його родині майже місяць - навчав господиню робити голубці з виноградного листя і до другої ночі розповідав про технологію написання сценаріїв. При цьому влучно жартував щодо звинувачень в українському буржуазному націоналізмі, нагадуючи, що за національністю він вірменин, тож така претензія до нього просто не пришиється.

Знімальний процес тривав майже півтора року - з травня 1963-го по жовтень 1964-го, переважно в селі Криворівня на Івано-Франківщині, де свого часу і сам Коцюбинський писав повість.

Параджанов повністю занурився в гуцульську культуру: досліджував храми, брав участь у хрестинах та похоронах. Як він сам зазначав, все, що глядач бачить на екрані, дійсно відбувалося в реальному житті. Крім того, режисер прямо зізнавався, що його метою було створити не просто черговий ювілейний фільм, а щось значно глибше, і, безсумнівно, йому це вдалося.

Цікаві факти фільму "Тіні забутих предків"

Іван Миколайчук в стрічці "Тіні забутих предків" / Фото з кінофільму

Головного персонажа ледве не зіграв зовсім інший актор. Спочатку на роль Івана Палійчука планували взяти московського артиста Геннадія Юхтіна, а Івану Миколайчуку дозволили пройти кастинг більше з поваги до його наставника. Параджанов навіть вважав, що не варто витрачати плівку на молодого актора. Але коли під час проб Миколайчук перехрестився і почав говорити з такою щирістю, що оператор Юрій Іллєнко був приголомшений і мусив бігти за режисером, котрий уже покинув павільйон, - все змінилося в одну мить.

* Головну героїню обрали за кілька секунд на вулиці. Лариса Кадочникова на той момент працювала в московському театрі "Соврємєннік" і жодного стосунку до кіно не мала. Побачивши її на вулиці, Параджанов вигукнув "О, Марічка!" - і роль дісталася їй практично без проб. Ця зустріч не лише подарувала фільму головну героїню, а й повністю змінила життя самої акторки - вона переїхала в Україну назавжди і стала українською артисткою.

* Режисер і оператор мало не влаштували справжню дуель. Творчі суперечки між Параджановим та оператором Юрієм Іллєнком доходили до того, що одного разу вони домовилися стрілятися на старовинних гуцульських пістолетах на мосту через Черемош. Річка розбушувалася й знесла міст, дуель не відбулася, а ввечері, переглянувши перші проявлені плівки, чоловіки просто обнялися - і за словами Іллєнка, продовжили сваритися далі.

Цікаві факти про фільм "Тіні забутих предків" / Фото Кардр з фільму

* Для однієї ключової сцени акторів неодноразово облили холодною водою. У момент прощання Івана та Марічки на знімальному майданчику лив дощ — зйомки проходили на початку жовтня, а система поливу подавала воду з температурою всього 2 градуси. Актори витримали близько десяти дублів. Хоча умови роботи були далеко не комфортними, режисер залишився задоволений кінцевим результатом, адже саме так він уявляв цю сцену.

* Скелі, пофарбовані синькою, - це не легенда. Для сцен потойбічного світу срібну фарбу наносили не лише на обличчя акторів, а й на листя дерев. Друг Параджанова згадував, як через кілька років побачив під Косовом скелі, ніби пофарбовані синькою, - і сам режисер зізнався, що це залишки тієї самої фарби, яку так і не змило дощами.

Успіх стрічки пов'язують з мольфаром. Михайло Нечай, останній відомий гуцульський мольфар, який надавав консультації Параджанову з питань гуцульської автентичності, натякнув, що міжнародне визнання "Тіней" — це не просто випадковість, а наслідок справжніх карпатських магій. Це найкраща відповідь на запитання про те, як представити фільм інвесторам.

Історія виробництва стрічки "Тіні забутих предків" / Фото Сцена з фільму

* Ярмо на шиї молодих обурило гуцулів настільки, що дискусії тривали днями. Такого весільного обряду в реальності не існувало - Параджанов вигадав його сам, аби символічно показати тягар нерівного шлюбу. Місцеві боялися, що глядачі вирішать, ніби це справжня гуцульська традиція, і засоромляться на весь Радянський Союз.

* Трембіти подорожували бізнес-класом, про який сучасні мандрівники навіть не могли б мріяти. Щоб зафіксувати їх автентичне звучання, знадобилося перевезти до Києва близько десяти трембіт — величезних інструментів довжиною до 8 метрів, які фізично не вміщалися в пасажирському відсіку. За словами Мирослава Скорика, довелося організувати додатковий трап до літака та укладати трембіти боком, немов це був якийсь особливо впертий негабаритний вантаж. Але результат того вартий: саме ці трембіти, записані в Києві, урочисто звучать на самому початку фільму, і навряд чи хто-небудь з глядачів здогадується, скільки труднощів приховано за цими кількома миттєвостями.

Прем'єра цього фільму стала проявом громадянської відваги. На показі, що відбувся 4 вересня 1965 року в кінотеатрі "Україна", літературний критик Іван Дзюба, аспірант Василь Стус і журналіст В'ячеслав Чорновіл закликали глядачів піднятися, щоб висловити свій протест проти арештів українських інтелектуалів, що мали місце того літа. Під підготовленим листом протесту тоді поставили свої підписи 140 осіб – вчинок, що вимагав значної сміливості в ті важкі часи.

До речі, українське кіно вже майже сто років дивує світ. Нещодавно одна зі стрічок, знята ще у 1929 році, знову потрапила до престижного списку найкращих фільмів усіх часів, який укладають голлівудські кінокритики.