Троянський кінь "м'якої сили": як за виглядом мовних програм і стипендій криються іноземні розвідувальні служби (і чи можливо це регулювати)

Автором даного тексту є Петро Катеринич, який має ступінь доктора філософії у галузі журналістики. Він є членом Національної спілки журналістів України та Європейської асоціації досліджень комунікації (ECREA). Також Петро Катеринич викладає в навчально-науковому інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Кожна країна, що володіє культурними ресурсами, активно просуває свою мову, традиції та освітні програми за межами своїх кордонів. Наприклад, Великобританія реалізує цю стратегію через British Council, Німеччина - через Goethe-Institut, Франція - завдяки Institut Français, Іспанія - через Instituto Cervantes, Китай - за допомогою Інститутів Конфуція, а Польща - через мережу Польських Інститутів.

ZN.UA з'ясовує, де закінчується публічна дипломатія і починається операція впливу, і чому держава, яка роками підпадає під цей вплив, досі не навчилася його вимірювати.

М'яка потужність

Термін "м'яка сила" (soft power) 1990 року ввів американський політолог Джозеф Най. Держава досягає бажаного не лише примусом і грошима, а й привабливістю -- своєю культурою, цінностями, способом життя.

М'яка потужність за визначенням амбівалентна: той самий захід -- мовний курс, стипендія, кінопоказ -- може бути культурним обміном, а може й інструментом довготривалого формування лояльності. Інструментарій однаковий; різниця в тому, хто, навіщо й наскільки прозоро ним користується.

Найзначнішим прикладом в Україні є ініціатива під назвою House of Europe. Ця програма отримує фінансування від Європейського Союзу, а її реалізацією займаються Goethe-Institut Ukraine у партнерстві з British Council, Institut Français та Чеським центром.

Перед початком повномасштабної агресії програма перетворилася на одну з основних платформ фінансування української культурної сфери. Протягом свого існування вона організувала 139 конкурсів, отримала більше 15 тисяч заявок та надала підтримку понад 4500 проектам, охоплюючи різні сфери – від митців до освітян, медіа-експертів, спеціалістів у галузі охорони здоров'я та соціального підприємництва.

Після лютого 2022 року Ґете-Інститут запустив окремий Стабілізаційний фонд для культури й освіти, щоби сприяти стійкості українських організацій. А Британська рада лише за 2025 рік профінансувала 14 культурних заходів -- музичні фестивалі в Тернополі та Івано-Франківську, проєкти експериментального кіно, інклюзивного мистецтва й культурної журналістики.

Таке явище відповідає чотирьом критеріям легітимної "м'якої сили". По-перше, прозорість — чітко видно джерело фінансування, його обсяги та список бенефіціарів. По-друге, легальність — організація зареєстрована, подає звіти та діє відповідно до законодавства країни, в якій вона функціонує. По-третє, інтеграція, а не паралельність — програма інтегрує українців у ширшу європейську спільноту, а не створює окрему ізольовану структуру. І, нарешті, відсутність вимоги лояльності — участь у програмі не передбачає політичних зобов'язань.

Російська Федерація

Російська модель -- нульова точка відліку, бо в ній культурний фасад ніколи не був самоціллю. Фонд "Русский мир" було створено 2007 року указом президента Владіміра Путіна. Його декларована мета -- просування російської мови й культури, підтримка викладання, "возз'єднання" діаспори з історичною батьківщиною.

Інструмент -- мережа "Російських центрів" при університетах за кордоном, що пропонувала мовні курси, культурні заходи та доступ до інформаційних ресурсів. Паралельно діяло агентство "Россотрудничество", формально підпорядковане МЗС РФ. 2022 року Євросоюз увів щодо нього санкції, прямо назвавши агентство каналом просування кремлівського впливу та пропаганди за кордоном.

Київський Російський центр науки і культури, з якого стартувала ця дискусія, є яскравим прикладом даного методу. Відсутність офіційної реєстрації позбавляла українську державу можливості контролювати фінансові потоки та діяльність центру. Будівля функціонувала, заходи проводились, а аудиторія формувалася. Водночас інституції, яку можна було б перевірити, оподаткувати чи закрити відповідно до процедури, на папері не існувало.

В Україні процес згортання російської культурної інфраструктури, що включає "Російські центри", філії Інституту Пушкіна та організації "співвітчизників", які тісно пов'язані з церковними мережами Московського патріархату, відбувався поступово. Частина цих структур була ліквідована після 2014 року, а решта – після 2022-го.

Скорочення офлайн-інфраструктури, проте, не свідчить про зникнення впливу — він просто змінив свою форму. У червні 2026 року Netflix отримав права на восьмий і девятий сезони російського анімаційного серіалу "Маша і Ведмедь", а також продовжив ліцензію на попередні сезони та спін-офи в понад 100 країнах. Центр боротьби з дезінформацією вважає цей проект інструментом російської "м'якої сили": контент для дітей формує позитивний імідж Росії, відроджує радянську естетику та військові мотиви. Студія, що володіє проектом, "Анімаккорд", сплачує податки до бюджету Російської Федерації.

Основні гроші, однак, надходять із YouTube. Україномовний канал студії має 18,4 мільйона підписників і за перші 8 місяців 2025 року набрав понад 800 млн переглядів. Якщо цей темп зберігався до кінця року, йдеться приблизно про 1,2 млрд переглядів і 3,6 млн дол. потенційного доходу. Netflix платить за ліцензію на визначений термін, тому скасування українцями підписок навряд чи зменшить уже погоджені виплати російському правовласнику. Натомість воно скорочує дохід платформи на українському ринку й може послабити їй стимул інвестувати в українську локалізацію, зокрема дубляж.

Угорщина

В Закарпатті Угорщина регулярно надає фінансування угорським школам та дитячим садкам, проводить їх ремонт, а також підтримує церкви, культурні установи, медіа та навіть місцеві футбольні команди.

Фінансування здебільшого надходить через місцеві громадські організації. З 2010 року угорський уряд у Будапешті полегшив процес отримання громадянства для етнічних угорців, що проживають за кордоном, надавши їм також право голосу на виборах в Угорщині.

19 вересня 2018 року в інтернеті було опубліковане відео, на якому українці в угорському консульстві в Береговому складають присягу на вірність Угорщині. У ролику консульські працівники рекомендують їм не розголошувати про наявність другого громадянства перед українськими органами.

У Закарпатті угорські паспорти отримали від 100 тисяч (найпоширеніша оцінка, приблизно 60% місцевого населення) до 300 тисяч (максимальна оцінка військової прокуратури на 2018 рік). Точна цифра залишається невідомою, оскільки Будапешт приховує інформацію про процес натуралізації за країнами.

Згідно з оцінками, отриманими в результаті журналістських розслідувань, мова йде про мільярди форинтів, які були інвестовані в цей регіон упродовж 2010-х років. Підтримка шкіл і культурних ініціатив національних меншин є, безумовно, законною і навіть заслуговує на похвалу. Однак у цьому й полягає основна небезпека: інструменти публічної дипломатії та впливу часто виявляються практично ідентичними.

У травні 2025 року Служба безпеки України оголосила про ліквідацію агентурної мережі угорської військової розвідки в Закарпатті. Було затримано двох українців, серед яких виявився колишній військовий, завербований ще в 2021 році та "активований" у вересні 2024 року.

Завдання мережі, за матеріалами справи, -- встановлювати позиції української ППО й оцінювати, як місцеве населення відреагувало б на ймовірне введення угорських військ у регіон.

Це не означає, що всі школи, які фінансуються Угорщиною, є прикриттям для шпигунських діяльностей. Таке спрощене узагальнення лише сприяло б поширенню російської дезінформації. Служба безпеки України особливо відзначала російську кампанію, що викликала напруження серед угорської громади Закарпаття та погіршувала відносини між Києвом і Будапештом.

Однак, коли "м'яка сила" формує альтернативні структури — такі як автономні навчальні заклади, медіа-канали та мережі лояльності, закріплені через другий паспорт — вона породжує ізольоване середовище, в яке зовнішній контроль важко проникає. Саме в таких умовах розвідувальна діяльність може здійснюватися непомітно.

Після приходу до влади Мадяра стосунки з Україною почали поліпшуватися. "За кілька тижнів нам вдалося вирішити справу, яку уряд Орбана не зміг вирішити за десять років", -- написав прем'єр-міністр Угорщини Петер Мадяр про всеосяжну угоду з Києвом щодо мовних, освітніх, культурних і політичних прав угорської громади Закарпаття.

Угода 2026 року є своєрідною спробою розв'язати складну ситуацію, переводячи її в рамки двосторонніх угод.

Китай

Інститути Конфуція функціонують з 2004 року — це спільні організації, засновані на основі угоди між китайською стороною та певним іноземним університетом.

Принципова відмінність -- у розташуванні. Інститути Конфуція працюють не як окремі культурні центри, а безпосередньо в кампусах університетів, інтегровані в академічне середовище.

Саме це протягом багатьох років стало причиною для висловлення претензій щодо академічної свободи в різних країнах: критики вказували на те, що китайська сторона має вплив на вибір викладачів та обмежує коло "дозволених" тем, включаючи питання Тайваню та Тибету. Цю критику також активно враховують українські університети-партнери у своїх описах Інститутів Конфуція.

У США, Канаді, Швеції, Австралії значну частину Інститутів Конфуція закрили або заморозили. Лише у США з понад 100 інститутів до 2023 року залишилося менш як п'ять (за даними Урядового бюро підзвітності). Швеція ще 2015-го закрила стокгольмський -- після викрадення Китаєм шведського видавця -- і до 2020 року ліквідувала інші.

Зміну сприйняття видно й у цифрах: згідно з одним із досліджень медійного дискурсу, частка негативних згадок про Інститути Конфуція як загрозу безпеці зросла з 23 до 71%.

У США головною причиною став закон "Про асигнування на національну оборону" (NDAA). Він заборонив Пентагону та іншим відомствам виділяти гранти університетам, які мають чинні контракти з Інститутами Конфуція.

Хоча таблички "Інститут Конфуція" в США офіційно були прибрані, звіт видання The Diplomat та дослідження NAS вказують на те, що більше ніж 50 американських університетів знову запустили ці програми під новими, нейтральними назвами, такими як "Центр вивчення мови та культури", продовжуючи при цьому співпрацю з тими ж китайськими партнерами.

В Україні Інститути Конфуція були засновані в 2007 році, коли перший з них відкрився в Луганську. Однак, після окупації міста, виш змушений був евакуюватися, а Інститут перестав існувати. З часом мережа Інститутів розширилася до Харкова (Каразінський університет), Києва (КНУ імені Т. Шевченка та Лінгвістичний університет), Одеси (Ушинського), а останні заклади відкрилися у Вінницькому технічному університеті та Тернопільському педагогічному університеті вже в 2021 році. Крім того, при Національній музичній академії України (раніше відомій як імені П. Чайковського) було створено перший у Європі Музичний центр Конфуція.

Ця діяльність має офіційний статус та зареєстрована, вона є прозорою на відміну від російських аналогів. Кожен Інститут функціонує як спільний проект українського університету-партнера та конкретного китайського навчального закладу (наприклад, Каразінський університет співпрацює з Аньхойським, Лінгвістичний — з Тяньцзіньським, а Вінницький технічний — з Ланьчжоуським). Фінансування при цьому розподіляється між усіма учасниками.

У 2020 році Пекін змінив свою освітню систему: штаб-квартиру "Ханьбань" було реорганізовано в структуру Міністерства освіти, а контроль над Інститутами Конфуція формально передали неурядовій організації — Китайському міжнародному освітньому фонду. Ці кроки були зроблені під час активної міжнародної критики, щоб замаскувати близькі зв'язки Інститутів з урядовими структурами.

"М'яку силу" не можна оцінювати незалежно від того, що робить держава-засновниця поза межами культурної політики (а Китай у цій війні -- аж ніяк не спостерігач). За словами президента Зеленського, Пекін постачає Росії зброю та компоненти, і 8 липня 2025 року Україна запровадила санкції проти п'ятьох китайських компаній за постачання деталей до "шахедів", якими б'ють по українських містах.

У той же час Китай проводить активну розвідку щодо України: Служба безпеки України затримала в Києві двох громадян Китаю — колишнього студента технічного університету та його батька — за намагання отримати для своїх спецслужб інформацію про ракету "Нептун".

Турецька Республіка

Турецька Республіка -- стратегічний партнер України: вона не визнала анексії Криму, постачала оборонну продукцію та виступала посередником в обміні полоненими. Водночас Анкара має розвинений і добре фінансований апарат м'якої сили, який давно працює в Україні.

Це агентство Туреччини, яке займається співпрацею та координацією (TİKA), а також культурні центри Юнуса Емре і фонд "Мааріф". Багато зусиль у цій діяльності спрямовано на підтримку кримськотатарської громади: TİKA фінансує проєкти в сфері культури та освіти, займається реставрацією історичних пам'яток і надає гуманітарну допомогу родинам, що були змушені покинути свої домівки.

"Мааріф" окремо згадано в декларації Стратегічної ради двох держав. Підтримка кримських татар фактично збігається з інтересами Києва -- і все ж таки виносити турецький кейс за дужки не можна з двох причин.

Перша — це суть "Мааріфу", інструмента, що виник у контексті внутрішньополітичної боротьби: фонд був заснований законом у червні 2016 року, всього за місяць до спроби державного перевороту, за яку Ердоган звинуватив рух Фетхуллаха Ґюлена.

Ґюленівці протягом багатьох років створювали глобальну мережу, що налічує приблизно 700 навчальних закладів. Місія фонду "Мааріф" полягає в переведенні цих шкіл під контроль держави. Станом на 2024 рік, фонд успішно забрав 232 школи в 21 країні, змінюючи їхнє управління, викладацький склад та освітню концепцію, часто вдаючись до тиску на місцеві уряди.

Друга причина -- сама Турецька Республіка. Її проукраїнська позиція -- не константа, а похідна від складного балансування Анкари між Києвом і Москвою, з якою Турецька Республіка зберігає глибокі торговельні, енергетичні та безпекові зв'язки. Збіг інтересів сьогодні цілком реальний, але це політична змінна, а не закон природи: він існує доти, доки тримається цей баланс.

Польща

Польща є найбільш стабільним союзником України серед сусідніх країн. Її м'яка сила, представлена мережею Польських Інститутів, після 2022 року не лише зберегла свою діяльність, але й значно розширила свої завдання, включивши в пріоритети підтримку України та боротьбу з російською дезінформацією.

Окрім культурної дипломатії, Польща володіє ще одним важливим інструментом — Карткою поляка. Її видають не через Польські Інститути, а консульські установи, і це не просто просування культури, а питання громадянства та ідентичності, що насправді нагадує угорські паспорти.

З часом, як свідчать дослідження, роль Карти зазнала суттєвих змін: з інструмента, що підтримує зв'язок з національною меншиною, вона переважно перетворилася на засіб, що полегшує еміграцію до Польщі для осіб польського походження. Спочатку задумана для зміцнення громади на місці, на практиці вона фактично сприяє її масовому виїзду.

Із 2008 до 2023 року Польща видала понад 380 тисяч Карт поляка: найбільше -- білорусам (171 тисячу) та українцям (143 тисячі). 143 тисячі карт -- це майже стільки, скільки етнічних поляків нараховував перепис 2001 року в Україні (близько 144 тисяч, 0,3% населення).

Права, надані Картою, охоплюють значно більше, ніж просто офіційні меншини, тому ставити між ними знак рівності недоцільно. Проте вже сама статистика свідчить про те, наскільки цей інструмент тісно пов'язаний із суспільством.

Які дії може вжити Україна?

В Україні в цій області інструменти залишаються недостатньо ефективними. Закон, що стосується "іноземних агентів", прийнятий у 2014 році за часів Януковича, був анульований, і немає сенсу повертатися до цієї системи.

Досвід Росії та Грузії свідчить про те, що законодавство про "іноземних агентів" в першу чергу вражає національне громадянське суспільство, незалежні засоби масової інформації та правозахисників, а не ворожі організації, які вже діють поза межами закону.

Робочий шлях може бути не таким яскравим, але він виявляється ефективним завдяки реальному режиму прозорості. Перший етап вже втілено в життя: в Україні стартував Реєстр прозорості при Національному агентстві з питань запобігання корупції. Відтепер статус суб'єкта лобіювання є обов'язковим для всіх, хто має вплив на процес ухвалення нормативних актів.

Проте цей механізм був розроблений з акцентом на внутрішнє лобіювання, а не на моніторинг впливу іноземної культури та освіти. Логічним кроком стало б створення окремого публічного реєстру, який дозволив би відстежувати, хто, що і в яких обсягах фінансує: кожен культурний заклад, грантову ініціативу, а також освітні програми для національних меншин.

Сьогодні Україна володіє найбільшою діаспорою в своїй історії. Ця громада стала предметом активної боротьби: ще на початку повномасштабної війни лідери українських спільнот за кордоном звернули увагу на те, що російські організації почали діяти серед українських біженців з перших днів конфлікту. При цьому, Україна має вкрай обмежені можливості для підтримки та утримання цієї аудиторії.

Спеціалізована організація в сфері культурної дипломатії — Український Інститут — була заснована в 2017 році. За цей час він виріс з кількох працівників до десятків, а також відкрив свої перші закордонні представництва. Проте це все ще значно менше в порівнянні з мережею європейських культурних інститутів.

Цікаво, що Український Інститут дотримується певної межі: його керівництво підкреслює необхідність утримувати дистанцію від Міністерства закордонних справ, оскільки надмірна присутність держави може сприйматися місцевою аудиторією як перетворення культурних ініціатив на пропаганду.

Вміння розпізнавати агресивні дії від справжньої культурної дипломатії є такою ж важливою навичкою, як і здатність вести таку дипломатичну діяльність самостійно. Держава, яка освоїла мистецтво створення прозорого, інтегрованого та невимушеного впливу, здатна значно краще помічати його відсутність у інших. Україні необхідні обидва аспекти цієї компетенції – як захисний, так і проєктивний.