Знову знайти натхнення мені сприяли волинські ліси: розповідь про художницю, яка вимушено покинула Донеччину.

Після початку повномасштабного вторгнення мисткиня Людмила Порфіленко майже перестала займатися творчістю. Разом із родиною вона виїхала з рідного Курахового на Донеччині, втратила дім і кілька років не могла повернутися до улюбленої справи. Відновити бажання творити допомогли волинські ліси та несподівані повідомлення від її замовниць, які під час евакуації вивозили з собою створені нею прикраси.

Про свій шлях Людмила Порфіленко розповіла Суспільному.

Сьогодні Людмила проживає в селі Положеве, що на Волині. У своїй майстерні вона займається виготовленням прикрас, інтер'єрних ляльок, декоративних композицій і віночків.

"Оце моя майстерня - це такий мій всесвіт. Тут я працюю, тут я надихаюся, тут я створюю свої роботи. Дехто називає їх шедеврами", - розповідає мисткиня.

За її словами, в майстерні накопичено безліч витворів, створених у різні періоди: вінки для фотосесій, природні матеріали, фоаміран, фетр, а також різноманітні інструменти для творчості.

Людмила народилася й жила в Кураховому Донецької області. У 2022 році родина евакуювалася на Волинь. Їхній будинок нині зруйнований.

"Багато хто запитує, чи плануємо ми повернутися додому після війни. Ні, ми не плануємо, адже у нас вже немає місця, куди повертатися," - ділиться жінка.

Після вимушеного переїзду творчість відійшла на другий план.

"З моменту початку повномасштабної агресії творчість відступила на другий план. Говорили лише про виживання: куди виїхати, де знайти притулок, як продовжувати своє життя. Це стосувалося питань роботи, навчання дітей та емоційного благополуччя всієї сім'ї," - згадує вона.

За словами художниці, визначальним моментом для неї стала прогулянка лісами Волині. У той момент вона знову знайшла своє натхнення.

"Я почала помічати шишки, гриби та нарости на деревах як щось виняткове. Відчула той стан, в якому прагну творити. Це стало першим усвідомленням того, що я жива як художник," – ділиться Людмила.

Читати ще: "Дерево, яке живе і яке родить": мисткиня з Луцька створила інсталяцію "План на сьогодні". Фото

Ще одним стимулом стали звернення від її колишніх клієнток з прифронтових населених пунктів.

"Дівчата почали ділитися своїми світлинами, пишучи: 'Подивись, що я взяла з собою.' Одна з замовниць із Маріуполя зверталася до друзів з проханням врятувати її брошку. Інша також демонструвала, що серед обмежених речей вона вклала мою роботу. У той час люди забирали лише найважливіше, але для моїх прикрас все ж знаходилося місце", - розповідає художниця.

Зараз Людмила працює у різних техніках. Вона створює брошки, сережки, каблучки, намиста, інтер'єрні ляльки, декоративні композиції та весільні й квіткові віночки.

"Я активно займаюся різними напрямками. У загальних рисах, моя діяльність пов'язана з виготовленням прикрас для дівчаток та жінок. Створюю брошки, сережки, кліпси, каблучки, ляльки та декоративні композиції для інтер'єру," - ділиться вона.

Один із найемоційніших спогадів перших місяців війни пов'язаний із посилками, які надсилала свекруха.

"Вона складала нам речі й відправляла, поки ще працювала пошта. Ми спочатку діставали їх і нюхали, бо вони пахли нашим домом. Тим часом, коли все було добре", - згадує Людмила.

Вона зазначає, що, як і численні інші внутрішньо переміщені особи, її сім'я поступово адаптується до того, щоб вважати новий район своїм домом.

"Коли повертаємося додому, ми кажемо: 'Ми йдемо до дому'. Хоча це не зовсім наш дім, але вже відчувається як дім," - зазначає художниця.

Незважаючи на втрату свого житла та необхідність переїзду, Людмила не складає довгострокових планів.

"Я прагну до щастя. Зараз такий час, що важко щось запланувати. Раніше ми мали певні плани, а врешті-решт опинилися без нічого. Тому мій найближчий намір - завтра вранці прокинутися і насолодитися чашкою кави," - ділиться вона.

Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу, щоб бути в курсі найсвіжіших новин Волині, України та світу!