Випускаємо дим ілюзій. Який міф розпадається швидше — американський чи російський?

Колись у середині 70-х з'явилися цигарки з чудернацькою назвою "Союз Аполлон". Їх випуск було присвячено спільній космічній програмі СРСР і США. Це була епоха так званої розрядки. Епоха -- дуже гучно сказано, тривало це три, щонайбільше п'ять років.

Коли Москва повномасштабно влізла в Афганістан, "розрядка" здиміла, як і вищезгадані цигарки. "Філіп Моріс" припинив постачання віргінського тютюну, а Вашингтон -- компліментів комуністам.

А ще зовсім трішки — і здавалося, що джинси, кока-кола та рок-музика, як символи американської культури, стануть доступними в кожному кіоску на вулиці.

Поговорімо про американський міф і кремлівський міф. Бо обидві вигадки починають із гуркотом обвалюватися, наче стіна Хотинської фортеці. Час такий, що географія вже не рятує від глобальних процесів.

Війни народжують легенди, але також і знищують їх.

Ми існуємо в світі політичних легенд з тих пір, як виникла історія, що фінансується королями та іншими впливовими особами.

Замовники своїх життєвих оповідей завжди володіли особливими якостями, тоді як їхні противники постали в образі справжніх антагоністів. Адже історію творять ті, хто перемагає. Якщо, звісно, це їм вдається.

Сюжети міфологічних епопей завжди відзначалися такою яскравою драматургією та моралізаторським підтекстом, що навіть найпростішій людині було зрозуміло їхнє послання. Кожен міг зрозуміти, яке місце він займає у цьому світі, або ж, принаймні, зробити свій вибір на виборах.

Слово "міф" має цікаву історію, подібну до багатьох давніх термінів, які з часом змінили своє значення на протилежне. Наприклад, римляни вживали термін "атеїсти" для позначення перших християн, які не визнавали традиційних богів. Спочатку "міф" означав просто натхненну історію, але згодом з'явився термін "логос", що передавав раціональне пояснення. Протягом тривалого часу філософія відійшла на другий план, поки епоха Просвітництва не відновила інтерес до античності, виявивши її дичину та красу. Таким чином, міф став асоціюватися з наївною вигадкою.

Коли в ХХ столітті цивілізація опинилася на межі руйнації і процеси її занепаду виглядали неминучими, увага знову звернулася до вивчення міфу як адаптивної культурної системи. Міф виконував роль пояснення хаосу, об'єднував суспільство та передавав етичні норми. Хоча практичної користі від цього було небагато, такі розумові експерименти мали глибоке культурне значення.

Політична пропаганда виявила в міфах величезний потенціал для впливу на поведінку мас, що призвело до виникнення концепції міфодизайну. Серед міфів, які пережили періоди підйому та стрімкого занепаду, особливо виділяється нацистський міф із його "Міфом ХХ століття" Розенберга. Падіння цього міфу було символічним — Розенберга стратили за вироком Нюрнберзького трибуналу. Цей міф вражає двома аспектами: числом абсурдних і беззастережних тверджень, зібраних в єдину конструкцію, та кількістю людей, які стали його жертвами.

Історію нацистського міфу вивчено до найменших подробиць. Але коли цей механізм рефлексивного контролю над масовою поведінкою прикладають до інших країн і культур, то часто вмикається псевдоінтелектуальний спротив у стилі "ето другоє".

Можливо, не в нашому випадку (хоч і не факт), бо ми проводимо справедливу паралель між нацизмом і комунізмом через пакт Молотова -- Ріббентропа з огляду на величезне зло, яке принесли світові комунізм і нацизм.

Проте, як уже було сказано, це "інша реальність", адже світ пережив етап теорії конвергенції (яка тепер викликає певний дискомфорт), де комунізм і капіталізм мали б з'єднатися і жити в гармонії. Після низки криз, конфліктів і воєн, хочеться сподіватися, що жахи минулого залишилися позаду. Однак стало очевидно, що людство не вчиться на власних та чужих помилках.

У часи швидкого технологічного розвитку та одночасного інтелектуального регресу євроатлантична частина людства знову звертається до міфів, які служать їй джерелом натхнення і опори. Тим часом більшість людства залишилася в тих самих рамках, з яких, здавалося б, ніколи й не виривалася.

І тут є цікаве спостереження. У міру того, як на побутовому рівні пишно квітне найрізноманітніша конспірологія, державна міфологія руйнується. Тобто вона й далі надимається й самовихваляється, але перестає бути мотиватором для зміни поведінки. Міф стає провінційним, містечковим явищем. Енергія державних міфів переходить у розмаїття особистої маячні.

Пропаганда відрізняється від міфу, зокрема тим, що міф -- це фантастичний погляд на щось іззовні. Наприклад, відома байка про те, що переляканий страус ховає голову в пісок, походить із текстів Плінія Старшого (І ст. н. е.), який цитував очевидців. Але особливість страуса в тому, що він у разі небезпеки зазирає у викопане ним у піску гніздо з яйцями, бо турбується про потомство. Хоча збоку, звісно, видніше.

Одним з політичних вимірів міфу є концепція утопії. Це ідеальні світи, які ніколи не існували в реальності, але які було б чудово мати. Тож звернімо увагу на американський міф у нашому розумінні.

І тут ми не можемо обійтися без славнозвісного Тараса з його твору "Юродивий": "Коли ж настане час, коли Вашингтон принесе новий і справедливий закон?".

Шевченко міг так писати не тому що ідеалізував США як бездоганну країну, а тому що бачив у постаті Джорджа Вашингтона символ визвольної війни та створення нової республіканської держави на основі закону, а не деспотії. Для нього важливим був не лише сам Вашингтон як людина, а ідея "нового і праведного закону", тобто справедливого устрою, який протистоїть сваволі й імперській несвободі.

Тут доречно говорити про політичний "міф-зразок". Вашингтон у європейському уявленні XIX століття витіснив наполеонівський міф. Він був не просто історичною особою, а символом засновника республіки й морального авторитету нової держави.

Цей міф теж отримав значну підтримку від Франції. Варто пам'ятати, що знаменита статуя Свободи, яка стала символом Америки, має повну офіційну назву "Свобода, що осяює світ". Вона є копією, а оригінал, створений Бартольді, розташований у Парижі. Франція активно фінансувала й фізично підтримувала всі дії, які могли зменшити вплив її давнього суперника – Англії. І це стосувалося обох країн.

Тому американський міф поширився в Європі через франкомовне середовище, і франкмасонське зокрема. Він не був стабільним і поновився після Першої світової, але не як осередок вільнодумства, а як країна можливостей. Європа лежала в руїнах, а там був Голлівуд, ковбої, джаз і казки про маленьких чистильників взуття, які стали мільйонерами.

Отже, все відбувалося за синусоїдальним принципом, і наші покоління стали свідками відродження американського міфу, яке стало можливим завдяки "залізній завісі" комунізму. Безглузді радянські заборони та обмеження сприяли формуванню культу всього, що опинилося під забороною, незалежно від фактичної якості товарів чи послуг.

Описати Москву значно складніше. Країни Старого світу та США під час свого розвитку час від часу переживали різні етапи, іноді опиняючись у стані абсурду, а іноді вдаючись до самокритики. Вони відчували сором, але все ж визнавали свої помилки — до наступного разу. Існує циклічність у міфологічних підйомах і спадах, яка чітко пов'язана з економічними, демографічними, епідемічними та іншими факторами. Все це лежить в сфері наукового аналізу.

В Росії такого не спостерігається. Це безперервний потік багатовікової дезінформації, садомазохістських тенденцій, безмежного психопатичного цинізму, а також злочинності і корупції у колосальних обсягах. На цьому фоні окремі адекватні особистості з їхньої історії, які намагалися вести звичайне життя, виглядають сьогодні як справжні титани духу.

Як тільки ми починаємо аналізувати російський дискурс через призму "антиміфу", ми ризикуємо потрапити у пастку безплідних спроб знайти логічні структури там, де їх фактично немає. Ми створюємо альтернативний наратив і надзвичайно цим пишаємось. Однак, по суті, ми просто перевертаємо московський кожух навиворіт. У Росії не може існувати свій міф, оскільки міф – це не наукове, але, принаймні, спроба зрозуміти реальність. А де ж Росія у всій цій реальності?

В українській політології з'явився новий термін, що характеризує систематизовану брехню, яка спеціально маніпулює суспільною свідомістю. Це явище отримало назву "політичний тромплей". Сам термін "тромплей" походить з французької і означає "обман зору", коли плоский об'єкт сприймається як об'ємний. На мою думку, це занадто елегантне визначення для опису російської дійсності. Коли ми називаємо "русскій мір" міфом, ми насправді робимо їм зайву послугу. Брехня є брехнею, незалежно від її масштабу: вона може бути малою, середньою, великою чи російською.

Наукова перспектива вказує на те, що концепція "чорної діри" є більш доречною. Це ділянка простору-часу, де гравітаційні сили настільки сильні, що жоден об'єкт, навіть світло, не здатен втекти. Місце, після перетворення якого повернення стає неможливим, отримало назву горизонт подій.

Єдине зауваження щодо цього терміна — він занадто величний. Мені більше до вподоби українське слово "твань". Це рідке болотисте утворення, яке поглинає і знищує все живе, випускаючи бульбашки отруйних газів, що виникають внаслідок розпаду.

Це важливий момент – наслідками дій Росії стали залишки руйнування всього, що живе.

Чергове руйнування американського міфу не є симетричним до того, що відбувається в Московії. Навпаки, твань поширює некрофільську ідею розпаду всього, до чого може дотягнутися. Ентропія, якщо вживати закони термодинаміки, їй лише на руку. Вона поглине рештки й американського міфу, й іранського, і не вдавиться, бо не вперше.

Деміфологізація здійснюється через перевірку інформації на основі фактів. Але звідки ж у російській історії можуть взятися реальні дані? Якщо ти назвеш їх огидними монстрами, вони відповістять, що це лише добровільна здача крові на користь Червоного Хреста.

Які дії нам слід вжити з усім цим?

Насамперед хай Господь благословить Америку, щоб її попустило. А джинси, кока-кола й рок-музика в нас уже є. Ціну власної свободи ми нарешті взнали самостійно, не з рядків Кобзаря. Дуже висока, кривава ціна. Але так буває, коли ні чорта не робиш, але десятиліттями дожидаєшся якогось "Вашингтона з новим і праведним законом". Ми на покоління в боргу перед полеглими. Якщо хтось не збирається платити -- заплатить удвічі.

Про трясовину, про багно. Менше заглядати в це місце, бо можете натрапити на натхнення, а потім з’явиться "русскій мір" — і або самі потонете, або якась нечисть вас туди затягне. Лише в Лесі Українки мавки справді чудові.

Зменшити страждання через наявність боліт і їх мешканців. Болота не просто заливають, а проводять їх осушення. (Це не стосується засипання за допомогою дронів!) Меліорація — це комплексний підхід. Вона включає відкритий і закритий дренаж, а також висаджування рослин, які добре поглинають вологу. Зацікавлені можуть знайти словесні аналоги в різних аспектах розвідувальної та контррозвідувальної діяльності.

Слід уникати надмірного занурення у власні вигадки, адже це може стати заразним, а вигадка може витіснити раціональне мислення.