Анатолій Хостікоєв: "Я обожнюю екстремальні відчуття!" - Інтерв'ю з відомим актором

Народний артист України ділиться своїм досвідом про те, як наважився поставити п'єси Шекспіра, де мандрує на своєму старенькому автомобілі "Нива" та хто став його вчителем у мистецтві засолювання огірків.

Якщо ви давно не зустрічали Анатолія Хостікоєва, можливо, вам буде важко його впізнати. Відомий артист кардинально змінив свій вигляд, відпустивши сиву бороду, яка йому дуже пасує. Проте цей крок не був зумовлений модними трендами, а зумовлений новою роллю. Він бере участь у виставі "King Лір. Версії", прем'єра якої відбулася в столичному театрі імені Івана Франка. Цікаво, що цього разу чоловік Наталії Сумської виконує не лише акторські функції, а й займається режисурою.

-- Вам, здається, не вперше довелося поєднувати ці дві іпостасі?

Отже, в мене є всього кілька таких вистав. Я ніколи не уявляв себе в ролі режисера. Все сталося випадково: коли в нашому театрі готували "Кін IV", Сергій Володимирович Данченко захворів і попросив мене взяти на себе репетиції. На всі мої заперечення він сказав: "Дій за своїм відчуттям". Я вирішив спробувати — і ця вистава потім протягом двадцяти років збирала повні зали...

Цього разу я також не збирався сам ставити. Навіть починав працювати з трьома режисерами, але наші погляди на те, яким має бути король Лір, не збіглися. Ми мирно розійшлися і я вдячний, що вони вчасно відійшли від роботи. Безумовно, це було складно. Проте мені здається, що я зробив правильно, відмовившись від режисера. Принаймні немає на кого кивати.

-- I на скільки відсотків ви задоволені результатом?

Важко визначити це в процентному співвідношенні. Але я справді задоволений як самою виставою, так і процесом її створення. Відгуки були різноманітні: як позитивні, так і негативні. Сьогодні кожен може вільно висловити свою думку у Facebook. Вважаю, що ще кілька порцій критики вилиють (усміхається), а потім вистава почне жити власним життям. Мене найбільше цікавить, що станеться далі... Радію, що глядачі приходять (деякі навіть по другому разу), щиро аплодують нам і в кінці вигукують "браво".

-- Театр — це справжнє мистецтво, а як щодо вашого ставлення до кінематографу?

— Перерва. І вона триває вже досить довго. Але я не турбуюся з цього приводу, адже, дякувати долі, у мене є чим себе зайняти. У сучасному кінематографі багато молодих режисерів, які не виявляють інтересу до нашого покоління. Їм простіше працювати з тими, кого вони вже знають. Тож наразі я скоріше спостерігач, а точніше, глядач. Проте нещодавно отримав пропозицію з-за кордону. Мені зателефонували і попросили зробити проби. Я вивчив кілька сцен (всі — іноземною мовою) і надіслав їх. Побачимо, що з цього вийде.

Чи ви задоволені тим, як розвивається кар'єра ваших синів?

-- Насамперед я задоволений тим, що вони стали акторами. Георгій і зовні, і за темпераментом схожий на мене. Він дуже потужно грає у Богдана Бенюка в Театрі на Подолі. У нього там такі ролі, що я в захваті! Славко ж, як і Наталя В'ячеславівна, може зіграти все: від героїки до комедії. Тому йому дуже добре вдається озвучування та дублювання фільмів. Натомість я не вмію того робити. Абсолютно. (Сміється). Звісно, я пишаюсь своїми синами.

Я чув, що ви займаєтеся автоспортом. Коли у вас почалася ця цікавість?

Я обожнюю екстремальні пригоди! Куди б я не поїхав, завжди намагаюся знайти найбільші калюжі. Навмисно! Моя дружина часто дивується: "Що ти робиш?!" А я відповідаю, що "Нива" створена для того, щоб їздити там, де хочеться. (Посміхається). Одного разу я навіть перетнув притоку Десни, дивлячись на вражені обличчя людей... Поблизу, на острові, збираються любителі позашляхових гонок. Спочатку я просто спостерігав, а згодом вирішив спробувати свої сили. Хоч я і не сподіваюся на перемогу, від цієї активності отримую величезне задоволення.

-- Кажуть, ви неперевершений майстер із засолювання огірків?

-- Звісно, я цим не займаюсь цілеспрямовано. (Усміхається). Лише тоді, коли Наталя В'ячеславівна зайнята. Тобто на репетиції або на виставі. І роблю все, як вона мене навчила: укропчик, листочки смородини, сіль плюс вода з криниці. Коли куштуєш потім ті огірочки, це таке задоволення. Не стільки від смаку, як від усвідомлення, що ти доклав своїх рук. Втім, для таких справ треба, щоб на душі було спокійно, а сьогодні з тим проблеми.

-- Анатолію Георгійовичу, пригадую, у 2015 році ви казали мені в інтерв'ю: "Попри все, треба вірити, що настане мир". Нині віра не похитнулася?

Вона залишалася непорушною. Усі війни мають свій кінець. Рано чи пізно. Але є інше питання – якою буде ціна цього миру і чи можливий він з такими нелюдськими істотами? Вони прагнуть не лише забрати нашу землю, нашу віру, нашу свободу, а й знищити нас фізично. Останні два напади на Київ були неймовірно жахливими. Тому, звісно, хочеться, щоб усе це закінчилося, але…

Не можна йти на жодні компроміси з цими іродами. Їх потрібно перемогти. Як це зробити? Це, безумовно, складно, але альтернативи немає. Ми живемо поруч із ними, і вони не дадуть нам спокою. Коли бачиш в інтернеті відео, де під час нападу мати тримає на руках новонароджене немовля, яке тільки-но з’явилося на світ чотири дні тому, ти замислюєшся про те, що саме заради таких дітей ми повинні боротися. Мир за будь-яку ціну нам не підходить!