Естонський секрет щастя

Ось він у мене на долоні, цей ключ. Точніше, обриси його, що вписуються у лінії долі.

Ще за часів Союзу мене завжди вражало, коли хтось плутав столиці балтійських республік, які часто згадували як Прибалтику. Це ж зовсім не складно запам’ятати: Вільнюс — столиця Литви, Рига — столица Латвії, Таллінн — столица Естонії. І ще мені не подобалася ця зверхня москальсько-радянська приказка: "Куріца — нє птіца, Прібалтіка — нє заграніца". Чому ж тоді багато радянських військових у відставці прагнули потрапити туди "на вільні харчі"? Їхні нащадки, до речі, далеко не завжди оволоділи мовами цих країн, тому російську мову мені не раз доводилося чути в Таллінні. Це викликало певне напруження. Але що дійсно здивувало — англійську там знають практично всі, до кого б я не зверталася! Я сама намагалася вивчити хоча б кілька слів естонською, адже це перше правило елементарної поваги до місцевої культури. Фінська мова, хоча й споріднена, проте істотно відрізняється. За часів Союзу ця мова для жителів Талліна була своєрідним символом "опозиційної ідентичності": вікном у Захід у закритому світі під назвою СРСР.

Я вже втретє вирушала до Таллінна і відчувала хвилювання: це ж зустріч після 42 років з часу нашої останньої! З війного Києва я мандрувала до спокійної Естонії, яка з розумінням готується до... миру, хоча наш спільний ворог все ще lurking на кордоні.

Таллінн одразу вразив і розчулив українськими прапорами. З вікна готелю на величній будівлі навпроти бачила поряд стяги: наш та естонський. За національний прапор радянський режим переслідував естонців, заборонялося поєднання синього, білого і чорного кольорів.

Кому лише не доводилося ступати на естонську землю в різні епохи: данці, шведи, німці, росіяни — і вона абсолютно заслужено належить народу, який дбайливо її охороняє. Не випадково в естонській мові назви багатьох островів (а їх тут налічується 2222) містять частину "maa", що перекладається як земля. А матір-земля в естонців називається Maaema. Естонці відзначаються скромністю та не люблять показного фасаду. Їхня протестантська етика, що історично закріпилася в їхній культурі (ore et labore — молись і працюй!), дійсно працює на досягнення позитивних результатів. Це видно навіть у міських просторах: всюди чистота, зупинки громадського транспорту в скляних павільйонах ідеально доглянуті — тут також проявляється культура поводження з побутом, що базується як на штрафах, так і на свідомості громадян. Наприклад, мої друзі, у яких я зупинялася кілька днів, у своїй маленькій кухні мають три контейнери для сміття, які вони старанно виносять до загальних контейнерів. Згадуючи про їхнє житло, це — типовий хрущовський будинок, спадок радянських часів, яких чимало в районі Мустамяе. Однак ці п’ятиповерхівки мають оштукатурені фасади, оновлені комунікації, а балкони в кожному будинку відрізняються кольором, не створюючи враження безладу, яке спостерігається в багатьох наших містах. Зелений, комфортний район (я не могла надихатися свіжим повітрям) контрастує з Коплі, який залишив зовсім інше враження. Тим не менш, нині докладаються всі зусилля для покращення репутації Коплі, який колись був промисловим районом, а нещодавно — місцем зборищ наркоманів і п’яниць.

З одного боку, короткочасний візит до будь-якої країни не дозволяє робити конкретні висновки. Проте загальне враження та емоції залишаються, немов візитівка у нашій пам'яті.

Враження переповнюють, і їх важко висловити словами. Як можна передати тишу, не затьмарену тривожними думками, які вже стали фантомами? Як описати вітер, особливо в Вишгороді Таллінна, де Тоомпеа нагадує, що місто розташоване на узбережжі Фінської затоки і є важливим морським портом? Постійно захоплює атмосфера Старого міста, з його готичною архітектурою, де збереглися не лише окремі будівлі, а цілі квартали: шорохи стін, ковані елементи, гостроверхі дахи, покриті червоною черепицею. Я вперше відвідала готичну ратушу з величезними залами, прикрашеними хрестовими склепіннями та старовинними гобеленами на стінах. Це все не випадковість: навіть у часи радянської влади реставратори країн Балтії служили прикладом для своїх колег в інших республіках. Хоча ресурси і "благословення" московських наглядачів були дуже різними. До речі, на вулиці Пікк (Довгій) у старовинному будинку розміщується посольство Росії, яке оточене протестуючими та огорожею, на якій висять плакати і фотографії зруйнованих українських міст, обличчя біженців, наші національні прапори та символи бойових підрозділів ЗСУ. А за кілька кроків на Ратушній площі кидається в очі вивіска російського ресторану Trojka, яскрава і привітна, як і дівчина в кокошнику, що запрошує гостей. Але ми знаємо, що Росія вміє позиціонувати себе як країна високої культури. У Кадріорзі, палаці, збудованому Петром І для його дружини Катерини І, розташовано музей з постійною експозицією російського живопису XVIII століття. Ця колекція почала формуватися, коли Естонія потрапила під владу російської імперії. На неї працювали художники різного походження: італійці, німці, поляки. Отже, справедливо було б згадати (хоча б у дужках) українське коріння таких знаменитих митців, як Аполлон Мокрицький, Володимир Боровиковський, Дмитро Левицький, творчість яких значно вплинула на розвиток російського живопису. Це ж саме підкреслено на інформаційних щитах у одному з тартуських скверів, де зазначено країну походження багатьох учених, які колись працювали в Тартуському університеті. Зокрема, вразило прізвище Григорія Левицького, відомого астронома, який працював в естонському університеті, а також у Харківському. На щиті представлена карта, на якій виділено Україну як батьківщину вченого, а в його біографії зазначено: українець. Отже, "деколонізація" ще попереду — багато чого, що століттями приписувалося одній культурі, яка все краще привласнювала собі.

У Таллінні неможливо відвідати всі музеї за один день. Про чудовий палац Кадріорг вже було сказано, додам лише, що його оточує прекрасно доглянутий англійський парк, а неподалік розташована резиденція президента Естонії. Перед скромною будівлею привертають увагу три білі вулики на газоні, а напис попереджає: ці мирні бджоли виду Осмія зовсім не небезпечні. Президентський мед — яка звучна фраза! Мені відразу згадалися наші президенти, серед яких був і той, хто займався бджільництвом, любив своїх пухнастих друзів, хоча деякі іронічно називали його пасічником.

На вулиці Лай в історичному центрі Таллінна, відомої завдяки популярному естонському лікеру Vana Tallinn, розташовані два музеї, які я відвідала, щоб дізнатися більше про їх інтерактивні експозиції: Музей природи та Музей здоров'я. Це чудове місце для навчання, особливо для школярів, адже наочний матеріал тут замінює традиційні лекції. Такий формат подачі інформації активізує допитливість і заохочує до глибшого засвоєння знань. Ви дізнаєтеся все про людину – від її зародження до смерті, функції органів, звичні захворювання та їх профілактику. У Музеї природи акцент зроблено на унікальності естонських ландшафтів, флори та фауни. Тут є безліч дивовижних експонатів, які формують у молодому поколінні любов до рідної землі, відомої як Maaema. Особливо вразила мене краса ботанічного саду Тартуського університету, де я побачила справжній куточок раю. Цей простір, наповнений звичайними, але надзвичайно красивими рослинами, вразив мене своєю "простотою", за якою, звісно, стоїть величезна праця.

Щодо художніх галерей, варто відзначити надзвичайно цікаву колекцію естонської графіки та живопису, що представлена в приморському селищі Війністу (Viinistu). Цей приватний музей заслуговує на особливу увагу, адже в його фондах зібрані твори мистецтва XX століття та початку XXI століття. Естонська графіка завжди викликала в мене інтерес ще в часи Радянського Союзу, а книжкова культура Естонії тоді була однією з найякісніших і зразкових.

Яким живим осередком творчості та підтримки став Український культурний центр у Старому місті, розташований серед оборонних стін! Про цю унікальну локацію та її засновника, Анатолія Лютюка, я дізналася ще давно з газетних статей: центр було відкрито у 2002 році. Але побачити його на власні очі — це зовсім інше враження: маленький, але вражаюче багатофункціональний простір. Це справжній Ноїв ковчег Таллінна! Тут є папірня, де виготовляють папір вручну, користуючись старовинними технологіями, а також школа каліграфії, де бажаючі можуть навчитися цього мистецтва. Пан Анатолій, професійний художник, веде безліч різноманітних проектів, до яких активно долучаються митці та діячі з різних країн. Серед цих проектів — книжки-фоліанти з рукотворного паперу, присвячені темам тварин, біженців, а також небесним і земним явищам.

На даху цього місця навіть є маленький сад: контейнери з рослинами, вирощеними із незмінених насіння. А ще тут розташована каплиця у середньовічній вежі. Пан Анатолій щодня звертається до Бога за нашою перемогою, за збереженням природи, тварин і птахів, називаючи себе монахом у світі. У каплиці розміщений рукотворний "ковчег" з фігурками тварин і людей, створеними переважно дітьми, які стали вимушеними переселенцями з України. Пан Анатолій працює з ними не лише як художник, а й як психотерапевт, використовуючи малювання для активації їхньої підсвідомості. Тут також функціонує волонтерський центр, звідки надходить допомога українцям в умовах війни.

У підсумку, те, що мало бути висловлено спочатку.

Цього разу я відвідала Естонію завдяки запрошенню організаторів міжнародного літературного фестивалю READHEAD. Особливо хочу подякувати поетесі Катрін Вялі, яка взяла на себе нелегке завдання перекладу моїх віршів. У результаті минулого року в Естонії була видана моя збірка. Катрін я знала ще з часів до відновлення незалежності її рідної Естонії та моєї України, ми познайомилися на літературному фестивалі в Полтаві. Пройшло 42 роки, і ми знову зустрілися! Ми разом читали вірші перед публікою, блукали вулицями Таллінна і Тарту, не могли наговоритися. Катрін розпочала вивчати українську мову, і їй це дуже подобається. Також я отримала велике задоволення від спілкування з поетесою, перекладачкою та професоркою філології Анною Вершік. Вона почала вивчати українську мову одразу після початку Революції Гідності, слухаючи Суспільне радіо і читаючи новини з України. Тепер вона вільно володіє нашою мовою, і на публічному інтерв'ю в Будинку естонських письменників ми спілкувалися без жодних труднощів. Я щиро вдячна своїм естонським друзям за те, що вони намагаються оволодіти нашою складною мовою, а також усім, хто подарував мені можливість насолоджуватися тишею радості під мирним небом, розкішшю нових зустрічей і спілкування, а також дивовижними відкриттями нових місць!