Від радянських значків до срібних ікон: антикварний експерт розповідає, що нині користується попитом.

З теоретичної точки зору, будь-який предмет, навіть той, що здається вам нині незначним або непотрібним, з часом може стати цінним раритетом. Тому не слід поспішати з його викиданням. Цю думку висловив у анонімному інтерв'ю "ФАКТАМ" антикварний дилер Ігор.

Шварценеггер збирає ковбойські чоботи, а наші прокурори "маринують" пачки доларів

— У всьому світі існує безліч людей, які займаються колекціонуванням, — зазначає Ігор. — Наприклад, Сільвестр Сталлоне, відомий як один із найзначніших колекціонерів, зосередився на рідкісних розкішних годинниках. Елтон Джон, у свою чергу, володіє однією з найбільших колекцій окулярів у світі, що налічує близько 250 000 унікальних пар. Арнольд Шварценеггер захоплюється автомобілями марки "Хаммер" та колекціонує ковбойські чоботи. Мадонна має пристрасть до сучасного живопису. Французький винороб Мішель Понт є найбільшим колекціонером літаків, і його колекція, розташована поблизу одного з його замків, складається з 110 повітряних суден. А от наші прокурори "зберігають" пачки доларів у сейфах…

Ігор спеціалізується переважно на предметах інтер'єру: раритетних іконах, картинах живопису, бронзових статуетках, кераміці тощо.

На запитання про предмет з незвичайною історією, він згадує, як його знайомі на початку 2000-х років придбали за 200 доларів стару хату з солом'яним дахом в Дніпропетровській області, плануючи використовувати її як дачу. Коли вони почали розбирати дах, на горищі знайшли два Євангелія XVIII століття, оздоблені великими срібними окладами, а також кілька ікон, виготовлених з латуні та срібла. Знайомі занурилися в історію села і дізналися, що колись неподалік стояла церква. Можливо, попередні власники забрали церковні атрибути, щоб заховати їх від "совєтів", але в результаті забули про них. Згодом самі господарі зникли.

— Я лише придбав цей оклад у знайомих за суму, що значно перевищує ціну будинку, — усміхається чоловік.

Війна трансформує ринок антикварних предметів в Україні.

-- Зараз антикварам важко знайти щось цінне, -- продовжує. -- Ринок став зовсім іншим, бо війна. Багато нормальних клієнтів виїхали. Натомість з'явилось чимало кримінальних елементів, які торгують вкраденим і награбованим. Я знав багатьох донецьких колекціонерів, які втекли від "русского міра" ще в 2014 році. Свої статки люди в поспіху залишили на охоронців або десь щось прикопували. Ну, і що? Охорона все те розтягнула, залишені квартири й будинки згоріли, а схрони опинились під окупацією. Церкви, музеї також пограбовані або спалені. У Маріуполі під час облоги міста внаслідок прямого влучання російської авіабомби було зруйновано будівлю Художнього музею імені Куїнджі. Після цього багато музейних експонатів почало виринати у росії. А скільки вивезено туди історичних цінностей з Херсону! Втікаючи з міста у жовтні 22-го, окупанти демонтували та забрали з собою, зокрема, погруддя Олександра Суворова, монумент адміралу Федору Ушакову, а пізніше й пам'ятник Григорію Потьомкіну разом із його останками з Катерининського собору...

В цілому, війна завдала нищівного удару, знищивши величезну кількість унікальних артефактів. Наприклад, на книжковому ринку "Петрівка" ("Почайна") у Києві, який нещодавно постраждав від потужних ракетних атак, функціонувало безліч антикварних магазинів.

Звідки у звичайних людей беруться унікальні речі?

Який час був найвдалішим для колекціонерів?

На зорі дев'яностих років країна переживала справжній економічний спад. Люди виводили з дому старовинні сімейні скарби, щоб продати їх на ринках і в антикварних магазинах: ювелірні вироби, цінний посуд, живописні полотна, ікони, царські монети... Багато з тих, хто віддавав ці речі, навіть не усвідомлювали їхньої справжньої вартості. Головне було продати те, що можна, аби хоч якось вижити в непростих умовах.

Звідки ж вони беруться у звичайних людей?

Деякі предмети дістались людям ще з часів монархії, пережили революцію 1917 року, Голодомор та Другу світову війну. Усі ці соціальні потрясіння не лише призводять до руйнувань, але й змінюють власників речей, що мають історичну та культурну цінність. Революції, війни та економічні кризи руйнують усталений спосіб життя: багато людей змушені залишати все, що накопичували роками, і забирати із собою тільки найнеобхідніше, що вміщується в валізи. Відомо, що експропрійовані у заможних людей маєтки та розкішні будинки часто заселяли представники робітничого і селянського класу, які не мали уявлення про цінність залишених у них побутових предметів та елементів інтер’єру.

А чи не траплялося комусь знайти скарб...?

Отже, оскільки дістати скрині з родинними пам’ятками непросто. Ці скрині були закопані з надією, що колись їх вдасться знайти. Проте багато хто так і не повернувся. В результаті з’являлися інші, які ставали новими багатіями.

Цікаво, що на ринку все ще можна натрапити на залишки предметів з Кочубєївської садиби, яка належала графському, а згодом князівському роду Кочубеїв, що володів Диканькою на Полтавщині з кінця XVII століття. Величний двоповерховий палац, разом із численними цінностями, був знищений і спалений більшовицькими військами та місцевими селянами, яких вони підбурювали, у січні 1919 року. Згодом, протягом наступних років, жителі селища поступово розібрали залишки стін палацу, використовуючи цеглу для будівництва власних хат. Сьогодні в Диканьці можна побачити будівлі, зведені на основі тих самих фундаментів.

Відомо також, що під час Другої світової війни німецькі окупанти знищили більшість колекцій великих музеїв Києва, Дніпропетровська, Харкова, Львова, Полтави... На жаль, протягом усього післявоєнного часу так і не вдалося повернути значну кількість музейних експонатів. Вони втрачені, певно, назавжди. Картини, ікони, скульптури, меблі, кераміка...

Чому популярні марки знищували непродані продукти?

Коли спостерігався сплеск інтересу до антикварних предметів?

-- У 2007-2008 роках. Тоді ціни виросли буквально на все, бо пішло банківське кредитування на вигідних для населення умовах. Люди хотіли щось купувати, кудись витрачати гроші. У когось гроші були більші, у когось -- менші. Хтось не міг купити Айвазовського, той купував українського живописця Сергія Шишка чи полтавського художника Павла Горобця. Їхні маленькі картини коштували тоді кілька тисяч доларів. У той же час Айвазовський -- 3 мільйони. Якась категорія колекціонерів купувала їхні картини з аукціонів, інша -- в інших. 5

Кажуть, що радянські килими знову користуються популярністю?

Хоча це не моя спеціалізація, мені відомо, що колекційні старовинні персидські килими завжди були і залишаються в ціні. Сучасні варіанти також користуються попитом. Найдорожчі шовкові килими, створені вручну, можуть коштувати мільйони доларів, адже їх виготовлення займає не менше трьох років. У одному метрі таких виробів може міститися сотні тисяч вузлів. Особливо цінуються килими, виготовлені на замовлення в Ірані, Іраку, Узбекистані та Таджикистані.

Втім, радянські та вінтажні килими знову повернулися в моду як стильний і свідомий акцент в інтер'єрі.

Чому в даний час швидко зростають ціни на вінтажний одяг і меблі 60-х-80-х років?

Оскільки стиль виявлявся досить захопливим. І справді, в той час виготовляли дійсно якісні та цікаві предмети.

Що визначає вартість цих товарів? Чи залежить вона тільки від їхньої якості, віку, чи можливо від бренду-виробника?

— Все це зумовлено кількома факторами, але головним чином — обмеженими тиражами. Чим менше випущено товару, тим вища його вартість. Проте сумки брендів Луї Віттон, Шанель чи Діор завжди зберігатимуть свою цінність, оскільки вони є унікальними. Це не підробки з Китаю. До того ж, ще кілька років тому відомі марки, які орієнтуються на недоступність, високу ціну та ексклюзивність, у разі, якщо їх продукція не розпродавалася протягом сезону, просто знищували залишки, щоб оригінали не потрапили до рук перекупників або на ринки з підробленими товарами. Проте з 2020 року таке практично стало незаконним.

Фальшують усе: від антикварних монет до золотих злитків банківського зразка.

Не кожен має можливість придбати оригінал. Тому багато людей обирають доступні підробки. Як ви вважаєте, чи вміють китайці добре з цим справлятися?

-- Як відомо, фарфор прийшов у Європу з Китаю. І коли європейці почали його виготовляти, китайський одразу здорожчав, бо то був оригінал. Зараз у нас його мало.

У сучасному Китаї, як і в минулі століття, спостерігається тенденція до копіювання різноманітних товарів з метою отримання прибутку. Тут, подібно до інших країн, існують як високоякісні, так і бюджетні виробництва, що впливає на якість бронзових та фарфорових виробів. Наприклад, китайці відтворили "Мерседес Гелендваген" та декілька інших популярних автомобільних марок, змінивши їх назви. Копіюються також різні антикварні предмети, які можуть виглядати дуже схоже на оригінали, і це задовольняє багатьох, надаючи можливість виглядати "по моді". Однак іноді можна побачити жінку з сумкою, на якій красується логотип "Луї Віттон", але на ногах у неї гумові шльопанці — це виглядає кумедно.

-- Ви одразу можете відрізнити оригінал від підробки?

Коли я тільки почав захоплюватись антикваріатом, я регулярно відвідував художні галереї, щоб насолодитися живописом. Я мав численні бесіди з експертами, художниками та реставраторами. Завдяки цьому, я вже добре навчився розрізняти роботи. Натомість, сьогодні молоді антикварні дилери часто звертаються за оцінкою своїх знахідок до онлайн-спільнот.

А підробок дуже багато. Вони були й будуть. Фальшують усе: від антикварних монет до золотих злитків банківського зразка..

Які рідкісні предмети вас захоплюють або захоплювали раніше?

-- На жаль, мені ніколи не доводилось володіти картинами перших імен у живопису -- Айвазовського, Репіна, Серова, Левітана тощо. Лише дещо приносили на відновлення, що я передавав художниці-реставраторці, з якою давно працюю.

Чи тримаєте ви якусь цінну річ у себе, сподіваючись, що з часом її вартість зросте?

-- Буває, деякі виростають у ціні, а деякі падають. Свого часу я продавав живопис й ікони, здавалось, дорого, а пізніше вони ще більше здорожчали. Тут не вгадаєш.

Чи траплялися вам ситуації, коли щось не вдавалося взяти до рук?

-- З деяких пір я перестав купувати статуетки будд. Вони мають свою цінність, але як тільки у мене з'являлися, продажі всього товару зупинялись.

А як ви тоді діяли?

Простими словами, реалізовував за мізерну ціну. А з цим приходили і біди, і невдачі.

У попередньому випуску "ФАКТІВ" волинянка Вікторія Сливка поділилася своїм досвідом самостійного вивчення родоводу. Наразі вона вже зібрала інформацію про більше ніж 4 300 предків у своїй родинній історії.

На зображенні в заголовку представлені вінтажні брошки з радянської епохи.